7.5. Факторинг та форфейтинг

Факторинг — це комісійно-гюсередницька операція банку, яка полягає у викупі платіжних вимог у постачальника товарів (послуг).

Сутність факторингу полягає у фінансуванні під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зо­бов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)*.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка має право здійснювати факторингові операції.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юри­дична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фак­тором.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому по­відомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Даний тип договору факторингу, що відповідає міжнародній практиці, закріплено у Цивільному Кодексі.

Розрізняють такі види факторингу:

• 3 відповідальністю за ризик неплатоспроможності та без права регресу.

• Без прийняття ризиків неплатоспроможності (з правом ре­гресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму).

• 3 фінансуванням до моменту купівлі.

• 3 фінансуванням до настання строку платежу.

Залежно від кількості послуг банку, які супроводжують фак­торингову операцію, факторинг поділяється на:

1) конвенційний, який є комплексною системою обслугову­вання клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, кон­сультаційні та інші послуги.

2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків- фактур. Конфіденційний факторинг передбачає повід­омлення боржника про перевідступлення клієнтом прав вимоги боргу банку (фактору), який одразу зараховує на його рахунок близько 70—90 % суми боргу, а інші 10—30 % — в обумовлений у договорі термін за мінусом процентів за кредит й комісійних платежів. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Залежно від сектора ринку, на якому здійснюються операції факторингу, розрізняють національні (внутрішні) факторингові операції та міжнародний (зовнішній) факторинг.

З метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зо­бов'язань та сприяння надходженню готівки експортеру, що на­дав кредит іноземному покупцю використовується така форма розрахунків як форфейтинг.

Форфейтинг — це купівля на безповоротній основі у креди­тора боргу, вираженого у оборотному документі.

Покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання від­мовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника.

В операції форфейтингу експортер має можливість одержа­ти грошові кошти відразу після відвантаження продукції або на­дання послуг, не витрачаючи часу та коштів на управління бор­гом або на організацію його погашення.

Форфейтер (банк експортера), у свою чергу, одержує більший дохід, ніж при звичайному кредитуванні при цьому оператив­ність в оформленні документації вища.