Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія зарубіжної журналістики (від античності до ІІ пол. ХVІІІ ст.).docx
Скачиваний:
18
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
640.42 Кб
Скачать

1. Рання християнська публіцистика як форма ораторського мистецтва

Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.

Євангеліє від Івана, 1:1.

Как понять – почему, как магнитом, человече-ство притягивает к личности Иисуса Христа, хотя он пришел в мир уничиженный, не было в нем ни таинственности индийских мудрецов, ни поэтической экзотики восточной философии? Все, что он говорил, было просто, ясно. Даже примеры его притч были взяты из обыденной жизни…А. Мень

1.1 Виникнення християнства

Християнська публіцистика – найменш вивчена частина античної публіцистичної спадщини. Проповідь у християнстві є важливою формою ораторського мистецтва.

В епоху розквіту Римської імперії внаслідок складного синтезу східних релігій і культів, філософії та соціальних утопій виникає нова релігія – християнство. З іудаїзму в християнство прийшла та частина Біблії, яка називається Старим Завітом (ХІІ–ІІ ст. до н.е.). Він складався з трьох великих циклів:

1. Закон (Тора), або П’ятикнижжя Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону.

2. Пророки: історичні хронічки, дві книги Самуїла, дві книги Царств (у православно-католицькій традиції чотири книги Царств), книги великих і малих пророків тощо.

3. Писання: книга псалмів, книга Приповістей Соломонових, книга Екклезіаста (Проповідника) тощо.

@ Заповіді Божі:

  • Нехай не буде тобі інших богів передо Мною!

  • Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!

  • Пам’ятай день святий, щоб святити його!

  • Шануй свого батька та матір свою [щоб довгі були твої дні на землі]!

  • Не вбивай!

  • Не чини перелюбу!

  • Не кради!

  • Не свідчи неправдиво на свого ближнього!

  • Не жадай дому ближнього свого!

  • Не жадай жінки ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Священик Руської Православної Церкви, богослов, пропо-відник і письменник Олександр Мень (1935 – 1990 рр.) у лекції «Христианство» писав:

«Конечно, христианство бросило вызов многим философским и религиозным системам. Но одновременно оно ответило на чаяния большинства из них. И самое сильное в христианской духовности – именно не отрицание, а утверждение, охват и полнота.

Если буддизм был пронизан страстным стремлением к избав-лению от зла, стремлением к спасению (Будда говорил, что как воды морские пропитаны солью, так и его учение – дхарма – проникнуто идеей спасения), то эта жажда спасения, обетование спасения присущи и христианству, Новому Завету.

Если в исламе есть абсолютная преданность человека Богу, который является суверенным властелином космоса и человеческой судьбы, то это самое мы находим и в христианстве.

Если в китайском миросозерцании небо – Цянь – является чем-то ориентирующим человека в жизненных вещах, даже в мелочах, в различных оттенках традиций, то и это есть в христианстве.

Если брахманизм (современный индуизм) говорит нам о много-образных проявлениях Божественного, то и это есть в христианстве.

Если, наконец, пантеизм утверждает, что Бог во всем, что он, как некая таинственная сила, пронизывает каждую каплю, каждый атом мироздания, – то христианство и с этим согласно, хотя оно не ограничивает воздействие Бога только этим пантеистическим всепри-сутствием».

Спочатку християнство розповсюджувалося тільки усно. Точкою відліку є 30 рік – початок суспільного служіння Ісуса Христа, яке тривало понад 3 роки. На відміну від інших ора-торів Христос не написав власноруч жодного рядка. Його про-мови записані його учнями: Матвієм, Марком, Лукою, Іваном.

Зміст християнства – це віра в те, що 2 тисячі років тому Бог прийшов у наш світ – народився, прийняв ім’я Ісус, пропові-дував, страждав і помер на хресті, як людина. Саме розповідь про земне буття Христа і його вчення склала основу Нового Завіту (2-га пол. І ст. – поч. ІІ ст.), який став частиною Біблії. Якщо Старий Завіт визнається як іудеями, так і християнами, то Новий Завіт є священною книгою тільки для християн.

Новий Завіт складається з чотирьох великих циклів:

  1. Євангелія: від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана, – в яких описане земне життя Ісуса Христа.

  2. Діяння святих апостолів.

  3. Соборні послання святих апостолів, послання св. Павла.

  4. Одкровення св. Івана Богослова, або Апокаліпсис.

Дослідник Р. В. Жолудь наголошує на публіцистичному потенціалі Євангелій.

Евангельская история была специально предназначена для распространения, акта коммуникации, обращения к широкой аудитории. Само греческое слово – «благая весть» подтверждает эту мысль. И коммуникация здесь носит конкретно публицистический характер: это не коммуникация – передача информации, а коммуникация – убеждение <…>. Четыре автора создают эффект жизненной полноты, многогранности свидетельства, описывая увиденное (или услышанное) неодинаково, с разных точек зрения, помогая лучше понять смысл рассказываемого 49.

Євангелія від св. Матвія

Глава 6. Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять става-ти й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить та-ємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І про-сти нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не прос-тить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко-пуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що бу-дете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартіші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? По-гляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогод-ні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягне-мось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопо-четься. Кожний день має досить своєї турботи!

Християнство було своєрідною формою протесту заво-йованих і пригноблених, спочатку розповсюдилося у східних провінціях у нижчих прошарках суспільства й зазнавало жорстокого переслідування з боку влади.

Перші згадки про християн у римських джерелах відно-сяться до часу правління імператора Нерона (I ст.), коли християн звинуватили в підпалі Риму і влаштували масову страту. Поступово християнство завойовує все більше прихиль-ників, а верхівка церковнослужителів вступає в союз із владою.

Головна мета проповідей Христа полягала у тому, щоб навчити людей щирим і нелицемірним поняттям про Бога, виховати любов до ближнього, не тільки просвітити розум, а й очистити серце. Христос проповідував дві «найбільші заповіді в законі», у яких зосереджений весь дух і значення істинної віри. Перша з них: «возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм», друга ж: «возлюби ближнього твого як самого себе; на цих двох заповідях затверджується весь закон» [Євангеліє від Матвія. 22.37; 39-40].

У загальному вигляді Христос викладає Своє вчення у Нагорній проповіді, де, крім трансформації старозавітних законів, пропонується ідеальна модель поведінки людини. Надалі Христос розвиває й конкретизує висловлені тут прин-ципи. Його проповіді 50 мають винятково практичний характер. Своїм учням Ісус нерідко говорить методичні, довгі проповіді [напр., прощальна промова у 14-16 гл. Євангелія від Івана], у бесідах із простими людьми віддає перевагу коротким задушевним промовам [напр., Євангеліє від Матвія, 19, 16-21; від Луки, 7, 40-50].

Для кращого й образного розуміння Своїх промов Христос використовує притчі 51, які відрізняються простотою й наочні-стю і були близькі слухачам, оскільки мали місцевий характер, відповідний як історії та звичаям іудейського народу, так і професійній діяльності людей: землеробству, рибальству, ско-тарству, виноробству тощо.

Христос не прагнув до зовнішньої краси мови, не використовував допоміжні ораторські прийоми, говорив легко, невимушено й навіть невигадливо, незважаючи на використання образних висловів і метафор. Багато своїх проповідей Христос доповнював різними дивами: зціленням хворих, воскресінням померлих. Це служило насамперед доказом однієї з головних тем проповідей Ісуса – того, що з вірою можна одержати від Бога все, про що людина попросить.

Після закінчення земного служіння Христа (33 рік) хрис-тиянська публіцистика здобуває не тільки усний характер (про-повідь), але й письмовий – послання: євангеліста Луки, апос-толів Якова, Петра, Івана, Юди (тезка зрадника), Павла.