Розділ 2 особливості соціальної роботи з дітьми, які інфіковані на віл/снід та їх сім’ями

2.1 Основні методи соціальної роботи з віл-інфікованими дітьми

Для вирішення проблем ВІЛ-інфікованих дітей, їх найближчого оточення потрібно своєрідний підхід до проведення соціальної роботи. Соціальна робота передбачає створення оптимальних соціальних умов життєдіяльності, що дозволяють хворому краще адаптуватися в соціальному середовищі (середовищем може виступати як найближче оточення, так і суспільство в цілому), відчути себе особистістю, а також вирішення цілого ряду проблем. Існують різні і методи соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми такі як інформування, консультування, пряма натуральна й фінансова допомога, догляд і обслуговування, психологічна підтримка, реабілітація та ін [23, с 219]. Розглянемо їх більш докладно і опишемо методи соціальної роботи, реалізовані для вирішення проблем ВІЛ-інфікованих неповнолітніх дітей.

Соціальна робота - специфічний вид професійної діяльності, надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня його життя, надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї або групі осіб [23, с.11].

Перший етап соціальної роботи починається з розмови з ВІЛ-інфікованою дитиною, або з членами сім'ї про характер захворювання, необхідності тривалого виснажливого лікування, що вимагає зміни звичного способу життя.

Наступний етап соціальної роботи - створення психологічного комфорту для хворого і його родичів з моменту початку лікування. Обговорюється можливість і доцільність інформування про те, що трапилося родичів, друзів, знайомих. Питання психосоціального характеру передбачають вміння спілкуватися з пацієнтом і його сім'єю після повідомлення їм про наявність захворювання. На сьогоднішній день така робота здійснюється медичним персоналом, але вона не завжди ефективна, тому що вимагає використання психологічних методів.

Профілактична медико-соціальна робота з ВІЛ-інфікованими дітьми підрозділяється на два види:

1) первинна профілактика;

2) вторинна профілактика [25, с.98].

Первинна профілактика - попередження розвитку у неповнолітньої дитини ВІЛ-інфекції, тобто формування уявлень про здоровий спосіб життя, активної життєвої позиції по відношенню до свого здоров'я. Первинну профілактику зобов'язані проводити освітні установи в яких навчаються неповнолітні. Зрозуміло, що на даному етапі про первинну профілактику йтися не може, так як вона марна при вже наявній проблемі - позитивний ВІЛ-статус. А ось вторинна профілактика спрямована на попередження подальшого прогресування хвороби і передбачає комплекс лікувальних та профілактичних заходів. Рішення проблеми медико-соціального супроводу ВІЛ-позитивних дітей та їх сімей, які перебувають у небезпечному соціальному положенні можливо тільки на основі міжвідомчої взаємодії соціальних партнерів-установ та охорони здоров'я (науково-методичні центри з профілактики та боротьби зі СНІДом, регіональні центри з профілактики та боротьби з ВІЛ / СНІД, лабораторії діагностики ВІЛ, кабінети профілактики ВІЛ-інфекції, кабінети анонімного обстеження). Фахівці з соціальної роботи з їх знанням поведінки людини і соціальних систем, з їх клінічним досвідом, сконцентрованим на психосоціальних аспектах, представляють собою професійну групу, здатну в цій ситуації допомогти пацієнтові вирішити проблеми, що виникли в зв'язку з отриманням позитивного ВІЛ-статусу (психологічна підтримка, консультативно-роз'яснювальні заходи). Перед соціальною роботою стоїть головне завдання з питаннями хвороби і обмежених можливостей: розкривати і постійно тримати в центрі уваги роль соціального середовища і несприятливих соціальних умов при лікуванні, реабілітації неповнолітніх з позитивним статусом.

Важливе місце в соціальній роботі з ВІЛ-інфікованими дітьми посідає консультування. Це метод соціальної роботи, в ході якого фахівець з соціальної роботи допомагає клієнту вивчити і зрозуміти існуючі проблеми та запропонувати різні варіанти, які можуть бути використані для їх вирішення [16]. Консультування як технологічний спосіб вирішення соціальних завдань - це процедура, використовувана в соціальній роботі, в медичній, юридичній практиці фахівцями різних напрямків з метою орієнтації ВІЛ-інфікованих, а також їх сімей шляхом порад, вказівки на альтернативні форми надання допомоги, у визначенні цілей і забезпечення необхідною інформацією. У практиці соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими використовується кілька типів консультування, а саме:

• загальне консультування ВІЛ-інфікованих;

• спеціальне консультування ВІЛ-інфікованих у напрямку соціальних працівників фахівцями соціальних служб або установ;

• навчальне консультування спеціалістів соціальних служб та організацій працівниками вищих організацій та установ [26, с.197].

Інформація консультанта виступає засобом мобілізації ресурсів ВІЛ-інфікованих неповнолітніх, засобом, що формує мотивацію дій. Консультації допомагають соціальному працівнику комплексно і об'єктивно оцінити клієнта та поставлених перед ним проблем ВІЛ-інфікованих, глибше їх усвідомити і здійснити оптимальний вибір варіанта дії, поведінки. Психологічна консультаційна допомога покликана допомогти дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією, вести повноцінне та продуктивне життя. Ці люди повинні придбати або відновити здатність регулювати власне життя і прийняті ними рішення. Психологічна підтримка нерідко призводить до того, що хворі починають бачити проблеми інакше, внаслідок чого у них розвивається творчий підхід до прийняття рішень та розв'язання проблем.

Дуже важливо працювати не тільки з самим ВІЛ-інфікованим, але і з його найближчим оточенням - сім'єю. Особливо важливе значення має робота з психологічної реабілітації родичів ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Саме цей контингент визначає реальне мікро- соціальне оточення хворого, психологічний клімат, в якому може зіграти як позитивну, так і негативну роль у формуванні стану хронічного стресу у ВІЛ-інфікованї дитини [14, с.46].

Сприятливе соціально-побутове середовище в сім'ї дозволить вірусоносію краще адаптуватися до нових умов життєдіяльності, до нового статусу. Для її створення необхідно проводити санітарно-гігієнічне просвітництво, спрямоване на роз'яснення захворювання, способів попередження зараження, наслідки; психотренінгову роботу з придбання навичок спілкування, взаємодії з вірусоносієм, необхідно вдатися до програм допомоги, орієнтованим на стабілізацію сім'ї, її функціональних зв'язків. Такий рівень соціальної роботи орієнтований на стабілізацію відносин між подружжям, між батьками та дітьми, взаємовідносин усіх зазначених членів сім'ї та оточуючих. Також на цьому етапі соціальна робота вивчає особливості сім'ї, групи людей, ступінь і спрямованість впливу мікросередовища на ВІЛ-інфікованого. Згідно із Законом, хоч ВІЛ-інфекція і є інфекційним захворюванням, але вона не передається ні побутовим, ні повітряно-крапельним шляхами, тому ВІЛ не представляє небезпеки в побуті і при звичайних контактах навіть для людей, що близько спілкуються. А значить, ВІЛ-інфіковані неповнолітні у побуті ніякої небезпеки для оточуючих не представляють, і дискримінація їх тільки на підставі поставленого їм діагнозу - повне порушення їх прав і свобод.

Соціальна робота передбачає організацію спеціалізованої медичної допомоги та догляду за хворими, що знаходяться на різних стадіях розвитку ВІЛ-інфекції, надання їм соціальної підтримки та психологічної допомоги [27, с.113]. Слабка соціальна та психологічна захищеність хворих на ВІЛ несприятливо впливає на прогноз захворювання та погіршує якість життя ВІЛ-інфікованих. У цьому випадку соціальна робота передбачає взаємодію та координацію зусиль фахівців різних професій - лікарів, психологів, соціальних працівників.

Соціальна робота в області ВІЛ-інфекції використовує систему заходів постійного психологічного супроводу на всіх етапах роботи з хворими та членами їх сімей. Це вказує на необхідність створення різних груп психологічної підтримки для ВІЛ-інфікованих, в яких передбачені навчання саморегуляції і самопідтримки, організація психологічних тренінгів, організація зустрічей ВІЛ-інфікованих один з одним, а також їх найближче оточення, це дасть можливість поділитися проблемами, обговорити їх разом, обмінятися досвідом їх вирішення. У подібних випадках люди отримують допомогу не від соціальних працівників, а від людей зі схожими проблемами. Проведення таких заходів сприяє адаптації, мобілізує внутрішні ресурси ВІЛ-інфікованого, так як вони отримують емоційну розрядку, знаходять в ході цих зустрічей відповіді на запитання, розв’язання проблем, з якими вони стикаються.

Важливим завданням соціальної роботи є створення кабінету соціальної та психологічної реабілітації для ВІЛ-інфікованих, а також їх найближчого оточення, надає медико-соціальну допомогу сім’ям, які мають хворих на ВІЛ на всіх етапах лікування та диспансерного спостереження. Його завдання - виявлення, облік, патронаж сімей, члени яких є вірусоносіями; аналіз і пошук шляхів вирішення соціальних і психологічних проблем хворих та їх сімей; інформування хворих і батьків ВІЛ-інфікованї дитини, а також інших членів сім'ї про соціальні пільги: контроль за дотриманням гарантованих прав хворих на ВІЛ-інфекцією та їх сімей; організація груп психологічної підтримки для даного контингенту хворих та сімей, які переживають втрату родичів [1, с.247].

При наданні соціальної підтримки сім'ї, яка виховує неповнолітнього з ВІЛ-інфекцією, необхідно керуватися наступними цілями:

- Надання можливості сім'ї отримувати достатні знання про розвиток хвороби, харчуванні та особливості препаратів для ВІЛ-інфікованих;

- Надання знань про запобігання зараження ВІЛ-інфекцією членів сім'ї (небезпека наркозалежності);

- Об'єднання сімей, які виховують неповнолітніх з ВІЛ в групи підтримки, групи взаємодопомоги, психотерапевтичні групи;

- Знання законів для того, щоб захищати людські права ВІЛ-інфікованих підлітків і членів їх сімей;

- Використання здатності сім'ї спонукати ВІЛ-інфікованого підлітка шукати і приймати медичну допомогу, відвідувати програми з уповільнення розвитку ВІЛ-інфекції.

Соціальний захист ВІЛ-інфікованих та їх сімей повинні забезпечувати органи соціального захисту. Одна з найважливіших завдань - дотримання всіх прав і пільг, покладених BІЛ-інфікованих та їхнім сім'ям відповідно до законодавства. Соціальний працівник у першу чергу повідомляє їм про наявність цих пільг, надає допомогу в оформленні та отриманні пенсій, допомог, субсидій, виплат з тимчасової непрацездатності або інвалідності [29, с.58]. Однак ця допомога часто виплачується нерегулярно, в цьому випадку ВІЛ- інфікованій, а також його сім'ї може бути надана адресна соціальна допомога, термінова соціальна допомога у вигляді грошових виплат або в натуральній формі (продукти харчування, одяг, паливо і т.д.). Така сім'я відчуває великі матеріальні труднощі, у зв'язку з чим соціальні працівники повинні при необхідності надавати допомогу як самому ВІЛ-інфікованому неповнолітньому, так і членам його сім'ї у працевлаштуванні, влаштування дитини в дитячий дошкільний заклад, в навчальні заклади. ВІЛ-інфікованим інвалідам повинні надаватися необхідні особисті засоби пересування вдома і на вулиці, що сприяє побутовій реабілітації.

Соціальна робота повинна здійснюватися не тільки на мікрорівні - з вірусоносіями, з його найближчим оточенням, а й на макрорівні - із суспільством в цілому [3, с.96]. Соціальна робота з населенням полягає у проведенні широкої роз'яснювальної роботи про заходи громадської і особистої профілактики. При цьому можуть використовуватися такі форми як організація спеціалізованих програм з питань ВІЛ-інфекції по радіо, телебаченню з показом тематичних передач, лекцій, бесід, дискусій, спеціальних занять, соціальна реклама, випуск довідкових матеріалів, методичних посібників, рекомендацій, брошур, спеціальних інформаційних листівок , а також публікація матеріалів у періодичних виданнях та ін. Висока інформованість суспільства в області ВІЛ/СНІДу дозволить пом'якшити негативні соціальні наслідки, дозволить подолати страх, стереотипи, зросте ймовірність рішення психосоціальних проблем, пов'язаних з дискримінацією, стигматизацією, неадекватним сприйняттям, остракізмом ВІЛ-інфікованих , а також членів їх сімей. Соціальна робота дозволить сформувати адекватну громадську свідомість і сприйняття людей з позитивним ВІЛ-статусом.