2.Структурні елементи системи фінансового права. Загальна та Особлива частина фінансового права.

^{Групування фінансово-правових норм має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Так, зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня – відображає групування фінансово-правових норм відповідно до внутрішнього змісту та ієрархії – загальногалузеві норми, норми підгалузі, норми окремих інститутів.}

^{Питання про поділ фінансового права на Загальну та Особливу чатини, недивлячись на досить тривалу еволюцію від пропозиції Р.О.Халфіної 1952 року до сьогодні, продовжує залишатись дискусійним. Зокрема, у більшості підручників з фінансового права України, зазначається, що для галузі такий поділ є недоречним та необгрунтованим, що практично не існує інститутів Загальної частини фінансового права, які б розкривались в подальшому у всіх інститутах особливої частини фінансового права. Що про цей поділ доречно говорити лише стосовно фінансового права як навчальної дисципліни, для кращого сприйняття студентами матеріалу по курсу фінансове право, і не більше. Проте, ми з вами ще на першій лекції відзначили, що фінансове право є класичною галюззю права, якій притамманні всі ознаки останньої, просто наука фінансового права на даний момент свого розвитку нерозробила в достатній мірі підгрунтття для обгрунтування більшої кількості інститутів Загальної частини фінансового права.}

^{Поділ фінансового права на Загальну та Особливу частини дозволяє науці фінансового права здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії фінансового права як галузі, полегшує користування законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства, тобто поділ фінансового права на Загальну та Особливу частини має: не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє більш ефективно користуватись законодавством. Саме потреби практики фінансово-правового регулювання та досягнутий рівень науки фінансового права зумовили необхідність і можливість повного відособлення, матеріальної та процесуальної частини фінансового права.}

^{Якщо прослідкувати, то можна помітити, що система радянського фінансового права побудована виключно за принципом відмінностей економічного змісту окремих груп суспільних відносин, які складають предмет фінансового права та відповідають системі науки про фінанси. Правові елементи – зазначає Халфіна Р.Й. – майже не беруться до уваги. Поділ фінансового права на Загальну та Особливу частини є необхідним для виявлення внутрішньої єдності галузі права та для її загальної характеристики.}

^{Отже, переходячи до питання про склад Загальної та Особливої частини, слід згадати про те, що основна більшість вчених ототожнює елементи тієї чи іншої частини фінансового права із інститутами, які входять до відповідної частини. Вакарюк Л.В. ж зазначає, що кількість фінансово-правових інститутів не повинна відповідати кількості елементів фінансової системи. Елементи системи опосередковуються не в окремому фінансово-правовому інституті, а в певній структурній системі фінансового права, в яку входить декілька фінансово-правових інститутів.}

^{До складових Загальної частини фінансового права можна віднести: предмет фінансового права, методи фінансового права, об’єктивне фінансове право, суб’єктивне фінансове право, джерела фінансового права, фінансовий контроль, фінансово-правова відповідальність.}

^{Що стосується складових Особливої частини, то найбільш доцільно слід було б виділити такі елементи:} емісійне право, інститут банківського права, інститут валютного регулювання та валютного контролю, інститут публічних видатків, інститут публічних доходів, інститут податкового права, загальнообов’язкового державного страхування, інститут иублічних запозичень, державного і муніципального боргу та кредиту.

Існують різні позиції щодо тен­денцій подальшого розвитку системи фінан­сового права, а тому числі і формування правових інститутів.

Триває багаторічна дискусія щодо місця банківського права в системі фінансового права. Це пов'язано з тим, що банківське право розглядають і як самостійну галузь права , і як складову адміністративного чи фінансового права. Як комплексний правовий інститут запропонував розглядати право Ю. В. Ващенко. До фінансово-правових, на думку вченої, належать відносини між Національним бан­ком України та іншими банками. Мова йде саме про комплексний правовий інститут, а не галузь.

У Російській Федерації в складі фінансового права існує інститут державних позабюджетних фондів. Поява такого інституту спричинена тим, що позабюджетні фонди відпо­відно до норм Бюджетного кодексу Російської Федерації було включено до складу бюджетної системи Росій­ської Федерації. Інститут державних позабюджетних фондів, як зауважує М. Карасьова, включає в себе норми, що регулюють порядок формування і виконання бюджетів державних по­забюджетних фондів .

Російську модель системи фінан­сового права не можна беззастереж­но перенести на українське фінансо­ве право. Проте, протягом останніх десяти років фінансова система України по­повнилась десяткм позабюджетни­х публічних фондів. Серед них - Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасо­вої втрати працездатності, Фонд за­гальнообов'язкового соціального стра­хування України на випадок без­робіття, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб тощо. В Україні позабюджетні фонди існують хоча і в складі фінансової си­стеми, але поза межами бюджетної. Фінансово-пра­вові відносини виникають лише в ча­стині залучення страхових внесків до відповідних фондів соціального страхування (у т. ч. відносини з кон­тролю за їх сплатою та щодо їх стя­гнення). Це свідчить про те, що є підстави говорити про появу інсти­туту доходів позабюджетних фондів, не зачіпаючи сфери інших відносин.

Дискусії тривають і стосовно поняття емісійного права, яке також входить в систему фінансового права. Найкраще охарактеризував дане поняття Бєльський К.С..Аналіз його праці дозволя прийти до висновку, що емісійне право є підгалуззю фінансового права, норми якого встановлюють грошову систему України, здійснюють організацію готівкового та безготівкового грошового поводження, регламентують ведення касових операцій, здійснюють валютне регулювання і регулювання ринку цінних паперів. Емісійне право як збільшений підрозділ фінансового права, складається з правових інститутів, має свої загальні положення, організаційно направлені на об'єднання всіх інститутів в єдине ціле. Якщо переглянути всі підручники фінансового права, то напрошується висновок, що дана підгалузь знаходиться на далекій периферії навчального матеріалу і як би завершує його виклад. Так, в добротному підручнику під ред. Е.Ю. Грачової і Г.П. Толстопятенко, написаному колективом відомих в країні авторів, дана підгалузь розміщується в передостанньому (фактично останньому) розділі, в чому, мабуть, далась взнаки інерція радянської науки фінансового права і марксистської ідеології з її догмами про скасування грошей в комуністичному суспільстві.

У період ранньої державності (Шумер, Вавилон, Стародавній Ізраїль) функціонували гроші, податки, бюджети, кредити, що мали натуральний характер. Металеві гроші названим категоріям надали сучасний характер характер і створили умови для виникнення і формування перших норм фінансового права: спочатку емісійних, а потім на їх основі – податкових, бюджетних, банківських і т.д. Емісійне право стало чинником, який забезпечив надалі виникнення і формування інших правових інститутів фінансового права.

Інститут публічних видатків суспільно(соціального) призначення є новим фінансово-правовим інститутом, якому притаманні особливості предмету регулювання та особливі суб’єкти, які беруть участь у відповідних фінансових правовідносинах. Цей новий фінансово-правовий інститут знаходиться лише у стадії свого становлення і має багато прогалин щодо встановлення правових режимів публічних видатків суспільного (соціального)призначення.

Важливе значення інституту публічних видатків почало надаватись в останні роки. Так, ряд підручників містить розділ присвячений публічним видаткам лише наприкінці всієї системи фінансового права. Тобто зберігається тенденція до надання переваги доходам над видатками. Ця точка зору є помилковою, а ряд країн світу не використовує таке положення. Слід правильно усвідомлювати роль публічних видатків, чітко розуміти систему публічних видатків та однозначність правових норм, які регулюють дане відповідні відносини. Останнє є особливо актуальним з огляду на складні проблеми зменшення бюджетного дефіциту в Україні та всіх інших країнах Східної та Центральної Європи. Тому вважаю, що цінність теоретичних розробок у сфері правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків також є очевидною.

Фінансовий контроль. Хоча серед видів фінансового контролю для попередження фінансових правопорушень важливе значення надається попередньому контролю, пріоритетне юридичне і політичне значення все ж належали і належать наступному контролю. Фінансово-контрольна діяльність - категорія, заснована на вже наявному управлінському досвіді, що перевіряє цей досвід за його результатами і є завершаючим циклом у державному управлінь фінансами. Тому С.К. Бельский стверджує, що даний аспект зумовлює місце фінансового контролю в системі викладання фінансового права, розміщуючи його в завершальній частині системи. Підтримуючи думку професорів О. Ю. Грачової та Г. П. Толстоп'ятенка про те, що фінансовий контроль характерний для всіх сфер фінансової діяльності і для всіх органів, які здійсню­ють фінансову діяльність, і враховуючи його зростаючу роль в умовах ринкової економіки і важливість суспільних відно­син, які складаються при цьому, а також необхідність урегу­лювання їх правом, вважає за доцільне сформувати в особ­ливій частині фінансового права підгалузь (як бюджетне чи податкове право) — правові основи фінансового контролю. Ко­ли науковці звикнуть до такого місця інституту фінансового контролю в системі фінансового права, його можна буде нази­вати фінансово-контрольним правом, пропонує професор К. С. Бельський².

Існує також пропозиція розширити предмет фінансового права, включивши до його складу облікове право як підгалузь фінансового права. Останнє представляє собою сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні (фінансові у сфері облікової діяльності) відносини, які виникають у процесі утво­рення, розподілу, накопичення й використання коштів із метою виконання найбільш актуальних завдань держави на пев­ному історичному етапі". Безперечно, важко погодитися з точ­кою зору доктора юридичних наук Е. М. Ашмариною щодо включення такої підгалузі у систему фінансового права. Хоча норми, що регулюють облік економічних процесів, мають спе­цифіку, властиву багатьом нормам бюджетного і податкового права. Без облікових систем неможливий фінансовий конт­роль. Облікове право складається з сукупності правових інсти­тутів, які регулюють відносини в галузі певного виду фінансо­вого обліку (бухгалтерського, податкового, бюджетного тощо).

Дані позиції наведені для того, щоб ви змогли продумати пропозиції щодо зміни системи фінансового права, адже істина народжується в дебатах. А поки що у під­ручнику наводиться система фінансового права, до якої звикли ще з перших підручників 50-х років XX століття.

В юридичній літературі з'явилися пропозиції про розподіл усіх норм фінансового права на матеріальні і процесуальні норми. Це, мабуть, буде незабаром. Вже захищена докторська дисертація В.Є. Кузнеченковою "Подат­ковий процес: теорія і проблеми правозастосування". Вже давно йде мова про те, що процесуальна форма властива будь-якій діяльності по застосуванню правових норм. Професор Горшеньов В.М. ще у 70-ті роки минулого століття писав, що під процесуальною формою розуміє сукупність однорідних проце­дурних вимог, що вимагають дій від учасників процесу. Все це властиво для фінансово-правового процесу. І в Україні з'явився "сміливець" і захистив докторську дисертацію на тему "Фінансово-правовий процес" (Касьяненко Л.М.), а че­рез десяток років це увійде в систему фінансового права як інститут, або підгалузі.