4.6. Особливості написання науково-дослідницької роботи з етнології

Сушко Валентина Анатоліївна,

кандидат історичних наук,

викладач Харківського державної

академії дизайну і мистецтв

Уже в середині ХІХ ст. у системі історичних наук виділилася наука етнографія (від грецького «етнос» – народ та «графо» – пишу, описую). Спочатку наука виокремилася як описова наука, об’єктом вивчення якої є певний народ світу, предметом вивчення – особливості етнічної культури цього народу, а методами – так звані польові методи збору інформації (спостереження, опитування, інтерв’ювання). Згодом – від початку ХХ ст. – зі збільшенням кількості та якості накопиченого емпіричного матеріалу етнографія з суто описової перетворилася на аналітичну науку – етнологію.

Однак піднесення етнографічної науки на якісно новий рівень не заперечило використання нею традиційних методів отримання інформації – спостереження та опитування етнофорів (носіїв етнічних відомостей).

Саме ці методи та завдяки ним отримані дані і є ознакою «етнографічності», дослідницького характеру роботи. За відсутності власних польових матеріалів учнівська робота може бути в кращому випадку – вдалим рефератом.

Збирати польовий матеріал можна за наявними запитальниками, які складені науковцями ХІХ – початку ХХ ст., сучасними українськими вченими – співробітниками провідних наукових закладів України чи світу: Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії Наук України (м. Київ), Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Інституту керамології – відділення Інституту народознавства (смт Опішне Зіньківського району Полтавської області) та інших. Можливо і скласти власний запитальник, де можна врахувати і місцеві реалії (особливості мови, історичної долі краю чи населеного пункту, етнографічні особливості, притаманні конкретному населеному пункту). При підготовці власного запитальника слід вибудовувати його за перебігом подій (напр., готуючи запитальник стосовно весільної обрядовості вибудовувати порядок запитань за сценарним ходом весільних подій: сватання, готування короваю та весільного столу, скликання на весілля, весілля, по весільна обрядовість). Таким чином, уже збирання власного польового матеріалу мусить базуватися на доброму опануванні етнографічним здобутком попередників – науковців та аматорів.

Саме стану наукової розробки обраної проблеми має бути присвячений перший розділ учнівської пошукової роботи. Адже як наука етнографія існує вже майже 200 років, а українські науковці-етнологи неодноразово були першовідкривачами наукових проблем та цілих напрямків. Наукова література має стати точкою відліку, від яких слід розпочинати свої наукові пошуки юним етнографам.

Огляд літератури слід робити за ХРОНОЛОГІЧНИМ принципом, тобто за часом, коли були створені наукові студії, а не тоді коли вони були опубліковані, хай навіть і вперше. Так, роботу К.Чепи, присвячену українській демонології слід подавати у XVIII ст., коли вона була написана автором, а не у ХІХ, коли вона з’явилася. Адже будь-який твір несе відбиток автора та часу, коли був створений – і тому до часу створення і має бути застосований.

Опитуючи старожилів населеного пункту чи їхніх нащадків, учень пошуковець завжди повинен зафіксувати: точну дату зустрічі (день, місяць, рік), хто проводив зустріч (керівник, науковець, власні прізвище, ім’я та по батькові), з ким була зустріч – прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, місце народження та проживання, освітній рівень.

Зібраний власний польовий матеріал слід під час сеансу (зустрічі-спілкування) з інформантом (носієм інформації) фіксувати на диктофон (або на записуючий пристрій мобільного телефона), про що необхідно попередити інформанта і отримати від нього згоду на це та на подальше використання отриманої інформації. Надалі слід сеанс розшифрувати, тобто зроблений запис застенографувати на папері у будь-якому зручному варіанті – від руки, на друкарській машинці чи на комп’ютері. Розшифровки сеансів чи уривки з них стануть тим фактажем, на який, так само, як і на наукову літературу та джерела, автор пошукової роботи спиратиметься, доводячи певні положення своєї роботи.

Повні розшифровки сеансів – при всій їх важливості та цінності – НЕ СЛІД вміщувати у текст роботи, цитата не може перевищувати 1 абзацу. Якщо ж для доведення свого положення необхідно навести детальніше частину сеансу, тоді уривок вміщують у Додатках, а в тексті роботи – лише посилання на наведений у додатках уривок.

Важливим власним польовим матеріалом є речовий та фотоматеріал. Речовий матеріал, без якого важко собі уявити роботу, присвячену будь-якому аспекту матеріальної культури, слід за фотографувати і подати в додатках роботи ці фотографії. Так само, обговоривши це із власником або представником музею, слід робити тоді, коли предмети належать особі чи музею (шкільному чи державної форми власності).

Учнівська пошукова робота має бути добре структурована: після першого розділу, присвяченого огляду стану вивченості обраної теми у етнологічній науці, решта розділів (2, максимум – 3) мають бути відведені автором на виклад проаналізованого автором матеріалу. Це мають бути як дані з наукової літератури, так і авторські польові дані. Ці дані можуть як доповнювати одне одного, так і порівнюватись. Варіант подачі залежить від завдання та застосованих методів.

Кожен підрозділ та окремий розділ має завершуватись висновком. Уся робота закінчується окремою структурною одиницею – «Висновки». Це не можуть бути просто скопійовані на комп’ютері кінцівки усіх розділів. Це має бути коротко викладений результат усієї роботи, де коротко автор має зазначити і важливість проведеної роботи, і стан розробленості питання у науці (не більше 1 великого абзацу), і основні свої положення, до яких він дійшов, ознайомившися з науковою літературою, опублікованими джерелами та зібравши особисто власний польовий матеріал.

Закінчується текст списком літератури, де спочатку вміщується перелік законів чи відомості з архівів, опубліковані статистичні дані, а вже потім за алфавітом вміщується вся наукова література, яка була використана при підготовці роботи, а не лише та, яка цитувалася.

Потім подається список інформантів, який можна подавати за алфавітом, за часом проведення сеансів або за віком інформантів. Безумовно, на цей список необхідно посилатися, так само, як і на список літератури та джерел. Однак, якщо на наукову літературу ми посилаємося у квадратних дужках з наведенням номеру у переліку та сторінки, то на список інформантів варто посилатися у круглих дужках, зазначаючи номер, напр.: (1). У таких же дужках ми посилаємося і на додатки, зазначаючи це: (Додаток А.1).

У додатках слід подати і складений автором-учнем запитальник, фотографії та інші матеріали, які необхідно детально підписати: назва, звідкіля взята (Харківський історичний музей, Національний музей українського гончарства в Опішному тощо). Якщо ілюстрація взята з книги, то цю книгу слід включити до списку та послатися на неї за звичайним порядком [№ у списку, № сторінки]. Для матеріалів, зібраних автором, вказується матеріал, техніка, розміри. Кількість додатків необмежена, але їхнє використання має бути доцільним з точки зору викладу матеріалу в роботі.

Учнівська пошукова робота є першим кроком до науки, і від самого початку слід робити ці кроки правильно як за суттю, так і за формою.