Клас гінкгові

Єдиним сучасним представником класу гінкгових є реліктова рослина - гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba). Автором наукової назви "гінкго" є Карл Лінней.

Гінкго дволопатеве - високе дерево, що досягає понад 30 м у висоту і більше 3 м в діаметрі. Основну масу стовбура гінкго, як і у хвойних, становить деревина, серцевина розвинена слабо, кора тонка. Річні кільця виражені досить добре, хоча і не так чітко, як у більшості хвойних. Трахеіди вторинної ксилеми мають 1-2 ряди округлих облямованих пір в супротивному, рідше, у черговому розташуванні. Серцевинні промені однорядні, вузькі. Істотною відмінністю від переважної більшості хвойних є відсутність у гінкго здатності до утворення смоли.

Жодна із сучасних голонасінних рослин не має листя, схожого на листя гінкго. Воно має віялоподібну або широко клиноподібну шкірясту пластину, пронизану багаторазово дихотомічно розгалуженими жилками, і нагадує листя деяких папоротей. Устячка на нижній стороні листа. Черешок листа тонкий, пружний, довжиною до 10 см. Пластинка більшості листя більш або менш глибоким серединним V-подібним вирізом розсічена на дві симетричні половинки.

«Плід» гінкго схожий на абрикос, має дуже неприємний запах , але насіння їстівне, продається у крамницях Японії, Кореї, Китаю.

Клас Саговникові - химерні рослини, що з'явилися не пізніше 285 млн. років тому, десь на початку пермського періоду.

Нині збереглиося всього 10 родів відділу, що включають близько 100 видів. Більшість з них - великі рослини; деякі досягають у висоту понад 18м. Їх стовбур густо покритий черешками опалого листя, а функціонуюче листя зібрано пучком на верхівці.

Репродуктивні органи саговникових складаються з більш-менш редукованого листя з прикріпленими до них спорангіями, де дозрівають спори. Спорангії нещільно або скупчено зібрані в шишкоподібні утворення біля верхівки рослини. Чоловічі і жіночі "шишки" знаходяться на різних особинах.

Кора і серцевина саговникових багаті крохмалем і раніше використовувалися для отримання крохмалистого харчового продукту - саго. Насіння більшості саговникових також їстівне і вживається в деяких країнах в їжу.

Окремо у відділі стоїть клас гнетових, який відноситься до голонасінних з великою долею умовності.

Клас Гнетових (Gnetophyta) містить три своєрідних сімейства голонасінних рослин з неясними еволюційними зв'язками. Рослини роду гнетум - тропічні ліани. Ефедрові (хвойники) - пустельні чагарники з лускоподібний листям. Вельвічія - єдиний представник сімейства вельвічіевих - має занурене у пісок стебло, від якого відходять два величезних смуговидних листа. Гнетові схожі на інші голонасінні, однак відрізняються від них більш досконалою формою шишки, схожої на квітку.

Співвідношення - спорофіт та гаметофіт

Патронажна роль спорофіту по відношенню до гаметофіту посилена вже у спорових рослин. У голонасінних рослин ця тенденція досягає більш високого рівня: не тільки жіночий гаметофіт не залишає оболонки макроспори, але й макроспора залишається у макроспорангії. Таким чином, жіночий гаметофіт не виходить, навіть частково, назовні, не контактує з оточуючим середовищем і зберігає постійний зв’язок зі спорофітом, що забезпечує кращі умови для розвитку нового спорофітного покоління і перетворює жіночій гаметофіт у стадію життя спорофіту.

Значні зміни у голонасінних має і чоловічий гаметофіт, який, як і у різноспорових рослин, розвивається у оболонці мікроспори, але ще більш редукований. На зміну багатоклітинним антеридіям приходить нове утворення з допоміжних вегетативних клітин., які обслуговують невелику кількість, як правило 2, чоловічих гамет. Процес запліднення у насінних рослин позбавляє від зв’язку з водним середовищем, яке тепер не потрібне для перенесення чоловічих гамет до жіночих. Чоловічий гаметофіт, що називається пилок, цілком переноситься вітром до жіночого гаметофіту, де і проростає, використовуючи поживні речовини жіночого гаметофіту.

Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, — значний ароморфоз, що зумовив широке й швидке поширення голонасінних рослин на суші. В процесі еволюції насінина з'явилась раніше, ніж квітка й плід. У голонасінних насіння не захищене стінками плоду і лежить відкрито на спорофілоносних листках. Не менш важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розміщений відкрито насіннєвий зачаток (насіннєву бруньку), він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насіннєвих зачатків формується насіння. В насінині вже є зародок з корінцем, бруньками і зародковими листками (сім'ядолями), вкритими насіннєвою шкіркою і забезпеченими запасом поживних речовин.