Генії є і титанами праці. Т. Едісон стверджував, що геній — це 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці. Подібну думку висловлював Л. Толстой.

Отже, здібності — це внутрішні умови розвитку людини, які формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнімсередовищем. Як індивідуально-психологічні особливості вони не можуть бути протиставлені іншим властивостям особистості — якостям розуму, особливостям пам'яті, емоційним властивостям тощ

Розвиток університетів в системі освіти в Європі.

Понад 300 європейських навчальних закладів та їх представницьких організацій зібралися 29-30 березня в Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовились про цілі, принципи та пріоритети.

Вищі навчальні заклади Європи підтверджують свою підтримку положень Болонської декларації та рішучість створення Європейського простору вищої освіти до кінця цього десятиріччя. Вони надають створенню Європейської асоціації університетів у Саламанці як символічного, так і практичного значення, чітко висловлюючи свою позицію в уряді та суспільстві, тим самим забезпечуючи собі підтримку в розбудові власної освіти та входженні у Європейський простір вищої освіти.

Конкуренція у вищій освіті сприяє якості, навчання не виключає співпраці та не зводиться до комерційного її розуміння. У деяких країнах Європи університети ще не можуть конкурувати на рівних і стикаються з небажаним відпливом умів на користь інших європейських закладів.

Європейський простір вищої освіти має будуватися на таких європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходячи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврського та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя людини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.

Вища освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях . Оскільки дослідження - рушійна сила вищої освіти, створення Європейського простору вищої освіти має йти пліч-о-пліч з формуванням Європейського простору дослідницької діяльності[7, c. 54-55].

Європейській вищій освіті властиве розмаїття у галузі мов, національних систем, інституційних типів та їх орієнтацій, а також спрямованості програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності ефективно організувати це цінне розмаїття для отримання позитивних результатів, а не труднощів; гнучкості, а не навпаки. Вищі навчальні заклади бажають ґрунтувати свою діяльність на зближенні, зокрема на спільних ознаках, наявних у різних країнах у цій галузі, та розглядати розмаїття як надбання, а не як мотив для невизнання чи винятковості. Вищі навчальні заклади поставили за мету створення достатнього самообмеження для забезпечення мінімального рівня узгодженості та інтеграції з тим, щоб їх зусилля на шляху наближення не зазнали краху через надмірну невідповідність та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних учених ступенів та якісних критеріїв.

Європейський простір вищої освіти, виправдовуючи сподівання своїх засновників, має керуватися основними академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Оцінюючи якість, слід ураховувати цілі і призначення навчальних закладів та їх програм. Потрібно досягти гармонійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору для студентів. Заклад об'єднує викладання та наукову роботу, займається керівництвом та організацією, розуміє потреби студентства та надає позаосвітні послуги. Якості самої по собі недостатньо, її треба продемонструвати і гарантувати, щоб вона була визнана й отримала довіру студентства, партнерів та суспільства в Європі та світі. Якість - це головна основоположна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Європейському просторі вищої освіти[1, c. 4-5].

Європейський процес, завдяки його особливим досягненням упродовж останніх декількох років, стає більш відчутною та значущою реалією для ЄС і його громадян. Перспективи розширення разом з поглибленням відносин з іншими європейськими державами надають цій реалії ще ширших вимірів. Водночас ми є свідками дедалі більшого усвідомлення політиками та науковцями, а також громадськістю, потреби побудови більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи на основі використання і зміцнення її інтелектуального, культурного, соціального, наукового та технологічного потенціалу.

"Європа знань" є на сьогодні широко визнаним фактором соціального та людського розвитку, а також невід'ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної та культурної спільноти.

Загальновизнаним є першочергове значення освіти та освітньої співпраці для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств, що особливо відчутно на прикладі Південно-Східної Європи.

У Сорбоннській декларації від 25 травня 1998 року, в основу якої покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. У ній наголошується, що створення Європейського простору вищої освіти є ключовим чинником сприяння мобільності та працевлаштуванню громадян, а також розвитку континенту загалом.

Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Спрямованість частини реформ у сфері вищої освіти, які були паралельно розпочаті в Європі, засвідчили рішучість багатьох урядів діяти.

Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади зобов'язалися та взяли на себе головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року. Надзвичайно важливим є те, щоб незалежність і автономія університетів забезпечували постійну адаптацію систем вищої освіти і наукових досліджень до нових потреб, вимог суспільства та розвитку наукових знань.

2. Учасники Болонського процесу

Після прийняття Болонської декларації було створено офіційні структури, в основу яких покладено дві групи: "велику" і "малу робочу". До першої групи увійшли представники (по 1-2 особи) від кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують в ЄС у період між зустрічами міністрів (1999 рік - м. Болонья; 2001 рік - м. Прага; 2003 рік - м. Берлін); її називають "розширеною трійкою ЄС" (Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, представник від Чеської Республіки - країни, яка приймала міністрів у 2001 році; 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій - Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors' Conferences).

На засідання обох груп запрошують членів різних неурядових організацій, які відображають інтереси університетських і студентських спільнот.

Уже сьогодні до Болонського процесу залучено багатьох фізичних та юридичних осіб. Склад учасників постійно розширюється. Це збільшує шанси на успіх процесу, але, зрозуміло, не полегшує вирішення завдань, спрямованих на досягнення його цілей. Болонський процес іноді називають процесом консалтингу зі зближення політиків і провайдерів, студентів і роботодавців. Це - "сузір'я" виробників вищої освіти, її користувачів та менеджерів, або - форма загальноєвропейського соціального діалогу.

Від відповідальних осіб на всіх рівнях вимагають ґрунтовних знань сучасних ролі та потреб вищої освіти в наростаючому динамізмі змін та умов невизначеності, що поширюються.

Як визнають зарубіжні експерти, головне в Болонському процесі - діяльність незалежних агентств поза офіційними структурами. Саме вона є сутністю змін. Найбільш інноваційним їх елементом є поточний діалог між урядовими колами і спільнотою вищої школи. В одному з коментарів Болонської декларації йдеться про те, що вона "...визнає вирішальну роль освітньої спільноти в успіху Болонського процесу". У ній заявлено, що співробітництво між урядами має здійснюватися у взаємодії з "неурядовими європейськими організаціями, компетентними у сфері вищої освіти". Уряди очікують від університетів позитивного відгуку та значного внеску в успіх їх прагнень. Зрозуміло, що вищі навчальні заклади мають унікальну можливість формувати своє майбутнє в Європі і відігравати вирішальну роль у розвитку та реалізації Болонського процесу[3, c. 10-12].

Університети та інші вищі навчальні заклади - суб'єкти, а не об'єкти формування постболонського простору. Активно долучається до процесу національні студентські спілки Європи. На зустрічі міністрів у Празі схвалено ініціативу європейських студентів щодо участі їх у структурній реформі як "компетентних, активних і творчих партнерів". У Гетеборзькій декларації студентів від 25 березня 2001 року проголошено, що "участь студентів у Болонському процесі є одним із ключових кроків до постійного та більш упорядкованого залучення студентів у всі структури, що приймають рішення, та в дискусійні форуми з питань вищої освіти на громадському рівні".

Конструктивні агенти розпочатої реформи такі:

• Асоціація європейських університетів;

• Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року;

• Національні студентські спілки Європи (ESIB);

• Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE);

• Конфедерація спілок ректорів ЄС;

• Союзи ректорів Данії, Іспанії;

• Асоціація студентів Австрії;

• Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE);

• Асоціація політичних інститутів Фінляндії;

• Європейське товариство інженерної освіти (SEFI);

• Європейська асоціація вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE);

• Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури;

• Університет у м. Саламанка;

• Європейська мережа організації контролю якості (ENQA);

• робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в Європейський простір[14, c. 68-69].

3. Що означає поняття «ієрархія»?

Ієра́рхія (грец. ίεράρχίά, від ίερσς — священний, та άρχή — влада) — поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.

У ієрархії між її членами діють вертикальні зв'язки — відносини субординації.

У більш широкому розумінні слова ієрархія — це розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого.

Термін використовується для описання багатьох явищ, переважно у сусіпільно-політичних, але інколи і в точних науках.

4. Що означає поняття «темперамент»?

Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

У кожного темпераменту можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливій з глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманий, без поспішних рішень людині; сангвінік, як високо чуйну для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.

Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка - замкнутість і соромливість; у флегматика - байдужість до людей, сухість; у сангвініка - поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика - поспішність рішень.

Розрізняють такі основні властивості темперамент, як:

• Сензитивність

• Реактивність

• Пластичність

• Ригідність

• Резистентність

• Екстравертованість

• Інтровертованість

Варіант 26

1. Поняття про темперамент.

2. Мета та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця.

3. Що означає поняття «біхевіоризм»?

4. Що означає поняття «знання»?

Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Знання́ — суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.

Знання́ у широкому сенсі — сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень.

Знання́ у вузькому сенсі — дані, інформація.

Знання́ (предмету) — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.

Знання́ в теорії штучного інтелекту — сукупність даних (у індивідуума, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань від даних полягає в їхній активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень.

3нання фіксується в знаках природних і штучних мов. Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь.

Варіант 27

1. Діяльність як форма активності особистості. Діяльність та увага.

2. Система потреб особистості за а. Маслоу.

3. Що означає поняття «онтогенез»?

Онтогене́з (від грец. οντογένεση: ον — буття й γένηση — походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.

У багатоклітинних тварин в складі онтогенезу прийнято розрізняти фази ембріонального (під покровом яйцевих оболочок) і постембріонального (за межами яйця) розвитку, а у живонароджених тварин пренатальний (до народження) і постнатальний (після народження) онтогенез.

У багатоклітинних Рослин до эмбріонального розвитку відносять процеси, які відбуваються в зародковому мішку насінневих рослин.

Термін «онтогенез» вперше був введений Ернстом Геккелем в 1866 році. В ході онтогенеза відбувається процес реалізації генетичної інформації, отриманої від батьків.

4. Що означає поняття «уміння»?

Варіант 28

1. Поняття характеру. Особистість та характер людини.

2. Особливості навчання як форми людської діяльності.

3. Що означає поняття «пам’ять»?

4. Що означає поняття «рейтинг»?

Ре́йтинг —

• це числовий або порядковий показник успішності або популярності, який відображає важливість або вплив певного об'єкта або явища.

• Показник оцінки діяльності, популярності, авторитету якоїсь особи, організації, групи, програм у певний час, що визначається соціологічним опитуванням, голосуванням та ін. і визначається місцем, яке вони посідають серед собі подібних.

• Відносний показник надійності ділового партнера, банку, страхової компанії тощо.

• Становище спортсмена чи команди серед подібних. Оцінюється певним числом балів. Наприклад рейтинг ФІФА.

• Показник медіапланування. Позначає частину цільової аудиторії, що контактує з конкретним медіаносієм. Вимірюється або кількістю людей, або у відсотках до загальної чисельності населення.

Приклади рейтингів:

• ступінь популярності відомих діячів в галузі політики, культури і т. д.;

• кредитний рейтинг підприємства, корпорації;

• індивідуальний числовий показник оцінки спортивних досягнень шахматистів у класифікаційному списку (рейтинг-лист);

• віковий рейтинг змісту фільму, передачі або відеогри.

• рейтинг телешоу "Україна має талант" становив 30,3%

В останньому випадку рейтинг – це відсоток осіб чи домогосподарств у регіоні, які дивляться (слухають) певний телеканал (радіостанцію) або програму. Наприклад, якщо з 1000 домогосподарств, які входять до вибірки якогось агентства, 250 налаштували свої телевізори на канал 1+1, то його рейтинг у цей час складатиме 25%.

Поруч із телевізійним рейтингом часто подають і частку, яка корелюється з числом телевізорів (радіоприймачів), які у цей час увімкнені. Наприклад, якщо у попередньому випадку з 1000 були увімкнені лиш 750 телевізорів, частка 1+1 складатиме лиш 33% (250:750). Зазвичай, частка завжди більше за рейтинг. Для телеканалів та радіостанцій у боротьбі за гроші рекламодавців особливо важлива частка.

Варіант 29

1. Основні види людської діяльності та їх значення в житті людини.

2. Вища освіта України і Болонський процес.

3. Що означає поняття «психіка»?

4. Що означає поняття «духовність»?

Духовність — абстрактний ^[1] іменник до слова духовний. Як і слово першооснова духовність пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом. Також слово часто має відтінки оціночної категорії та пов'язується з релігією. Чітко окресленого значення слово не має. Як термін слово духовність використовується в філософії, етиці, богослов'ї на означення різних понять ^[2] так чи інакше дотичних внутрішнього світу людини.

Зазвичай в побуті під духовністю розуміють моральність, релігійність, певну піднесеність думок та вчинків. Духовність як високе протиставляється низькому, гріховному, аморальному. Незважаючи на абстрактність поняття, в узусі дуже часто слово духовність використовується як конкретна якість чи мало не реально існуюча субстанція, про що свідчить слововжиток на зразок «людина великої духовності», «дефіцит духовності в суспільстві» тощо.

У релігійному узусі як правило духовність пов'язують з внутрішньою релігійністю, вірою, містичним досвідом, «спілкуванням з Богом».

Спекулятивність, абстрактність та нечіткість поняття робить його використання популярним в різноманітних загальних твердженнях та в демагогічній риториці на зразок нарікань на «низьку духовність молоді» чи «занепад духовності суспільства». Однак, що ж саме вважати «духовністю» і відповідно, що є її занепадом чи навпаки розвитком в силу розмитості поняття кожен може вирішувати сам.

Варіант 30

1. Знання, уміння та навички як структурні елементи діяльності.

2. Значення рідної мови у національно-патріотичному вихованні особистості..

Приходячи у світ, кожен із нас потрапляє в безмежний ареал рідної мови, розпочинає свою життєву мандрівку у ній, й за допомогою поступового сприйняття світу навчається опановувати й засвоювати усю красу рідної мови.

Звісно, неможливо без мови пізнати навколишню дійсність, здобути знання, відчути усю первозданну красу довколишнього світу, аналізувати природні явища і відчути на смак цінність людського спілкування. Лише завдяки мові людство навчилось сприймати і усвідомлювати думки, почуття і дії інших людей, передавати власне бачення речей і відображувати своє світосприйняття. Тому, недивно що мова - є унікальним інструментом формування інтелектуальної людської особистості.

Безумовно, народ і мова не можуть існувати порізну, адже вони невіддільні від одне одного. Мова - душа народу, лише вона може передати його автентичність, унікальність і неповторність, вона як найцінніше, що має нація, найсокровенніша часточка душі кожного свідомого патріота. Людина, яка зрікається рідної мови, викорінюючи її з власної душі тим самим вбиває її, не поважаючи своїх предків, які плекали і берегли мову для майбутнього покоління.

Українська мова є однією з найбагатших і найбільш розвинутих мов народів світу. Багатство нашої мови передусім характеризується великою масою лексичного багажу, фразеологічних зворотів, приказок,прислів’їів. Але найбільш характерною особливістю української мови є її унікальна милозвучність, що зумовлена тим, що в нашій мові виразно вимовляються майже усі звуки, і не існує різкої відмінності між вимовою наголошених і ненаголошених складів. Милозвучність висловлювань, широке використання різноманітних мовних засобів у спілкуванні є безумовно важливим показником високої мовленнєвої культури людини та її нації.

Поважайте та любіть свою рідну мову! Вона - єдиний дарунок долі, що не забувається і не втрачається, адже з втратою голосу рідної мови у серці громадянина губиться й сам народ!