Займенник Займенник і його значення

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх.

Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозу­мілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У на­веденому реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борис­лав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, напов­нюється іншим змістом.

Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму зай­менника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить полі­тичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займен­ник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують ре­чення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка: Павло Григорович все своє життя був надзви­чайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійно­му, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні...» (О. Юшенко). Тут назву особи-діяча (Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається зай­менником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як екві­валент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. За­йменники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим, не-інформативним.

Розряди займенників за значенням

Різні групи займенників мають різні іраматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, не­означені й заперечні.

Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).

Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета.

Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.

Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу.

Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити з себе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.

У формі давального відмінка {собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе).

Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, зміню­ються за відмінками, родами та числами.

У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, зай­менники мій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій пооїав? — запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).

Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той: на ознаку: такий; на кількість: стільки.

Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про пред­мет, близький у просторі або в часі, займенник той — коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се вида­но, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, шо виник унаслідок злиггя з ним частки от: от + сей.)

Займенник такий не лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираже­ної прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнаїїи люди, і здавалось, що до­віку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вка­зує на конкретні, шойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпа­тичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, вираже­них прикметниками.

Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, назва­ну раніше, в інших — виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, — за спшьки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніхранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками.

Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам. самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками. Займенник весь указує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий і кожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності. Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, що пере­бувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників — це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.

Основний зміст займенника сам, сама, саме, самі (з наго­лосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певно­го предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюва­тися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, са­мозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенни­ком себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.

Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак (він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до само­го моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з при­слівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обі­дом, саме через те; там само, тоді само.

Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто ? що ?; до прикметника: який ? чий ?; до числівника: скільки? котрий?

Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? — для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі буде­те?.. Хто ви, я вас питаю?!(О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не. мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієсло­во), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов?хто такий?хто така?хто такі?), займенник що? — лише із се­реднім родом (що сталося? що таке?).

Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівни­ка, тоді як займенник який? виражає запитання про якість уза­галі: — Який же він, той сатана ? — спитав сміливо Денис. — А який же він? Чорний, як чорт: голова як копиця, на голові чорні роги, а очі як кавуни (І. Нечуй-Левицький). Котра з сих двох нам судиться дорога?(Леся Українка).

Займенники хто, що. який, котрий (без інтонації питання) можуть вживатися в значенні неозначених займенників: От вони і стали розпитувати людей, чи нема у кого якої роботи (О. Стороженко). Не пожалій лиш золотого для Феба світлого, ясного, та й мені що перекинь (І. Котляревський).

Відносні займенники — це ті ж питальні, які вжива­ються для приєднання підрядних речень до головних: Благо-словен же той. хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра).

Присудок після займенника хто стоїть в однині й у чоло­вічому роді: Всі, хто тільки міг, висипати з вагонів, вітаючи довгождану, рідну землю (О. Гончар). Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко). Присудок після відносного займенника що стоїть у будь-якому роді й числі: Біля зборні товпились ті, що надійшли пізніше, і пхались у двері (М. Коцюбинський).

Неозначені займенники вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки чи кількості. Вони утворюються від питальних займенників за допомогою часток (постфіксів) аби-, де-, -сь (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-чий, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.

Неозначений займенник щось може набувати значення прислівника причини або частки: Чую я — не спиться щось моєму парубкові (Марко Вовчок). Щось потемніло наче? — Вже ж бо вечір (Леся Українка).

Заперечні займенники утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий. До них ще треба додати займенник жодний. Ці займенники вживаються в заперечних реченнях: Ніщо не віщувало дощу (С. Скляренко). Більше вона нічого не сказала (1. Багряний). Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить (Леся Українка).

У неозначених і заперечних займенниках, якшо в них між часткою й займенником є прийменник, усі частини пи­шуться окремо: в декого — де в кого, абиким — аби з ким. до будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого -— ні від кого.

Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непря­мих відмінках після приголосних м і х перед часткою (пост­фіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиї­мось, чиїхсь і чиїхось.