73.А.Камю

Альбер Камю заперечував свою належність до екзистенціалізму, називаючи його «філософським самогубством». Його світогляд має радикально ірраціональний характер: весь світ, усе сутнісне глибоко безглузде. Будь-яке істинне пізнання неможливе, бо вся дійсність алогічна.

Камю засуджує науково орієнтовану філософію як споглядальну. Історія наукової думки для нього — історія протиборства розуму з почуттям, безсилля інтуїції та раціонального пізнання.

В центрі його роздумів — етичні теми, песимістичний ірраціоналізм. Камю усвідомлював, що на «відчутті абсурдності», не може бути побудована жодна послідовна науково-філософська система.

Камю обмежується тим, що приймає «стан мислячої людини». Йому важливі не філософські або теологічні висновки, а фактичний стан думок.

74.Діалог Платона «Бенкет»

Діалог «Бенкет» належить до жанру застільних бесід (сімпосій), зачатки якого існували в давньогрецькій літературі задовго до Платона.

У вступі  описується зустріч А з Г. А переказує почуте від Ар, що був присутній на бенкеті багато років тому. Учасники бенкету проголошують похвальну промову на честь Ерота.

Найбільше мені припала до вподоби Промова Федра. У ній мова іде про походження Ерота. Говориться про незрівнянну життєву силу бога любові, шляхетну відданість того, хто любить, тому, кого він любить. Далі ідуть промови шістьох товаришів. Із яких мені сподобалась промова Сократа. Насамкінець одному з героїв переповідають, що Сократ казав: людина повинна вміти складати і трагедії і комедії. Цей діалог дає нам можливість підслухати захопливу бесіду, залишаючись непоміченими.

75.Августин Аврелій «Про град Божий»(замість сповідь) Праця Августина Аврелія «Про град Божий», має важливе історичне, політичне та соц значення. Праця складається з 22 книг, поділених на розділи.

Наприклад у книзі 2, почавши міркування про ті нещастя, які римляни терпіли до Христа, за часів панування культу неправдивих богів, Августин доводить, що поклоніння неправдивим богам збільшило кількість моральних і душевних вад римлян.

Мені припав до душі розділ 11 (книга 1) «Про кінець тумчасового (земного) життя», де оповідається, що кінець життя довгого чи короткого лише один. І що немає різниці, яким видом смерті закінчується життя. Кожному з смертних, при щоденних випадковостях життя, загрожують незліченні види смерті. Та смерть є доброю, якій передувало добре життя. Смерть робить злим тільки те, що слідує за смертю. Людям доведеться померти, але вони не повинні турбуватися про те, від чого вони помруть, а повинні дбати про те, куди, вмираючи, вони змушені будуть іти. Християнам відомо, що смерть праведного бідняка, була краща за смерть злого багатія.

76.Т Кампанелла «Місто Сонця» (замість мор утопія)

Утопія «Місто Сонця» пропонує альтернативу, існуючому у той час суспільству. Автор розглядає норми поведінки, моралі, державності в «ідеальному» суспільстві. Ця утопія, спирається на принципи соціалізму і насильницького придушення особистості в ім’я колективу. Твір написалий у формі діалогу. Характери людей та їх індивідуальність приховується, головною у творі виступає думка, що «рветься за рамки дійсності».

«Головою держави в них є священик, який називається "Сонце" інакше "Метафізик". Він має найвищу владу у світських, і духовних справах. Його помічниками є співправителі: Сила, Мудрість і Любов. Держ устрій поєднує авторитарні і демократичні риси. Державі притаманний теократизм і астрономізм.

Солярії (мешканці міста) дотримуються погляду, що є дві першооснови всіх земних речей: батько Сонце, і мати Земля.

Визнають дві метафізичні першооснови: існуюче - бога всевишнього, і небуття. Гріх є наслідком небуття (брак сили, мудрості, або волі). Бо хто знає, що таке добро й може його творити, повинен також хотіти це робити.

Твір справив на мене важке враження, мої емоції були неоднозначні. Мене переслідувало відчуття, що всі позитивні риси «держави» не дають щастя мешканцям. Розум без душі мертвий, а суспільство не може існувати без індивідуальності. Це «штучне» життя мешканців, не було освячене свободою.