Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Народовська журналістика.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
90.17 Кб
Скачать

1.1 Народовство як культурна й суспільно-політична течія

Як уже зазначалось, існувало дві протилежні течії – москвофіли і народовці. Перші визнавали Російську імперію спасителем західних земель та хотіли приєднатися до неї. Учасники, які там перебували, були переважно консерваторами або ж відносились до сільської буржуазії. А. Петрушевич, М. Малиновський, Я. Головацький, Б. Дідицький, С. Шехович та Д. Зубрицький були найвідомішими членами організації. А їхнім виданням була газета «Слово». Свої ідеї вони вбачали через призму того, що українського народу як такого не існує, а ми всі відносимось до російського. Народовці в свою чергу боролися за права українців у складі Австрії та у 1848 році заснували власне товариство «Просвіта». Народовці мали явного лідера і ним був Данило Танякевич - галицький громадський діяч і публіцист. А вже пізніше інші товариства з різними сферами діяльності: політична, економічна, освітнє, молодіжно-спортивна. А засноване у Львові - Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Ще одна видатна постать фігурувала у рядах народовців, ним був Іван Франко, який очолив радикальний бік національного визвольного руху. Саме з його починань й утворилась в жовтні 1890 року Русько-українська радикальна партія (РУРП). І вже пізніше виникає та постає у вжитку терміни «радикал» і «радикальний», які збереглися і до сьогодні.

До складу народовського руху входила інтелігенція Галичини: лікарі, студенти, письменники. Молодь дуже любила й захоплювалась творами Шевченка, та й сам Д. Танякевич опубліковував поезію Кобзаря. Після заборони українського друкованого слова в Східній Україні - Валуєвський циркуляр 1863року та Емський указ 1876 року. Тут видавалися такі майстри слова: О. Кониський, П. Куліш, М. Старицький, М. Драгоманов, І. Нечуй-Левицький, М. Костомаров.

Крім «Просвіти», «Руської Бесіди», народники організували ряд товариств, серед яких: Літературне товариство імені Шевченка (1878), було реорганізовано в Наукове товариство імені Шевченка (1893), «Російське товариство педагогічне» (1881), що видавало освітній журнал «Вчитель» та ілюстрований двотижневик для дітей та молоді «Дзвінок».

Було активізовано також політичну діяльність народовців, яка припадає на кінець 70-х ХІХ століття і пов'язана з іменами діячів культурно-політичного руху: В. Барвінського, В. Навроцький, Ю. Романчука, О. Огоновський, О. Барвінського, А. Вахняніна, О. Терлецького та інших. Від них відокремилась під впливом москвофілів Драгоманова нова радикальна течія - І. Франка, М. Павлик, О. Терлецький. Виявлення «москвофільського» напряму в діяльності старого Руській ради спонукало народників створити свою політичну організацію. І на противагу москвофільській Руській раді, 4 жовтня 1885 у Львові під проводом Юліана Романчука створена Народна рада, метою якої було продовження традицій Головної Руської Ради 1848 року.

У 1980-х роках народовці зародилина Буковині ідеї національного відродження. Національний рух зміцнів після переїзду на Буковину Степана Смаль-Стоцького, який у 1885 р. став професором Чернівецького університету. С. Смаль-Стоцький — учений-педагог, політико-культурний діяч, який обстоював повне рівноправ’я українців в адміністративному й політичному житті. На Буковині рух переважали у багатьох аспектах над москвофілами, організувавши випуск видання «Буковина» 1885 року, тим самим діставши вплив у культурних та політичних організаціях. Далі народовці поширились на закарпатські землі і це мало в більшій мірі літературне начало. Але там склалася сумніша ситуація з збереженням культури ніж на Буковині.

Результатом продуманої політики Відня та Риму і недостатньо сформованою політикою російського уряду, в 1890-му році в Галичині проголошується так звана «Нова Ера». Це стало новим напрямком національної культурно-політичної діяльності громадськості. Вона по-різному пішла за мотивами народовців, які виступали за своє право відділятися від Галичини, від її непольського населення. Вибори до Галицького Сейму 1889 року, проводило 16 депутатів з рядів народовців, вони ввійшли до «Руського Клубу». 151 депутат входив до складу Сейму і частина «Руського клубу» становила меншість. Тому бажання їх учасників доволі часто не враховувалися. Поляки і австрійський уряд не хотів через свою кількість пригноблювати галицьких «русинів», чим підірвати їх настрої і посилення проросійських ідей. Їх головний задум полягав в тому, щоб створити ілюзію заперечення галичан своєї культури та національності, натомість ніби виступати на боці Росії, виявляти прихильність до Австрії. Звідси випливає думка про те, що Галичина користується підтримкою Відня і Риму, а москвофільські ідеї визнати антидержавними. 25 листопада 1890 року, після закінчення переговорів, два учителя «руської» гімназії Ю. Романчук і А. Вахнянин, проголосили про зміст своєї заяви в якій йшлося про те, що «народ Галицької Русі не має нічого спільного з іншою Руссю і великоросами, а також з висловленням від імені всієї Галицької Русі відданості й вірності Австрійському царюючому дому та католицької церкви»[15] Саме так розпочалося становлення «нової ери», яка характеризується «як порозуміння народовського проводу з К. Бадені, який одночасно представляв у собі і уряд, і польську сторону» Головною метою в «новій ері» було розмежування народовців і старорусинів, після того як вони проголосять ідеї своєї програми. Основним тепер виступало підпорядковування українського плину на Галичині. Тому австрійський уряд мав знайти вирішення конфлікту між поляками та українцями.У 90-х роках була озвучена угода про поступки з обох сторін. ЇЇ уклали Юліан Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський, Володимира Антонович, яка називалась «Нова ера». Від імені уряду намісник Галичини граф Казімір Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис»«(Стефанович). Юліан Романчук пішов на поступки, від незначної кількості народовців проголосив про сприяння політики австрійської держави. Більшість народовців вважали за потрібне об’єднатись у Русько-Українську Радикальну Партію, але тут виникла проблема, адже вона виступала дуже різко проти політики «нової ери» і продовжувала опір. «1899 — основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську Національно-Демократичну Партію (відіграла основну роль в уряді ЗУНР). З 1919 ця партія стала називатися «Національно-Трудова Партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО)». [7]

Це пов’язано з шовіністичним характером угорського руху, переслідуванням українських закарпатців, що підштовхнуло україномовну інтелігенцію Закарпаття підтримувати розповсюдження «москвофільства» як противагу швидкому розвитку офіційної «мадяризації» населення. Таким чином, українська самобутність Закарпаття знищувалась як з боку Угорщини, так і з боку Росії. Боротьбу проти мадяризації і москофільства, за економічний та духовний поступ в кінці XІX на початку XX ст. вела лише жменька молодих народовців. Протистояння народовців і москвофілів породило виникнення політичних партій: «Російсько-української радикальної (жовтень 1890), Української національно-демократичної (грудень 1899), Української соціал-демократичної як складової частини австрійської соціал-демократичної (вересень 1899)». [20, c. 95] До їх виникнення і діяльності можна віднести участь таких відомих українських діячів М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, М. Павлик, Ю. Бачинського, Ю. Романчук, В.Будзіновскій, С.Даніловіч, В.Стефаник, В.Охримовичем. Початок ХХ століття ознаменувало себе ваговими перебігами в соціальному житті руху:посилення угорського впливу, розповсюдженню консервативних ідей москвофільського руху та виникнення народовства як соціально-політичної течії.

Соседние файлы в предмете Журналистика