Поліклет

Яскравим прикладом впливу ідей Піфагора на грець­ку культуру є творчість скульпто­ра і письменника Поліклета (V ст. до н. е.), який намагався використати ідеї Піфагора у розроб­ці проблем художньої творчості, і в практиці створення скульп­тур. Цікаво, що Поліклет і свою теоретичну роботу, і скульптуру назвав «Канон», підкреслюючи цим нерозривність теорії і практики в по­зиції митця.

Спираючись на піфагорійську «філософію чисел», Поліклет розро­бив регулятивні норми зображувальної діяльності скульптора, шляхи втілення фізичного стану конкретного живого тіла, симетрію, співмір-ність його частин.

Математичні вимоги щодо конкретного скульптур­ного твору Поліклет намагався співвідносити із загальними законами пропорційних відношень Космосу.

Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоре­тики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.

Алкмеон

Видатний лікар-натурфілософ (перша половина V ст. до н. е.). Алкмеон був першим ученим Стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття.

Він стверджував, що сприйняття – це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі – до мозку.

Сократ:

Давньогрецький філософ Сократ (470-399 до н.е.) в центр уваги свого вчення поставив людину. Естетичні проблеми він розглядає з точки зору практичної діяльності людини, її поведінки та моральності. Вищою метою діяльності є абсолютне благо. Продукти естетичної діяльності повинні оцінюватись з точки зору їхньої відповідності певній меті. Краса не існує сама по собі, а лише в її відповідності з метою людської діяльності. Сократ підкреслював органічний зв’язок етичного й естетичного, морального і прекрасного.

Його ідеал – людина прекрасна духом і тілом. Мистецтво (особливо скульптура) повинна зображувати е тільки тіло, а й душу людини. Сократова концепція духовної краси доповнила піфагорійську концепцію краси в пропорції. Пізніше ця концепція отримала назву калокагатії – єдності добра, краси і блага, прекрасної форми і внутрішньої досконалості – постійного самовдосконалення всіх людей.

Платон:

Розвиток естетичних ідей здійснюється в багатьох творах Платона (нар. 427-347 до н.е.): “Гиппій Більший”, “Держава”, “Федон”, “Софіст”, “Пир”, “Закони” та ін.

Він вважав, що чуттєві речі мінливі. Вони виникають і зникають, отже не являють собою сутності буття. Справжнє буття притаманне лише духовним сутностям особливого роду – “видам” або “ідеям” (ейдосам) – тобто загальним поняттям, що є самостійними сутностями. Верховною ідеєю є ідея блага.

Прекрасна ідея протиставляється чуттєвому світу, вона перебуває поза часом і простором, завжди є незмінною. Оскільки краса, за Платоном, має позачуттєвий характер, то вона осягається не чуттями, а розумом. Саме такий підхід до аналізу мистецтва у Платона став провідним.

На думку Платона, художник не пізнає істину, а лише відтворює (копіює) чуттєві речі, які в свою чергу є копіями ідей. Отже, зображення художника є ні що інше, як копією з копій, імітації з імітацій, тіні тіней. Отже, як відбиток відбитого, мистецтво позбавлене пізнавальної цінності. Більше того – воно брехливе і перешкоджає пізнанню істинно існуючого світу.

Подібним же чином Платон розглядав і творчий процес: він різко протиставляє художнє натхнення пізнавальному акту. Натхнення художника ірраціональне, протирозумне. Поет творить “не від мистецтва і знання, а від божественного визначення і одержимості”.

Таким чином, Платон розвиває містичну теорію поетичної творчості. У своєму діалозі “Держава” Платон взагалі висловлює думку, що мистецтву немає місця в ідеальній державі. Проте, він допускає витвір і виконання гімнів Богам, бо вони збуджують мужні і громадянські почуття.