16. Виборча система і народне представництво в україні

Взаємозв’язок та ефективне здійснення народного представництва безпосередньо зумовлюють реалізацію інтересів громадян України, здійснення влади народу, забезпечення конституційно гарантованих прав і свобод людини.

Реалізація громадянами України свого конституційного права вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування є одним з найважливіших принципів функціонування сучасної демократії.

Аналіз конституційних положень не дає відповіді на складне, причому не тільки політичне, але й конституційно-правове визначення виборчої системи, яка повинна обиратися парламентом, виходячи з принципу реалізації права кожного громадянина України на участь в управлінні справами держави і суспільства (стаття 38 Конституції України).

Верховна Рада України, прийнявши закони «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року № 1665-ІV, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року №1667-ІV, «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року № 474-ІV, визначила основні засади, особливості та порядок організації і проведення виборів, а також механізм реалізації громадянами України свого права вільно обирати та бути обраним на виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Разом з тим важливо відзначити, що при законодавчому закріпленні порядку реалізації громадянами України своїх виборчих прав в окремих нормах цих законів залишилось невизначеним дотримання конституційного принципу рівного виборчого права, що впливає на звуження змісту та обсягу існуючих конституційних виборчих прав громадян України та суттєвої зміни правових засад виборчої системи в Україні.

Насамперед це стосується визначення порядку висунення кандидатів на виборах народних депутатів України та депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, районних, міських та обласних рад. Існуючий порядок передбачає, що громадяни України при відсутності можливості самовисунення (крім місцевих Рад) можуть реалізувати своє право бути обраним лише за умови включення до виборчих списків кандидатів, сформованих політичними партіями або виборчими блоками політичних партій.

Однак Конституція України не передбачає необхідності перебування у складі політичної партії як обов’язкової умови реалізації громадянами свого пасивного виборчого права.

Натомість, системний аналіз норм Законів України «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» свідчить про неузгодженість принципу рівності виборчого права і щодо реалізації громадянами України свого пасивного виборчого права в залежності від перебування у складі політичної партії, що вимагає детального наукового аналізу відносно частини другої статті 24 Конституції України, за якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками політичних та інших переконань.

Крім того, існуючий порядок реалізації виборчого права лише через політичну партію містить певне протиріччя щодо конституційного принципу свободи об’єднань громадян у політичні партії та громадські організації, згідно з яким ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій (частини перша та п’ята статті 36 Конституції України) та принцип багатоманітності суспільного життя в Україні (стаття 15 Конституції України).

Не можна оминути увагою ту обставину, що забезпечення конституційного права громадян вільно обирати кандидатів у народні депутати України та у депутати місцевих рад за пропорційною системою виборів (крім сільських і селищних рад) пов’язане з існуванням введеної чинними виборчими законами практики, за якою вибори всіх представників (депутатів) проводяться за принципом закритих списків, які затверджуються з’їздами політичних партій та формуються до місцевих рад за рішенням партійних осередків. Це відображає механізм посилення ролі політичних партій у здійсненні представницької демократії без суттєвої участі громадян – виборців на кожній стадії складання списочного складу кандидатів у депутати з подальшим голосуванням за закриті списки у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. При цьому можливості самовисування кандидатів на виборах, яке існувало раніше, чинними виборчими законами не передбачено.

Така ситуація певною мірою створює умови для різного розуміння норм Конституції України щодо безпосереднього волевиявлення, починаючи із моменту висунення кожного конкретного кандидата у депутати до прийняття рішення політичною партією про внесення цього кандидата до виборчого списку.

За умов пропорційної виборчої системи із закритими списками обмеження суб’єктів пасивного виборчого права, які мають право формувати виборчі списки та впливати на виборчий процес, призводить до звуження політичної конкуренції та певного відсторонення виборців від можливості будь-якого впливу на формування персонального складу парламенту.

Це створює перепони у реалізації активного і пасивного виборчого права громадян, обмежує повний доступ громадян до всіх форм і стадій виборчого процесу, а в кінцевому рахунку як визначає багато вчених-юристів, парламент може перетворитися на орган, який виражає інтереси не стільки виборців, скільки інтереси декількох політичних партій та блоків політичних партій, а вибори в Україні не реалізовують цієї своєї ролі в повному обсязі.

Віддаючи належне існуванню пропорційної виборчої системи, на наш погляд, слід виходити із політичної структуризації суспільства і тому, враховуючи різні теоретичні і практичні підходи до вказаної проблематики, слід застосувати більш глибоке системне дослідження з позицій конституційного права.

Парламентська асамблея Ради Європи зазначила, що українська влада має «передбачити зміну системи виборів до Верховної Ради, наприклад, шляхом запровадження відкритих партійних списків, у яких виборці зможуть вказувати свої уподобання щодо конкретних кандидатів, включених до партійних списків, запропонованих політичними партіями (блоками), та шляхом поділу країни на різні виборчі округи». З цими позиціями погоджується і Венеціанська Комісія ПАРЄ, яка визнала виборче законодавство України суперечливим, наголошуючи на тому, що різні закони регулюють одні й ті самі питання і часто дублюють один одного.

На сьогодні ми можемо відзначити, що подальше законодавче врегулювання виборчого процесу в Україні вимагає застосування всіх демократичних принципів виборів, що дасть змогу реально втілити в життя конституційне право громадян на участь в управлінні державними справами та сприятиме реалізації принципу народного суверенітету.

Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

Поняття і форми представницької демократії.

За Конституцією основними принципами державного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління.

Але головне в демократизмі держави – це забезпечення державою реального демократизму. Це досягається як конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і характером організації діяльності держави.

Виборним представницьким органом державної влади є лише один орган державної влади – Верховна Рада України.

Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування.

Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ – громадян України всіх національностей – і виступати від його імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України.