5. Показники монопольної влади.

Індекс Лернера - індекс, який розглядає високий прибуток як ознаку монополії.

Спосіб виміру монопольної влади - визначення величини, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати.

Був запропонований у 1934 році економістом Аба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера.

Числове значення індексу лежить між 0 і 1. Для досконало конкурентної фірми I_L = 0, бо Р = МС. Чим вище I_L, тим більша монопольна влада.

Індекс Герфіндаля використовується для виміру ступеню конкуренції на ринку. Він має такий вигляд:

,

де р_і - частка ринку, що припадає на фірму, %;

n – кількість фірм у галузі.

Якщо галузь складається лише з однієї фірми, то Н=1100²=10000. Якщо у галузі діють 100 рівноправних фірм, то Н=100×1²=100. У випадку з двома рівноправними фірмами Н = 2×50² = 2×2500 = 5000. Таким чином, індекс Герфіндаля перебуває у межах від 0 до 10000, відображаючи спектр ринкових структур від досконалої конкуренції до чистої монополії.

7. Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади:

1. Лімитуюче ціноутворення

2. Цінова дискримінація

Лімитуюче ціноутворення - це таке ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому, тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує прибуток в короткостроковому періоді. Це є передумовою стратегії, яка отримала назву "лімітуюче ціноутворення". Його мета - зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку.

Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.

Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно від умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.

Умови цінової дискримінації:

1. Фірма повинна мати сильну монопольну владу

2. Можливість перепродажу товару має бути виключена

3. Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

Види цінової дискримінації (цінової диверсифікації):

1. у просторі (продаж у місті та в селі);

2. у часі (білети на вечірні та денні сеанси);

3. за доходами споживачів (послуги юриста для багатих та бідних);

4. за обсягами споживання блага (мінімально потрібна кількість і понад норму);

5. за соціальним статусом споживачів (квитки для працюючих та пенсіонерів).

Типи цінової дискримінації:

1. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку кожен споживач згоден сплатити за цю одиницю, тобто за ціною попиту. Для кожного покупця такі ціни будуть різними.

Рис. 9.4. Цінова дискримінація першого ступеня

Оптимальний обсяг становить QЕ і буде продаватися за ціною РЕ. Надлишок споживача склада­тиме у цьому випадку суму, яка дорівнює площі трикутника РЕАL. Якщо монополіст має можливість здійснювати доско­налу цінову дискримінацію, то він почав би продавати кожну одиницю продукції за ціною попиту, вся множина яких пред­ставлена ординатами точок лінії попиту D. Наприклад, обсяг товару Q2, буде продаватися за ціною Р2. Відповідно кожна додаткова продана одиниця продукції збільшуватиме загаль­ну виручку монополіста рівно на ту суму, за котру вона про­дається. Це означає, що для монополіста, який здійснює досконалу цінову дискримінацію, крива попиту стає кривою гра­ничної виручки, як у випадку досконалої конкуренції, але, на відміну від неї, немає єдиної ціни, всі одиниці продукції продаються за різними цінами.

Оскільки кривою граничної виручки стає крива попиту, то саме її перетин із кривою МС (точка Е1) визначає оптимальний випуск. Тепер монополіст збільшує обсяг випус­ку до рівня Q1, але кожну одиницю товару він буде продавати не за ціною Р1, а за різними цінами, що вище Р1, і таким чином він привласнює весь споживчий надлишок.

У чистому вигляді цінова дискримінації зустрічається дуже рідко. Найбільш наближеною до неї є ситуація, коли кожна одиниця товару виробляється на індивідуальне замовлення, або ситуація продажу на аукціоні, коли крива попиту збігаєть­ся з кривою граничної виручки.

2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни на продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються залежно від обсягу покупки.

Типовим прикладом такого виду дискримінації є ціноутво­рення у сфері комунальних послуг: водо- та енергопостачан­ня, телефонні послуги. Наприклад, у рахункові за телефон зазвичай є щомісячна абонентська плата (тверда ставка) та вартість телефонних розмов (змінна ставка). Оскільки є твер­да ставка, ціна одиниці (ціна однієї хвилини розмови) скоро­чується зі збільшенням кількості дзвінків. Такі ціни часто називаються нелінійними, або багатоставочними.

Рис. 9.5. Цінова дискримінація другого ступеня

За заданого галузевого попиту та відсутності цінової дис­кримінації обсяг товару QЕ що продаватиметься за ціною РЕ, забезпечує максимальний прибуток. Якщо розбити цей обсяг на партії товару q1 та q2, то цінами будуть Р1 і Р2.

На практиці цінова дискримінація другого ступеня також може мати вигляд цінового дисконту або знижок на обсяг товару. Наприклад:

• знижки на обсяг продажу — чим вище обсяг, тим більша знижка у ціні;

• кумулятивні знижки — сезонний квиток на залізниці дешевший, ніж разові квитки;

• цінова дискримінація у часі — різні ціни у кінотеатрі на вечірні та денні сеанси;

• абонементна плата згідно пропорційної оплати кількості товару, що купується.

При ціновій дискримінації другого ступеня продавець не може визначити платоспроможність покупців, тому пропонує кожному однакову структуру цін, надаючи можливість по­купцю обрати обсяг покупки.

3. Цінова дискримінація третього ступеня має місце, коли галузевий попит може бути представлений у вигляді окремих груп покупців (на основі сегментації) з різними функціями попиту. У цьому випадку завдання підприємства — встановити такі ціни для кожної групи споживачів, які б максимізували загальний прибуток.

Різним кривим попиту відповідають різні криві граничної виручки. Обсяг, що максимізує прибуток підприємства, визна­чається точкою перетину кривої граничних витрат із кривою граничної виручки для кожного сегмента ринку. Для першо­го сегмента це буде обсяг q1*, а для другого — q2*. Ці обсяги продаватимуться відповідно за цінами Р1 та Р2.

При ціновій дискримінації третього ступеня продавець має призначати меншу ціну на продукцію в сегментах ринку з високою ціновою еластичністю попиту. Така модель пояс­нює, чому експортна ціна може бути меншою від ціни на внут­рішньому ринку.

Рис. 9.6. Цінова дискримінація третього ступеня

Приклади цінової дискримінації третього ступеня:

• надання знижок покупцям із високою еластичністю по­питу: сезонні знижки в кінці сезону, купонні знижки;

• підвищення цін для неінформованих споживачів: про­даж за каталогами; високі прейскурантні ціни, але зі знижка­ми у разі претензій до якості, ціни;

• дискримінація залежно від статусу споживачів: зниж­ки для пенсіонерів, студентів, військових; передплата газет, журналів для фізичних осіб дешевша, ніж для юридичних; тарифи у готелях для іноземців вищі, ніж для громадян цієї країни;

• встановлення нижчих цін у найменш завантажені годи­ни: ціни на готелі взимку;

• дискримінація залежно від різної оцінки часу: надання знижок, якщо потрібно зачекати поставки товару або купівлі здійснюється в іншій частині міста;

• поділ товарів на категорії: першого, другого класів та крайня форма, зниження якості певних товарів з метою ціно­вої дискримінації.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, збільшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього.

Цінова дискримінація - це широко розповсюджене явище не тільки на монополістичних, але й на олігополістичних ринках.