Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Гендерний чинник у видавничій справі України історія та сучасність

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
85.8 Кб
Скачать

У межах підрозділу 3.2. «Дослідження основних видавничих здобутків Галичини кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя крізь призму ґендерних знань» зазначено, що аналіз досліджуваного періоду базується на апробованій класифікації А. Животка, Я. Кравчука, Л. Волинця, Б. Савчука, Л. Кліща, згідно з якою часописи галичанок початку ХХ сторіччя позиціонуються як «жіноча періодика», а не як «преса для жінок».

Для виокремлення впливу ґендерного чинника на формування галузі, дисертантка перші видавничі здобутки жінок Галичини: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета» – комплексно аналізує із тими, що видавали провідні чоловічі сили галицького краю кінця ХІХ сторіччя: «Зоря Галицька», «Новини», «Галичо-Руський вісник», «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», «Батьківщина», «Діло», «Зоря», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Народ», «Хлібороб», «Радикал», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник». Водночас критично аналізує часописи для жінок С. Шеховича «Русалка» та «Лада». Отож, враховуючи, окрім ґендерного, визначальність історичного чинника на розвиток галузі, авторка доводить, що на зламі сторіч галицька еліта була готова до сприйняття ідей жіночої емансипації, а також професійної реалізації інтелектуального жіночого потенціалу. Забезпечити цей процес мали жіночі газети, журнали та просвітницькі науково-популярні видання.

У підрозділі 3.3. «Перший Вінок» Н. Кобринської – провісник жіночих періодичних видань Галичини» з’ясовано, що видання «Першого Вінка» – це не лише знаковий жіночий видавничий проект, але й ефективний засіб, який обрала «піонерка жіночого руху» на західноукраїнських землях Н. Кобринська для пропагування та суспільного обговорення жіночого питання. Аналізуючи тематичне наповнення, науковий рівень та літературну якість альманаху, авторка зазначає, що розвідками Н. Кобринської, О. Франко, О. Окуневської, А. Павлик, К. Довбенчукової (К. Павлик), О. Левицької та С. Навроцької, «Перший Вінок» продемонстрував зародження жіночого дискурсу у винятково чоловічих сферах інтелектуальної діяльності, а також довів, що тільки через нерівні шанси життєвого розвитку жінки залишилися на марґінесі змін у суспільно-політичному та культурно-науковому житті країни. Для підтвердження слушності цього міркування дисертантка наводить приклад А. Павлик, яка, як зазначають сучасники М. Грушевський та І. Франко, тільки через ґендерну нерівність не реалізувала значно сильніший науковий та творчий потенціал, ніж був у її брата, – М. Павлика. А тому, авторка робить висновок, що в особі А. Павлик та низки інших жінок, які дебютували якісними науковими розвідками у «Першому Вінку», українське суспільство втратило відмінних науковців, літераторів, а також, що особливо важливо для предмету дослідження, – видавців та редакторів.

Продовжуючи свій аналіз видавничої діяльності Н. Кобринської, дисертантка визначає її знакову роль у започаткуванні жіночої традиції у книго- та пресовиданні Галичини. Зокрема, наголошує на актуальності видавничого досвіду: рекламі друкованої продукції; цілеспрямованому відбиранні авторських оригіналів просвітницької та науково-популярної літератури; багатофункціональності видавничої роботи, тісній співпраці із авторами всеукраїнського масштабу.

У підрозділі 3.4. «Ґендерні особливості умов формування книго- та пресовидання початку ХХ сторіччя на теренах Галичини» подано комплексну характеристику видавничого процесу Західної України. Висвітлюючи вплив історичних факторів на формування галузі, дисертантка аналізує специфіку роботи, спеціалізацію та читацьку спрямованість видавництв: «Діла», «Чайки», видавництва І. Огієнка, концерну «Українська Преса», видавництва Наукового товариства ім. Т.Шевченка, «Знання – то сила», «Русалки», «Світ дитини», «Доброї книжки», «Поділля» Українського богословського товариства о.о.Василіян, «Жіночої Долі», «Ватри» та «Бистриці». На її думку, особливе місце серед тогочасних видавничих здобутків займають перші часописи галичанок: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета». Виходячи з цього, вона виокремлює, по-перше, успішну фахову реалізацію на ниві пресо- та книговидання таких науковців, громадських діячок, письменниць та публіцисток, як: М. Рудницька, К. Малицька, О. Кисілевська, К. Гриневичева, Д. Старосольська, О. Охримичівна-Залізнякова, І. Січинська та ін., а по-друге, доводить високу популяризаторську цінність цих часописів, зокрема щодо пропагування ідеї жіночої рівноправності. Між тим, авторка справедливо констатує: за якістю тематичного наповнення та рівнем опрацювання матеріалів зазначені жіночі часописи та додатки поступалися авторитетній галицькій пресі, яку видавали провідні чоловічі сили. Водночас, наголошує, що на відміну від чоловіків для налагодження видання жіночих часописів Н. Кобринська, К. Малицька, М. Рудницька, О. Кисілевська через брак однодумців та освічених кадрів та задля довготривалого діалогу із читачами виконували значно більше видавничих функцій, частіше експериментували та активніше апробували закордонний досвід видання.

Аналіз видавничих здобутків Союзу Українок: «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка», «Українка», «Світ Українки», «Нова Хата» подано у підрозділі 3.5. «Пропагування національно-патріотичної ідеї на сторінках видань Союзу Українок». На відміну від традиційної, авторка дає їм іншу оцінку, наголошуючи на тому, що у пропагуванні національно-патріотичної ідеї, плеканні образу української жінки-патріотки, формуванні національно-свідомого українського суспільства ці часописи жодним чином не поступалися тодішній націоналістичній пресі. Крім того, дисертантка виокремлює та високо оцінює видавничі якості голови організації М. Рудницької. На її думку, саме М. Рудницька забезпечила якісно новий зміст жіночих часописів, зуміла силою друкованого слова та сильною представницькою позицією українського жіноцтва у Європі вивести фемінний дискурс далеко за межі вітчизняного контексту, а обговорення українського питання – на міжнародний рівень. Між тим, авторка критично аналізує усі прорахунки Союзу Українок у видавничій діяльності. Насамперед те, що будучи активним представником недержавної нації на світовій геополітичній арені, організація впродовж дванадцяти років не змогла налагодити видання власного друкованого органу. Крім того, окремими прикладами дисертантка доводить, що таке тривале ігнорування друкованим словом негативно позначилося на суспільному сприйнятті та розумінні ідей жіночого руху, а відтак – засудженню засад ґендерної рівності.

Детально простудійовано у підрозділі також один із найуспішніших жіночих часописів Галичини «Нову Хату». Визначаючи основні уроки та принципи видавничої діяльності М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик, авторка виокремлює ті, які досі не втратили своєї актуальності: європейський контекст видання, стратегічну та продуману передплатну політику, високу тематичну якість опублікованого матеріалу та майстерне художньо-технічне оформлення кожного числа журналу.

У підрозділі 3.6. «Порівняльний аналіз видавничої діяльності О. Кисілевської та І. Тиктора крізь призму ґендерних знань» дисертантка на конкретних прикладах діяльності видавця-жінки та видавця-чоловіка доводить вплив на неї ґендерного чинника. Порівнюючи моделі введення видавничого бізнесу чи не найуспішніших видавців свого часу О. Кисілевської та І. Тиктора, авторка робить висновок про актуальність та доцільність вивчення досвіду їхньої роботи, виокремлює спільні та відмінні риси видавничих концепцій. Зокрема, свою видавничу діяльність і І. Тиктор, і О. Кисілевська вибудовували на задоволенні запитів читачів різного віку, соціального стану та майнового забезпечення (особливо авторка виокремлює основне досягнення видавців – залучення до купівлі книжок та журналів сільського читача). Крім того, на думку дисертантки, спільними напрямками видавничої діяльності зазначених видавців є: ретельний тематичний відбір матеріалу, реклама, промоція та агітації до передплати друкованої продукції. Основна відмінність видавничих концепцій І. Тиктора та О. Кисілевської, – зумовлена ґендерним чинником. Окрім несприятливих для налагодження видавничої діяльності чинників історичного, політичного та економічного характеру, для видавця та редактора О. Кисілевської роль основного гальмівного фактора відіграла ґендерна дискримінація. Між тим, на основі тематико-типологічного аналізу: «Жіночої Долі», «Жіночої Волі», «Світу Молоді», «На новий шлях», «Наш Світ», «Наша Книга», «Для неї все!» дисертантка доводить, що О. Кисілевській вдалося залучити до читання та передплати альманахів та часописів сільське та провінційне жіноцтво, яке до проблем соціальної рівноправності, жіночого руху було, якщо не ворожим, то принаймні байдужим. Виходячи з цього, авторка виокремлює ще один аспект впливу ґендерного чинника на формування видавничої галузі Галичини – у сприйнятті та ставленні до книжки, журналу, газети та й загалом друкованого слова читачів жіночої статі.

Четвертий розділ «Впровадження ґендерного підходу до вивчення особливостей сучасного функціонування видавничої справи України» присвячено виокремленню ґендерного чинника в умовах сучасного розвитку галузі. Завдяки особливостям використання специфіки ґендерних знань визначено основні проблеми книговидання, з’ясовано роль видавничої справи в популяризації ґендерної проблематики.

У підрозділі 4.1. «Функції видавничої галузі в реалізації ґендерного законодавства України» на основі аналізу вітчизняної ґендерної нормативно-правової бази дисертантка визначила видавничий механізм забезпечення задекларованого законом «виховання і пропаганди серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі». Водночас, авторка доводить, що від виконання цих функцій залежить процес інтеграції України у Європейське співтовариство, яке за станом на сьогодні демонструє позитивне вирішення проблеми ґендерної рівності. Критично проаналізувавши основні статті Конституції України, Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Указу Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», дисертантка висновує, що в Україні на законодавчому рівні цей стандарт закріплено, одначе на практиці низка положень зазначених нормативно-правових актів не впроваджується та не виконується. Ґенеза цього, на дуку авторки, у тому, що й досі невирішеними залишаються такі інституції, які, за М. Кіммелом, формують соціальні ресурси, як ідентичність (identity) – соціальне самовизначення особистості та інтеракції (interactions) – стосунки і взаємодія особистості з оточенням. Крім того, дисертантка арґументує неефективність ґендерної нормативно-правової бази й економічним чинником, який в сучасних українських реаліях нівелює напрацьовані вітчизняними інституціями теоретичні механізми виховання та плекання ґендерної культури у суспільстві.

У підрозділі 4.2. «Розподіл ґендерних ролей на ринку праці сучасної книговидавничої галузі України» завдяки особливостям використання специфіки ґендерних знань авторка визначила проблеми видавничої галузі, зумовлені ґендерним чинником. По-перше, це вертикальна ґендерна сеґреґація на ринку праці вітчизняного книговидання; по-друге, практична нереалізація фахово підготовлених спеціалістів вищих навчальних закладів; по-третє, ґендерна освіта видавничих працівників.

У цьому контексті основну увагу зосереджено на проблемі вертикальної ґендерної сеґреґації. Арґументуючи показниками статистики ґендерних ролей на ринку праці за останні три роки, авторка висновує, що попри масову жіночу зайнятість (на посадах редакторів, коректорів, менеджерів із продажу та менеджерів реклами книжкової продукції), показник якої становить 98%, у галузі основну видавничу політику провадять чоловіки. Показник чільників видавництв чоловічої статі (69%) суттєво перевищує той, який відображає керівників видавничих структур жіночої – 31%. Виходячи з цього, дисертантка виокремлює проблему фахово-освітньої підготовки керівних кадрів видавничої галузі. Так, зокрема, ґендерний аналіз статистики студентів та випускників, які здобувають та здобули фах за кваліфікацією «видавець, редактор», дав їй усі підстави стверджувати, що фахово підготовлені спеціалісти (87% із загальної кількості яких – жінки) фактично залишилися на марґінесі видавничої політики.

Вивчаючи закордонний досвід книговидання, де «жіночі спеціальності» найчастіше зосереджено у дитячій літературі, літературі для масового читача, сферах зв’язків із громадськістю та рекламному менеджменту, дисертантка зазначає, що в Україні феноменом і досі залишається потужна наукова редакторська жіноча школа («Наукова думка», «Світ», «Либідь» «Видавництво Соломії Павличко «Основи»). Крім того, у роботі доведено, що сьогодні видавнича справа, здебільшого як різновид середнього бізнесу, стала тою сферою, де жінка-підприємець успішно втілює власні моделі та концепції книговидання. З іншого боку, дисертантка виокремлює керівну роль жінок, які очолюють видавництва державного значення («Наукова думка», «Либідь», «Край»).

Розглядаючи третю задекларовану проблему ґендерної освіти видавничих працівників, авторка наголошує, що сьогодні в процесі реформування системи освіти особливо важливою є боротьба із маскулінізацією виховання. Критично аналізуючи ґендерні стереотипи у книжках, вона доводить, що саме видавничі працівники, працюючи із автором, мірою ґендерної освіченості та культури, повинні забезпечити вихід у світ видань, позбавлених стереотипів та канонів поведінкових ролей соціальних статей.

Підтверджуючи міркування про суспільну популяризаторську значущість видавничої галузі, дисертантка у підрозділі 4.3. «Видавнича галузь – один з основних засобів популяризації ґендерної проблематики в Україні» здійснила дослідження міри впливу видавничої галузі на популяризацію ґендерних знань.

Апелюючи до висловлювань вітчизняних та зарубіжних науковців Х. Роуз, І. Головашенко, І. Грабовської про визначальну роль видавничої справи в популяризації ґендерних знань, авторка, на прикладі видавництв «Факт», Видавництво Соломії Павличко «Основи», «Либідь», «Літопис», – доводить, що без налагодження видавничої складової, і без відповідного співмірного ґендерного внутрішнього менеджменту видавництв такі знання не набули б такої популярності й не започаткували б ґендерний дискурс у вітчизняній соціогуманітарній науці.

Для унаочнення знаковості отриманих результатів авторка простежила еволюцію, починаючи з 1960-х років минулого сторіччя, розвитку ґендерної тематики у вітчизняній літературознавчій науці. Як наслідок, виокремлює цілковите ігнорування критичного висвітлення феномену жіночої літератури в радянському періоді книговидання України. Між тим, здійснюючи маркетинговий аналіз сучасного книжкового ринку за останні сімнадцять років, вона резюмує про суттєве видавниче зацікавлення ґендерною проблематикою, яке, на її думку, продиктоване не лише вимогою чинного ґендерного законодавства: «поширення просвітницької діяльності у цій сфері», а відтак – і відповідною фінансовою державною підтримкою видання відповідних книжок, але й комерційним успіхом видань аналізованої тематики.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів проведеного в дисертаційній роботі аналізу ролі ґендерного чинника у видавничій справі України дає підстави сформулювати такі висновки:

1. На сьогодні, попри стрімке зацікавлення ґендерною проблематикою, українська наука ще недостатньо повно опрацювала досягнення закордонних ґендерних студій. Мало того, немає комплексних праць, які б досліджували ґендер відповідно до вітчизняного контексту, умов та особливостей розвитку українського суспільства.

Ґендерний метод – сформований метод наукової методології, який поетапно інтеґрується у вітчизняний науковий дискурс. Міждисциплінарність та трансформаційність стали основними умовами формування ґендерних знань, які в своїй основі містять низку загальнонаукових методів: теоретичний, історико-генетичний, соціально-психологічний, соціологічний, статистичний, емпіричний та прогностичний.

Дисципліни видавничої справи сформували власний підхід у системі ґендерних знань, який ґрунтується на виданні друкованої продукції з розумінням людини та її світогляду, з урахуванням рівності соціальних статей. Запропонована у роботі апробація ґендерної методології продемонструвала новий вимір наукового студіювання галузі із врахуванням взаємозв’язку: «хто» – «яким способом» – «з яким рівнем ґендерної освіченості» організовує видавничий процес.

2. Комплексний аналіз процесу розвитку видавничої справи на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя із застосуванням ґендерних знань виокремлює знакову роль жінки в організації низки видавничих проектів. Жіночі часописи та додатки: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета»; періодика Союзу Українок: «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка», «Українка», «Світ Українки», «Нова Хата», – пропагуванням національно-патріотичної ідеї не поступалися провідним націоналістичним галицьким часописам. Крім того, тематико-типологічний аналіз зазначених періодичних видань дає усі підстави стверджувати про високу якість журналістських текстів та продуманість редакторської політики, зокрема часописів «Жінка», «Нова Хата», «Громадянка».

Актуальним і сьогодні залишається досвід видавничої роботи Н. Кобринської, М. Рудницької, М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик. Зокрема Н. Кобринська альманахом «Перший Вінок» започаткувала жіночу традицію у книго- та пресовиданні Галичини. Ця традиція основана на рекламі видавничої продукції; цілеспрямованому відбиранні авторських оригіналів просвітницької та науково-популярної літератури; багатофункціональності видавничої роботи; тісній співпраці із авторами всеукраїнського масштабу.

Голова Союзу Українок М. Рудницька як видавець часописів «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка» довела значущість друкованого органу для пропагування жіночого бачення ідеї Української державності.

Окремого вивчення потребують уроки видання періодики видавців «Нової Хати» М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик, які продемонстрували європейський рівень редакційної та художньо-технічної підготовки до друку періодичного видання.

3. Ґендерний аспект у порівнянні моделей введення видавничого бізнесу О. Кисілевської та І. Тиктора унаочнює нерівність умов професійного розвитку жінок і чоловіків на початку ХХ сторіччя на теренах Галичини. З одного боку, діяльність цих видавців засвідчує зародження нового типу видавця – видавця-підприємця. З іншого, – виокремлює чинник ґендерної дискримінації і щодо того, хто видає, і щодо тих, для кого видають. Якщо І. Тиктор запровадив моду на читання серед селян, то видавець О. Кисілевська залучила до читання та передплати друкованої продукції сільську жінку, яка до проблем рівноправності, соціальної рівності статей, була, якщо не ворожою, то принаймні байдужою.

4. В Україні державні інститути влади низкою нормативно-правових актів забезпечили всебічне та рівноправне формування ґендерних особистостей. Аналіз чинного ґендерного законодавства дав можливість визначити функції видавничої справи для практичного його втілення. Передусім, це – силою друкованого слова забезпечити вирішення таких ресурсів, як соціальне самовизначення особистості та стосунки і взаємодія особистості з оточенням. Саме ці ресурси в українському контексті є основними гальмівними факторами формування рівноправного ґендерного суспільства.

5. Виокремлення ґендерного чинника у сучасному розвитку видавничої справи висновує актуальні проблеми галузі. По-перше, вертикальну ґендерну сеґреґацію на ринку праці, яка проявляється у домінуванні на керівних посадах чоловіків. Попри масову жіночу зайнятість (на посадах редакторів, коректорів, менеджерів із продажу та менеджерів реклами книжкової продукції), показник якої становить – 98%, у галузі основну видавничу політику провадять чоловіки – 69%.

По-друге, фахово-освітню підготовку керівних кадрів у контексті ґендерного аналізу, а відтак – практичну реалізацію професійно-освітнього потенціалу. Як показали статистичні дані, із кількості тих, хто вивчає професію у спеціалізованих вищих навчальних закладах – понад 87% – жінки, тоді як 69% керівників видавничих структур – чоловічої статі. Фактично, жінки залишилися на марґінесі видавничої політики.

По-третє, ґендерної освіти редакторів видавництв як основного засобу вирішення проблеми маскулінізації процесу виховання та усунення у книжкових виданнях стереотипів та канонів поведінкових ролей соціальних статей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Школик І. В. Феномен довоєнної жіночої періодики Галичини: всебічність тематичного наповнення (на прикладі часопису «Нова Хата») / І. В. Школик // Поліграфія і видавнича справа. № 2 (46). 2007. С. 24–32.

2. Школик І. В. Ґендерне переосмислення історії видавничої справи / І. В. Школик // Діалог. Медіа-студії: Зб. наук. пр. Вип. 6. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. С. 59–67.

3. Школик І. В. Апробація основних методологічних складників ґендерних знань у контексті вивчення історії та сучасних закономірностей розвитку видавничої справи в Україні/ І. В. Школик // Діалог. Медіа-студії: Зб. наук. пр. Вип.7. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. С. 215–227.

4. Школик І. В. Ґендерний аспект у видавничій справі: традиції та сучасні закономірності розвитку / І. В. Школик // Друкарство. № 2. березень-квітень. 2006. С. 24–26.

5. Школик І. В. Феномен видань з феміністичного літературознавства на українському книжковому ринку / І. В. Школик // Друкарство. № 4. липень-серпень. 2006. С. 16–18.

6. Школик І. В. Екскурс у минуле, або чого так бракувало радянському книжковому ринку для всебічного функціонування / І. В. Школик // Друкарство. № 6. лиcтопад-грудень. 2006. С. 22–26.

7. Школик І. В. Основні здобутки та прорахунки Союзу українок у видавничій діяльності та їхній влив на популяризацію національно-патріотичних ідей / І. В. Школик // Восьма міжнародна науково-технічна конференція студентів і аспірантів «Друкарство молоде», присвячена 110-й річниці НТУУ «КПІ» (16-18 квітня 2008 року): Тези доповідей. К., 2008. С. 231–234.

8. Школик І. В. Порівняльний аналіз видавничої діяльності Олени Кисілевської та Івана Тиктора крізь призму ґендерного методу / І. В. Школик // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. десятої Всеукр. Наук.-теорет. конф., Львів, 31 жовт. 1 листоп. 2008 р. / НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника. Відділення «НДЦ періодики» ; За ред. М. М. Романюка. Львів, 2008. С. 710–722.

АНОТАЦІЯ

Школик І. В. Ґендерний чинник у видавничій справі України: історія та сучасність. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2009.

Дисертацію присвячено аналізові значення та ролі ґендерного чинника у розвитку видавничої справи України. З’ясовано основні методологічні складові ґендерних знань та запропоновано видавничий підхід у системі ґендерної методології із врахуванням взаємозв’язку: «хто» – «яким способом» – «з яким рівнем ґендерної освіченості» організовує видавничий процес.

На основі комплексного аналізу процесу розвитку видавничої справи на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя із застосуванням ґендерних знань виокремлено: знакову роль жінки в організації низки видавничих проектів, актуальність досвіду, особливості видавничої діяльності таких видавців, як Н. Кобринська, М. Рудницька, Н. Кисілевська та ін.

Вперше, завдяки аналізові розподілу ґендерних ролей на сучасному книговидавничому ринку праці України, визначено назрілі проблеми галузі: явище вертикальної ґендерної сеґреґації; фахової реалізації випускників спеціалізованих навчальних закладів, ґендерної освіти видавничих працівників. Доведено визначальну роль видавничої справи у розширенні меж ґендерного дискурсу та популяризації ґендерної проблематики.

Ключові слова: ґендер, ґендерні ролі, ґендерний чинник, ґендерна дискримінація, вертикальна ґендерна сеґреґація, ґендерна освіта, видавнича справа, видавничі працівники.

АННОТАЦИЯ

Школык И. В. Гендерный фактор в издательском деле Украины: история и современность. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук из социальных коммуникаций по специальности 27.00.05 – теория и история издательского дела и редактирования. – Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, 2009.

Диссертация посвящена исследованию значения и роли гендерного фактора в развитии издательского дела Украины. В работе проанализированы основные методические составляющие гендерных знаний и определены особенности их применения в системе академических и образовательных дисциплин издательского дела. Предложено издательский подход в системе гендерной методологии с учётом взаимосвязи: «кто» – «каким образом» – «с каким уровнем гендерной образованности» организовывает издательский процесс.

На примере особенного развития издания книг и прессы Галичины конца ХІХ – начала ХХ столетия автор доказывает влияние гендерной дискриминации на профессиональную реализацию в этой отрасли интеллектуального женского потенциала, благодаря чему определяет место и роль женщины в развитии издательского дела Украины. На основании анализа издательской деятельности Н. Кобрынской, М. Рудницкой, О. Кысилевской и других женщин исследовательница делает вывод о том, что их опыт в этой отрасли актуален и до сих пор, поскольку в отличие от мужчин, они, в частности из-за нехватки единомышленников и образованных кадров и ради обеспечения долговременного диалога с читателями, выполняли значительно больше функций, чаще экспериментировали и активнее апробировали заграничный издательский опыт. Кроме того, автор предлагает новую оценку знаковым женским издательским достижениям исследуемого периода: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета», «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка», «Українка», «Світ Українки», «Нова Хата».

В работе установлено, на примере сравнения моделей ведения издательского бизнеса удачных галицких издателей О. Кысилевской и И. Тыктора, что кроме неблагоприятных для налаживания издательской деятельности исторического, политического и экономического факторов, которые вынуждены преодолевать издатели обоих полов, издателю и редактору О. Кысилевской нужно было в работе учитывать фактор гендерной дискриминации, вовлекая в чтение прежде всего женщин села или уезда, которые к проблемам равноправия, социального равенства статей были если не враждебными, то, по крайней мере, безразличными.

Соседние файлы в предмете Журналистика