Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Українська преса Галичини (1919-1939 рр.) політико-правові умови функціонування, тенденції розвитку,

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
87.01 Кб
Скачать

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

СНІЦАРЧУК ЛІДІЯ ВІТАЛІЇВНА

УДК 070(477.83/.86) “1919—1939 рр.”

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ГАЛИЧИНИ (1919—1939 рр.):

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЖУРНАЛІСТСЬКА ПРАКТИКА

Спеціальність 27.00.04 — теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук із соціальних комунікацій

Київ — 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано у відділенні “Науково-дослідний центр періодики” Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.

Науковий консультант: член-кореспондент НАН України,

доктор історичних наук, професор

Романюк Мирослав Миколайович,

Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,

генеральний директор

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Крупський Іван Васильович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, професор

кафедри радіомовлення і телебачення

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент

Богуславський Олег Вікторович,

Класичний приватний університет,

Інститут журналістики і масових комунікацій,

професор кафедри теорії і практики журналістики

доктор філологічних наук, доцент

Яблоновська Наталія Всеволодівна,

Таврійський гуманітарно-екологічний інститут,

декан гуманітарного факультету

Захист відбудеться “ 23 ” лютого 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “22” січня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В.Е. Шевченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українська преса минулих століть — потужний пласт духовної спадщини народу — відіграла унікальну роль у формуванні ментальності і збереженні ідентичності нації. Її історія, започаткована ще у перші десятиліття ХІХ ст., зафіксувала свідчення політико-ідеологічних дискусій, соціально-економічні й духовно-культурні реалії різноаспектного життя суспільства в Україні та поза її межами. До активного творення преси, скрупульозно фіксуючи образ доби, долучалися громадсько-політичні діячі, письменники, журналісти, духівництво, правники, кооператори, представники наукової та педагогічної інтелігенції. Подвижники друкованого слова були переконані, що завдяки їх “муравлиній” праці історики України в майбутньому зможуть осягнути специфіку тогодення і відповідно його потрактувати.

Відтворення об’єктивної історії української журналістики є процесом кропітким, тривалим і вельми складним: труднощі виникають із вивченням основної атрибутики того чи іншого часопису, його змісту, встановленням справжніх прізвищ авторів, які змушені були внаслідок багатьох причин переховуватися за псевдонімами чи криптонімами; часом доволі проблематично віднайти те чи інше видання в українських книгозбірнях і архівах. Однак для реконструкції цілісної картини журналістського процесу минулого вкрай важливо не лише скрупульозно розглядати de visu кожен із збережених пресодруків, уважно занотовуючи імена їх творців, а й ретельно вивчати ту змістову складову преси, яка містить знання про журналістський процес загалом.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що сучасне українське журналістикознавство, помітно прогресуючи у збільшенні та розгалуженні теоретичних досліджень, потребує базово-історичного опертя на досвід попередників у здобутті й нагромадженні професійних знань. Зацікавлення соціуму журналістикою, популярність фаху, стрімке збільшення вишів, у яких здійснюють підготовку спеціалістів ЗМІ, стимулюють інтерес до вивчення особливостей розвитку і функціонування журналістики на різних історичних етапах.

На еволюцію української преси від її заснування суттєво впливали соціальні, політичні, економічні, культурні чинники, якими визначалося життя українців. Саме зміна міжнародно-правового статусу Галичини позначилася на типологічній конфігурації пресового організму, сприяючи поступу нових і обмежуючи (або й припиняючи) розвиток укорінених моделей, зміні усталеної медіакарти, модифікації журналістського процесу. Зокрема, це стосувалося того сегмента української преси, що формувався і функціонував на українських теренах, які упродовж гостроконфліктних 1919—1939 рр. перебували під польським пануванням.

На українському пресотворенні у Галичині суттєво позначилася політико-правова специфіка функціонування Польської держави. Проблематичність видання газет і журналів зумовлювалася низкою чинників, серед яких найскладнішим був системний владний контроль, насамперед — прискіплива діяльність цензурних органів, що призводила не лише до матеріальних втрат через численні конфіскації, а й до закриття щойно створених, а отже, не зовсім зміцнілих фінансово видань. Водночас інтенсивність пресового руху у краї значною мірою “коригувалася” складним процесом політичного розшарування українського суспільства, а також еволюцією різнопрофільних українських інституцій — громадських, економічних, культурних, професійних, спортивних тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною наукових проблем, що вирішуються у контексті загальнодослідницького напряму Відділення “Науково-дослідний центр періодики” Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (номер державної реєстрації 0106U002972), серед основних завдань якого є створення національної бібліографії періодичних видань 1812—1939 рр., написання багатотомного історико-бібліографічного дослідження “Українська преса в Україні та світі ХІХ—ХХ ст.”, формування історико-бібліографічної бази даних української періодики, а також укладання енциклопедичного словника “Українська журналістика в іменах”, підготовка якого здійснюється щорічним випуском біобібліографічних матеріалів.

Метою дослідження є комплексний аналіз діяльності української преси Галичини 1919—1939 рр., виявлення основних тенденцій і закономірностей її розвитку та функціонування, вивчення і узагальнення пресотворчого досвіду журналістів, публіцистів, редакторів, видавців, головно їх журналістикознавчого дискурсу, що розкриває специфіку інформаційно-креативних процесів у регіоні.

Визначена мета дослідження зумовила такі завдання:

— проаналізувати стан вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, виявити й осмислити нову історичну інформацію, визначити повноту джерельної бази для висвітлення досліджуваної теми;

— охарактеризувати державну законодавчу політику в галузі пресовидання, зокрема складний і суперечливий процес її становлення і розвитку, регулятивну нормативістику, використовувану крайовою владою, діяльність органів цензури, з’ясувати основні напрями їх впливу на розвиток української журналістики у міжвоєнній Галичині;

— вивчити еволюційну динаміку українського пресового руху у краї, окреслити структурно-функціональні концепції преси, проаналізувати морфологічну, функціональну, тематичну гетерогенність видань, частотність і періодичність їх виходу;

— означити актуальні для тогочасних журналістів професійні обов’язки та пов’язані з ними фахові проблеми;

— розкрити характерні особливості організаційної, творчої, економічної діяльності редакцій, практики функціонування фахових об’єднань журналістів; витлумачити дискусію професіоналів про доцільність спеціальної освіти та основного наповнення навчального процесу для підготовки журналістів;

— дослідити багатоаспектність поглядів працівників преси на актуальні проблеми української журналістики в контексті інформаційно-комунікаційних процесів міжвоєнної доби, вивчити їх досвід пресотворення;

— проаналізувати сутність і зміст інформаційно-аналітичного дискурсу, зумовленого специфікою розвитку української преси не тільки в Галичині, а й загалом в Україні та світі; окреслити роль преси галицьких українців у всеукраїнському контексті.

Об’єкт дослідження — українська преса Галичини міжвоєнного періоду (майже 800 назв газет і журналів, гетерогенних за суспільно-політичними ідеологіями і соціокультурною спрямованістю, синкретичних за цільовим призначенням, інформаційно-комунікаційною політикою, засобами впливу на читача).

Предмет дослідження — політико-правові умови функціонування української преси, визначальні тенденції її розвитку, організаційно-журналістське забезпечення пресотворчого процесу, а також журналістикознавчий дискурс (хронікальний, морфологічний, організаційний, освітній, творчий тощо), що був сформований на сторінках преси з метою вироблення знань у суспільстві про буття журналістики загалом і української зокрема.

Хронологічні межі дослідження окреслені міжвоєнним періодом: від червня 1919 р. (початок анексії Галичини Польщею) до середини вересня 1939 р., коли внаслідок зайняття радянськими військами краю було припинено діяльність усіх періодичних видань, які функціонували до цього. Саме у міжвоєнній Галичині склалися особливі суспільно-політичні, пpавові, соціально-економічні, культурні умови для розвитку і функціонування преси недержавної нації. Водночас, для глибшого розуміння об’єкта і предмета дослідження, зокрема витоків галицького журналістського та журналістикознавчого дискурсу досліджуваного періоду, в роботі приділено увагу й австро-угорському етапу українського пресовидання.

Територіальні межі дослідження охоплюють сучасні Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області України, а також м. Перемишль, що нині входить до складу Республіки Польща.

Методи дослідження визначаються специфікою предмета вивчення і ґрунтуються на засадах джерельної достовірності історичного знання. Усі суспільні, політико-правові, інформаційно-комунікаційні процеси розкрито в історичній послідовності на суспільно-політичному тлі. Для оптимізації дослідницької праці у дисертації застосовано метод системного аналізу, що дав змогу відтворити історичну ретроспективу процесу пресотворення, та історичний (реалізований у межах фундаментальних методологічних принципів історизму й об’єктивності, комплексності, достовірності), а також бібліографічно-описовий, структурно-типологічний (базований на з’ясуванні типологічних характеристик видань), проблемно-тематичний, порівняльний, жанрово-стилістичний, аналітичний, проблемно-хронологічний, кліометричний методи. Для вирішення конкретних завдань дослідження застосовано герменевтичний метод, метод діахронного та синхронного висвітлення подій і явищ, метод інтент-аналізу, а також діалектичний метод, завдяки якому розглянуто процес формування і функціонування української преси міжвоєнної Галичини як цілісне медіаявище, окремі ж часописи — як повноцінні його елементи.

Залучивши досвід попередників і доповнивши його напрацюваннями сучасних науковців, відзначимо, що поняттям “українська преса Галичини 1919—1939 рр.” охоплюємо всі українськомовні газети й журнали, що розвивалися у краї під польською окупацією, без огляду на їхнє ідеологічне спрямування, а також видання галицьких москвофілів, хоч останнє залишається предметом дискусій серед сучасних дослідників. За вихідну позицію для нас слугує тогочасний професійний погляд на цю проблему: журналісти міжвоєнної доби вважали москвофільство “хворобою ослаблених частин українського національного організму”.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації визначено й проаналізовано коло проблем, які до цього не були предметом спеціального наукового вивчення. У роботі вперше на основі аналізу тогочасної юридичної нормативістики здійснено комплексне дослідження розвитку й функціонування української преси Галичини 1919—1939 рр. На базі важливого для українського журналістикознавства тематичного концепту галицької преси відтворено журналістську рецепцію чинного законодавства в царині преси, цензурної практики, її впливу на розвиток журналістики. Вивчено еволюційну динаміку пресотворення, окреслено його структурно-функціональні концепції, охарактеризовано основні тематичні типи видань, з’ясовано важливість періодичності як індикатора затребуваності газет і журналів.

Проаналізовано професійний досвід журналістів у комплексному формуванні знання про суспільство, висвітлено особливості роботи редакційних колективів, акцентовано увагу на фінансово-економічному стані редакцій, окреслено віхи діяльності журналістських об’єднань, зокрема галицького Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.

Уперше увиразнено концептуальні засади професійної діяльності журналістів, публіцистів, редакторів, представлено здобутки їх фахового досвіду, проаналізовано суть дискусій, у яких обговорювалися потрібність журналістської освіти, проблеми викладання і здобуття спеціальних знань, визначалися особливості плекання кваліфікованих працівників преси, накопичення ними необхідного професійного досвіду, окреслено роль і значення галицьких журналістів у розвитку української журналістики загалом.

До наукового обігу введено понад тисячу опублікованих в українській пресі Галичини журналістикознавчих матеріалів, завдяки яким стало можливим не тільки відтворити специфіку українського медіапростору в Галичині, а й розкрити особливості журналістського забезпечення інформаційного виробництва. Використано понад 250 архівних справ редакцій газет і журналів, громадських організацій, особистих фондів відомих громадсько-політичних і культурних діячів, зокрема судження творців преси та її читачів про суспільне призначення журналістики, їхні сприйняття діяльності української преси та журналістських процесів у краї, що допомогло глибше й об’єктивніше з’ясувати особливості розвитку й функціонування української преси Галичини 1919—1939 рр.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наукові положення дослідження мають важливе значення для ґрунтовного і повноцінного вивчення історії української журналістики в контексті журналістського процесу ХХ ст. і регіональної української журналістики зокрема. Основні результати дослідження можуть слугувати для з’ясування специфіки діяльності української журналістики в окупаційних умовах у межах чинного тоді законодавства, ролі цензурних та інших наглядових органів і наслідків їх діяльності для розвитку і функціонування української преси, вивчення організаційно-професійного забезпечення процесу пресотворення, впливу газетно-журнальної публіцистики на формування громадської думки про суспільне призначення журналістики. Це дозволить актуалізувати журналістикознавчий дискурс для повновартісного й вичерпного відтворення історії української журналістики й екстраполювати набуті знання на відповідні сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

Матеріали дослідження можуть використовуватися для подальшого поглибленого вивчення поставлених у роботі проблем, стати основою при складанні навчальних і методичних посібників, зокрема при підготовці лекцій та семінарських занять із навчальних дисциплін “Історія української журналістики”, “Основи журналістської творчості”, при читанні відповідних курсів на гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів. Пропонована робота ґрунтується на об’ємному фактологічному матеріалі, а тому може зацікавити журналістів-практиків, культурологів, політологів, істориків тощо.

Особистий внесок здобувача. У дослідженні відображено оригінальні задуми, концепції та результати наукових пошуків автора. Дисертація, автореферат, монографія та опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення роботи, виконані здобувачем самостійно. У колективній монографії “Іван Тиктор: талан і талант” авторові належать підрозділи 3.1, 3.6; у першому томі історико-бібліографічного дослідження “Українська преса в Україні та світі ХІХ—ХХ ст.” — укладання матеріалів, а також 15 бібліографічних описів газет і журналів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації використані у багатотомному базовому виданні Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ЛННБ України ім. В. Стефаника — історико-бібліографічному дослідженні “Українська преса в Україні та світі ХІХ—ХХ ст.” (в опублікованому першому томі, підготовлених до друку другому і третьому томах, укладених четвертому—шостому томах), матеріалах електронної бази даних до енциклопедичного словника “Українська журналістика в іменах”, історико-бібліографічної бази даних української періодики тощо. Результати, отримувані впродовж дослідницького етапу, використовувалися у навчальному процесі — при викладанні дисциплін “Історія української журналістики”, “Теорія журналістики”, “Основи журналістської творчості”, а також на практикумах з редакторської і журналістської майстерності для студентів спеціальності “Видавнича справа та редагування” в Українській академії друкарства впродовж 2004—2009 рр.

Основні положення дисертації відображено в монографії “Українська преса Галичини (1919—1939 рр.) і журналістикознавчий дискурс”, статтях, опублікованих у наукових збірниках, і доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів; Житомир, 21—22 грудня 1994 р.; Львів, 22—23 грудня 1995 р.; Львів, 24—26 жовтня 2003 р.; Львів, 28—29 жовтня 2005 р.; Львів, 31 жовтня — 1 листопада 2008 р.); “Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики” (Львів, 25—26 серпня 1995 р.); “Українська преса за межами України” (Київ, 25—26 квітня 1996 р.); “Дискурс у комунікаційних системах” (Київ, 20—21 лютого 2004 р.); “Українська журналістика в контексті доби” (Львів, 23—24 вересня 2004 р.); “Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 10—12 жовтня 2005 р.); IV Тикторівські читання “Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім” (Львів, 26—27 жовтня 2006 р.); “Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення” (Київ, 8—9 грудня 2006 р.); “Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку” (Черкаси, 20—21 квітня 2007 р.); “Сучасна українська журналістика: ідейно-концептуальні засади, тенденції, перспективи” (Львів, 18—19 жовтня 2007 р.); “Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору” (Тернопіль, 8—9 листопада 2007 р.); “Видавнича справа та редагування в Україні: фах—наука—професійний вишкіл” (Львів, 29—30 листопада 2007 р.); “Регіональні ЗМІ України: історія, стан та перспективи розвитку” (Луганськ, 20—21 березня 2008 р.); “Соціальні комунікації сучасного світу” (Запоріжжя, 19—20 лютого 2009 р.); “Комунікативна ідентифікація в інформаційному просторі України” (Львів, 5—6 березня 2009 р.); “Журналістика, філологія та медіаосвіта” (Полтава, 14—15 травня 2009 р.) та ін.

Публікації. Результати дослідження викладено у монографії та 40 публікаціях: 20 статтях, надрукованих у фахових журналах, 20 статтях у збірниках праць, матеріалах конференцій, біобібліографічних випусках “Українська журналістика в іменах”.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис обсягом 506 сторінок, що складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (обсяг основного тексту — 376 сторінок), списку використаних джерел і літератури (783 позиції) на 63 сторінках та шести додатків на 67 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

преса журналіст галичина

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, констатовано зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, охарактеризовано методи проведення дослідження, розкрито наукову новизну, окреслено практичне значення дисертаційної роботи, з’ясовано особистий внесок здобувача, подано структуру дисертації.

У розділі 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” визначено стан наукового опрацювання проблеми, викладено найважливіші здобутки історіографії української преси, охарактеризовано джерельне опертя дослідження.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми”, що містить оглядово-аналітичну характеристику надбань українського пресознавства, акцентовано особливості історіографічного процесу, який, розпочавшись наприкінці ХІХ ст. (О. Барвінський, О. Маковей, І. Франко, В. Щурат), продовжував розвиватися й надалі, коли журналістика набирала професійних обертів. При цьому, як слушно зазначив польський публіцист С. Горський, незважаючи на таку популярність преси, теоретична наука про журналістику розвивалася повільно і спорадичними публікаціями справляла враження “зневаженої попелюшки”. Принаймні жодних ґрунтовних теоретичних надбань у цій царині не могли продемонструвати ні українські, ні польські дослідники.

Із запровадженням до наукового обігу “прихованої” української преси Галичини стало зрозуміло, що історіографія журналістики значно збагатилася у 20—40-ві рр. минулого століття. (Зауважимо, що саме в цей період пресу вивчали радянські та західноукраїнські дослідники, дещо згодом — науковці з діаспори.) Пресознавча ретроспектива В. Андрієвського, М. Андрусяка, І. Брика, М. Возняка, Є. Грицака, І. Лоського, І. Кревецького, М. Масюкевича, Є.-Ю. Пеленського, І. Свєнціцького, М. Струтинського та інших авторів висвітлювала історичний шлях преси, пояснювала закономірності її заснування і розвитку не лише в Галичині, а й загалом в Україні та поза її межами. Своє бачення української журналістики запропонував у цей час і польський автор М. Фелінський, книга якого — “Ukraińcy w Polsce odrodzonej” — містила аналітичний розділ, присвячений функціонуванню української преси в Галичині.

Українство закордоння, що вимушено реалізовувало свій науковий потенціал в еміграційних умовах, створило й донині популярні теоретичні й історичні праці (О. Бочковський та С. Сірополко, А. Животко та Ю. Тернопільський). Українську журналістику в історичному ракурсі вивчали представники радянської науки В. Дмитрук, Ф. Погребенник, П. Федченко, Й. Цьох, які все ж намагалися, попри жорсткі ідеологічні вимоги, формувати знання соціуму про табуйовану журналістську минувшину.

Історіографія української преси ХІХ—ХХ ст., яка ще зовсім недавно перебувала в критичному стані через ідеологічні заборони й старанне оберігання самих часописів від уважного ока дослідника, після здобуття Україною державної незалежності поповнилася новими науковими розвідками. Цінним виданням для науковців є “Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства” В. Різуна та Т. Трачук. Таку ж функцію наукового провідника виконує історіографічна праця М. Романюка “Українська преса ХІХ—ХХ ст. як наративне історичне джерело”.

Нині історіографія диспонує значною кількістю результатів різноаспектного наукового прочитання періодичних видань, досліджень історії функціонування того чи іншого часопису, аналізу пресової ситуації у певних регіонах, характеристик загальних процесів становлення і розвитку української журналістики загалом, що містяться у працях провідних науковців у галузі жуpналістикознавства — В. Демченка, В. Качкана, С. Костя, І. Крупського, В. Лизанчука, І. Михайлина, Е. Огар, М. Тимошика, Б. Чернякова, Ю. Шаповала.

Серед наукових досліджень — важливі для українського пресознавства праці відомих науковців, які не лише аналізують тенденції розвитку національної журналістики: еміграційної (О. Богуславський), закарпатської (В. Габор), наддніпрянської (І. Крупський), волинської (І. Павлюк), буковинської (М. Романюк), таборової (Н. Сидоренко), преси радянського періоду (В. Владимиров), а й висвітлюють особливості функціонування багатьох різнотипних пресодруків, зокрема православної преси (А. Бойко), наукової періодики (Н. Зелінська), науково-просвітницьких видань (О. Коновець).

Цінними для здійснення роботи були результати історико-бібліографічних досліджень галицької преси працівників Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ЛННБ України ім. В. Стефаника — М. Галушко, О. Дроздовської, В. Ковпака, Н. Кулеші, колективу авторів тритомника (в 4 книгах) “Українські часописи Львова 1848—1939 рр.”, які з огляду на жанр бібліографування не дають, однак, відповіді на питання, визначені для дослідження нашою роботою.

Польська історіографія, що прагнула вивчити медіапроцеси в Галичині від початків функціонування преси у краї, розглядала поряд з польською і українську журналістику. Звернемо, зокрема, увагу на дослідження Я. Буяка, І. Гомоли, К. Дуніна-Вонсовича, Д. Мацяка, Є. Мислінського. У дослідженнях А. Пачковського, Є. Яровецького і Б. Ґури, Р. Висоцького висвітлюється специфіка діяльності галицької польської преси 1919—1939 рр., побіжно окреслюються особливості розвитку преси національних меншин, до яких було зараховано й українців.

Багато праць українських вчених, зокрема С. Андрусів, Я. Дашкевича, М. Ільницького, Л. Зашкільняка та М. Крикуна, М. Комариці, С. Макарчука, О. Сухого, Б. Якимовича, присвячених вивченню певних історичних процесів, діяльності політичних партій, культурних інституцій, громадських товариств, об’єднань, фахового досвіду видатних особистостей, містять відомості про пресу Галичини, що перебувала в ареалі їх дослідницького об’єкта. Між тим ґрунтовні студії з історії української преси, зокрема Галицького краю, залишаються у межах актуальних завдань українських науковців.

У підрозділі 1.2 “Характеристика джерел” продемонстровано великий документальний потенціал для дослідження історії журналістики українських книгозбірень (Державна наукова архівна бібліотека, Наукова бібліотека ЛНУ ім. І. Франка, ЛННБ України ім. В. Стефаника — найбільша колекція періодики зберігається саме тут) і архівів (Державний архів Львівської області — фонди “Львівське городське староство”, “Львівське воєводське управління”, “Прокуратура львівського окружного суду” та ін.; відділ рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника — фонди “Товариство ім. Шевченка”, “Народний Дім”, “Товариство “Просвіта”, “Окремі надходження”, особисті фонди М. Возняка, М. Гнатюка, І. Калиновича, Є.-Ю. Пеленського, І. Шендрика, В. Щурата; Центральний державний історичний архів України у м. Львові — фонди “Галицьке намісництво”, “Прокуратура апеляційного суду”, “Наукове товариство ім. Шевченка”, “Товариство “Просвіта”, “Протоігуменат монастирів ЧСВВ”, особисті архіви М. Андрусяка, О. Назарука, К. Студинського, Андрея Шептицького та ін., а також матеріали редакцій часописів “Діло”, “Літературно-Науковий Вістник”, “Народня Справа”, “Наш Путь”, “Новий Час”, “Нова Зоря”, “Русское Слово”, “Свобода”, “Стара Україна” тощо; Центральний державний архів громадських організацій України — фонди “Колекція документів “Український музей в Празі”, “Центральний комітет Комуністичної партії України”, “Комуністична партія Західної України”, “Представництво КПЗУ в польській секції Виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу”). Серед архівних матеріалів — документація цензури, інших наглядових органів, судової та виконавчої влади; редакційні архіви; матеріали громадських організацій, товариств, партій; епістолярій учасників процесу творення української преси в краї. Масив журналістикознавчої публіцистики української преси, вагомий пласт архівних матеріалів, зафіксовані в документах свідчення учасників медіапроцесу та їх інформативний епістолярій — ці та інші використані у роботі джерела дозволили розкрити тему дисертації, вирішити завдання, визначені метою дослідження.

Соседние файлы в предмете Журналистика