2.3 Профілактика віл-позитивних дітей та підлітків

Все більш вразливою до ВІЛ групою є підлітки та молодь. Особливо швидко поширюється епідемія ВІЛ серед «дітей вулиці», деякі з яких молодше підліткового віку. На сьогодні відсутні узгоджені офіційні дані щодо кількості таких дітей в Україні: за різними оцінками ця кількість складає від 30 до 70 тисяч осіб. Основними факторами ризику передачі ВІЛ для представників даної вразливої групи є: висока сексуальна активність, брак знань щодо ВІЛ, у тому числі шляхів профілактики його передачі, а також обмежений доступ до профілактичних засобів.

Окрім того, значна кількість «дітей вулиці» є СІН (споживач ін’єкційних наркотиків) та/чи займаються комерційним сексом, що значно підвищує їх вразливість до ВІЛ.

Згідно чинного законодавства України, підлітки не можуть брати участь у більшості программ «зменшення шкоди», у тому числі програмах обміну шприців та замісної терапії. Також не розроблено спеціальних програм детоксикації для підлітків, що не тільки підвищує ризик їх інфікування ВІЛ, але й суттєво обмежує спроможність позбутись наркотичної залежності чи отримувати АРТ. При цьому, більшість «дітей вулиці» не мають документів, а згідно законодавства України, доступ кожної особи, що не має документів, до госпіталізації з метою обстеження та лікування обмежено.

Внаслідок усіх зазначених причин «діти вулиці» не охоплені державними программами профілактики ВІЛ/СНІДу, а їх доступ до послуг з профілактики та лікування обмежено. Іншою гострою проблемою є те, що державні нормативи передбачають дозвіл на тестування дітей та підлітків молодше 14 років на ВІЛ тільки за згодою опікуна. Однак незначна кількість «дітей вулиці» контактує зі своїми опікунами, навіть за їх наявності. При цьому, виїзних лабораторій для тестування «дітей вулиці» та неповнолітніх СІН майже не створено, що обмежує їх доступ до лікування. Окрім того, спостерігається брак медико-соціальних послуг для «дітей вулиці», серед яких широко поширеними є опортуністичні інфекції та захворювання, які передаються статевим шляхом. Пілотне дослідження, проведене Благодійним Фондом (БФ) «Шлях додому» в Одесі, показало, що зі 106 «дітей вулиці», які погодились пройти обстеження на ВІЛ, 72 – мають позитивний ВІЛ-статус (що складає 68%), зі 118 дітей, які погодились пройти обстеження на гепатит С, у 47 осіб (39 %) результат виявився позитивним. Туберкульоз було виявлено в 120 з 310 «дітей вулиці», які погодились пройти обстеження (що складає 39%) [29].

Таким чином, існує нагальна необхідність вжити ширших заходів з метою профілактики поширення ВІЛ серед підлітків, а особливо «дітей вулиці». На теперішній час відсутня єдина державна політика щодо інформування дітей та підлітків про шляхи передачі ВІЛ, а також пропаганди здорового способу життя. Так, заходи з профілактики ВІЛ та статевого виховання здійснюються несистематично, в тому числі і у закладах підпорядкування Міністерства освіти та науки (МОН) України.

У той же час, сьогодні в недостатній кількості реалізуються інформаційні кампанії, у тому числі з використанням соціальної реклами, які б дозволили поінформувати населення про ризики, пов’язані з ВІЛ. Абсолютна більшість інформаційних кампаній, що зараз реалізуються в Україні, фінансуються за рахунок міжнародних та українських НДО і спрямовані на загальне інформування про проблему ВІЛ/СНІДу. Не розроблено інформаційні матеріали щодо ВІЛ/СНІДу з урахуванням вікових особливостей дітей та підлітків (наприклад, комікси та мультиплікаційні фільми, тощо), які б могли значно підвищити ефективність профілактичних програм. Експерти вважають, що однією з причин поширення ВІЛ та зростання кількості СІН серед дітей та підлітків є відсутність їх позашкільної зайнятості. Поточні тенденції невтішні: протягом останніх десятиріч в Україні продовжує зменшуватись кількість установ (клубів, спортивних секцій, гуртків), які б організовували дозвілля дітей та підлітків [29].

Висновки до другого розділу

Для вирішення проблем ВІЛ-інфікованих дітей, їх найближчого оточення потрібно своєрідний підхід до проведення соціальної роботи. Соціальна робота передбачає створення оптимальних соціальних умов життєдіяльності, що дозволяють хворому краще адаптуватися в соціальному середовищі (середовищем може виступати як найближче оточення, так і суспільство в цілому), відчути себе особистістю, а також вирішення цілого ряду проблем. Існують різні і методи соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми такі як інформування, консультування, пряма натуральна й фінансова допомога, догляд і обслуговування, психологічна підтримка, реабілітація та ін.

Таким чином, соціальна робота з ВІЛ-інфікованими неповнолітніми представляє собою діяльність, спрямовану на надання індивідуальної допомоги хворому, сім'ї, найближчого оточення. При цьому використовуються такі її методи як: інформування, консультування, пряма натуральна й фінансова допомога, догляд і обслуговування, патронаж, психологічна підтримка тощо, орієнтує потребують допомоги на власну активність щодо подолання виниклих проблем і сприяють їм у цьому.

Відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», соціальний супровід – це вид соціальної роботи, спрямованої на здійснення опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу.

Практика роботи соціальних служб зі здійснення соціального супроводу сім’ї, яка має дитину з ВІЛ-інфекцією, показує, що здебільшого проблеми такої сім’ї пов’язані з відсутністю офіційних документів (паспорта, свідоцтв про народження дітей), засобів догляду за дитиною, прихильності до АРТ, дискримінацією щодо отримання різних видів послуг, психологічними проблемами, пов’язаними з отриманням позитивного результату на ВІЛ.

Існує нагальна необхідність вжити ширших заходів з метою профілактики поширення ВІЛ серед підлітків, а особливо «дітей вулиці». На теперішній час відсутня єдина державна політика щодо інформування дітей та підлітків про шляхи передачі ВІЛ, а також пропаганди здорового способу життя.