Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗМІСТ2.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
30.08.2019
Размер:
76.79 Кб
Скачать

Висновки

У 80-х роках ХХ століття ВІЛ-інфекція розглядалася як досить повільно поширювана епідемія серед певних соціальних груп суспільства, мало зачіпає загальну популяцію, і вирішити яку можна буде як мінімум протягом одного покоління. Проте через три десятиліття епідемія набула світового характеру, перетворившись в пандемію, яка охоплює все нові країни, групи населення різні за статтю та віком, соціальним статусом, і стала являти собою одну з найактуальніших соціальних проблем сучасності, яка загрожує здоров’ю, соціально-економічному розвитку всіх країн.

За даними Міністерства охорони здоров’я, починаючи з 1987 року, в Україні зареєстровано 43898 ВІЛ-інфікованих, серед них — 291 іноземець, понад 2000 дітей, 2922 особам поставлено діагноз СНІД. На сьогодні випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано в усіх регіонах України. Найвищі показники захворюваності в Одеській (36,3 випадку на 100 тисяч населення), Миколаївській (32,0), Донецькій (31,2), у м. Севастополі (32,7). Ці цифри змушують замислитися про масштабність соціальної проблеми.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, який руйнує імунну систему організму. Під терміном «імунний дефіцит» слід розуміти зменшення притаманних організму здібностей протистояти інфекціям, внаслідок чого виникає різноманітна картина хвороб.

СНІД – це синдром набутого імунодефіциту, остання стадія ВІЛ-інфекції. ВІЛ-інфікований – практично здорова людина, в організмі якого виявляється вірус імунодефіциту людини. СНІД розвивається у людей, щл заразилися ВІЛ-інфекцією, і є кінцевою стадією цього захворювання, що призводить до летального результату. Головна небезпека зараження ВІЛ в тому, що він «повністю порушує (припиняє) роботу імунної системи людини».

Дитина — людина, яка не досягла дорослого віку. Також можна казати про дитину, як про особу молодшого шкільного віку закінчення обов'язкової шкільної освіти або молодшу 15 років, причому враховуючи більш високий вік.

Розвиток Віл-інфекції у дітей проходить інакше, ніж у дорослих, що має значення для спостереження, догляду, лікування.

Прагнення ВІЛ-інфікованих вплинути на медичну практику в галузі СНІДу, на соціальну політику та хід кампаній з профілактики цієї хвороби надає проблемі нового значення. В даний час вона стає не тільки медичною. Отримавши соціальне перевтілення, ця проблема стала політичною і соціальною. На особливий статус хвороби вказує і те, що дискусії про неї вийшли на міжнародний рівень: з’явився міжнародний день боротьби зі СНІДом (1 грудня), стали виходити друковані видання, проводитися семінари, присвячені проблемам динаміки епідемії, досягнень медицини в цій області, пошуку засобів лікування. Саме новий статус захворювання позначив і необхідність проведення соціологічних та соціально-психологічних досліджень у цій області

Таким чином, отримання статусу ВІЛ-інфікованого практично завжди призводить до зміни життя. Виникає комплекс медичних, соціальних та психологічних проблем.

Для вирішення проблем ВІЛ-інфікованих дітей, їх найближчого оточення потрібно своєрідний підхід до проведення соціальної роботи. Соціальна робота передбачає створення оптимальних соціальних умов життєдіяльності, що дозволяють хворому краще адаптуватися в соціальному середовищі (середовищем може виступати як найближче оточення, так і суспільство в цілому), відчути себе особистістю, а також вирішення цілого ряду проблем. Існують різні і методи соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми такі як інформування, консультування, пряма натуральна й фінансова допомога, догляд і обслуговування, психологічна підтримка, реабілітація та ін.

Таким чином, соціальна робота з ВІЛ-інфікованими неповнолітніми представляє собою діяльність, спрямовану на надання індивідуальної допомоги хворому, сім'ї, найближчого оточення. При цьому використовуються такі її методи як: інформування, консультування, пряма натуральна й фінансова допомога, догляд і обслуговування, патронаж, психологічна підтримка тощо, орієнтує потребують допомоги на власну активність щодо подолання виниклих проблем і сприяють їм у цьому.

Практика роботи соціальних служб зі здійснення соціального супроводу сім’ї, яка має дитину з ВІЛ-інфекцією, показує, що здебільшого проблеми такої сім’ї пов’язані з відсутністю офіційних документів (паспорта, свідоцтв про народження дітей), засобів догляду за дитиною, прихильності до АРТ, дискримінацією щодо отримання різних видів послуг, психологічними проблемами, пов’язаними з отриманням позитивного результату на ВІЛ.

Існує нагальна необхідність вжити ширших заходів з метою профілактики поширення ВІЛ серед підлітків, а особливо «дітей вулиці». На теперішній час відсутня єдина державна політика щодо інформування дітей та підлітків про шляхи передачі ВІЛ, а також пропаганди здорового способу життя.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]