- •Міжмовні трансформації у перекладі роману і. О. Гончарова «Обломов»
- •Розділ 1 Міжмовні трансформації
- •1. 1. Перекладацькі трансформації як засіб подолання суперечності «зміст – норма»
- •1.2. Причини, що обумовлюють необхідність перекладацьких трансформацій.
- •Розділ 2 Класифікації міжмовних перекладацьких трансформацій
- •Розділ 3 Аналіз прикладів міжмовних перекладацьких трансформацій (за класифікацією в. Н. Комісарова, а. Паршина) у перекладі роману і. А. Гончарова «Обломов»
- •Висновки
- •Список використаної літератури:
Розділ 2 Класифікації міжмовних перекладацьких трансформацій
Відомо, що ще декілька десятків років тому не існувало чіткої класифікації міжмовних трансформацій. Перекладачі визначали типи трансформацій або як певні способи перекладу, створювали власні класифікації, або доповнювали класифікації інших перекладачів.
Однією з перших лінгвістичних теорій перекладацької діяльності, висунутих у вітчизняному перекладознавстві, була «теорія закономірних відповідностей» Я. І. Рецкера, який у 1950 р. опублікував статтю «Про закономірні відповідності при перекладі рідною мовою» [28, с. 38]. Проте схожі з ним погляди висловлював у відомій праці «Вступ до теорії перекладу» (1953 р.) і А. В. Федоров. Крім того, ця теорія розроблялася Л. С. Бархударовим, а окремі її елементи використані в концепціях В. М. Комісарова, В. Коллера та ін.
Позитивна роль теорії закономірних відповідностей полягала в тому, що вперше відповідно до неї можна було розглядати перекладацьку діяльність як процес і аналізувати її результати. Іншими словами, виявилося можливим виділити деякі принципи вибору варіантів перекладу того або іншого слова, звороту в процесі здійснення перекладацької діяльності. Результат її – текст перекладу – також можна було розглядати як реалізацію закономірних відповідностей.
На думку Я. І. Рецкера, між одиницями текстів оригіналу і перекладу наявні три категорії відповідностей: 1) еквіваленти, усталені через тотожність позначеного, а також закріплені в традиції мовних контактів; 2) варіантні та контекстуальні відповідності; 3) адекватні заміни.
Під еквівалентами розуміються постійні, не залежні від контексту відповідності одиниць мови оригіналу одиницям мови перекладу. До них відносяться географічні назви, власні імена, терміни різних областей знань, слова та словосполуки, які називають однозначні відповідності в іншій мові [11, с. 28 – 31].
Аналоги, або варіантні відповідності, – група більш численна. Аналогами їх можна назвати в тому значенні, що між даною одиницею мови оригіналу і відповідною до неї одиницею мови перекладу встановлюються аналогові відносини: серед синонімічних одиниць мови перекладу, відповідних даній одиниці мови оригіналу, підшукується варіант передачі змісту, найбільш відповідний для даного контексту.
До адекватних замін перекладач вдається тоді, коли для правильної передачі думки оригіналу найбільш доцільним здається відхід від «букви оригіналу», тобто вжитих в оригіналі слів, найбільш адекватних за смислом, а також розв’язання завдання, що стоїть перед ним, «виходячи з цілого». Тут у класифікації Я. І. Рецкера виявляється суперечність, оскільки еквіваленти і варіантні відповідності не можуть бути поставлені в один ряд з адекватними замінами [25, с. 107 – 109].
Л. С. Бархударов вважав, що «усі види перетворень або трансформацій, що здійснюються у процесі перекладу, можна звести до чотирьох елементарних типів, а саме: 1) перестановки; 2) заміни; 3) доповнення; 4) опущення [2, с.6]. Перестановки він визначає як «зміну розташування мовних елементів у тексті перекладу у порівнянні з текстом оригіналу». До елементів, що можуть підлягати перестановці, він відносить слова, словосполучення, частини складних речень й самостійні речення у будові тексту. Заміни найпоширений та різноманітний, на думку дослідника, вид перекладацьких трансформацій, він поділяє їх на граматичні й лексичні, взявши за основу, таким чином, різні рівні мови. Усередині групи граматичних замін він розрізняє заміни форм слова, заміни частин мови, заміни членів речення, синтаксичні заміни у складному реченні. В якості лексичних замін він виділяв конкретизацію, генералізацію і заміну, що ґрунтується на причинно-наслідкових відносинах. В якості причин, що викликають необхідність доповнень у перекладі, Бархударов називає формальну невиразність семантичних компонентів словосполучень у мові оригіналу, необхідність внесення додаткових компонентів при синтаксичній перебудові структури речення, а також необхідність виразити лексичними засобами ті значення, які у мові оригіналу передаються граматичними засобами. Опущення ж ґрунтується на усуванні семантично зайвих елементів [2, С. 191]. «Як правило, – відмічає Бархударов, – різного роду трансформації здійснюються одночасно, тобто сполучаються одна з одною – перестановка супроводжується заміною, граматичне перетворення супроводжується лексичним тощо. Саме такий складний, комплексний характер перекладацьких трансформацій і робить переклад настільки складною і важкою справою» [2, с. 230], – завершує він [7, с. 373 – 374].
У теорії Бархударова перекладацькі трансформації фактично уподібнюються перекладацьким прийомам. Так, визначаючи заміни як «найпоширений та різноманітний вид перекладацької трансформації», Бархударов розглядає в якості одного з типів лексичних замін «конкретизацію», яку називає також і «прийомом» [2, с. 194, 211].
З. Д. Львовська, наслідуючи Бархударова, зводить усі перекладацькі трансформації, які вона називає «еквівалентними перетвореннями», до тих же чотирьох елементарних типів. Однак подальше членування замін на різновиди вона здійснює інакше, розрізняючи: а) заміни загального типу; б) заміни значень речення; в) заміни, що пов’язані зі зміною поверхневих синтаксичних відносин й експлікацією глибинних зв’язків; г) заміни одного речення двома та більше. Об’єднання двох і більше речень в одне; ґ) конкретизація; д) генералізація; е) антонімічні заміни; є) компенсація [19, с. 183]. Така типологія замін здається нам дещо заплутаною, так як у ній відсутня достатньо чітка єдина логічна основа, яка необхідна для будь-якої класифікації.
Я. І. Рецкер поділяв усі трансформації на лексичні та граматичні, будуючи свою типологію на розрізненні рівней мовної системи. Лексичні трансформації він визначав як «прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення іноземного слова у контексті і знаходимо йому російський відповідник, що не співпадає зі словниковим» [28, с. 11]. Сутність лексичних трансформацій, на його думку, «ґрунтується на заміні лексичної одиниці, що перекладається словом або словосполученням іншої внутрішньої форми, що актуалізує ту складову іноземного слова (ту сему), яка підлягає реалізації у даному контексті» [28, с. 38]. Такий підхід Рецкера до лексичних трансформацій ґрунтується на положенні, яке висунуте й розроблене В. Г. Гаком, де лексико-семантичні трансформації сформовані на логічних відносинах між поняттями [5, с. 470]. Загалом можна виокремити сім різновидів лексичних трансформацій: диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення, компенсація втрат у процесі перекладу.
Розповсюдження способів диференціації й конкретизації під час перекладу з однієї мови на іншу, пояснюється великою кількістю слів з широкою семантикою в одній мові, що не мають прямих відповідників в іншій. Як правило, способи диференціації й конкретизації значень супроводжують один одного. Диференціація можлива, коли необхідно передати значення широкого абстрактного поняття без його уточнення при перекладі. Отже, перекладач використовує диференціацію, коли у мові перекладу відсутній повний відповідник слова мови оригіналу [1, с.84].
Конкретизацією називається трансформаційна операція, під час якої перекладач замінює поняття з більш широким об’ємом й менш складним змістом, притаманним слову або у словосполученню оригіналу, поняттям з більш обмеженим об’ємом, але складним, більш конкретним змістом. Таким чином, конкретизація, безсумнівно, передбачає внесення нових елементів у зміст поняття, тобто додавання нових ознак про об’єкт, що описується у перекладі. Мовна форма, слово чи словосполучення у тексті перекладу, що називає менш загальне поняття у мові перекладу, стає гіпонімом по відношенню до мовної форми, що відтворює поняття тексту оригіналу, тому така трансформаційна операція може бути також визначена як гіпонімічне перетворення. На відміну від диференціації, яка можлива і без конкретизації значення, остання завжди супроводжується диференціацією і неможлива без неї. Отже, трансформаційні операції конкретизації, можуть бути спричинені асиметрією лексико-семантичних систем, які зустрічаються при перекладі мов, а також асиметрією мовленнєвих узусів, тобто звичного, а тому переважного застосування тих чи інших слів й словосполучень [28, с. 42].
Генералізацією називається трансформаційна операція, під час якої перекладач, узагальнюючи, замінює поняття з більш обмеженим об’ємом і більш складним вмістом, що є у слові або словосполученні тексту оригіналу, поняттям з більш ширшим об’ємом, але менш складним, менш конкретним змістом. Таким чином, генералізація неодмінно передбачає скорочення елементів змісту, тобто у певному смислі втрату при перекладі. Мовна форма, слово або словосполучення, у тексті перекладу, що називає більш загальне поняття, у мові перекладу виявляється гіперонімом по відношенню до мовної форми, що відтворює поняття тексту оригіналу, тому така трансформаційна операція може бути також визначена як гіперонімічне перетворення. Під час генерації втрата залишається некомпенсованою. Необхідність генерації може бути спричинена стилістичними нормами, що прийняті у російській мові й літературі. У художніх творах написаних російською мовою не прийнято вказувати точний зріст і вагу персонажів, тому при перекладі використовується генералізація: високого, середнього або невисокого зросту [1, с. 86]. У книзі «Теорія перекладу і перекладацька практика» Я. І. Рецкер пише: «Необхідність генералізації може бути зумовлена й небезпекою викривлення смислу при перекладі слова чи словосполучення його словниковим відповідником. Так, упродовж багатьох років англійський парламент обговорював законопроект про відміну смертної кари. Англійські газети постійно називали його No Hanging Bill. Але законопроект про відміну повішення скоріш за все був би зрозумілим як заміна одного способу страти іншим, наприклад, розстрілом. Єдино правильним у даному випадку є генералізація: Законопроект про відміну смертної кари» [1, с. 43].
Антонімічний переклад являє собою заміну будь-якого поняття, що виражене в оригіналі, протилежним поняттям у перекладі з відповідною перебудовою усього висловлювання для збереження незмінного плану змісту. Антонімічний переклад повністю ґрунтується на формально-логічній категорії контрадикторності. «Відношення контрадикторності (або заперечення поняття) мають місце між поняттями, які отримуються один з одного шляхом операції заперечення» [28, с. 48]. Аналіз перекладів доводять, що антонімічний переклад є доволі розповсюдженим типом трансформаційних операцій. Отже, антонімічний переклад – це засіб досягнення еквівалентності. Тому антонімічний переклад виконується за формою подвійного заперечення, подвійної контрадикторності.
У логіці за допомогою понять «А» й «не-А» утворюють два судження: 1) А не є не-А; 2) Не-А не є А. Однак, при антонімічному перекладі категорія контрадикторності включає не лише заперечення, але й протиставлення.
Використання протилежного поняття у перекладі передбачає заміну стверджувального речення заперечним, а заперечного – стверджувальним.
Антонімічний переклад використовується доволі часто при перекладі прислів’їв та приказок. Він може бути єдиною можливістю правильної передачі думки, коли прямий переклад приводить до абсурду [1, 87 – 88].
При антонімічному перекладі перекладачеві допоможе словник синонімів або тлумачний словник, що містить синоніми і синонімічні словосполучення.
Прийом смислового розвитку полягає у заміні словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно пов’язаним з ним. Сюди відносяться різноманітні метафоричні та метонімічні заміни, що виникають на основі категорії перехрещення. «Відношення перехрещення має місце, тоді коли лише частина об’єму одного поняття входить в об’єм другого поняття і, у свою чергу, частина об’єму другого поняття входить в об’єм першого поняття» [28, с. 50].
Якщо урахувати, що усі повнозначні частини мови поділяються на три категорії: предмети, процеси та ознаки, тоді під час перекладу спостерігається вражаюча різноманітність замін як усередині кожної категорії, так і між різноманітними категоріями. Для передачі одного і того ж змісту засобами іншої мови часто байдуже, якою формою слова буде відтворений цей зміст. Предмет може бути замінений його ознакою, процес предметом, ознака предметом або процесом тощо.
Граматичні трансформації, на його думку, «ґрунтуються на перетворенні структури речення у процесі перекладу відповідно до норм мови перекладу. Трансформація може бути повною чи частковою у залежності від того, чи змінюється структура речення повністю чи частково. За звичай, коли замінюються головні частини речення, відбувається повна трансформація, якщо ж замінюються лише другорядні – часткова. Окрім замін частин речень можуть замінятися й частини мови. Найчастіше це відбувається одночасно» [7, с. 376]. На використання граматичних трансформацій впливають: синтаксична функція речення; його лексичне наповнення; його смислова структура; контекст (оточення) речення; його експресивно-стилістична функція [1, с. 90].
Поряд з повною та частковою граматичною трансформацією при перекладі використовуються такі прийоми, як: перестановки, заміни, опущення і доповнення.
Перестановки найчастіше зустрічаються при перекладі з мов, що мають достатньо твердий порядок слів, а також тоді, коли синтаксичні можливості й стилістика мови оригіналу і мови перекладу не збігаються або збігаються лише частково [21, с. 69]. Перестановки можуть бути зумовлені: прагненням перекладача дещо полегшити набір епітетів до певного слова перекладу; прагненням перекладача додати сцені динамічності й вибудувати більш логічну в уявленні читача послідовність дій тощо [1, с.91].
Заміни – найбільш різноманітний й найуживаніший вид перекладацьких трансформацій [21, с. 70]. Заміни при перекладі дають можливість перекладачу зробити адекватний переклад [1, с. 92]. Причини виникнення замін різні (наприклад, це може бути обґрунтовано «узгодженням часів»). Під час перекладу можуть виникнути такі заміни, як заміна іменника займенником або дієсловом, заміна підмета обставиною, заміна роду, заміна простого речення складним і навпаки тощо [48, с. 77 – 93].
Заміну при перекладі одного з «дієслів мовлення» загального характеру на дієслово конкретного й спрямованого значення, прийнято називати конкретизацією, а заміну конкретного значення на загальне – генералізацією. Утворені заміни можуть бути зумовлені контекстом, вони заповнюють втрату відповідної стилістичної та інвективної характеристики в інших місцях тексту перекладу, тому називаються компенсацією. Цим прийомом перекладач заповнює різні семантичні втрати у межах фрази, речення, пасажу чи ділянки тексту [21, с. 70 – 73] .
Опущення і доповнення. Впровадження додаткових слів при перекладі зумовлюються рядом причин: відмінностями у структурі речення і тим, що більш стислі речення потребують більш розгорнутого вираження думки. Відсутність відповідного слова або відповідного лексико-семантичного варіанту даного слова також є причиною впровадження додаткових слів при перекладі. Особливо це характерно для юридичного перекладу [1, с. 92 – 94].
Таким чином, доповнення – це слова й словосполучення, які формально не відтворені у реченні оригіналу, але маються на увазі у контексті його семантичної структури [21, с. 73]. Опущення – це слова й словосполучення, які є семантично зайвими для тексту перекладу і тому можуть бути опущені без шкоди для твору, що перекладається [21, с. 74].
Алімов В. В. виділяє ще стилістичні та інші перекладацькі трансформації. Стилістичні системи мов мають свій національний характер. Існує багато визначень стилю, але найбільш повним, визначаючим лінгвістичну сутність стилю, є визначення Віктора Володимировича Виноградова. «Стиль – це суспільно усвідомлена й функціонально зумовлена, внутрішньо поєднана сукупність прийомів застосування, відбору й сполучення засобів мовленнєвого спілкування у сфері тієї чи іншої всенародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції у мовленнєвій суспільній практиці даного народу» [4, с. 73].
Адекватний переклад неможливий без урахування стилістики оригіналу. Питаннями стилю мови займається лінгвістична стилістика. Стилістичні прийоми різних мов в основі одні й ті самі, однак їх функціонування у мовленні різне. Під час передачі стилістичного значення перекладач повинен керуватися тим же принципом: повторити у перекладі той же ефект, тобто викликати у читача аналогічну реакцію, хоча йому часто доводиться досягати цього, удаючись до цілком інших мовних засобів. Одна й та сама ціль може бути досягнута різними шляхами. Слід пам’ятати проте, що майже усі стилістичні прийоми багатофункціональні. Порівнюючи стилістичні прийоми виявляються повні, часткові збіги і незбіги їх функцій.
У перекладі, як і в оригіналі, може бути використаний прийом алітерації – прийом повторення першого звуку або букви у наступних словах. Використання алітерації у прозі найхарактерніше для іноземних мов, ніж для російської. Алітерація виконує евфонічну й логічну функції, підкреслюючи тісний зв’язок між словами. У цих прикладах поєднуються й милозвучність, й тісний логічний зв’язок між епітетами і певними словами. Алітерація часто використовується для пр1ивернення уваги читача, особливо у газетних заголовках, у назвах творів і у самих статтях. Збереження алітерації під час перекладу таких назв майже неможливе і зовсім необов’язкове.
Перекладач повинен передати не лише стиль, але й специфічні особливості цього стилю. У спеціальному перекладі, чи то військовий, юридичний, медичний, науковий, технічний тощо, існує свій стиль, характерний для даної сфери людської діяльності. У свою чергу, кожен конкретний текст, що перекладається, може характеризуватися власним індивідуально-авторським стилем, який необхідно витримати відповідно до норм мови. Недиференційоване використання стилістично-оцінюваних і фразеологічних синонімів призводить до стилістичних помилок і до стилістичної інтерференції.
Стилістичні помилки – результат ігнорування специфіки слововикористання й сполучуваності слів. При стилістичній трансформації може з’явитися стилістична інтерференція, яка ґрунтується на тому, що менш відоме слово, висловлювання або конструкція використовується за аналогією з вже відомим синонімом або схожим елементом. При заміні стилістичних синонімів змінюється стиль висловлювання, хоча предмет, про який йде мова, може залишитися тим же.
Неправильний вибір стилістично забарвлених синонімів може призвести до семантичної інтерференції. Завжди існує небезпека згладити й знебарвити оригінал чи, навпаки, зробити переклад більш яскравим й стилістично забарвленим. Іноді перекладачу доводиться усвідомлено вдаватися до деякого згладжування тобто нейтралізації. Особливо це характерно для газетного стилю.
Повторення є більш розповсюдженим стилістичним прийомом в іноземних мовах. У російській мові у таких випадках краще використовувати якесь посилення. Повторення доволі часто використовується у стилістичних цілях у газетній публіцистиці. При перекладі таких текстів перекладачу доводиться вдаватися до стилістичних замін, компенсацій і навіть до відмови від передачі цього прийому.
У всіх емоційно-забарвлених стилях мови використовуються метафори та метонімії. При перекладі художньої літератури збереження метафори обов’язкове. Якщо це за мовними причинами неможливо, перекладач повинен удатися до компенсації або заміні. Особливо це характерно для перекладу метафор, в основі яких лежить фразеологічне сполучення, яке не має свого образного еквіваленту у російській мові. У художній літературі і у публіцистиці усе більш і більш використовуються метонімії, однак існують значні розбіжності у використанні метонімій в іноземних мовах і в російській, що можливо в одній мові – неможливо в іншій. Дуже часто доводиться звертатися до основного значення слова, яке породило метонімічний перенос.
Синоніми – це широко вживані слова, що називають одні й ті ж класи предметів, але іноді по-різному характеризують їх. Різниця між синонімами – стилістична: у сфері використання, в оцінці одного й того ж явища й у фразеологічних зв’язках з іншими словами. Синоніми дають можливість вибрати більш відповідне слово з цілого роду слів [1, с. 94 – 101].
В. Г. Гак, розглядаючи різні види кількісних утворень висловлювань у перекладі, узагальнює типи трансформацій. «Як і усякі трансформації, – пише він, – перекладацькі перетворення можуть бути потрійного типу: вони ґрунтуються на переміщенні, заміні чи зміні числа елементів, тобто у доповненні чи опущені компонентів висловлювання» [6, с. 512]. Таким чином, трансформації доповнення й опущення, які є кількісними змінами, опиняються об’єднаними в один тип операцій.
Інакше розглядає перекладацькі операції Л. К. Латишев. Перш за все він поділяє усі операції на два види: підстановки й трансформації. Підстановки є найпростішим прийомом, що ґрунтується на відносному збіганні «замінюваних одиниць і форм» [18, с. 111]. Іншим видом операцій, що застосовуються у процесі перекладу (або, як називає їх Латишев, «трансмовні перефразування»), виявляються перекладацькі трансформації. За основу типології перекладацьких перетворень дослідник також бере відмінності рівнів мови. Тому у типології розглянуті 6 типів міжмовних трансформацій: лексичні, стилістичні, морфологічні, синтаксичні, семантичні та змішані трансформації.
Лексичні трансформації, які являють собою відхилення від прямих словникових відповідностей. Лексичні перекладацькі трансформації є контекстуально-синонімічними замінами лексем.
Стилістичні трансформації, суть яких міститься у зміні стилістичного забарвлення перекладацької одиниці (наприклад, заміна розмовного висловлювання на нейтральне тощо).
Морфологічні трансформації – заміна однієї частини мови іншою або декількома частинами мови (наприклад, заміна іменника на прикметник, або заміна прикметника на іменник із займенником).
Синтаксичні трансформації – зміна синтаксичних функцій слів та словосполучень. Змінення синтаксичних функцій у процесі перекладу супроводжується й перебудовою синтаксичних конструкцій: заміна активної конструкції на пасивну і навпаки, заміна предикативно-називної конструкції – дієслівною тощо. У межах синтаксичних трансформацій здійснюється перетворення речень у словосполучення. Також до синтаксичних трансформацій слід віднести перестановки частин складного речення та змінення типу синтаксичного зв’язку.
Семантичні трансформації, що представляють перетворення, яке виходить за межі чисто мовних модифікацій. Коли ми говоримо про семантичні трансформації, то мова йде вже не про контекстуально-синонімічні заміни. Здійснюючи семантичні трансформації, ми замінюємо деталі, що використовуються для опису ситуації, і немов би змінюємо самий погляд на неї. Наприклад заміна події на її результат і навпаки, заміна наявності «інструменту» на результат застосування «інструменту» тощо. Семантичні трансформації здійснюються на основі різноманітних причинно-наслідкових зв’язків, які існують між елементами описаних ситуацій. Мабуть, тому у літературі із теорії перекладу такі трансформації іноді ще називають смисловим розвитком.
Змішанні трансформації. Виокремлюючи в інтересах аналізу трансформацію того чи іншого типу, ми нерідко відволікаємося від перекладацьких перетворень іншого плану. Але реально у процесі перекладу найчастіше бувають трансформації змішаного типу. До них відносяться: цілісне перетворення, антонімічний переклад (який іноді може розглядатися і як конверсна трансформація, тобто таке перетворення вихідної фрази, у результаті якого виникає нова фраза, що відображає те саме, що й вихідна фраза) [17, с.180 – 185].
А. Д. Швейцер, складаючи один з перших переліків термінів науки про переклад, розрізняє прийоми перекладу і трансформації. У його концепції прийоми перекладу відносяться до області перекладацької практики, а трансформації, що складають основу того чи іншого прийому, є елементами теоретичної моделі перекладу. Він розрізнює семантичні і синтаксичні (граматичні) трансформації. Семантичні трансформації він визначає як «описані ситуаційною моделлю види перетворень смислової структури окремих слів та висловлювань у цілому», а синтаксичні – як «перетворення граматичної структури висловлювання при постійності його лексичного наповнення» [48, с. 274].
До семантичних трансформацій Швейцер відносить: векторну заміну; доповнення семантичних компонентів; заміну семантичних категорій; опущення семантичних компонентів; перенесення; перерозподіл семантичних компонентів; повтор семантичних компонентів; розширення; зміщення; скорочення семантичних компонентів; звуження.
Синтаксичні трансформації у його теорії не отримують значного розвитку. Швейцер виокремлює деякі прийоми перекладу, до яких відносить: антонімічний переклад; генералізацію; конкретизацію; заміни (лексичне розгортання, лексичне згортання, стилістична модифікація); перетворення (компресія тексту, прагматична адаптація) [48, с. 270 – 275].
Ж.-П. Віне й Ж. Дарбельне перш за все виокремлюють два напрями перекладу: прямий та непрямий.
До прямого перекладу вони відносять запозичення (у вигляді транскрипції та транслітерації), калькування, дослівний переклад. До непрямого перекладу – модуляцію, адаптацію, еквіваленцію і транспозицію (спосіб перекладу, при якому змінюється граматична категорія позначуваного). Однак, пропонуючи читачам глосарій перекладацьких термінів, вони доповнюють цей список іншими прийомами, такими як ампліфікація, шасе-круазе, компенсація, згортання, експліцитація, генералізація, граматикалізація, імпліцитація й партикуляризація (конкретизація), які є варіантами перших чотирьох [7, с. 378].
В. Н. Комісаров вважає, що «у залежності від характеру перетворень перекладацькі трансформації поділяються на лексичні, граматичні та лексико-граматичні» [13, с. 159], тобто в основі яких покладені відмінності рівнів мовної системи.
Таку ж класифікацію запропонував й А. Паршин (роздивимося її детальніше, адже вона є теоретичною основою для аналізу практичної частини нашої дипломної роботи) [26, с. 89 – 106].
Лексичні трансформації. У кожній мові є своя лексична система, яка охоплює словниковий запас даної мови. Кожне слово, тобто лексична одиниця, не є чимось відокремленим, а є частиною лексичної системи мови. Кожне слово несе певне поняття й може частіше вживатися в одній мові й мати більш вузьке або навіть термінологічне значення в іншій мові. Такими словами можна вважати інтернаціоналізми, слова спільні для української, російської, англійської і французької мов. Наприклад, слово «диспут»: диспут (укр., рос.), dispute (англ.) і dispute (фр.). В англійській мові перше словникове й варіантне значення повністю збігається з українським і російським: 1) диспут: дебати, полеміка, а у французькій мові збігається перше варіантне другого словникового значення: диспут, публічне обговорення. Отже, можна сказати, що друге словникове значення в англійській мові:
2) суперечка, сперечання й перше словникове значення у французькій мові: сперечання, суперечка, сварка – повинні обов’язково враховуватися при перекладі цього слова з М2 і М3 на М1 і навпаки.
У кожній мові існує звичне вживання слова, виробляються своєрідні кліше (стандартні зразки вживання слів, типові схеми словосполучень і синтаксичних конструкцій, а також загальні моделі мовленнєвої поведінки в конкретних ситуаціях), готові формули, слова й сполучення слів, що використовуються носіями даної мови. Вони не є фразеологічними одиницями, але їм притаманна завершеність. Ці сполучення не порушуються навіть із використанням додаткових слів [25, с. 115 – 117].
Виділяють такі різновиди лексичних трансформацій:
1) Транскрипція й транслітерація – це способи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її форми за допомогою літер мови перекладу. При транскрипції відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при транслітерації його графічна форма. Провідним способом у сучасній перекладацькій практиці є транскрипція зі збереженням деяких елементів транслітерації. Оскільки фонетичні й графічні системи мов значно відрізняються одна від одної, передача форми слова МО мовою перекладу завжди трохи умовна й приблизна: absurdist – абсурдист (автор твору абсурду); skateboarding – скейтбординг (катання на роликовій дошці).
2) Калькування – це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин – морфем або слів (у випадку сталих словосполучень) – їхніми лексичними відповідностями в мові перекладу. Сутність калькування полягає в створенні нового слова або стійкого сполучення в мові перекладу, що копіює структуру вихідної лексичної одиниці. Саме так робить перекладач, перекладаючи сверхгосударство як наддержава; массовая культура як масова культура; green revolution як зелена революція. Нерідко в процесі перекладу транскрипція й калькування використовуються одночасно.
3) Лексико-семантичні заміни – це спосіб перекладу лексичних одиниць оригіналу шляхом використання в перекладі одиниць мови перекладу, значення яких не збігається зі значеннями вихідних одиниць, і які були утворені за допомогою певного типу логічних перетворень [15, с. 174 – 181]. Основними видами подібних замін є конкретизація, генералізація, модуляція (смисловий розвиток) значення вихідної одиниці й антонімічний переклад.
• Конкретизацією називається заміна слова або словосполучення мови оригіналу з ширшим предметно-логічним значенням словом або словосполученням мови перекладу з більш вузьким значенням.
У результаті застосування цієї трансформації створена відповідність і вихідна лексична одиниця виявляються в логічних відносинах включення: одиниця мови оригіналу виражає родове поняття, а одиниця мови перекладу –видове поняття. Наприклад, англійське meal широко застосовується в різних стилях мовлення, а українське прийом їжі не вживається за межами спеціальної лексики. Тому, як правило, при перекладі слово meal заміняється більш конкретним сніданок, обід, вечеря тощо.
• Генералізацією називається заміна одиниці мови оригіналу, що має більш вузьке значення, одиницею мови перекладу з більш широким значенням, тобто перетворення, протилежне конкретизації. Створена відповідність виражає родове поняття, що містить вихідне видове: He visits me practically every week-end. – Він їздить до мене майже щотижня. Використання слова з більш загальним значенням рятує перекладача від необхідності уточнення, суботу або неділю має на увазі автор, ведучи мову про «уік-енд».
• Модуляцією або смисловим розвитком називається заміна слова або словосполучення мови оригіналу одиницею мови перекладу, значення якої логічно виводиться зі значення вихідної одиниці. Найбільш часто значення співвіднесених слів в оригіналі й перекладі виявляються при цьому зв’язаними причинно-наслідковими відносинами: He always made you say everything twice. – Він завжди перепитував [7, с.371 – 379].
Граматичні трансформації. Через те, що мовні системи відрізняються одна від одної не тільки лексикою, але й граматикою, перекладачеві доводиться використовувати й граматичні трансформації (заміни) морфологічного й синтаксичного характеру.
Граматичні трансформації можуть бути зумовлені різними причинами граматичного й лексичного плану. У деяких випадках вони тісно переплітаються й носять лексико-граматичний характер.
Широке використання граматичних трансформацій при перекладі пояснюється тим, що українське речення не збігається з іншими мовами за своєю структурою: інший порядок слів, інший порядок розташування речень – головного, підрядного й вставного. Частини мови, якими виражені члени речення, можуть передаватися іншими частинами мови при перекладі, стислість вираження, можлива в одній мові, завдяки наявності багатьох структур і форм, вимагає впровадження додаткових слів і навіть речень при перекладі.
До граматичних трансформацій відносяться:
1) Синтаксичне уподібнення (дослівний переклад) – спосіб перекладу, при якому синтаксична структура оригіналу перетворюється в аналогічну структуру мови перекладу. Цей тип «нульової» трансформації застосовується в тих випадках, коли в мові оригіналу й мові перекладу існують паралельні синтаксичні структури. Синтаксичне уподібнення може призводити до повної відповідності кількості мовних одиниць та порядку їхнього розташування в оригіналі і в перекладі:
Я завжди пам’ятаю його слова – Я всегда помню его слова.
2) Членування речення – це спосіб перекладу, при якому синтаксична структура речення в оригіналі перетворюється на дві або більше предикативні структури мови перекладу. Трансформація членування призводить або до перетворення простого речення мови оригіналу в складне речення мови перекладу, або до перетворення простого або складного речення мови оригіналу на два й більше самостійних речень в мові перекладу.
3) Об’єднання речень – це спосіб перекладу, при якому синтаксична структура в оригіналі перетворюється шляхом з’єднання двох простих речень в одне складне. Ця трансформація протилежна попередній. Это было давно. Казалось, что прошло лет пятьдесят. – Це було давно – здавалося, що пройшло років п’ятдесят.
4) Граматичні заміни – це спосіб перекладу, при якому граматична одиниця в оригіналі перетворюється в одиницю мови перекладу з іншим граматичним значенням. Заміні може піддаватися граматична одиниця мови оригіналу будь-якого рівня: словоформа, частина мови, член речення, речення певного типу [1, с. 92]. Так, у російській мові слова боль, корь – жіночого роду, а в українській біль, кір – чоловічого, творчество, удивление – середнього роду, а в українській мові творчість – жіночого роду, подив – чоловічого. Спостерігаємо розбіжність і в граматичних формах числа: чернила (мн.) – чорнило (одн.); мебель (одн.) – меблі (мн.). При перекладі з української російською й навпаки такий тип трансформацій переважає.
5) деякі дослідники (В. В. Алімов) до граматичних трансформацій відносять також опущення й доповнення – це спосіб перекладу, при якому для якісного перекладу потрібне внесення додаткових слів або, навпаки, опущення яких-небудь елементів. Часто опущення й доповнення сполучається з іншими видами граматичних трансформацій, найчастіше зі зміною частин мови. Використання додаткових слів при перекладі зумовлюється низкою причин: розходженнями в структурі речення й тим, що більш стислі речення вимагають більш розгорнутого вираження думки. Відсутність відповідного слова або відповідного лексико-семантичного варіанта даного слова також є причиною використання додаткових сдів при перекладі. Особливо це характерно для юридичного перекладу: caseworker (англ.) – особа, що вивчає окремі випадки правопорушень за матеріалами справ; The Treaty was declared null and void. – Договір був анульований. В англійському реченні використовуються слова null – недійсний і void – який не має законної сили.
В українському реченні немає потреби повторювати те саме значення [25, с. 117 – 118].
Лексико-граматичні трансформації.
1) Антонімічний переклад – це лексико-граматична трансформація, при якій заміна стверджувальної форми в оригіналі на протилежну форму в перекладі, або, навпаки, заперечної на стверджувальну супроводжується заміною лексичної одиниці мови оригіналу на одиницю мови перекладу із протилежним значенням [15, с. 183]: Прошли годы, но все осталось прежним в моем родном городе. – Пройшли роки, але нічого не змінилось у моєму рідному місті; Я все помню. – Я нічого не забув. Антонімічний переклад застосовується досить часто при перекладі прислів’їв та приказок.
2) Експлікація або описовий переклад – це лексико-граматична трансформація, коли лексична одиниця мови оригіналу замінюється словосполученням, що передає її значення, тобто таким, що дає більш-менш повне пояснення або визначення цього значення мовою перекладу [15, с. 185]. За допомогою експлікації можна передати значення будь-якого безеквівалентного слова в оригіналі: skyscraper – багатоповерховий, надвисокий будинок.
3) Компенсація – це спосіб перекладу, при якому елементи смислу, які втрачені при перекладі одиниці мови оригіналу, передаються в тексті перекладу яким-небудь іншим способом, причому необов’язково в тому ж місці тексту, що й в оригіналі [15, с. 185]. Отже, заповнюється («компенсується») втрачений смисл, і, в цілому, смисл оригіналу відтворюється з більшою повнотою. Наприклад, рос.: «Волшебный край! Там в стары годы / Сатиры смелый властелин / Блистал Фонвизин, друг свободы» (О. Пушкін «Євгеній Онєгін»). М. Рильський відображає це в перекладі так: «Чудовий край! Колись там щирий / І незрадливий волі син / Гримів Фонвізін, друг сатири». Слова сатиры властелин, що стоять у другому рядку передаються словами друг сатири наприкінці 3-го рядка. Кінцеві слова оригіналу друг свободы передані у другому рядку – волі син.
Різновидом компенсації є часткова заміна мовних знаків ВТ мовними знаками ТП: рос. «И календаръ осьмого года» відображується в укр. «І календар за рік четвертий».
Опис процесу перекладу за допомогою теоретичних моделей і набору перекладацьких трансформацій в значній мірі умовний і не ставить перед собою мети всебічно охарактеризувати реальні дії перекладача при виконанні численних перекладацьких завдань. Такий опис указує лише на найбільш загальні лінгвістичні особливості процесу перекладу, на характер відносин між текстами оригіналу й перекладу в цілому й між окремими одиницями цих текстів, подаючи ці відносини як результат певних лінгвістичних перетворень [25, с. 119].