Державний устрій

Незважаючи на те що офіційну назву країни - Швейцарська Конфедерація, за формою державного устрою це федеративна держава. Воно складається з 23 кантонів, 3 з яких поділяються на напівкантони. У Швейцарії є різноманітна система різних форм місцевого управління та самоврядування; кожен кантон самостійно визначає питання їх організації. Більшість кантонів в адміністративному відношенні діляться на округи та громади. У дрібних кантонах і напівкантоні є тільки громади. У кожному кантоні діє своя Конституція, працює парламент і уряд. Межі їх суверенітету визначені в федеральної Конституції: "Кантони суверенних у тій мірі, в якій суверенітет їх не обмежується федеральною конституцією. Вони здійснюють усі права, що не передані федеральної влади "(ст.3).

Нині чинна Конституція України прийнята референдумом 14 квітня 1999 і набула чинності з 1 січня 2000 Вона не внесла радикальних змін в державний устрій країни, а лише об'єднав накопичилися численні поправки до попередньої Конституції 1874 р. в новий тексту. З останнього були видалені анахронізми і внесені деякі нові положення, як правило, користуються широкою підтримкою серед населення. Так, в оновлений Основний закон увійшли статті, які закріплюють права дітей, молоді, на право страйк.

За формою правління Швейцарія - парламентська республіка оригінального типу. Політичний режим - демократичний.

Законодавчу владу здійснює парламент - Федеральні збори, яке складається з 2 палат - Національної ради і Ради кантонів. У Національна рада входить 200 депутатів, що обираються на 4 роки загальним голосуванням на основі пропорційного представництва. У Раді кантонів засідають +46 депутатів (по 2 від кантонів та по 1 від напівкантоні); частина їх обирається місцевими парламентами, частина призначається урядами кантонів. Термін повноважень членів Ради кантонів - від 3 до 4 років. Конституція встановлює, що чергові сесії парламенту проводяться 1 раз на рік. Вони скликаються федеральним урядом. За вимогою уряду, парламенту або кількох депутатів кантонів можуть бути скликані надзвичайні сесії.

В якості робочих органів в обох палатах утворюються постійні та тимчасові комісії. Так, у комісіях відбувається початкове розгляд законопроектів, які поступають потім на пленарні засідання палат. На її пленарних засіданнях після обговорення законопроекту він депутатами ставиться на голосування. Якщо за нього проголосувало більшість у обох палати, законопроект вважається прийнятим. Коли думки палат розходяться, з їхніх представників на паритетних засадах утворюється погоджувальна комісія. Якщо й вона не приходить до позитивного рішення, законопроект більше не розглядається.

Крім законодавчій діяльності "з усіх питань, що відносяться до ведення федерації", Федеральні збори наділене низкою інших функцій, визначених Конституцією. Вона обирає уряд, Федеральний суд, канцлера і головнокомандуючого армією. Федеральні збори визначає бюджет, ратифікує договори з іноземними державами, має право оголошувати війну і укладати мир. У його компетенцію входить схвалення конституцій кантонів і прийняття рішень про заходи, що забезпечують виконання кантонами своїх федеральних обов'язків. Федеральні збори також має повноваження вирішувати питання про заходи щодо охорони "внутрішнього порядку" та для запобігання "погрози Федерації". Вона, крім того, контролює федеральну адміністрації, збройні сили, має право помилування. Контроль за діяльністю уряду виражається переважно у формі інтерпеляції та розгляду щорічних звітів уряду про свою діяльність. Однак парламент не має право вимагати відставки уряду або окремих його членів.

Вищу виконавчу владу здійснює Федеральна рада - уряд Швейцарії. До його складу входять 7 осіб, що обираються Федеральними зборами. Уряд формується з представників коаліційних партій, що володіють більшістю в парламенті. Під чолі Федеральної ради стоїть Президент, йому допомагає Віце-президент. І перший, і другий щороку обираються Федеральними зборами з числа членів уряду. Один і той самий людина не може бути обраний Президентом або Віце-президентом 2 рази поспіль. Президент головує у Федеральному раді і виступає від імені федерації у відносинах з іншими державами. Інших прерогатив у порівнянні з іншими членами уряду він не має.

Вибори членів Федеральної ради відбувається кожні 4 роки після обрання Національної ради. Члени парламенту, обрані до Федеральна рада, уже не можуть здійснювати депутатські повноваження, а також перебувати на службі федерації або кантонів. Повноваження Федеральної ради досить великі: в його веденні знаходяться економічні, фінансові та соціальні питання федерального рівня, оборона країни, розвідка. Уряд керує зовнішньою політикою, вирішує спори між кантонами із приводу застосування федерального законодавства. За ним закріплено право прийняття надзвичайних заходів.

Певні повноваження покладені на Федеральна рада у сфері законодавства. Він має право законодавчої ініціативи, розглядає законопроекти, внесені палатами Федеральних зборів або кантонами, і дає по них висновки. Уряд може самостійно видавати різні нормативні акти, а при надзвичайних здійсненні ним повноважень - загальнообов'язкові постанови. Засідання уряду проводяться кожного тижня, рішення приймаються одноголосно. Керівництво різними сферами державного життя розподілено в уряді між департаментами (внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів і митниць та ін.)

Державний устрій Швейцарії

 

Форма правління	Федеративна парламентська республіка, що має три політичні рівні: Конфедерація, кантони, громади. Система управління державою побудована на трьох складових: референдум (”пряма демократія”), парламент, уряд.
Конституція	Нова редакція Конституції прийнята у 1999 р., чинна з 2000 р.
ІнститутПрезидента:	Федеральний Президент обирається Федеральними Зборами з членів Федеральної Ради строком на один рік за принципом ротації та виконує, головним чином, представницькі функції. Президентом Швейцарії на 2009 рік обрано Федерального радника, керівника Федерального департаменту фінансів – Ганса-Рудольфа Мерца; Віце-президентом – Федерального радника, керівника Федерального департаменту економіки Доріс Льойтхард.
Виконавча влада	Колективним главою держави, вищим виконавчим та розпорядчим її органом є Федеральна Рада (уряд), до складу якої входять 7 федеральних радників, яких строком на 4 роки обирає Парламент нового скликання на першому спільному засіданні обох палат. Згідно з Конституцією, федеральні радники є рівними у правах і приймають рішення на колегіальній основі.

Швейцарська Конфедерація - федеративна парламентська  республіка. Діє конституція, прийнята на референдумі 18 квітня 1999 р., набрала чинності 1 січня 2000 р з наступними поправками від 8 лютого 2004 р.  Глава держави - президент, який  обирається Федеральними зборами з числа членів Федеральної ради (уряд) терміном на один рік без права переобрання на наступний термін. Президент є також главою уряду. Основними функціями президента є: прийом високих іноземних гостей і представлення уряду дипломатичному корпусу. Президент Швейцарської Конфедерації - Евелін ВІДМЕР-ШЛУМПФ (Eveline Widmer-Schlumpf, жін.). Обрана 14 грудня 2011 р. Строк повноважень президента з 1 січня по 31 грудня 2012 р. Законодавча влада належить Федеральним зборам (Bundesversammlung - Assemblee Federale - Assemblea Federale, які складаються з двох палат: нижньої - Національної ради (Nationalrat - Conseil National - Consiglio Nazionale) і верхньої - Ради кантонів (Standerat - Conseil des Etats - Consiglio degli Stati). Національна рада, що складається з 200 депутатів, обирається населенням шляхом прямих і рівних виборів при таємному голосуванні за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Нинішній склад Національної ради обраний 23 жовтня 2007  року. Голова (на 2011-2012 рр.) – Хансйорг ВАЛЬТЕР (HansjörgWalter), обраний 5 грудня 2011 року. Рада кантонів складається з 46 депутатів, кожен кантон обирає по 2 депутати, а напівкантон - одного. Строк повноважень депутатів 3 чи 4 роки в залежності від конституції кантону. Нинішній склад Ради кантонів обраний 23 жовтня 2011  року. Голова (на 2011-2012рр.) - Ханс АЛЬТЕРР (Hans Altherr).  Виконавча влада здійснюється на колегіальній основі президентом і урядом (Федеральною радою - Bundesrat - Conceil Federal - Consiglio Federale), що складається з 7 федеральних радників (начальників федеральних департаментів), які обираються Федеральними зборами на 4 роки. Президент головує на щотижневих засіданнях у Федеральній раді, але не виконує функції прем'єр-міністра. Всі сім радників мають рівні права і кожен з них керує федеральним департаментом (міністерством). Нинішній склад Федеральної ради сформований 14 грудня 2011 року. 

Президент Швейцарської Конфедерації, начальник федерального департаменту фінансів -  Евелін ВІДМЕР-ШЛУМПФ (Eveline Widmer-Schlumpf, жін.). Судова влада Федеральний Верховний суд є вищим федеральним судовим органом. При обранні суддів Федерального Верховного суду Федеральний парламент забезпечує представлення в суді всіх офіційних мов держави. До складу федерального суду входять 26-28 суддів і 11-13 присяжних, що засідають в окремих приміщеннях у залежності від характеру розглянутої справи. Члени суду обираються федеральними зборами терміном на шістьох років. За згодою Федерального парламенту кантони можуть передавати розгляд спорів у галузі адміністративного права кантонів до юрисдикції Федерального Верховного суду. Кантони У кожному кантоні своя конституція, свій уряд, свій парламент, свій суд, свої закони, що, природно, не повинні суперечити федеральним. Адміністративна автономія і законодавче право дуже великі. Наприклад, у кожнім кантоні - і навіть у кожній громаді - своя поліція і право самостійне визначати розмір податків. Громади Кантони поділяються на громади. Швейцарець у першу чергу - член громади, потім громадянин кантону і вже потім громадянин Швейцарії. У країні нараховується понад 3000 громад. У деяких громадах більше жителів, ніж у інших кантонах, у деяких - не більш ста. Громади також мають свою автономію: її члени, наприклад, вирішують, де прокладати нову вулицю, чи чи приймати на роботу нового вчителя. Політичні партії

Бюргерсько-демократична партія – БДП (Bürgerlich-Demokratisch Partei Schweiz – BDP). Партія. Заснована у листопаді 2008 року в результаті розколу Швейцарської народної партії. Голова – Ганс ГРУНДЕР (Hans Grunder). Демократично-християнська партія Швейцарії – ДХПШ (Christlich-demokratische Partei dechweiz; Parti democrate-chretien suisse). Заснована у 1881 році. Оформилась у 1912 році. До грудня 1970 року називалась Консервативна християнсько-соціальна народна партія Швейцарії. Налічує 60 тис. членів. Голова - Крістоф ДАРБЕЛЛЕ (Christophe Darbellay). Видає газету "Фатерланд" ( Vaterland ). Демократи Швейцарії - ДШ (Schweizer Demokraten - SD; Democrates suisses - DS). Партія. Заснована в 1961 р. як Національна дія. Перейменована в 1990 р. Налічує близько 6 тис. членів. Голова - Бернхард ХЕCC(Bernhard Hess).

Партія "зелених" Швейцарії - ПЗШ(Grune Partei der Schweiz - GPS). У французьких кантонах носить назву Швейцарська екологічна партія(Parti ecologiste suisse - PES). Заснована у березні 1983 року. До травня 1986 року називалась Федерація екологічних партій Швейцарії. Налічує близько 1,5 тис. членів. Голова - Уелі ЛОЙЄНБЕРГЕР(Ueli Leuenberger). "РДП. Ліберали" (FDP. Die Liberaralen/PLR. Les Liberaux - Radicaux; FDP; The Liberals). Партія. Заснована 1 січня  2009 року шляхом злиття Радикально-демократичної партії Швейцарії (заснована у 1894 р) і Швейцарської ліберальної партії (заснована у 1913 році; до березня 1977 р. називалась Ліберально - демократичний союз Швейцарії). Голова - Фульвіо ПЕЛЛІ (Fulvio Pelli).

Радикально-демократична партія Швейцарії - див. "РДП. Ліберали". Соціал-демократична партія Швейцарії – СДПШ (Sozial-demokratische Partei der Schweiz - SDPS), французькою мовою називається Соціалістична партія Швейцарії (Parti socialiste suisse - PSS). Заснована в 1888 році. Налічує 40 тис. членів. Голова - Крістіан ЛЕВРА (Christian Levrat).

Тичинська ліга - ТЛ (Lega dei Ticinesi - LT;  Ticino League - TL).  Заснована в 1991 р. Голова - Джуліано БІНЬЯСКА (Giuliano Bignasca). Федеральний демократичний союз – ФДС (Eidgenossisch-Demokratische Union;Union Demokratique Federale). Голова - Ханс МОЗЕР (Hans Moser). Швейцарська євангелістська народна партія - ШЄНП (Evangelische Volkspartei der Schweiz; Parti evangelique suisse; Protestant People's Party). Заснована у 1919 році. Голова - Хайнер ШТУДЕР (Heiner Studer). Швейцарська ліберальна партія  див. "РДП. Ліберали". Швейцарська народна партія - ШНП (Schweizerische Volkspartei), французькою мовою називаєтьсяДемократичний союз центру - ДСЦ (Union democratique du centre - UDC). Створена 22 вересня 1971 року і заснована 18 грудня 1971 року на основі об'єднання Швейцарської партії селян, ремісників та бюргерів (заснована у 1919 році) і Демократичної партії Швейцарії (заснована у 1941 році). Налічує близько 50 тис. членів. Голова - Тоні БРУННЕР (Toni Brunner).

 

 

Державний устрій	Федеративна держава Президентська республіка
Формальна дата заснування країни	4 липня 1776 р.
Вищій Закон	Конституція
Дата прийняття діючої Конституції	17 вересня 1787 р.
Голова держави	Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент)
Виконавча влада	Президент Адміністрація (уряд)
Законодавча влада	Двопалатний Конгрес: Нижня палата – Палата представників Верхня палата - Сенат
Судова влада	Верховний Суд
Основні політичні партії	Республіканська Демократична

За формою державного устрою США - федерація. Країна складається з 50 штатів та федерального округу Колумбія. Конституція містить чіткий перелік питань, віднесених до компетенції центральної влади. Питання, не включені в цей перелік, штати правомочні вирішувати самостійно. Розвиток американської федералізму постійно характеризується боротьбою двох тенденцій: з одного боку, відбувається розширення компетенції центральній владі, з іншого - посилення влади штатів. У XX ст. сильніше стала проявлятися перша тенденція.

Конституція США прийнята в 1787 Це одна з найстарших нині чинних конституцій і одна з найбільш "жорстких": за 200 років до неї було внесено всього 27 поправок, 10 з яких, так званий Білль про права, вступили в силу в 1791 р. У противагу юридичної конституції існує, за висловом американських теоретиків, "жива конституція". Іншими словами, Конституція 1787 діє в даний час із численними доповненнями у виді судових прецедентів, законів Конгресу, актів Президента.

За формою правління США - президентська республіка. Федеральна конституція встановлює принцип "поділу влади" - законодавча влада належить Конгресу, исполнительная - Президенту, судова Верховному та інших судів.

Вищий орган державної влади - Конгресу складається з 2 палат Палати представників і Сенату. Палата представників, до складу якої входить 435 членів, обирається шляхом прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. Депутати, що представляють інтереси населення всієї країни, обираються на 2 роки. Сенат - палата, яка виражає інтереси штатів, обирається по тій же системі на 6 років з оновленням 1 / 3 складу кожні 2 роки. У ній 100 чоловік - по 2 від кожного штата, незалежно від чисельності його населення. У Палаті представників головує спікер, що обирається з числа її депутатів, у Сенаті - Віце-президент США. Спікер є представником партії, яка має більшість місць в парламенті. Один раз на рік збирається Конгрес на чергову сесію. Президент може, крім того, скликати надзвичайні сесії. Конгрес сам призначає терміни перерви в роботі і закінчення сесії. Палати, як правило, здійснюють свої засідання окремо. Однак основна діяльність Конгресу здійснюється не на пленарному засіданні палати, а в різноманітних комітетах, утворюваних обома палатами. Так, у комітетах проходить більша частина законодавчої роботи. В даний час у Конгресі є приблизно 60 комітетів. Серед них є постійні комітети, які займаються строго визначеними питаннями, віднесеними до їх відання, і спеціальні комітети, що створюються для вивчення конкретної проблеми. Компетенція Конгресу визначена Конституцією. Відповідно до разд.8 ст.1 Конгрес має право встановлювати різні мита, податки, збори, дбати про спільну оборону і добробут США. Крім того, кожна палата має наданими тільки їй повноваженнями. Приміром, Палата представників наділена правом порушувати обвинувачення проти федеральних цивільних посадових осіб (імпічмент), а Сенат - правом вирішувати питання про винність в порядку імпічменту. Крім того, Сенат стверджує вищих посадових осіб, призначених президентом, схвалює укладені нею міжнародні договори. Однак в основній сфері діяльності - законодавчої - палати володіють рівними правами.

Законодавча діяльність Конгресу проходить три стадії. На перший законопроект вноситься на розгляд в палату і визначається комітет, якому він буде переданий. У фактично комітетах вирішується доля законопроекту: він може бути відхилений, суттєво змінений. Друге читання означає обговорення білля у палатах, коли депутати можуть вносити зміни та доповнення. Нарешті, третє читання - це голосування по законопроекту. У разі відхилення білля одній з палат складається "погоджувальну комітет" з обох палат представників, який повинен виробити спільну думку. Після схвалення білля обома палатами він надсилається Президентові для затвердження.

Президент США обирається строком на 4 року шляхом непрямих виборів (виборці вибирають виборців, а вони - Президента). Конституція передбачає, що обраним вважається той кандидат, який отримає абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не отримає запланованого більшості, Палата представників обирає Президента з 3 кандидатів, що одержали найбільшу кількість голосів. Ніхто не може займати президентський пост більше 2 раз. Компетенція Президента, яка зосереджує в своїх руках повноваження глави держави і глави уряду, надзвичайно велика. В даний час спостерігається тенденція до розширення його фактичного обсягу повноважень.

Президент бере безпосередню участь у законодавчому процесі. Всі прийняті Конгресом біллі надсилаються на затвердження Президенту: протягом 10 днів вона повинна або підписати законопроект, або повернути його Конгресу зі своїми запереченнями. Конгрес може подолати президентське вето, повторно схваливши білль в кожної палаті більшістю в 2 / 3 голосів. Використовуючи своє право надавати Конгресу різного роду інформацію (про положення федерації, про економіку, про бюджет), Президент формулює в своїх посланнях конкретні законодавчі пропозиції і законопроекти. Таким своєрідним чином він здійснює законодавчу ініціативу. Велика кількість підзаконних актів президент видає самостійно, причому їх частина за своїм значенням прирівнюється до законів, виданим Конгресом. Крім нормотворчої діяльності один з найбільш важливих функцій Президента - призначення на найвищі державні посади, яке він виробляє "за порадою і за згодою" Сенату. Досить великі повноваження Президента у сфері зовнішньої політики. Він призначає і відкликає послів та інших повноважних представників і консулів, має право укладати міжнародні договори, що Сенат повинен схвалити, і виконавчі угоди, для яких схвалення Сенату не потрібно. Президент стоїть на чолі величезного зовнішньополітичного апарату, що дає йому можливість самостійно, без участі влади законодавчої, вирішувати багато міжнародні питання.

Президент не підзвітний ніяким органам і може бути звільнений з посади в порядку імпічменту, якщо він буде визнаний винним у зраді чи іншому тяжкому злочині або провині. Президент є також главою уряду - Кабінету. Посади прем'єр-міністра в США не існує. Кабінет складається з міністрів, які призначаються Президентом "за порадою і за згодою" Сенату, і тих посадових осіб, яких Президент сам включає в Кабінет. Кабінет цілком підпорядкований Президенту і виконує при ньому роль дорадчого органу. Компетенція Кабінету точно встановити неможливо, оскільки в Конституції про нього не сказано. На засіданнях Кабінету, які проводяться під головуванням Президента, вирішуються найбільш важливі питання державного життя. Велику роль в управлінні державою грають разом з міністерствами відомства центральні - Раду національної безпеки, Відомство з управління бюджетом, Рада з економічної політики та ін Ці відомства, що утворять виконавчий апарат при Президентові, йому дають різного роду рекомендації з питань, що належать до їх компетенції. Члени Кабінету не підзвітні Конгресу.

Кожен штат має свою конституцію, свої законодавчі органи двопалатні (у штаті Небраска - однопалатний) легіслатури, свою виконавчу владу, на чолі якої стоїть обирається населенням губернатор, нарешті, свою судову систему.

Королівство Бельгія - федеративна держава, яка складається з громад і регіонів і є успадкованою конституційною парламентарною монархією. Діє Конституція Бельгії від 7 лютого 1831 року з наступними змінами від 14 липня 1993 року, коли парламентом Бельгії було затверджено конституційну реформу державного устрою країни, яка завершила процес її федералізації, розпочатий в 70-х роках. Нинішня редакція Конституції опублікована 3 лютого 1994 р.  Федеральна держава складається з трьох регіонів з широкою автономією - Фландрія, Валлонія іБрюссельський столичний регіон та трьох мовних спільнот: фламандської, французької інімецької. Компетенцію спільнот розмежовано з компетенцією регіонів. Престол успадковується як по чоловічій так і по жіночій лінії.

Глава держави - король. Його владу обмежено Конституцією. 106-а стаття Конституції гласить: "Жоден акт Короля не має чинності, якщо він не підписаний міністром, який тим самим один бере на себе відповідальність". У статті 102 зазначається, що "в жодному разі усне чи письмове розпорядження Короля не звільняє міністра від відповідальності". Тим самим забезпечується принцип, сформульований у 88-й статті: "Персона Короля недоторканна: відповідальність несуть його міністри".  Король бельгійців - Альберт II.  Повне ім'я - Альберт-Фелікс-Умберт-Теодор-Крістіан-Євгеній-Марія.  Став на престол - 9 серпня 1993 р.  Династія - Сакс-Кобург-Гота. 

Виконавча влада здійснюється королем і федеральним урядом, який призначається королем і відповідальний перед палатою представників федерального парламенту. Кількісний склад федерального уряду (Рада Міністрів) не повинен перевищувати 15 міністрів. Виключаючи прем'єр-міністра, у ньому мають бути порівну представлені фламандці і франкофони. Компетенція федерального уряду поширюється тільки на федеральний рівень і включає обмежене коло питань. Це - національна оборона, зовнішня політика, підтримка внутрішнього порядку, національні фінанси, головні напрями економічного розвитку, федеральна система соціального захисту, юстиція, охорона здоров'я, найбільші заклади науки і культури загальнонаціонального значення.  Зараз розширено повноваження місцевих органів влади. До вже віднесених до сфери їх діяльності галузей додаються сільське господарство, укладання міжнародних угод, наукові дослідження і зовнішня торгівля.  Законодавча влада здійснюється спільно королем і двопалатним парламентом. Парламент складається з двох палат: палати представників (150 депутатів) і сенату (71 сенатор). Депутатипалати представників обираються населенням шляхом прямого й таємного голосування за системою пропорційного представництва. Сенат формується з:  1) 40 сенаторів, які обираються шляхом прямого голосування (25 від Фландрії і від фламандського Брюссельського регіону і 15 - від Валлонії та від франкомовного),  2) 21 сенатор призначається регіональними парламентами з числа їх депутатів (по 10 від Фландрії та Валлонії і 1 від німецької громади),  3) 10 кооптованих сенаторів (6 від Фландрії і 4 від Валлонії),  4) сенатори по-праву - діти королівської сім'ї (з 18 років), а у разі їх відсутності родичі королівської династії по низхідній лінії.  Сенатори по-праву мають право голосу (з 21 року), але користуються ним дуже рідко.  Строк повноважень обох палат - 4 роки.  Федеральний парламент затверджує федеральний уряд.  Практично всі прерогативи національного парламенту - висловлення недовіри уряду, затвердження бюджету, схвалення законів - залишаються за палатою представників, тоді як роль сенату зводиться до врегулювання суперечок між регіональними органами влади, внесення поправок до Конституції і затвердження міжнародних договорів.  Регіональні парламенти: Брюссельська регіональна рада. Парламент двомовного регіону. Складається з 75 депутатів, які обрані жителями Брюсселя і прилеглих комун шляхом прямого голосування строком на п'ять років. Формує уряд столичного регіону. Власті брюссельського столичного регіону в рамках своїх повноважень управляють територією, на якій проживає населення франкомовного і фламандського товариств, які користуються рівними правами у використанні мови.  Валлонська регіональна рада. Складається з 75 депутатів, яких обрано шляхом прямого голосування строком на п'ять років на території південної франкомовної частини Бельгії. Формує уряд Валлонії, який знаходиться у Намюрі.  Фламандська регіональна рада. Є одночасно парламентом Фландрії і фламандської мовної громади. Складається з 124 депутатів, з яких 118 обирають шляхом прямого голосування у Фландрії, а 6 депутатів призначаються Брюссельською регіональною радою з числа депутатів-фламандців парламенту Брюсселя, оскільки у фламандську мовну громаду входять і брюссельці, які розмовляють нідерландською мовою. Рада формує уряд Фландрії, який діє у Брюсселі.  Рада франкомовної громади. Єдина законодавча асамблея, до якої прямі вибори не проводились. Обрана непрямим шляхом: до неї автоматично потрапили 75 депутатів від Валлонської регіональної ради і 16 депутатів-франкофонів з Брюссельської регіональної ради. Вона формує уряд французької мовної громади, який проводить засідання у Брюсселі. Уряд і парламент франкомовного співтовариства відають питаннями, що входять до їх компетенції, на території Валлонії, крім східних кантонів, а також спільно з фламандським співтовариством - у двомовному Брюссельському регіоні.  Рада німецькомовної громади. Складається з 25 депутатів, яких обрано шляхом прямого голосування строком на 5 років. Німецькомовні бельгійці живуть у східних кантонах, які територіально входять до Валлонії. Формує уряд з місцем перебування в Ейпені.  Раніше членами регіональних парламентів автоматично ставали депутати національного парламенту, обрані від того чи іншого регіону. Зараз поєднання двох депутатських мандатів заборонено і допускається тільки пряме обрання депутатів регіональних парламентів.

За формі державно-територіального устрою Бельгія федеративна держава, що складається з громад і регіонів. Спільноти будуються за культурно-лінгвістичному принципом, а регіони - за мовно-територіальним. Бельгія включає 3 співтовариства: Французький, Фламандська і германомовних і 3 регіону: Валлонський, Фламандський і Брюссельський (двомовний). Перехід від унітарного до федеративного устрою в Бельгії стався 1 січня 1989 у зв'язку з багаторічним конфліктом між двома основними національностями - фламандцями і франкомовними валлонами.

У спільнотах та регіонах створено відповідні представницькі та виконавчі органи. Одночасно регіони Бельгії в адміністративно-територіальному відношенні поділяються на 10 провінцій (по 5 у Фландрії і Валлонії).

Діє Конституція 1831

За формою правління Бельгія - конституційна парламентська монархія. Конституція закріплює принцип поділу властей: законодавча влада здійснюється Королем і Парламентом, виконавча - Королем та Урядом, судова - судами. Політичний режим - демократичний.

Король є главою держави. Відповідно до Конституції він здійснює законодавчу і виконавчу владу. Законодавчі повноваження Король ділить з Парламентом, стосовно якого він володіє значними правами: затверджує промульгірует і закони, прийняті Парламентом, може розпустити його, скликати на надзвичайну сесію, відстрочити засідання палат (але не більше ніж на 1 місяць), має право залишити при владі Уряд , не користується довірою Парламенту, і призначити нові вибори. Відносини Короля з виконавчою владою будуються таким чином. Король призначає і затверджує міністрів, однак жоден його акт не має сили без контрасигнації (підпис) відповідного міністра, який несе за нього відповідальність. Особа Короля недоторканна (ст.88 Конституції). Він має повноваження в сфері міжнародних відносин: заключає договори з іноземними державами, оголошує війну та укладає мир, є головнокомандувачем збройними силами.

Парламент Бельгії - двопалатний представницький орган. У Палаті представників до початку 2000 р. було 150 депутатів, що обираються на 4 роки шляхом прямих виборів за системою пропорційного представництва. До складу Сенату - 71 осіб, з яких 1 - спадкоємець корони, 40 обираються прямими виборами (25 у Фландрії і 15 у Валлонії), по 10 чоловік - зі складу Фламандського ради і ради Французького співтовариства, 1 - з ради германомовних співтовариства і відповідно по 6 і 4 нових члена кооптіруют сенатори-фламандці і сенатори-франкофонії. Строк повноважень Сенату також дорівнює 4 рокам. У відповідності з реформою 1921 право бути обраним до Сенату було обмежено низкою умов (у тому числі майновим цензом), які не потрібні при виборах в Палату представників. Тим самим як би підкреслювалася особлива роль Сенату. Однак обидві палати є рівноправними, їх специфічні права незначні. Поправка, прийнята у 1970 р., є створення в кожної з палат французької та фламандського лінгвістичних груп, аби запобігти порушенню прав осіб, що відносяться до різних мовних громад.

Щорічно обидві палати збираються на сесії, які тривають не менше 40 днів на рік. Засідання палат проводяться роздільно, а в деяких випадках (приміром, прийняття присяги Короля) вони збираються на спільні засідання. В палатах створюються комітети, які відіграють важливу роль у законодавчій діяльності Парламенту. Через них, у зокрема, законопроекти проходять всі. Правом законодавчої ініціативи володіють всі депутати Парламенту і Уряд. Однак процедура прийняття законів свідчить про пріоритет урядових законопроектів. У той час як урядова законопроект відразу ж після його представлення ставиться на обговорення палат, законопроект, внесений парламентарієм, ще до розгляду депутатами може бути відхилений головою палати, якщо він вирішить, що даний білль не заслуговує на увагу. У 1980 р. було встановлено, що закони, які стосуються національних і мовних проблем, можуть бути поставлені на голосування тільки за наявності "спеціального більшості" (присутність більшості членів до кожної лінгвістичної групи). Законопроект вважається прийнятим, якщо за неї проголосує не менше +2 / 3 "спеціального більшості".

Крім основної функції - прийняття законів Парламент має ряд інших повноважень: затверджує бюджет, торгові договори або угоди, які накладають на державу якісь зобов'язання, щороку вирішує питання про чисельність збройних сил, надає натуралізацію, призначає членів Верховного суду. Без згоди Парламенту Король не зміг встановити собі наступника за відсутності чоловічого потомства, не може стати главою іншої держави. Що стосується контрольних функцій Парламенту, те, по суті, вони вичерпуються інтерпеляції (запитами) і питаннями.

В Конституції немає визначення Уряду, хоча спеціальний розділ присвячений міністрам. Діючі під керівництвом Прем'єр-міністра, вони утворюють Ради мiнiстрiв - Уряд Бельгії. Стаття 96 Конституції встановлює, що його члени призначаються і звільняються Королем, але Король має утворити таке Уряд, який користувався б довірою парламенту. У відповідності зі ст.99 під час формування уряду враховується національний принцип: кількість міністрів представників валлонів та фламандців має бути рівною. Відразу ж після утворення Уряду на розгляд вищого законодавчого органу вноситься урядова програма (декларація). Якщо програму не схвалює хоча б одна палата, а Уряд не отримує вотуму довіри, він змушений піти у відставку.

Повноваження Уряду законодавчо врегульовані в загальних рисах. Досить широкими правами володіє Прем'єр-міністр, хоча у Конституції нічого про нього не сказано. Його повноваження закріплені в ряді нормативних актов (зокрема, в Королівському указі 1939 про створення служби загального управління і регентському указі 1946 р.). Глава Уряду визначає основні напрямки діяльності Ради Міністрів, організовує роботу його засідань (сам визначає порядок денний, висловлює думки, які лягають в основу прийнятих рішень). Він є сполучною ланкою між Королем та виконавчими органами, регулярно інформує Короля про основні проблеми, що стоять перед державою, виступає від імені Уряду в Парламенті, викладає урядову програму і несе за неї відповідальність, до нього направляються інтерпеляції.

Рішення Уряду вдягаються у форму королівських указів або міністерських декретів. Крім того, у певних випадках Уряд здійснює законодавчі функції, делеговані йому Парламентом.

Державний рада - правової орган, що вирішує питання про відповідність Конституції законопроектів, що подаються на розгляд Парламенту. Членів Ради призначає Король довічно з осіб, які мають звання доктора права і не менше 10 років виконували судові функції або викладали право в університеті. Державний рада складається з 2 секцій - законодавчої та адміністративної. Законодавча секція на вимогу парламенту і Уряду дає висновки про законність проектів нормативних актів, адміністративна - про визнання недійсними актів різних управлінських органів і розбирає адміністративні спори, виступаючи як касаційна інстанція.

Під чолі провінції стоять призначаються Королем губернатори, які керують спільно з виборними провінційними радами і постійними депутація (виконавчий орган).

Політичні партії Демократичний фронт франкофонів - ДФФ (Front Democratique des Francophones - FDF). Партія. Заснована в 1964 році.  Національний фронт - НФ (Front National - FN). Партія французьких націоналістів. Заснована в 1988 році.  Реформістська ліберальна партія - РЛП (Parti Reformateur Liberal - PRL). Створена в травні-червні 1979 року в результаті об'єднання Валлонської партії реформ і свободи (утворена в 1976 році в результаті злиття валлонського крила Партії свободи і прогресу з правим угрупованням, яке відокремилось від Валлонського об'єднання) та брюссельської Ліберальної партії (заснована в 1973 році на базі брюссельської федерації Партії свободи і прогресу). Налічує близько 50 тис. членів.  Соціалістична партія (франкофони) - СП (фл.) (Parti Socialiste - PS). Франкофонська партія, яка об'єднує соціалістів Валлонії і Брюсселя. Відокремилась у жовтні 1978 року від фламандської Соціалістичної партії, разом з якою становить Бельгійську соціалістичну партію, засновану в 1885 році. Входить до Соціалістичного інтернаціоналу. Керівний орган у період між з'їздами - Політичне бюро. Налічує 150 тис. членів. Видає газету "Журналь е ендепанданс - пепль" (Journal et Independence - Le Peuple).  Соціально-християнська партія - СХП (Parti Social Chretien - PSC). Утворилась у 1969 році в результаті розколу партії під такою ж назвою, заснованої у 1830 році, яка до 1945 року називалась Католицька партія. Налічує 40 тис. членів. Позицію партії відображає газета "Лібр Бельжік" (La Libre Belgigue).  Фламандські ліберали і демократи - ФЛД. Утворена 15 листопада 1992 року на базі Партії свободи і прогресу, розпущеної 12 листопада 1992 року. Згідно з статутом, лідер партії так, як і керівні органи всіх рівнів, обирається не делегатами на з'їзді, а всіма членами партії.  Фламандський блок - ФБ (Vlaams Blok). Фламандська націоналістична партія. Заснована в 1979 році шляхом злиття двох угруповань: "Флаамсе фолькпартай" і "Флаамс національ партай".  Християнська народна партія - ХНП (Christelijke Volkspartij - CVP). Утворилась у 1969 році в результаті розколу Соціально-християнської партії, заснованої в 1830 році. Налічує 186 тис. членів.  "Еколо" (Ecolo). Рух фламандських (валлонських) екологістів. Заснований у 1982 році. Голови немає. Керівний орган - Федеральний секретаріат, який складається з 9 федеральних секретарів.  Профспілкові об'єднання Загальна федерація праці Бельгії - ЗФПБ (Federation Generale du Travail de Belgique - FGTB); (Algemeen Belgisch Vakverbond - ABV). Створена в 1945 році. Об'єднує 7 галузевих профспілок, 3 міжрегіональні організації і 21 регіональну організацію. Налічує 1 млн. членів (станом на 2000 рік). Входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) та Європейської конфедерації профспілок (ЄКП). Друкований орган - тижневик "Сендіка" (Syndicats) французькою мовою, нідерландською мовою - "Веркер" (De Werker).  Конфедерація християнських профспілок - КХП (Confederation des Syndicats Chretiens - CSC; Algemeen Christelijk Vakverbond - ACV). Створена в 1912 році. Об'єднує 17 галузевих профспілок. Налічує понад 1,5 млн. членів (станом на 1993 рік). Входить до Всесвітньої конфедерації праці (ВКП).