- •2. Специфіка літератури як виду мистецтва.
- •7. Образність літератури.
- •14. Поняття цілісності художнього твору.
- •16. Зміст і форма художнього твору.
- •27. Основи поділу літератури на роди.
- •8. Художній образ як мистецька категорія.
- •36. Рими. Види рим, способи римування.
- •38. Строфа. Види строфічної будови віршів.
- •37. Білий вірш. Верлібр.
- •26. Композиція і архітектоніка.
- •25. Сюжет. Елементи сюжету.
- •23. Конфлікт та його типи.
- •39. Типологія віршованих розмірів.
- •48. Поняття індивідуальний стиль письменника.
- •41. Стиль як літературознавча категорія.
- •53. Бароко, його особливості і історична доля.
- •54. Класицизм, його основні принципи...
- •55. Сементалізм...
- •56. Романтизм...
- •57. Реалізм...
- •58. Модернізм...
- •59. Постмодернізм...
- •42. Компоненти художнього змісту.
- •Літературознавство як наука.
- •13. Символ і алегорія.
- •35. Основні системи віршування.
Літературознавство як наука.
Літературознавство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова.
Літературознавство — відносно молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки. До 18 століття вона розвивалася як галузь філософії та естетики. Хоча зачатки літературознавчих уявлень існували вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.
13. Символ і алегорія.
Символ – не сам по собі образ, а шлях (засіб), завдяки якому досягається образно-метафоричне мислення.
Алего́рія (грец. αλληγορία, allegoria) — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).
35. Основні системи віршування.
У силабо – тонічній системі віршування поєднується принцип рівноскладовості рядків (силабізму) з принципом сумірності віршових рядків за наголошеністю складів (тонус (гр. “наголос”). Ритмічна організація мови у силабо – тонічних віршах включає як сумірність віршових рядків щодо кількості складів,, так і певну закономірність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Рядки силабо – тонічних віршів мають внутрішню міру або розмір, який прийнято визначати за допомогою запозиченого в античному віршуванні поняття стопи.
Силабічна система віршування.
Ритмічний лад у силабічній системі віршування спирається на однакову кількість складів у рядках. Закінчення рядків звичайно підкреслюється римою (співзвуччя). Римуються найчастіше сусідні рядки. Силабічна система віршування зберіглася у французькій, польській, чеській поезіях (особливості мови – наголос має постійне місце: у французькій – наголошений останній склад, у польській – передостанній, у чеській – перший склад). Наявність постійного наголосу надає ритмічності звучанню віршів. Силабічна система віршування зустрічається і у Т.Шевченка “Думи мої, думи…”:
Вірш складається із троп: Двоскладові стопи:
хорей [__ U ]
ямб [U __ ]
пирріхій [U U]
спондей [ __ __]
Трискладові стопи:
дактиль [__ UU]
амфібрахій [U __ U]
анапест [UU __]
бакхій [__ __ U]
антибакхій [U __ __]
амфімарх [__ U __]
Чотирискладові стопи:
хоріямб [__ UU __]
пеони [__ UUU]