5. Визначення та ознаки злочину.

Злочин – це суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння (дія або бездіяльність). Його визначення дає ст. 11 ККУ, де закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність

Злочин – суспільно небезпечне діяння, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому заподіюється щкода суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.

Винність – кримінальна відповідальність наступає тільки за наявності вини. Вина визначає стійкий, випадковий чи ситуативний характер діяння і ступінь його тяжкості.

Протиправність – формальна ознака злочину, означає обов’язок передбачення його в кримінальному законі. Вона складає оцінку суспільній небезпечності злочину що закріплена в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Будь-яке інше діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відповідальність, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементів протиправності є караність – діяння є караним, тому воно суспільно небезпечне.

У ч.1. ст.12 ККУ злочини поділяються на : невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі.

6. Класифікація злочину, його стадії, добровільна відмова від злочину, співучасть.

Склад злочину – логічне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, хуліганства тощо).:

1. склад злочину являє собою певну сукупність об’єктивни і суб’єктивних ознак, що визначають конкретне суспільне діяння як злочинне;

2. сукупність зазначених ознак наводиться тільки в кримінальному законі;

3. перелік складів злочинів, передбачених законом,є вичерпним;

4. склад злочину передбачає певну відповідальність.

Кожному конкретному злочину притаманні такі елементи:

Об’єкт – те, на що посягає злочин, чому або кому заподіює шкоду.

Об’єктивна сторона – зовнішня сторона діяння, виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди обєкту.

Суб’єкт – це фізична особа, яка вчинила злочин, у віці, з якого відповідно ККУ настає відповідадьність (з 16 років за загальними правилами, за окремі види злочинів, ч.2ст.22 ККУ, - з 14 років)/

Cуб’єктивна сторона – внутрішня сторона злочину, охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками її є мотив, мета злочину, вина, умисел (прямий, непрямий.)

Стадії вчинення злочину – це етапи йогоздійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дія або бездіяльність) та моментом його закінчення.

У ККУ визначаються злочинними та карними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину

2) замах на злочин, що разом з готуванням становлять незакінченний злочин

3) закінчений злочин.

Співучасть у злочині – умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Підставою для відповідальності є склад злочину, але вчинюваний у співучасті

Злочини,що вчиняються спільними зусиллями налічують такі форми співучасті:

Виконавець – особа, яка безпосередньо або за допомогою цнших осіб вчинила злочин.

Організатор – особа ,яка організувала вчинення злочину, або керувала його вчиненням

Підбурювач – особа, яка схилила іншого співучасника до скоєння злочину.

Пособник – особа, яка порадами, вказівками, наданнями засобів та орудьабо усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками (ч.5ст.27 ККУ).

Розрізняють просту співучасть – всі учасники злочину є виконавцями злочину, виконують однорідну роль та складну – з розподілом ролей заздалегідь.

Добровільна відмова – остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин. Якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч.1ст.17 ККУ).

Якщо особавідмовилась добровільно від доведення до кінця злочину, вона може бути притягнута до відповідальності лише за умови, що вчинене нею діяння містить ознаки іншого злочину.