6.3. Еколого- економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів

Загальна соціально-економічна оцінка проблеми відходів. Показник соці­альної спрямованості виробництва, розрахований як частка обсягу побутових відходів, які щорічно утворюються, відповідно до загального обсягу виробниц­тва відходів, в Україні є гіршим порівняно з США в 4,6 рази, з Великою Брита­нією - в 5,2 рази. Показник небезпеки, що оцінюється за часткою токсичних відходів у загальній кількості вироблених відходів, в Україні вищий порівняно з США в 4,5 рази, з Німеччиною - в 25 разів, з Великою Британією - в 33 рази. У гірничопромислових регіонах, наприклад, у Дніпропетровській області, цей показник ще вищий - у 120 разів порівняно з США або в 180 разів порівняно з найбільш розвиненими країнами Європейського Союзу. У великих містах Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької областей цей показник у розрахунку для особливо небезпечних відходів перевищував 300-560 разів се­редню величину для країн ЄС. Тільки щорічна величина витрат на утримання накопичених промислових відходів, втрат і збитку від цього за досить обереж­ною оцінкою наближається до $ 10 млрд.

У вирішенні проблеми відходів іде перегляд низки звичних уявлень і кон­цепцій, з чим пов'язано формування нової системи еколого-економічних пріо­ритетів. Інтенсивному типові розширеного відтворення відповідає перехід на повне, повторне й багаторазове використання сировини, залученої в господар­ський оборот [2].

Ідея інтенсивного природокористування полягає в технологічно замкнуто­му кругообігу використання природної речовини. Вторинне ресурсовикорис-тання вимагає розробки науково обгрунтованої програми і державного регулю­вання в цілому.

Генеральна мета при цьому єдина і полягає у створенні екологічно безпе­чних, ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних виробництв та територіально-виробничих комплексів різного рівня в межах збалансованих еколого-економічних систем. Довгострокове планування у сфері відходів повинне, та­ким чином, здійснюватися з огляду на комплексний аналіз проблеми й визнача­тися двома стратегіями, а саме: стратегією, що базується на перебудові мате­ріальних потоків (для того, щоб улити відходи в систему ресурсоспоживання) та яка грунтується на мінімізації відходів. Критерієм має бути зіставлення ви­трат на відповідні заходи з результатами.

Отже, глобальне вирішення проблеми відходів і становлення мало- і без­відхідного виробництва є двоєдиним завданням, що включає:

- розробку й освоєння технологій, які обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед технологій повної комплексної переробки;

- розширення використання тих відходів, що утворяться або вже нагрома­дилися, як шляхом розробки відповідних технологій, так і шляхом перебудови матеріальних балансів і формування на цій основі міжгалузевих територіально-виробничих комплексів із замкнутими сировинними циклами.

За ступенем технологічної готовності, за очікуваними результатами, еко­логічним ефектом і рівнем витрат, розширення використання відходів як вто­ринної сировини поряд із знешкодженням і локалізацією стає на даному етапі пріоритетним.

Виявлення системи пріоритетів у вирішенні проблеми відходів - це процес багатофакторного аналізу, складність якого зумовлюється не тільки кількістю факторів, але і їх недостатньою визначеністю в просторі і часі.

До головних критеріїв, що повинні враховуватися при вирішенні пробле­ми відходів, належать:

- небезпека (токсичність) відходів, зумовлена ступенем їхнього негативно­го впливу на здоров'я людини і саму біосистему;

- ресурсна цінність, зумовлена дефіцитністю компонентів, що є у відходах, і сприятливою кон'юнктурою;

- ефективність знешкодження відходів або їх безпечної переробки, зумов­лена наявністю відповідних технологічних розробок;

- екологічний стан у місцях утворення і складування відходів, зумовлений концентрацією промислового виробництва, його структурою, природними умо­вами, явищами синергізму тощо.

Відходи слід розглядати не тільки як джерело забруднення навколишнього середовища, але і як вторинну сировину для власного споживання, а також як товарний, ринковий продукт комерційної діяльності.

В усьому світі 55% балансу сировини складає вторинна сировина, а в най­більш розвинутих країнах - до 70%. Тому основний стратегічний напрям у ре­сурсозбереженні первинної сировини - орієнтація на використання промисло­вих відходів як вторинної сировини з метою ефективного використання ба­гатств природи й зменшення забруднення навколишнього середовища.

Відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації і переробки яких в Україні існують відповідні технології і виробничо-технологічні і/або економі­чні передумови [3].

Уряд сьогодні вже пропонує ряд економіко-організаційних заходів щодо стимулювання утилізації відходів. Серед них:

- надання податкових і кредитних пільг суб'єктам підприємницької діяль­ності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів і впроваджують у виробництво маловідходні технології, а також здають відходи як вторинну си­ровину та займаються її збиранням і заготівлею . До таких пільг віднесено:

- оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з викори­станням відходів, пріоритетне кредитування, спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, які спря­мовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування;

- фінансування за державним контрактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи:

- фінансування інвестиційних проектів і програм з утилізації відходів та зменшення їх обсягів за рахунок частини коштів від платежів за розміщення відходів;

- надання із державного та місцевих бюджетів дотацій для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних із цих відходів;( с.55, 5)

- надання дотацій із фондів охорони навколишнього середовища .

Для становлення, функціонування та розвитку галузі рециклювання потрі­бне створення фінансового механізму, який би:

1) охоплював усі ланки і стадії процесу рециклювання: від підприємств, які утворюють відходи, займаються їх заготівлею, транспортуванням і переробкою, до підприємств, що використовують вторинні ресурси й реалізують продукцію, виготовлену із вторинної сировини;

2) створював умови для залучення капіталу в цю галузь і забезпечував роз­ширене самовідтворення підприємств;

3) забезпечував однакові умови функціонування й розвитку підприємств усіх форм власності.

У складі такого фінансового механізму пріоритет повинен належати меха­нізмові, який би передбачав звільнення всіх підприємств цієї галузі від сплати податку на додану вартість і податку на прибуток упродовж п'яти років. Загаль­новідомо, що податок на прибуток і податок на додану вартість мають суто фі­скальний характер. Беручи до уваги те, що в навколишньому середовищі нако­пичено безпрецедентний обсяг промислових і побутових виходів, в інтересах держави і суспільства отримувати від галузі рециклювання не економічні, а екологічні прибутки. До екологічних прибутків можуть бути віднесені збере­ження мінеральної сировини (нафти, газу, чорних, кольорових і благородних металів) і лісу, очищення та поновлення великих земельних площ, зменшення локальних порушень і забруднення земної поверхні внаслідок діяльності гірни­чодобувної промисловості.

Ефективним інструментом поводження з відходами є екологічний аудит відходів, мета якого — визначення можливих альтернативних варіантів знижен­ня кількості відходів і рекомендації з вибору найбільш оптимального

Екологічний аудит - комплекс заходів, що включає збір інформації, ана­ліз економічних та екологічних показників діяльності суб'єктів господарюван­ня, виявлення причин і джерел відхилення реальних показників від прийнятих стандартів і нормативів, розробка альтернативних заходів щодо утилізації, по­рівняльний аналіз альтернатив і вибір найбільш прийнятої для даного суб'єкта.

Результатом є аудиторський звіт, аудиторський висновок, що надається ке­рівництву для прийняття ними управлінських рішень щодо поліпшення існую­чої ситуації і зниження імовірності виникнення інших негативних ситуацій.

Мета екологічного аудиту - зменшення загальної кількості відходів, про­позиція альтернативних шляхів, що запобігають їхньому утворенню, а також способів використання відходів, що не утилізуються як на даному суб'єкті гос­подарювання, так і на інших.

Екологічний аудит передбачає перехід від заходів щодо ліквідації негатив­них наслідків господарського впливу на природу до заходів превентивного ха­рактеру, тобто таких, що попереджують цей негативний вплив. [83,10].