2.4. Роль дидактичних засобів у математичному розвитку дітей

У теорії навчання (дидактиці) особливе значення приділяється за­собам навчання та їх впливу на результат цього процесу.

Під засобами навчання розуміються сукупності предметів, явищ, інаки (моделі), дії, а також слова, які застосовуються безпосередньо в павчально-виховному процесі й забезпечують засвоєння нових знань і розвиток розумових здібностей [77; 31]. Можна сказати, що засіб навчання - це джерело одержання інформації; як правило, це сукуп­ність моделей усілякої природи. Розрізняють моделі матеріально- иредметні (ілюстративні) й ідеальні (уявні). Матеріально-предметні моделі підрозділяються на фізичні, предметно-математичні (прямої та непрямої аналогії) і просторово тимчасові. Серед ідеальних роз­різняють образні й логіко-математичні моделі (опис, інтерпретація, аналогія).

Матеріально-предметними моделями є: прилади, таблиці, діапо­зитиви, діафільми та ін., а ідеальними — дидактичні, навчальні, ме­тодичні посібники.

З огляду на двосторонній характер процесу навчання, О.П. Усо- иа запропонувала свою класифікацію засобів навчання, виділивши в ній діяльність педагога й дитини. На цій підставі вона розділила ди­дактичні засоби на дві групи. Перша група засобів забезпечує діяль­ність педагога й характеризується тим, що дорослий веде навчання, в основному, за допомогою слова. У другій групі засобів навчальний нплив передається дидактичному матеріалу й дидактичній грі, побу­дованій з урахуванням освітніх задач, тобто наочності та практичним діями дитини з нею.

Класифікація О.П. Усової відповідає характеристиці дидактич­них засобів, запропонованих М.О. Даниловим, І.Я. Лернером, М.М. Скаткіним. Ці вчені під засобами розуміють те, «за допомогою чого забезпечується передача інформації — слово, наочність, прак­тична дія».

Основними функціями засобів навчання є: 1) реалізація принци­пів наочності; 2) репрезентація складних абстрактних математичних понять удоступні; 3) оволодіння засобами дій; 4) сприяння нагрома­дженню почуттєвого досвіду; 5) створення вихователем можливості керувати пізнавальною діяльністю дитини; 6) збільшення обсягу са­мостійної пізнавальної діяльності дітей; 7) раціоналізація та інтенси­фікація процесу навчання. Слід зазначити, що ці функції постійно змінюються у зв'язку з удосконаленням теорії та практики навчання дітей. '

Кожен засіб навчання виконує свої визначені функції. Так, образ як засіб навчання, забезпечує розвиток особистого досвіду дитини, вираженого в уявленнях; дія забезпечує формування умінь і навичок; слово (вихователя, дитини, художнє слово) створює можливість фор­мування узагальнених уявлень, абстрактних понять. Поняття «образ» дещо ширше, ніж наочність. Під ним розуміють не тільки різнома­нітні види дидактичного матеріалу, але й ті образи, які виникають на основі уявлень пам'яті (М.М. Поддьяков).Таке трактування обу­мовлене тим, що при формуванні деяких абстрактних математичних уявлень навчання здійснюється на основі минулого досвіду дитини, тобто на основі тих образів, предметів, явищ, дій, які закріпилися в її свідомості в попередній практичній діяльності.

Навчання математики в дошкільному закладі ґрунтується на кон­кретних образах і уявленнях. Ці конкретні уявлення готують фунда­мент для формування на їхній основі математичних понять. Без зба­гачення почуттєвого пізнавального досвіду неможливе повноцінне володіння математичними знаннями й уміннями.

Зробити навчання наочним — це не тільки створити зорові образи, а включити дитину в безпосередню практичну діяльність. На заняттях з математики в дошкільному закладі вихователь, залежно від дидак­тичних задач, використовує різноманітні засоби наочності. Напри­клад, при лічбі можна запропонувати дітям реальні об'єкти (м'ячі, каштани, ляльки) чи умовні (палички, кружечки, кубики) При цьо­му предмети можуть бути різними за кольором, формою, величиною. На основі порівнювання різних конкретних множин дитина робить висновок про їхню кількість, рівність або нерівність. У цьому випад­ку головну роль має зоровий аналізатор.

Іншим разом можна виконати ті ж самі рахункові операції, акти­візуючи слуховий аналізатор: запропонувавши порахувати кількість оплесків, ударів у бубон тощо.

Використання наочності в навчанні математики — необхідне. Од­нак, наочність — не самоціль, а засіб навчання. Невдало підібраний наочний матеріал відволікає увагу дітей, заважає засвоєнню знань. Правильно підібрана наочність підвищує ефективність навчання, викликає жвавий інтерес, полегшує засвоєння й усвідомлення мате­ріалу.

Використання наочності в педагогічному процесі дошкільного закладу сприяє збагаченню й розширенню безпосереднього почут­тєвого досвіду дошкільників, уточненню їхніх конкретних уявлень і, тим самим, розвитку спостережливості, значення якої в навчальній діяльності важко переоцінити. Весь наочний матеріал умовно можна розділити на два види: демонстраційний і роздатковий. Демонстра­ційний відрізняється від роздаткового розміром і призначенням. Де­монстраційний матеріал більший за розміром, а роздатковий - мен­ший.

Застосування демонстраційного наочного матеріалу допомогає ■зробити процес навчання цікавим, доступним і зрозумілим дітям, створити умови для формування конкретних математичних уявлень і розвитку пізнавальних інтересів і здібностей.

Застосування роздаткового наочного матеріалу полягає в тому, що можна надати процесу навчання дієвий характер, включити дитину в безпосередню практичну роботу.

Засобами наочності можуть бути реальні предмети і явища навко­лишньої дійсності: іграшки, геометричні фігури, картки із зображен­ням математичних символів — цифр, знаків, дій. Широко викорис­товується також словесна наочність — образний опис об'єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усна народна творчість та ін.

Характер наочності, її кількість і місце в навчальному процесі за­мокать від мети й задач навчання, від рівня засвоєння дітьми знань і умінь, від місця й співвідношення конкретного й абстрактного на різних етапах засвоєння знань. Так, при формуванні в дітей почат­кових уявлень про число і рахунок, як наочний матеріал широко ви­користовуються різноманітні конкретні множини, при цьому дуже Істотна їхня розмаїтість (безліч предметів, зображень, звуків, рухів). Иихователь звертає увагу дітей нате, що множина складається з окре­мих елементів, вона може бути поділена на частини (підмножина). Діти практично діють з множиною, поступово засвоюють основну ішастивість множини при наочному порівнянні —кількість. Наочний матеріал сприяє розумінню того, що будь-яка множина складається з окремих груп предметів, які можуть перебувати в одна­ковому й не однаковому кількісному співвідношенні, а це підводить до засвоєння рахунку за допомогою слів-числівників. Одночасно діти вчаться розкладати предмети правою рукою ліворуч, праворуч.

Поступово, опановуючи лічбою множин, які складаються з різних предметів, діти починають розуміти, що число не залежить а ні від розміру предметів, а ні від характеру їхнього розміщення. Засвоївши наочне кількісне порівняння множин, діти на практиці усвідомлю­ють співвідношення між суміжними числами (6 менше 7, а 7 більше 6) і встановлюють рівність. На наступному етапі навчання конкретні множини заміняються «числовими фігурами», «числовою драбин­кою» та ін.

Як наочний матеріал використовуються сюжетні картинки, ма­люнки. Так, розглядання художніх картин дає змогу усвідомити, ви­ділити, уточнити тимчасові й просторові відносини, характерні риси величини, форми навколишніх предметів.

Наприкінці третього — на початку четвертого року життя, дитина здатна сприймати множину, подану за допомогою символів, знаків (квадрати, кружки та ін.). Використання знаків (символічної на­очності) дає змогу виділяти істотні ознаки, зв'язки й відносини у визначеній чуттєво-наочній формі. Особливе значення-символічна наочність має при навчанні дітей обчислювальній діяльності (вико­ристання цифр, знаків, арифметичних дій, моделей), при формуван­ні в них просторових і тимчасових уявлень.

Без безпосереднього практичного орієнтування дитини в просторі неможливе формування просторових уявлень і понять. Однак, на ви­значеному етапі навчання, коли необхідне розуміння дітьми просто­рових відносин, більш істотним є не практичне орієнтування в про­сторі, а сприйняття й розуміння просторових відносин за допомогою графіків, схем, моделей. Формування в дітей уявлень і понять про величину й форму просто неможливо без наочності. У зв'язку з цим використовуються різноманітні фігури як еталони форми, графічні й модельні зображення форми. Однією з найбільш поширених форм наочностей є навчальні таблиці. Використання таблиць має педаго­гічний ефект лише тоді, коли демонстрація їх пов'язана не тільки з поясненням вихователя під час викладу нового матеріалу, а й з орга­ні шцією самостійної роботи дітей.

На заняттях з математики широко використовуються посібники- .іплікації (таблиця зі змінними деталями, що закріплюються на вер- іикальній чи похилій площині за допомогою магнітиків або іншим способом), фланелеграф. Ця форма наочності дає змогу дітям брати пктивну участь у виготовленні аплікацій, робити навчальні заняття більш цікавими й продуктивними. Посібники - аплікації динамічні, шють змогу варіювати, урізномітнювати моделі. Наприклад, за до­помогою фланелеграфа зручно перегруповувати геометричні фігури, ирифметичні задачі й приклади.

Наочними є також і технічні засоби навчання (ТЗН). Серед техніч­них засобів навчання з математики найбільшого значення набувають екранні засоби — діапроектори, епіпроектори та ін. Використання ісхнічних засобів дає змогу повніше реалізувати можливості вихо- іштеля, використовувати готові ізографічні чи друковані матеріали. Рекомендується використовувати також діапозитиви.

Вихователі можуть самі виготовляти наочний матеріал або залу­чити дітей до цього (особливо при виготовленні роздавального на­очного матеріалу).

Матеріал виготовляється з паперу, картону, поролону, пап'є-маше. Часто як рахунковий матеріал використовуються природний (кашта­ни, жолуді, камінці). Щоб цей матеріал мав естетичний вигляд, його покривають фарбами й лаками.

Для ілюстрації різних понять, пов'язаних з множинами предме­ті, часто використовуються універсальні множини. Такі множини- Алоки були запропоновані Л.С.Виготським і угорським психологом- математиком Д. Дєнешем. Пізніше більш детально цей матеріал розробив і описав логічні вправи з ним А.А.Столяр. Комплект скла- і.к ться з 48-ми дерев'яних або пластмасових блоків. Кожен блок має чотири властивості: форма, колір, розмір і товщина. Є чотири форми: коло, квадрат, прямокутник, трикутник; три кольори: червоний, си­ній, жовтий; два розміри: великий і маленький; дві товщини: товстий І тонкий. Автор назвав цей дидактичний матеріал «просторовим ва­ріантом». Паралельно з цим, можна використовувати «плоский варі­ант» блоків, якими є геометричні фігури. Цей комплект складається з 24-х фігур, кожна з яких цілком характеризується трьома властивос­тями: форма, колір і величина.

Наочний матеріал повинен відповідати певним вимогам:

• предмети для лічби та зображення їх повинні бути відомі дітям, вони беруться з навколишнього середовища;

• щоб навчити дітей порівнювати кількість в різних сукупностях, необхідно урізноманітити дидактичний матеріал, який можна було б сприймати різними органами почуттів (на слух, зорово, на відчуття);

• наочний матеріал повинен бути динамічним і в достатній кіль­кості; відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги ставляться до методики використання наочного матеріалу. У процесі підготовки до заняття вихователь ретельно про­думує, коли (в якій частині заняття), в якій діяльності і як буде ви­користаний даний наочний матеріал. Необхідно правильно дозувати наочний матеріал. Недостатнє або надлишкове застосування його негативно позначається на результаті навчання.

Наочність не повинна використовуватися тільки для активізації уваги. Це занадто вузька мета. Необхідно спочатку глибоко аналізу­вати дидактичні задачі, а потім у їхній відповідності підбирати на­очний матеріал. Так, якщо діти набувають початкові уявлення про ті чи інші властивості та ознаки об'єкта, то можна обмежуватися невеликою кількістю засобів. У молодшій групі знайомлять дітей з тим, що множина складається з окремих елементів. Вихователь де­монструє безліч кілець на підносі, і цього буває досить для одного заняття. При ознайомленні дітей п'яти років з новою геометричною фігурою, наприклад трикутником, вихователь демонструє різні за кольором, величиною і видом трикутники (рівносторонні, різнобіч­ні, рівнобедрені, прямокутні). Це допомагає виділити істотні ознаки фігури - кількість сторін і кутів, узагальнити, властивості фігур і аб­страгуватися. Для того, щоб показати дітям різні зв'язки, відносини, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, при вивченні кількісного складу числа з одиниць використовуються різні іграшки, геометричні фігури, таблиці й інші види наочності на одно­му занятті.

Способи використання наочності в навчальному процесі різні: де­монстраційні, ілюстративні та діючі. Демонстраційний спосіб вико­ристання наочності характеризується тим, що спочатку вихователь показує, наприклад, геометричну фігуру, а потім разом з дітьми де- іально розглядає її.

Ілюстративний спосіб припускає використання наочного матеріа­лу для ілюстрації, конкретизації інформації вихователя. Наприклад, при ознайомленні з розподілом цілого на частини вихователь підво­щіть дітей до необхідності цього процесу, а потім практично виконує розподіл.

Для діючого способу використання наочного матеріалу характер­ним є зв'язок слова вихователя з дією. Прикладами цього може бути навчання дітей безпосередньому порівнянню множин шляхом на­кладання чи прикладання і навчання дітей виміру, коли вихователь розповідає і показує, як треба вимірювати.

Як правило, на заняттях з математики використовуються кілька іасобів, тому важливо продумувати місце й порядок розміщення їх. Демонстраційний матеріал розміщають у зручному для використан­ня місці, у визначеній послідовності. Після використання наочного матеріалу його необхідно забрати, щоб не відволікав дітей. З цією метою добре використовувати серветки, коробочки, ширмочки. Роз­давальний матеріал дітям молодшої групи дають в індивідуальних конвертах, у коробках, на підносах; у старшій групі — на загальному підносі для кожного столу.

Необхідно навчити дітей використовувати роздавальний матеріал. Для цього вихователь стежить за тим, щоб діти усвідомлено й само- ггійно виконували практичні дії, акуратно брали матеріал правою • рукою, розміщали його відповідно до завдання, після роботи з ним - клали на місце.

Таким чином, ефективність навчання досягається поєднанням слова вихователя, практичних дій дітей і різних засобів наочності, оскільки процес формування понять не відокремлений від конкрет­них уявлень, від формування способів дій.