Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історичні витоки документознавства.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
71.56 Кб
Скачать

Історичні витоки документознавства

Зміст

Вступ

1. Документознавство як суспільна наука

1.1 Історія розвитку документознавства, його об’єкт, предмет та структура

2. Становлення та сучасний стан документознавства

2.1 Становлення документознавства як наукової дисципліни

2.2 Сучасний стан докуметознавства

2.3 Внесок українських науковців у розвиток документознавства

3. Перспективи розвитку документознавства та його зв'язок з іншими науками

3.1 Перспективи та напрямки розвитку документознавства в Україні

3.2 Місце документознавства в системі наук

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

Актуальністю даної роботи є визначення документознавства та його місце у системі наук, що належать до числа найбільш дискусійних та актуальних для сучасної бібліотечної освіти. За останні роки минув шлях від включення документознавства у число обов'язкових загально професійних дисциплін до зміни його документологією. Останнє рішення пояснюється необхідністю відмежуватися від так званого «традиційного документознавства», котре сформувалося у надрах архівознавства. В той же час термін «документознавство» вже затвердився у якості позначення наукового та освітнього напрямку, заснованого на широкій трактовці документа ( як будь-якого матеріального носія з записаною на ньому соціальною інформацією).

Також слід зазначити, що документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалось як наукова дисципліна. Слід додати, що документознавство, також, не має чітко сформованої структури.

Ця проблема є актуальною, тому що набула висвітлення у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців і дослідників. Серед них, Поль Отле, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. С. Ларьков, В. В. Бездрабко та багато інших. У працях П. Отле викладені фундаментальні основи документознавства. Основні етапи щодо розвитку документознавства та його історії розкрито у працях І. О. Белоусової, Г. М. Швецової-Водки, В. В. Бездрабко та С. Г. Кулешова. Предмет і об'єкт сучасного документознавства в Україні вивчався І. Б. Матяш. Думки щодо структури документознавства було викладено у працях Г. М. Швецової-Водки, Н. М. Кушнаренко, С. Г. Кулешова та М. С. Слободяника.

Об'єктом дослідження є документознавство як наука.

Предметом дослідження розвитку документознавства як науки.

Мета дослідження - дослідити зміст та структуру документознавства як науки.

На основі об'єкта, предмета та мети дослідження було сформульовано наступні завдання:

  • розглянути трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект;

  • розглянути традиційне документознавство та його структуру;

  • розглянути структуру сучасного документознавства;

  • визначити перспективи та основні напрями документознавства.

1. Документознавство як суспільна наука

1.1 Історія розвитку документознавства, його об’єкт, предмет та структура

Основні етапи розвитку документознавства. Майже з того часу, коли виникли самі документи, люди почали накопичувати знання про те, як створювати документи, як їх оцінювати, як поводитися з ними. Але ці знання виникали окремо на різноманітних ділянках і напрямах створення та використання (у тому числі збереження та поширення) документів.

Наукове оформлення знань про документ відбувається у XVII – XVIII ст. Зокрема, на вивчення офіційних та приватних документів юридичного змісту була спрямована дипломатика, яка оформилася в наукову дисципліну у Франції в XVII ст.

Одночасно формується кілька спеціальних історичних дисциплін, спрямованих на дослідження документів як історичних пам’яток. Вони отримали загальну назву – історичне джерелознавство, палеографія, сфрагістика, текстологія, археографія. До документознавчих знань можна віднести і книгознавство чи бібліографію (що розумілись як синоніми), що починає розвиватися у XVIII – на початку XIX ст. Але окремої наукової дисципліни, об’єктом якої був би будь-який документ, довгий час не було.

Лише на початку XX ст. виникла документаційна наука, засновником якої був бельгійський вчений Поль Отле. Зокрема, П. Отле називав документацію як практичну діяльність щодо збирання, збереження та використання документів, так і наукові дослідження цієї діяльності. Разом із тим він запропонував і окрему назву для суто наукової діяльності: документологія або бібліологія. У зв’язку з ототожненням документа і книги він вважав ці назви синонімічними. П. Отле заклав теоретичні основи документології у багатьох статтях, монографії „Трактат про документацію” (1934 р.), а також у практичній діяльності Міжнародного інституту документації та пізніше Міжнародної федерації з документації.

З точки зору історії документознавства у XX ст. відбуваються три найважливіші події: по-перше, конституюється наукова дисципліна з назвою "документознавство"; по-друге, формується; інший напрям документознавства, базові концептуальні засади якого відмітні від попереднього; по-третє, усвідомлюється наявність наукових "дисциплін так званого документально-комунікаційного циклу". Вони поділяються на дві групи. Дисципліни першої групи вивчають переважно динамічні документи, тобто документи, що виконують ту основну асоціальну функцію, заради якої були створені; другої – статичні; документи, тобто ті, що перестали виконувати цю функцію і досліджуються вже як історичні пам'ятки. Ядро другої групи дисциплін складають, так звані спеціальні історичні дисципліни та галузі історичної науки.

На початку 50-х рр. XX ст. на базі документації виникає науковий напрям: наука про інформацію, або інформаційна наука.

Головні напрями дослідження впродовж 1960-80-х рр. знаходились у межах вивчення документальних інформаційних потоків, комплексу питань, пов'язаних з первинними та вторинними документами, зокрема, такими, що стосувалися підвищення їхньої якості (наприклад, для удосконалення процесів підготовки) тощо [3, с. 35].

Споріднені з "науковою інформатикою" бібліографознавство, бібліотекознавство та певною мірою книгознавство, пов'язані з комп'ютеризацією бібліотечної, науково- інформаційної та книговидавничої діяльності, стали відчувати все більшу потребу узагальненого розуміння і вивчення головного об'єкта їхнього дослідження, який став позначатися терміном "документ". Наприкінці 1980 – початку 90-х рр. тут активізуються дискусії щодо співвідношення категорій "книга" і "документ", трактування термінів "неопублікований документ", взагалі поняття "документ", його функцій та властивостей, особливо в контексті бібліотечно-бібліографічної діяльності. Найбільш відомі праці у цьому напрямі Ю.М.Столярова, А.В.Соколова, Г.М.Швецової-Водки, Г.С.Меркулова [3, с. 35 – 36].

Саме в їхньому осередку формується нове розуміння дисципліни "документознавство". Спочатку як навчальної, що читається у Московському державному технічному університеті ім. М.Е.Баумана, Московському інституті культури, а згодом і в інших інститутах культури Росії та України. В Україні, зокрема, впроваджується нова навчальна спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність", у межах якої документознавство стає базовою пропедевтичною дисципліною. 1997 р. Харківський державний інститут культури випустив перший в Україні підручник з документознавства. У ньому було узагальнене напрацювання російських та українських дослідників у даному напрямі документознавства, а також висловлені оригінальні думки його автора — Н.М.Кушнаренко щодо теоретичних основ дисципліни [3, с. 36].

Отже, порівнюючи два трактування документознавства, що існують сьогодні, слід констатувати, що нова концепція грунтується на більш широкому значенні поняття "документа", внаслідок чого відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик (складових, властивостей, функцій, класифікаційних і типологічних критеріїв тощо) і власне може стати базою для формування засад загального документознавства.

На сьогодні в Україні панують дві головні концепції документознавства „загальне документознавство” (те, що вивчає загальні проблеми визначення та функціонування документа у всіх сферах суспільної діяльності) та „управлінське документознавство” (що вивчає документи, створювані у сфері управління, якими опікується діловодство і які після виконання своєї основної функції надходять для зберігання в архіви).

Таким чином, на початку ХХІ ст. наука про документ переживає період бурхливих дискусій і перетворень, які в кінцевому підсумку мають сприяти її подальшому розвитку й утвердженню.

Об’єкт і предмет документознавства. Розуміння об’єкта і предмета документознавства залежить від того, як трактується документознавство.

Об’єкт документознавства – це документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства. Це означає, що документознавство має вивчати не тільки безпосередньо сам документ як єдність інформаційної, матеріальної та знакової його складових, а й всі складові документальної інформаційної комунікації (не тільки систему „документ – (споживач чи користувач)”, але й, наприклад, систему „комунікант – документ”, тобто проблеми створення документа, і діяльність комунікаційних посередників у системі „комунікант – документ – реципієнт” та ін.).

Об’єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа як системного об’єкта, спеціально створеного для зберігання та поширення інформації в просторі і часі. Документ створюється під час документно-комунікаційної діяльності, тому об’єктом науки є усі види цієї діяльності: створення, виробництво зберігання, поширення і використання документів, створення систем документації.

Документознавство вивчає документ як предмет на теоретичному, історичному і практичному рівнях. Воно вивчає документ як систему: його властивості, параметри, структуру, функції, видову і типологічну класифікацію, методи і способи документування.

Предметом документознавства є створення наукових знань про документ в єдності його інформаційного та матеріального складника, про закономірності створення і функціонування документів у суспільстві.

Структура документознавства. Структуру документознавства можна визначати як пересічення двох напрямів її диференціації: аспектного та об’єктного. Аспектами є: теорія документа, історія документа, організація документаційної діяльності, методика (або технологія) документаційної діяльності. Документацій ну діяльність ми розуміємо як створення і використання документа.

Об’єктивний напрям диференціації структури документознавства передбачає виокремлення таких підрозділів: 1) документ загалом як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства; 2) окремі види документа і системи документації; 3) окремі процеси і операції документаційної діяльності.

Першому об’єктному підрозділу відповідає загальне документознавство, другому і третьому – спеціальне документознавство. Предмет кожного підрозділу можна побачити у визначенні його мети.

Структура навчальної дисципліни „Документознавство” залежатиме від спеціальності, для якої вона викладається. У ній обов’язково мають бути як загальна, так і спеціальні частини. Кількість спеціальних частин та їх загальний обсяг залежатимуть від професійної спрямованості та структури навчального плану (у тому числі наявності інших документознавчих дисциплін).

Залишається дискусійним питання про те, як розуміти поняття „Документологія”. Чи дорівнює воно загальному документознавству, чи, навпаки, об’єднує весь комплекс наук, що вивчають документ у всіх його зв’язках.