Економічна рента
Рис. 13. 7 – Економічна рента на ринку праці
Економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора (ресурсу) виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим ресурсом.
Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили, - надлишок заробітної плати, виплачений понад мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників (рис. 13.7)
Рівноважний рівень задано точкою А, що перебуває на перетині кривих пропозиції та попиту на неї. Оскільки крива пропозиції похило прямує вгору, деякі з робітників погодилися б працювати за платню, меншу від w1. Отже, площина фігури w1АВ – це економічна рента, яку одержують всі робітники.
Тема 14. Ринок капіталу і природних ресурсів
Капітал як ресурс тривалого використання
Дисконтування та інвестиційне рішення підприємства
Формування рівноваги на ринку капіталу
Ринок землі: сутність, попит та пропозиція на землю.
Земельна рента та її види.
Ціна землі як дисконтована вартість
1. Капітал як ресурс тривалого використання
Ринок капіталу та капітальних активів складається з засобів виробництва, що являють собою вторинний фактор виробництва, бо є продуктом людської діяльності.
Види капіталу:
Фізичний капітал – це виробничий фактор довгострокового використання, що виступає у вигляді капітальних товарів для виробництва товарів та послуг.
Сукупний запас фізичного капіталу виступає у вигляді основних фондів фірми, які збільшуються у процесі здійснення інвестування.
Нефізичний капітал – це знання, вміння людей, патенти, авторські права, ліцензії, ноу-хау, різноманітна інформація, які можуть бути використані при організації виробництва (чи в самому виробництві) різноманітних товарів і послуг.
Узагальнюючим вираженням доходу на капітал є показник, що обчислюється як відношення прибутку за звітний період часу (місяць, квартал, рік) до величини використовуваного капіталу. Ця величина вимірюється у відсотках і називається відсотком.
Незалежно від того, чи використовує підприємець орендований капітал чи власний, доходом на капітал все рівно виступає відсоток. У випадку використання власних капітальних ресурсів відсоток включається у неявні витрати і являє собою дохід підприємця як власника.
Відсоток на капітальні ресурси буде тим вище, чим більше продуктивність капітальних активів, що виступають у якості економічних факторів виробництва. Ефективним буде таке вкладення в капітал чи інвестиційний проект, річний дохід від якого не нижче ринкової норми відсотку по будь-якому іншому капітальному активу, включаючи банківський відсоток.
Перед будь-яким споживачем стоїть проблема переваги використання блага у поточному часі чи накопичення капіталу з метою його використання у майбутньому (наприклад, з метою накопичення певної суми для придбання дорогого товару, мандрівки тощо). Для цього споживач частину своїх доходів кладе у банк, щоб через певний час повернути їх з відсотками, що виступають для нього у якості ціни (вартості) відмови від поточного споживання. У даному випадку споживач виступає як кредитор, а банк – як позичальник. Коли потребується сума значно більша , ніж є у певної фізичної чи юридичної особи, то вона звертається у банк за кредитом певної суми на певний час. Повертається кредит банку (кредитору) з відсотками. Таким чином, ціною позичкового капіталу виступає позичковий відсоток.
Позичковий відсоток – це частка створення вартості, що передається функціонуючим підприємцем фінансовому як сплату за користування позичковими капіталами.
Норма відсотка (r) – це процентне відношення позичкового відсотка до позичкового капіталу.
На ставку відсотку впливає інфляція. Тому розрізняють номінальну та реальну ставку відсотку.
Номінальна ставка відсотку – це ціна використання капіталу, що назначається кредитором.
Реальна ставка відсотку - це різниця між номінальною ставкою відсотку та рівнем інфляції.
Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку.
Низькі проценти ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців.
Інвестування – це використання частини поточного виробництва для збільшення основних фондів фірми.
Валове інвестування – загальне збільшення запасів капітальних товарів.
Чисте інвестування – збільшення основних фондів фірми без врахування заміни фізичного зношеного капіталу.