3.Функції нбу і кб по управлінню валютними ресурсами

Окремі функції Національного банку України

Основною функцією Національного банку є здійснення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошового пропонування з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.

Науковці визначають стратегічні, проміжні, тактичні цілі, які переслідує центральний банк, розробляючи монетарну політику. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку є кінцеві цілі загальноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових економічних перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

— визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

— процентну політику;

— рефінансування комерційних банків;

— управління золотовалютними резервами;

— операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, у тому числі з казначейськими зобов'язаннями) на відкритому ринку;

— регулювання імпорту та експорту капіталу;

— емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Національний банк установлює банкам норматив обов'язкового резервування коштів. При цьому:

— норматив обов'язкового резервування встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валютах;

— для різних видів зобов'язань можуть установлюватися різні нормативи обов'язкового резервування;

— рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк встановлює порядок визначення облікової, ломбардної та інших процентних ставок за своїми операціями.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики статею 100 Конституції України покладена на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. У Законі України «Про Національний банк України» (стаття 9) регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до статті 51 Закону України «Про національний банк України» Нацбанк двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк має виключне право на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіх формах.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку заснована на переобліку або купівлі векселів, врахованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк із валюти векселя утримує дисконт, або обліковий процент, зміна якого впливає на обсяг кредитування в країні: при його збільшенні здійснюється жорстка політика «дорогих» грошей, при зниженні — політика «дешевих» грошей, тобто політика кредитної рестрикції або кредитної експансії.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про Національний банк України», Нацбанк установлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Таким чином, установлюючи найменшу процентну ставку в державі, Національний банк України фактично визначає вартість грошей, позичкового капіталу, що обертається в Україні. Згідно зі статею 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент, ставка якого нижча від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Таким чином, одержуючи від Національного банку кредитні ресурси в процесі рефінансування, банк може надати їх споживачам тільки за відсотком, що перевищує облікову ставку Нацбанку. Вартість кредитних грошей усередині держави визначає вартість інвестицій, що надходять із-за кордону. Отже, наприклад, для залучення закордонних інвестицій Нацбанку необхідно підвищити облікову ставку. Це потягне за собою уповільнення економічних процесів всередині країни внаслідок подорожчання кредитних ресурсів.

Додатком до облікової політики є ломбардна (або закладна) політика. Вона заснована на наданні центральним банком позичок кредитним установам під забезпечення векселів, цінних паперів та державних боргових зобов'язань.

На облікову й ломбардну політику покладено також виконання сигнальної функції, коли кредитні установи розглядають зниження офіційного дисконту як орієнтацію на проведення політики кредитної експансії, а збільшення — як очікування політики кредитної рестрикції. В Україні спостерігається поступове зниження ставок за ломбардними кредитами та кредитами, що придбаваються банками на тендері.

Досить важливою функцією Національного банку є здійснення банківського регулювання. У юридичній літературі існують різні погляди на правову природу та види банківського регулювання, що здійснюється центральним банком держави.

Так, на думку Н. Ю. Єрпильової, «банківське регулювання — це система специфічних правил поведінки нормативного характеру, сформульованих державними органами, іншими владними структурами, а також недержавними саморегулюючими організаціями, що мають своєю метою обмеження банківської активності і головним чином банківських операцій».

Комерційні банки.Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам. Для порівняння зазначимо, що один із найбільших у нашій державі банк — Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близько 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки, покладеної в основу групування. Найчастіше банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Виділяють банки універсальні і банки спеціалізовані. Універсальні надають клієнтам різноманітні послуги. Якщо ж банк зосереджується на якихось окремих операціях, то він спеціалізований.