§5.Крізь віки до сьогодення
1.1 Історія Роменського коледжу
Неможливо оминути увагою заклад в якому ми здобуваємо освіту, черпаємо все нові і нові знання, навчаємось життю. Ступивши на поріг коледжу, кожен відкрив для себе ще одну сторінку, в якій став самостійним та дорослим.
Тож, як справжнім патріотам свого навчального закладу, нам необхідно знати його історію. Ви готові? От і добре, починаємо екскурсію у минуле.
Історія коледжу взяла свій початок із далекого 1900 року, коли у селі Глинськ було організовано показову майстерню. Гончарній школі на долю випала ціла низка реорганізацій, які відбувалися у період із 1900 по 1947 рік:
у 1909 році – це була школа інструкторів з гончарного виробництва, яких на той час дещо бракувало. До викладання в школі були залучені німецькі фахівці – Гофман, Ульріх, Біфельд, Реріх. На навчання приймали вступників, не молодших 16 років і з освітою не нижче двох класів. Курс навчання був трирічним. Взагалі, школа була своєрідним університетом, де випускники отримували кваліфікацію майстрагончарного виробництва або інструктора гончарно-майолікового виробництва. Варто згадати про творчі успіхи гончарно-інструкторської школи. У 1910 – 1911 роках школа взяла участь у виставці у Петербурзі та була нагороджена грамотою та срібною медаллю.Вона також брала участь у повітових, губернських виставках і навіть увиставці в Парижі.
У 1918 році Глинська школа інструкторів гончарного виробництва була в черговий раз реорганізована, цього разу в художньо-керамічну школу. Швидше за все реорганізація була проведена органами Української держави гетьмана Скоропадського. У 1920 році, після встановлення радянської влади, художньо-керамічна школа була переведена з Глинська до Міжгір’я, що підКиєвом. Оскільки база, на якій працювала школа, нікуди не поділася, вже у вересні того ж року колишні викладачі школи вирішили відновити її, як приватний навчальний заклад.
1920 – 1921 навчального року школа перейшла у відання Роменського повітового раднаргоспу. З1923 року школа підпорядковується Роменському повітовому відділу народної освіти і фінансується ним.
У середині 1920-х у керамічній школі було 7 викладачів і навчалося 45 учнів. У 1925 році її вироби експонувалися на виставці у Парижі, де школа отримала грамоту та золоту медаль.
Всього з 1923 по 1930 рік Глинська керамічна профшкола випустила 167 техніків-технологів керамічної спеціальності.30 серпня 1930 року керамічна школа перейшла у відання московського тресту «Союзсклофарфор». А вже у 1932 році Глинський склофарфоровий технікум був переданий трестові «Укрсклофарфор» і у травні 1933 року був ліквідований.
Наступна спроба утвердити Глинськ, як один із центрів підготовки фахівців з технології кераміки, відбувся вже по війні.
19 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР, а 17 листопада того ж року Рада Міністрів УРСР прийняли рішення, відповідно до яких Міністерству промисловості будівельних матеріалів УРСР було доручено організувати Глинський індустріальний технікум.
У 1951 році технікум випустив перших спеціалістів, після цього за рішенням міністерства в Глинську були побудовані два двоповерхові будинки: в одному розмістили гуртожиток для учнів, а в іншому – квартири викладачам.
Влітку 1966 року Глинський індустріальний технікум разом зі спеціальністю «Технологія кераміки» був переведений до Ромен і став називатися Роменським.
1974 року була побудована керамічна майстерня у якій до 1995 року випускалась плитка для внутрішнього облицювання стін.
У 1976 року був побудований гуртожиток технікуму (погодьтеся – це найрідніше місце приїжджих студентів на час навчання, про яке неможливо забути навіть через десятки років) на 450 місць і в цьому ж році технікум побудував квартальну котельню (і відтоді найрідніше місце стало ще й найтеплішим).
До 1981 року навчальний процес у технікумі проводився в семи навчальних корпусах. Технікум готував спеціалістів для промисловості будівельних матеріалів за двома спеціальностями: «Технологія кераміки» і «Відкрита розробка родовищ корисних копалин».
1982 року була відкрита нова спеціальність 0510 «Ремонт і монтаж промислового обладнання». У цьому ж році побудовано новий навчальний корпус на 960 місць.
У 1985 році у технікумі навчалося 960 студентів на бюджетній основі.
І, нарешті, в 1994 році був реорганізований Роменський індустріальний технікум і роменський вечірній технікум радіоелектронного приладобудування шляхом їх ліквідації і створення на їх базі Роменського політехнічного технікуму.
У 1995 році був перший набір студентів на спеціальність «Обслуговування і ремонт нафтових і газових промислів».
З 1 вересня 2000 року відкрито дві нові спеціальності:
Соціальна робота.
Бухгалтерський облік.
У 2000 році в технікумі відкрито факультет перепідготовки, де за вечірньо-заочною формою студенти випускних груп і випускники ВНЗ I-II рівнів акредитації можуть за 10 місяців отримати спеціальність «Економіка підприємства».
З 2001 року на факультеті довузівської підготовки абітурієнти мають можливість навчатися з напрямку підготовки до вступу у вищі навчальні заклади. Цього ж року за денною формою навчання технікум готує спеціалістів зіспеціальності «Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем та мереж».
З 2002 року за вечірньою формою навчання технікум готує кваліфікованих робітників – операторів комп’ютерного набору.
19 вересня 2005 року політехнічний технікум був перетворений в Роменський коледж Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.
«Студент – не посудина, яку потрібно наповнити знаннями, а факел, який потрібно запалити!»(Лев Арцимович)
§6.Ми – студенти.