Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості

.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
64.24 Кб
Скачать

Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Мистецька періодика Одеси початку ХХ століття – явище цікаве й оригінальне в духовному, літературно-художньому, публіцистичному, аспектах, що мало свою окрему суспільно-духовну нішу. На процесі розвитку одеської періодики початку ХХ століття позначилося чимало політично-національних і духовно-культурних чинників, породжених революційною добою, які щоразу по-новому змінювали мистецьке обличчя міста. У творчих пошуках тут зібралося ціле гроно талановитих письменників, драматургів, критиків, режисерів, акторів, музикантів. Зусиллями і працею Ю. Олеші, В. Катаєва, І. Ільфа, Е. Багрицького, В. Нарбута, Б. Фліта, Ф. Сегаля, Л. Кармена, Е. Кроткого, В. Дорошевича та багатьох інших формувалася літературно-мистецька, сатирично-гумористична, громадсько-політична періодика Одеси початку ХХ століття.

Преса Одеси, присвячена культурно-духовному життю, перших десятиліть ХХ століття – складова історії розвитку розгалуженої регіональної періодики, водночас це й частина тієї системи видань, що функціонували на території України в зазначений період, але, на жаль, несправедливо забута, недостатньо досліджена; фрагментарно, як тло для розкриття певних подій та явищ, діяльності діячів та організацій.

Характерною особливістю даного етапу став бурхливий розвиток преси, адже у цей час відбувався перерозподіл періодики за регіонами: за темпами зростання на перший план вийшла провінційна преса. Одеса посідала тут одне з провідних місць. Місцева журналістика останнього дореволюційного десятиліття вирізнялася достатньою різноманітністю з точки зору періодичності, типологічних ознак, розповсюдження, партійної належності, мовної поліфонії тощо. У місті функціонувала розгалужена система періодичних видань: щоденні та щотижневі газети, журнали, вісники, бюлетені. Виникла ціла низка спеціалізованих видань: суспільно-політичних, наукових, довідкових, спортивних, літературних, сатиричних, театральних, а також педагогічних, промислово-господарських тощо.

Відрізнялася місцева періодика також мовною поліфонією. Національно-мовний склад міста був дуже різноманітним, тому в одеському інформаційному просторі виходили видання російською, українською, єврейською, німецькою, польською, французькою, грецькою, англійською, румунською, сербською, болгарською мовами.

На межі століть бурхливо розвивається періодика, присвячена культурно-духовному життю міста: театральна, музична, літературна, фотографічна. Така розмаїтість мистецьких видань пояснюється загальною тенденцією для всієї країни, адже основна прикмета мистецької періодики визначеного періоду – остаточна втрата позицій «товстого» журналу, присвяченого відразу всім видам мистецтва; переважання спеціалізованих часописів. Значно зросла кількість театральних видань. Аналогічне явище спостерігалося й раніше, але здебільшого у столиці Російської імперії.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що мистецька преса Одеси – одного з центрів культури тодішньої Російської імперії – донині не була об’єктом спеціального комплексного дослідження. Бібліографічно зафіксовано в різних джерелах лише частину мистецької періодики. Решту, на жаль, ще не опрацьовано і не введено в науковий обіг. Чималу кількість видань втрачено, тим більше, що деякі з них побачили світ в обсязі кількох номерів. Про їх вихід свідчать згадки в різних інформаційно-хронологічних джерелах. Створення бібліографічного покажчика мистецької преси Одеси початку ХХ століття, яка є складовою розгалуженої регіональної періодики України, – важливе і актуальне завдання, розв’язання якого дозволить якнайповніше бібліографувати одеську періодику.

У сучасній українській історіографії дуже актуальним є створення наукових досліджень, в яких, на основі історико-аналітичного аналізу у поєднанні з хронологічно-бібліографічною описовістю видань розглядалися б специфічні особливості розвитку української преси в окремих регіонах, великих містах, що були центрами духовного та культурного життя країни. В Одесі у досліджуваний період бурхливо розвивався театр, кіно, музика, фотомистецтво, зародилися та пройшли етап становлення спеціалізовані мистецькі видання, які зберегли живу картину культурного, громадсько-політичного та економічного життя країни. Дослідження процесу становлення, розвитку й умов функціонування мистецької преси другого десятиріччя ХХ століття стане одним із важливих кроків на шляху до створення репертуару періодики України, що є одним із найактуальніших завдань українського пресознавства.

Періодика присвячена культурно-духовному життю є важливим історичним джерелом, без якого неможливо висвітлити минуле, а особливо це стосується неоднозначного стану мистецтва на початку ХХ століття, який перегукується із ситуацією, яка утворилася на початку ХХІ століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено на кафедрі журналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова згідно з планом наукової роботи, тема якої – «Діалог у мистецтві слова» (затверджено Вченою радою Одеського національного університету, номер державної реєстрації 0101U00142).

Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення бібліографії одеської преси початку ХХ століття та української періодики, й підготовки науково-об’єктивної праці з історії зародження, виникнення та становлення одеської журналістики, яка б стала необхідною для вивчення мистецької періодики України.

Мета проведеного дослідження – опрацювання і введення в науковий обіг одеських літературних, сатиричних, гумористичних, театральних, музичних, фото – та кіновидань другого десятиріччя ХХ століття; історико-функціональний аналіз мистецької преси, вивчення її структури, проблемно-тематичних аспектів, ролі в інтенсифікації процесу загального поступу мистецтва та у вихованні смаків мас; створення бібліографії одеської мистецької періодики.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

узагальнити процес зародження та формування мистецької періодики Одеси;

відновити в хронологічній послідовності процес становлення типу театральних, літературних, сатирично-гумористичних, музичних, фото – та кіновидань досліджуваного періоду;

проаналізувати структуру і змістову наповненість часописів, їхнє проблемно-тематичне спрямування;

з’ясувати вплив мистецьких періодичних видань на загальний розвиток мистецтва у місті;

простежити взаємозв’язок стану мистецтв у місті та розвитку відповідної періодики;

визначити роль і місце мистецьких часописів Одеси в системі загальноукраїнської журналістики.

Об’єкт дослідження – мистецькі періодичні видання Одеси другого десятиріччя ХХ століття, а саме: театральні, музичні, літературні, сатирично-гумористичні, кіно-, фотогазети та журнали, процес їхнього створення та генезис, функціональний аспект.

Предмет дослідження – структура, змістова наповненість мистецької періодики Одеси, її тематична спрямованість, ілюстративно-зображальні елементи.

Хронологічні межі дослідження охоплюють друге десятиріччя ХХ століття (1910–1920), яке позначене політичною, економічною і навіть культурно-духовною нестабільністю, що зумовлено революцією, інтервенцією, громадянською війною. І, нарешті, це останнє десятиліття, яке розмежувало мистецтво та його періодичні органи на ідеологічні епохи – дореволюційну та радянську, коли внаслідок революції розпочався новий період у житті України взагалі, й Одеси зокрема, де остаточно радянська влада встановилась у 1920 році.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (історизм, наукова об’єктивність, комплексність та достовірність) і методів, теоретичних узагальнень історико-журналістського знання. У комплексному дослідженні застосовано порівняльно-історичний, історично-генетичний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний, діахронічний, біографічний методи.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній зроблено спробу цілісного дослідження мистецької періодики Одеси другого десятиріччя ХХ століття, де розглядаються загальні аспекти її становлення, розвитку й умов функціонування.

Бібліографовано і введено в науковий обіг майже 50 мистецьких видань. Здійснено цілісне вивчення структури й змісту часописів, їх проблемно-тематичних напрямів, доведено зосередженість співробітників цієї періодики на основних проблемах тогочасної мистецької дійсності, на процесі розвитку таких нових видів мистецтва, як кіно та фотографія. Досліджено зв’язок періодики з мистецтвом, владою та політичними зрушеннями в місті. Проаналізовано зовнішній вигляд видань, наповненість елементами ілюстративності й зображальності. Створено бібліографічний покажчик, в який увійшли театральні, музичні, літературні, сатирично-гумористичні, кіно – та фотовидання, які побачили світ в Одесі. Покажчик фіксує мистецьку періодику, починаючи з виходу першого спеціалізованого видання у місті до 1920 року.

Відтворено фактологічну інформацію щодо редакційних колегій, місця, періодичності та іншої атрибуції (ціна, передплата, обсяг, адреси редакцій і друкарень, які обслуговували видання), необхідної для виходу часописів у світ. Досліджено участь у мистецькій періодиці провідних публіцистів та митців Одеси того часу, зокрема В. Катаєва, Ю. Олеші, Е. Багрицького, П. Пильського, В. Нарбута, Л. Митницького, Ф. Сегаля, Б. Антоновського, Б. Бобовича та багатьох інших.

Практичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці спеціальних і нормативних курсів лекцій з історії української журналістики, підготовці лекційного матеріалу для спецкурсу «Одеська періодика початку ХХ століття» та «Мистецька періодика України», при розширенні тематики досліджень науковців, журналістів, філологів, істориків, при вивченні історії вітчизняного мистецтва, а також як інформацію для дослідження історії міста.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження оприлюднені на двох міжнародних конференціях, зокрема «Средства массовой информации в современном мире» (Санкт-Петербург, 24–25 квітня 2002), «Журналистика в 2001 году: СМИ и вызовы нового века» (Москва, 30 січня-2 лютого 2002) та на чотирьох всеукраїнських: «Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)» (Дніпропетровськ, 26–27 вересня 2001), «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 17–18 травня 2002; 24–26 жовтня 2003), «Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття» (Дніпропетровськ, 11–12 листопада 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано сім статей у фахових журналах і збірниках, а також чотири повідомлення у матеріалах конференцій.

Структура. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дослідження – 231 сторінка. Список використаних джерел містить 278 позицій.

Основний зміст роботи

театральний літературний мистецтво часопис

У «ВСТУПІ» обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі «Історіографія та джерела» окреслено основні етапи розвитку українського журналістикознавства, подано загальну характеристику джерел досліджуваної проблеми.

Українське пресознавство є досить молодою наукою. Так, перші спроби наукового вивчення історії журналістики здійснені наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, і належать І. Франку, О. Маковею, В. Щурату, М. Грушевському, Б. Грінченку.

20–30-ті роки принесли нову хвилю досліджень з історії журналістики: праці В. Ігнатієнка, І. Кравецького, В. Міяковського. Продовжили дослідження періодичної преси радянські вчені, серед яких такі праці, як монографія П.М. Федченка «Преса та її попередники: історія зародження й основні закономірності розвитку»; емпіричний матеріал наукових розвідок М. Берштейна, розвідки Ф. Погребенника, Ю. Тернопільського.

На початку 90-х років ХХ століття українське журналістикознавство нарощує темпи розвитку. Поруч із теорією та історією журналістики активно розвиваються нові напрями: теорія і методика навчання журналістики; журналістська критика; журналістська деонтологія. Аналіз української преси окремих регіонів, передумови виникнення, особливості розвитку і функціонування, її стану і найважливіших завдань, значення як історичного джерела, місце преси в суспільно-політичному житті нації, творчу спадщину учасників творення української періодики, проблеми журналістського процесу, специфіку пресових текстів висвітлено у працях провідних науковців України: В.Й. Здоровеги, В.А. Качкана, А.З. Москаленка, М.Ф. Нечиталюка, О.Д. Пономарева, В.В. Різуна, Н.М. Сидоренко, Л.В. Сніцарчук, Б. І. Чернякова, В. І. Шкляра, Н.В. Антонюк, І. В. Крупського, О.Г. Мукомели, М.М. Романюка. Г. Шаповала, Н.Ф. Непийводи, В. Іванова та ін. Складено ряд бібліографічних покажчиків. Однак ще й досі залишається безліч недосліджених питань, зокрема літературно-мистецька періодика, як у плані теорії, так і в історично-типологічному відношенні.

Незважаючи на бурхливий розвиток мистецтва та відповідної періодики в Одесі, преса цього періоду не розглядалася як цілісне явище, не досліджувалися взаємозв’язки та закономірності її розвитку, як і багатьох інших регіонів. Короткі відомості про одеські видання початку ХХ століття знаходимо у працях В. Ігнатієнка, Л. Ільїнського, бібліографічних покажчиках преси, виданих у Москві, Ленінграді, Одесі, Києві.

Важливим внеском у вивчення історії одеської періодики стала розвідка «Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917–1921 років» С.Л. Рубінштейна, що й донині залишається найповнішим і найвичерпнішим дослідженням місцевої преси визначених років. Кілька одеських нереалізованих видань зазначено у покажчику «Нездійснені видання» О. І. Сидоренка. Як окрему цілісність розглядає регіональну періодику І. С. Гребцова у книзі «Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи» (Одеса, 2002).

У процесі дослідження використано низку праць, що розкривають деякі напрями мистецької періодики дореволюційної Росії, Радянської України. Хоча вони не завжди містять конкретні посилання на періодику Одеси, проте ці дані дозволяють скласти цілісну картину становища певних етапів та умов функціонування спеціалізованої журналістики. Передусім це праці російських учених: «Русская дооктябрьская киножурналистика» А. Чернишова, «Русская дореволюционная спортивная журналистика» С. Орлова, де відтворена загальна картина кіно – та спортивної періодики, переважно столичних видань. Автори бібліографічного дослідження сатиричної періодики С. Стикалін та І. Кременська намагалися подати принаймні частину українських радянських сатирично-гумористичних видань, однак повної інформації про цей вид преси зібрано не було. Перша спроба цілісно відтворити факт сатирично-гумористичного фронту України, хоча й певного періоду, належала Є. П. Демченко у праці «Сатирическая пресса Украины 1905–1907 гг.», яка дозволила встановити картину розвитку даного виду періодики в країні.

Слід наголосити, що наприкінці ХХ століття значно зросло зацікавлення історією заснування та розвитку Одеси, розвоєм її духовно-культурного життя, зокрема мистецтв. Стали активно перевидаватися розвідки, написані ще в дореволюційний час; з’явилася низка нових, в основу яких покладено дослідження історичного минулого. Так, місцеве видавництво «Оптимум» заснувало малу літературно-художню серію «Вся Одеса», у межах якої побачили світ такі видання, як книги Франца Деволана, Олександра Дерибаса, графа Михайла Воронцова та ін.

Та не дивлячись на пожвавлення інтересу до історії Одеси, дослідження мистецької періодики Одеси мали епізодичний характер, були пов’язані з вивченням діяльності певних осіб або обмежувались аналізом окремих видань. Періодику використовували науковці при дослідженні загальної історії мистецтв, краю. Про розвиток кінобізнесу в Одесі від дореволюційних часів до наших днів розповідається в книзі «Кино в Одессе» відомого колекціонера «Одесики» А. Малиновського. Автор зумів відтворити особливості заснування деяких кінематографічних видань: «Кинематограф», «Одесский иллюзион-кинематограф» тощо.

Взаємозв’язки театру й преси, біографічні відомості про Герцо-Виноградського – відомого театрального критика, та погляди на театр цього критика та Власа Дорошевича викладені у книзі В.С. Максименко «Храм и вечный музей искусства: (страницы двухвековой истории культуры Одессы на фоне городского театра)».

Театральну критику Одеси кінця ХІХ – початку ХХ століть у контексті дослідження театральної Одеси розглядає у книзі «Театральная Одесса» В.В. Голота. Автор називає таких провідних театральних критиків цього періоду, як І. Гельц-Міллер, П. Сокальський, С. Герцо-Виноградський, В. Воровський, І. Хейфець, Б. Варнеке, Д. Тальников, а також згадує тогочасні періодичні театральні видання: «Театральные отголоски» (1910), «Одесское обозрение театров» (1911–1917), щотижневики «Современный театр и шантан» (1906), «Дивертисмент» (1907–1911), «Театральное бюро» (1908–1914), «Сцена и жизнь» (1911), «Театр и танцы» (1911), «Театр и кино» (1915–1917).

Процес відображення музичних подій на сторінках періодичної преси, починаючи з кінця ХІХ до 20-х років ХХ століття, описала у книзі «Музыкальная Одесса» Р. Розенберг, де назвала газети, які найкраще висвітлювали музичне життя: «Одесский вестник», «Новороссийский телеграф», «Новороссийские ведомости», «Ведомости одесского градоначальства», «Правда», «Одесский листок», «Одесские новости» тощо, а також простежила розвиток музичної думки в одеських виданнях. Авторка створила періодизацію музичної історії міста, особливу увагу приділивши «Южному музыкальному вестнику», який, на її думку, відіграв важливу роль у розвитку музичної культури міста.

Відомому сатиричному виданню – журналу «Крокодил» (1911–1912) присвячена окрема книга «Одесский «Крокодил», де знайшлося місце історії, особистостям, жанрам (гуморескам, мініатюрам і малюнкам). У вступній статті С. Лущик умістив біографічні відомості про членів редакції «Крокодила»: Е. Зозулю, Е. Кроткого, В. Антоновського, С. Фазіні та інших.

Отже, незважаючи на те, що в останні десятиліття ХХ століття неймовірно зріс інтерес до історії журналістики як самобутньої науки, деякі її аспекти залишаються ще малодослідженими, зокрема мистецька періодика та регіональна преса взагалі, що й позначилось на історіографічній базі історії мистецької періодики Одеси другого десятиріччя ХХ століття. Досі не існує загального покажчика одеської преси від початків її зародження; мистецької періодики, яка в досліджуване десятиліття набула значного розквіту, адже в Одесі як одному з літературно-мистецьких центрів країни, знайшли своє втілення різні напрями сценічного мистецтва, почало свій поступ кіномистецтво, утворювались літературні гуртки, об’єднання, влаштовувались вечори, які виховали таких майстрів слова, як В. Катаєв, Е. Багрицький, Ю. Олеша, О. Пильський, В. Нарбут та багато інших.

Теоретично-методологічну основу дослідження становлять праці науковців, де визначаються загальні тенденції розвитку періодики Російської імперії, до складу якої на той час входила і Південна Україна: «Українська журналістика на тлі доби: історія, демократичний досвід, нові завдання»; «Історія української преси» А. Животка, «Історія українського письменства» С. Єфремова. Також використано праці російських дослідників історії мистецької періодики та проблем методики й методології досліджень історії журналістики: А. Акопова, Б. І. Єсина, І. С. Гараніної, А.Г. Соколова, А.П. Кисельова, Я. Ельсберга, Б. Єфимова, А.В. Швирова, Г. Стернина.

Опрацьовані деякі публікації інших часописів Одеси досліджуваного періоду, що містять важливу інформацію про становлення та функціонування мистецької періодики а також відомості про стан мистецтва, критики, творчий шлях творців періодичного друку: «Одесские новости», «Маленькие оддесские новости», «Южная мысль», «Украинская жизнь», «Рідний курінь», «Вільне життя», «Українське слово».

Всебічний аналіз мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття вдалося здійснити завдяки зібранням періодичних видань Одеської державної наукової бібліотеки ім. Максима Горького, фондам Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, Науково-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України у м. Києві, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України. У цих установах зберігаються комплекти мистецьких часописів України, хоча й досі велика частина їх залишається у книгозбірнях та архівах Москви і Петербурга.

Історія регіональної періодики є дуже актуальним напрямком у сучасному журналістикознавстві, про що свідчать написані, останнім часом, дисертаційні дослідження. Лише на основі поглибленого вивчення історії преси найбільших центрів культурно-духовного життя країни, стає можливим написання праці з історії журналістики України. Але існує ще багато недосліджених моментів, що заслуговують на увагу. Як бачимо мистецька періодика Одеси, що зазнала бурхливого розвитку на початку ХХ століття досліджувалася лише фрагментарно, використовувалася як історичне джерело. Наукових розвідок, в основі яких дослідження одеської періодики, не так багато, але ті, що існують – цінний внесок у вітчизняне журналістикознавство.

Другий розділ «Зародження та формування мистецької періодики Одеси другого десятиріччя XX століття» складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі «Мистецька атмосфера Одеси на початку ХХ століття» відтворено стан мистецтва у місті.

Тогочасна Одеса стала справжнім мистецьким центром Півдня Російської імперії. Тут бурхливо розвивалося театральне, музичне, кіно – та фотомистецтво, це був яскравий період у літературній історії міста. Успішно працювали різні театри, артистичні об’єднання, трупи: Міський, Російський, театр Сибіряковського, «Фарс» В. Вронського і М. Чернова, «Інтимний» під керівництвом Барбе, «Веселий театр», єврейський театр Болгарової, театр мініатюр, «Бомонд», «Гармонія», «Мулен-Руж», «Водевіль», «Колізей»; гуртки: «Зелена лампа», Гурток молодих поетів, Колектив поетів; товариства: Одеське фотографічне товариство, товариство південно-російських художників; влаштовувались художні виставки. Працювали Одеське художнє училище та музичне училище, останнє у 1913 році перетворено на консерваторію, фотографічна школа, безліч театральних та музичних шкіл, відомі кіностудії «Мирограф» і «Мізрах».

Мистецтво «переживало» між двома революціями нелегкий, бурхливий історичний момент, адже воно завжди привертає увагу всіх соціальних сил – держави, класів, партій, релігійних та інших організацій, які зацікавлені у поширенні своїх інтересів на людей у результаті чого мистецтво відтворює глибинні суперечності та конфлікти епохи. В різні історичні періоди особливого розквіту набував той рід або вид мистецтва, який міг найкраще передати пануючі в цьому суспільстві розумовий та психологічний стани. Театральне мистецтво відобразило суспільний неспокій, сподівання та передчуття невідомого не лише на семантичному і композиційному рівнях, а й у ширшому плані, втілившись у театральному розквіті, який критики назвали кризою.

В другому підрозділі «Становлення місцевої мистецької періодики» узагальнено процес зародження та формування мистецької періодики міста, відновлено в хронологічній послідовності процес становлення і розвитку типу театральних, літературних, сатирично-гумористичних, музичних, фото – та кіновидань досліджуваного періоду.

У ХХ століття Одеса увійшла вже з досвідом видання літературної, наукової, суспільної, духовної, довідкової періодики. Наприкінці ХІХ століття у Південному степовому регіоні сформувалися такі типи видань: літературні, літературно-суспільні, суспільно-політичні, спеціально-наукові, спеціально-господарчі, духовна преса, довідкові видання. Публікації, що висвітлювали мистецьке життя, друкувалися на сторінках періодичних видань суспільного характеру. Ситуація змінилася на початку ХХ століття, коли з’явились спеціалізовані театральні видання, що намагалися у своїх публікаціях усебічно охопити культурно-духовне життя Одеси, країни.

Мистецька періодика у досліджуваний період досягла у місті небувалого розквіту, світ побачило понад 50 мистецьких спеціалізованих видань: театральні, музичні, літературні, сатиричні, кіно – та фотовидання.

Найбільше було театральних видань: «Артистическое справочное бюро» (1910), «Обозрение театров» (1911), «Театральные отголоски» (1910), «Сцена и жизнь» (1911), «Театр и танцы» (1911), «Южное артистическое бюро» (1912), «Современный театр» (1912), «Театр и коммерческий листок объявлений» (1910), «Сцена» (1912), «Антракт» (1913–1914), «Одесская рампа» (1914), «Театральный курьер» (1913), «Одесское обозрение театров» (1911–1917), «Театральный листок» (1915–1916), «Театр и кино» (1915–1919), «Южный музыкальный вестник» (1915–1918), «Театр» (1919), «Театральный день» (1918–1919), «Театр и искусство» (1919), «Театральный листок» (1918–1919) Крім того, за театральним життям стежило й чимало інформаційних, літературно-політичних видань.

Саме в цей період виник, вперше на Півдні Росії, музичний періодичний орган – «Южный музыкальный вестник» (1915–1918) – науково-академічний журнал. Ще в XIX столітті події музичного життя міста всебічно висвітлювалися в інших газетах та журналах. «Южный музыкальный вестник» був єдиним журналом такого рівня на Півдні Російської імперії і це не дивно, адже Одеса на початку XX століття сформувалася як центр музичної культури. Видавцем вісника був М. Марценко – викладач Одеської консерваторії.

Перші спеціалізовані кінематографічні видання виникли саме у другому десятиріччі ХХ століття. Процес розвитку одеської дореволюційної кіноперіодики та кінодумки можна поділити на декілька етапів. Перший етап – це анонс ілюзіонів у мистецьких періодичних виданнях, другий – це поява відділу кіно в періодиці, третій – зародження кінематографічного органу в Одесі (друге десятиліття ХХ століття). Першими виданнями про кіно і для кіно були «Программа и обозрение зрелищ и театров» (1908–1910), «Кинематограф» (1910), «Одесский иллюзион-кинематограф» (1911), «Театр и кино» (1915–1919).

Соседние файлы в предмете Журналистика