Висновки

У курсовій роботі проведено теоретичне узагальнення, комплексне дослідження економіко-правових аспектів та юридичної природи інституту комерційної концесії в Україні. Особлива увага сконцентрована на дослідженні найбільш актуальних та проблемних аспектів організації та здійснення підприємницької діяльності на умовах комерційної концесії (франчайзингу). Досліджено етимологію та генезис франчайзингу, наведені економіко-правові підстави його виникнення. Проаналізовано поняття, сутність, специфічні ознаки, елементи договору комерційної концесії.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Значне поширення франчайзингу й активне використання цієї системи бізнесу в більш ніж 80 країнах світу обумовлює необхідність його застосування з метою подолання інвестиційної кризи і створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва в Україні.

2. Історичний аналіз цієї особливої форми договірних відносин дозволяє стверджувати про те, що деякі властивості правового характеру франчайзингу, у сучасному його розумінні, мали місце ще у середньовіччі, звичайно, у первинній, простій формі. У етимологічному аспекті «франчайзинг» (від англ. «franchising»), означає – право, привілеї; з французької «franchise» також означає пільга, привілеї.

3. Встановлено, що законодавство багатьох країн, у тому числі й України, не містить спеціального нормативно-правового акту щодо регулювання франчайзингових відносин. Такі специфічні відносини регулюються, в основному, відповідними розділами (главами, параграфами, статтями) цивільних та господарських кодексів країн або комерційним чи конкурентним законодавством.

4. У світі не існує єдиного міжнародно-правового документу, який би детально регламентував франчайзингові відносини.

5. Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним.

6. Мета договору комерційної концесії – сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.

7. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

8. Форма договору комерційної концесії визначається як письмова.

9. Державна реєстрація договору комерційної концесії, як це передбачається Цивільним і Господарським кодексами України, здійснюється органом, який проводить державну реєстрацію юридичної або фізичної особи - суб’єктів підприємницької діяльності, що виступає за цим договором правоволодільцем.

10. У договорі комерційної концесії відсутні елементи представництва чи договору комісії, тому що користувач завжди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність.

11. Договір комерційної концесії – це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

12. Припинення договору комерційної концесії може здійснюватися: а) виконанням, проведеним належним чином; б) переданням відступного; в) зарахуванням; г) за домовленістю сторін; д) прощенням боргу; е) поєднанням боржника і кредитора в одній особі; ж) неможливістю виконання; з) ліквідацією юридичної особи або смертю фізичної особи.

13. Необхідність франчайзингу в Україні зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво, неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами.

14. Для розвитку франчайзингу в Україні існує низка перепон:

• нечітка нормативно-законодавча база, яка не регулює багато питань, пов’язаних з франчайзингом;

• проблеми фінансово-кредитного характеру;

• відсутність необхідного інформаційного забезпечення;

• недостатня обізнаність підприємств щодо можливостей і особливостей такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг. Відсутність знань, у першу чергу правових, необхідних для ведення бізнесу як у ролі франчайзера, так і в ролі франчайзі;

• брак відповідних консультаційних структур.