Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Українські енциклопедії на національному ринку тематико-типологічний аналіз

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
71.85 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Кафедра видавничої справи і редагування

Курсова робота

з дисципліни: "Довідкові видання"

на тему: "Українські енциклопедії на національному ринку: тематико-типологічний аналіз"

Вступ

Довідкові видання допомагають знайти читачу потрібну інформацію. Головною їх перевагою є лаконічність найрізноманітнішої викладеної інформації. розміщеної в зручному для швидкого пошуку порядку. Однак, нині, коли стрімко розвиваються наукові напрями в усіх без винятку галузях знань, оновлюються, звільняються від ідеологічних догм суспільствознавство, історія, вкрай необхідними виявляються ті довідники, які віддзеркалюють рівень науки і культури нації об’єктивно, неупереджено, з фундаментальною повнотою. Це, в першу чергу, енциклопедії й енциклопедичні словники широкого тематичного спектру.

При цьому для упорядника і редактора важливо зрозуміти потреби читача і завдання підготовлюваного видання, адже специфіка інформації залежить від читацького адреси та цільового призначення видання. Інформація довідкового видання повинна володіти такими важливими для читача якостями, як повнота, корисність, достовірність. Видання довідників та енциклопедій вимагає кропіткої, тривалої, часом багаторічної, організованої діяльності великого кола фахівців.

Відомо, що в Україні зареєстровано понад 5 тисяч видавничих структур. Не усі з них, на жаль, є компетентними у виданні тої літератури, яка продукується від їхнього імені. Найбільш ґрунтовною у царині довідкової літератури є енциклопедія. Тому проаналізувати українські енциклопедії на сучасному національному книжковому ринку буде вкрай доречно.

Об’єктом курсової роботи українські енциклопедичні видання на сучасному книжковому ринку;

Предметом – характеристика концепції, змісту та структури енциклопедій, аналіз потенційних умов видання книг цього жанру в Україні.

Мета курсової роботи дослідити світовий досвід видання персональних енциклопедій та можливості його втілення на українському книжковому ринку.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання більш кокретних завдань:

зазначити роль та місце енциклопедій у довідковій літературі;

охарактеризувати типологічний ряд енциклопедій;

вказати на особливості видавничої підготовки довідкових видань;

охарактеризувати перші персональні енциклопедії та визначити роль персональної енциклопедії у світовому книговиданні;

провести ретроспективне дослідження довідкових видань;

виявити особливості тематики, типології, структуру та змісту сучасних енциклопедій

Під час опрацювання теоретичного аспекту використано книги українських та російських науковців. Надійними джерелами стали праці С. Антоновой "Редакторская подготовка изданий"та М. Тимошика "Книга для автора, редактора, видавця" тощо. Чимало якісного матеріалу почерпнуто зі статті А. Харлана "Особливості редакційного опрацювання енциклопедичного видання".

Курсова робота складається з трьох частин: вступу, основної частини та висновків. Окрім цього, поданий список використаної літератури та покажчик.

1. Суть і значення поняття "енциклопедія – довідкове видання"

1.1 Визначення та призначення довідкових видань

Редагування довідкової літератури — це багатоаспектний процес редакційного опрацювання довідкової літератури, метою якого є якісна та ґрунтовна підготовка видання до друку.

Центральне місце в системі довідкових видань посідають енциклопедії. Це найавторитетніші видання, що вимагають ґрунтовного редакторського опрацювання та ретельної наукової роботи у процесі підготовки.

Згідно з класифікацією М. Тимошика, типологічний ряд довідкових видань є таким [16; с.330–332]:

- словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, термінологічні, тлумачні);

- довідники (наукові, виробничо-практичні, масово-політичні, навчальні, популярні, побутові);

- енциклопедії (універсальні, галузеві);

- довідково-інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту тощо).

Незважаючи на розмаїття довідкової літератури щодо змісту і форми подачі матеріалів, її можна умовна поділити на дві великі групи:

- довідкові видання, в яких систематизовано подана інформація за окремими галузями знань;

- довідкові видання універсального характеру, де представлена інформація з різних галузей знань.

Енциклопедії, крім того, широко використовують редактори різних видавництв, редакцій для перевірки точності наведеного авторами фактичного матеріалу (дат, власних назв, статистичних відомостей тощо).

Створені в результаті копіткої науково-методичної та редакційно-видавничої роботи, енциклопедичні видання, як правило, слугують упродовж тривалого часу, а тому повинні відповідати суворим вимогам щодо культури видання, забезпечувати читачам зручність користування під час отримання необхідної інформації.

Детальніше охарактеризуємо суть та значення поняття "енциклопедія".

Відповідно до Держстандарту країни "Видання. Основні види. Терміни та визначення", енциклопедія – це довідкове видання зведення основних відомостей з однієї чи усіх галузей знання та практичної діяльності, викладених у коротких статтях, розташованих за абеткою їхніх назв або в систематичному порядку [10].

М. Сікорський подає таке визначення: енциклопедія – однодомне або багатотомне довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основні відомості по одній або всіх галузях знання і практичної діяльності, викладені у вигляді коротких статей, розташованих в алфавітному чи систематичному порядку [14].

С. Антонова так ідентифікує цей жанр: енциклопедія – це довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основні відомості по одній або всіх галузях знань або практичної діяльності, викладені у вигляді коротких статей, розташованих в алфавітному чи систематичному порядку [7, с. 177].

Перше, на що необхідно звернути увагу редакторові при підготовці енциклопедії, — відповідність матеріалу читацькій категорії. Остання визначає тематику видання, порядок добору зведень, ступінь розгортання інформації (розмір статей), форму і методи викладу матеріалу. Особливо важлива ця умова для дитячих енциклопедій, оскільки невідповідність визначеній віковій групі може відштовхнути юного читача і зробити видання просто непотрібним.

Вибір структури видання, як пише А. Харлан у статті "Особливості редакційного опрацювання енциклопедичного видання" виробляється, виходячи з його цільового призначення (для широкого кола читачів чи для певної читацької групи) [18, с. 254].

Основним етапом попереднього планування енциклопедії є складання словника. Словником називають повний алфавітний чи систематичний перелік назв статей із указівкою їхнього обсягу в друкованих знаках, наявності бібліографії, карт та ілюстрацій. Редактор повинен оцінити принцип добору термінів, повноту словника, відповідність складових його слів потребам адресата, відсоткове співвідношення змісту словника за тематикою (тобто, якщо перед нами універсальна енциклопедія, кількість статей з історії в ній не може становити 80 %; статті із різних галузей знань повинні бути подані в процентному відношенні приблизно однаково) [18, с. 254].

Енциклопедичні видання виконують такі функції [12, с. 400]:

Інтегральна. Забезпечує цілісність знання за рахунок систематизації та актуалізації знань у єдине ціле;

Нормативна. Рівень наукового розуміння об’єктів та процесів, які відображаються енциклопедією, що становить собою певну норму в науковому пізнанні та практичній діяльності;

Трансляційна. Забезпечує трансляцію знання користувачам: науковцям, викладачам, діячам культури, політики, мистецтва та студентам;

Інституційна. Регулює процеси мислення національного інтелекту, наукові дослідження, навчання, соціалізацію;

Розвитку. Процеси соціального розвитку через використання енциклопедичного знання в побудові та реалізації концепцій, стратегій, планів, технологій розвитку суспільства;

Аксіологічна (ціннісна). Уможливлює вироблення ціннісних орієнтирів та самоідентифікації у суспільстві;

Пізнавальна Відображає накопичення знань про певний предмет, явище, поняття та ознайомлення з ними людини;

Виховна Служить засобом саморозвитку людини, що забезпечується безперервним процесом розвитку;

Інформаційна Текст енциклопедичного видання містить смислову інформацію;

Комунікативна. Поширення інформації в просторі та часі, внаслідок чого – спілкування між соціальними групами;

Консультативна Містить довідковий матеріал, відповіді на пізнавальні та практичні питання.

Таким чином, Центральне місце в системі довідкових видань посідають енциклопедії. Енциклопедії – це найавторитетніші видання, що вимагають ґрунтовного редакторського опрацювання та ретельної науково-довідкової роботи у процесі їх підготовки.

1.2 Типологія енциклопедій

Повноцінне розуміння особливостей різновидів енциклопедій дозволяє кращою мірою підбирати потрібний матеріал для конкретного видання та знати тонкощі редагування того чи іншого жанру.

– За цільовим призначенням наукові (адресовані фахівцям і характеризуються особливою глибиною висвітлення певної галузі знань); науково-популярні (забезпечують інформаційні потреби широкого кола користувачів і містять доволі повні та різнобічні матеріали з будь-якої галузі знань), популярні (подають загальні відомості, корисні у повсякденному житті або для організації дозвілля);

– за характером інформації: універсальні (що охоплюють фактично усі наявні галузі знань; переважно є науково-популярними); спеціалізовані (зазвичай висвітлюють окремі галузі знань та можуть бути як суто науковими, так і науково-популярними; серед них додатково виокремлено галузеві, які містять відомості з науки, культури, виробництва чи практичної діяльності; тематичні, що наводять довідкові факти з певної теми, а також персональні, присвячені життю та діяльності видатної особи); регіональні (зосереджено матеріали щодо певного регіону, країни, населеного пункту; можуть бути як спеціалізованими, так і універсальними);

– за структурою основного тексту, тобто способом розташування довідкових статей: алфавітні, систематизовані, а також алфавітно-систематизовані (чи систематизовано-алфавітні, що визначається способом розташування статей);

– за складом основного тексту: окрім власне енциклопедії, вирізняють енциклопедичний словник – довідкове видання, де певна галузь знань представлена короткими статтями-довідками, розташованими в алфавітному порядку. Наголошено також, що енциклопедичним словником називають ще й тематичну енциклопедію, статті якої, однак, мають різний обсяг;

– за повнотою інформації: великі (повні) та малі (короткі) енциклопедії,

– за способом організації тексту — однотомні та багатотомні.

Проте, як стверджує Н. Черниш, цій типології зосереджено чимало відомостей теоретичного характеру, що мають важливе значення для видавців та мають бути враховані при розробці і редакторському опрацюванні змісту та структури енциклопедій. По-перше, в ній чітко виокремлено різні типи довідників за цільовим призначенням, структурою основного тексту тощо. По-друге, детально охарактеризовано доволі численний у сучасному книговиданні масив спеціалізованих Безперечно, у цій типології зосереджено чимало відомостей теоретичного характеру, що мають важливе значення для видавців та мають бути враховані при розробці і редакторському опрацюванні змісту та структури енциклопедій. По-перше, в ній чітко виокремлено різні типи довідників за цільовим призначенням, структурою основного тексту тощо. По-друге, детально охарактеризовано доволі численний у сучасному книговиданні масив спеціалізованих [19, с. 5–6].

Тому Н. Черниш запропонувала нову класифікацію. Аналіз досягнень та досвіду українського і світового енциклопедичного книговидання, а також відомостей низки важливих теоретичних досліджень з типології довідкових видань, опублікованих у різні роки, дає підстави запропонувати нову класифікацію енциклопедій, не лише зручну та корисну для видавничих працівників, а й відповідну вимогам нормативних документів з типології, передусім ДСТУ 3017—95 ''Видання. Основні види. Терміни та визначення''. Ця класифікація передбачає поділ енциклопедій за такими ознаками [19, с. 6–8]:

–Цільове призначення. Більшість сучасних енциклопедій належать до наукових, адже в них викладено актуальні, узагальнені, науково апробовані відомості, які одночасно задовольняють інформаційні потреби і ква-ліфікованого читача, який використовує їх у фаховій, науковій чи виробничій діяльності, і запити широкої аудиторії, що потребує короткої довідки з конкретного питання. Такими виданнями є, наприклад, ''Українська літературна енциклопедія'', ''Енциклопедія історії України'', ''Мистецтво України''. Однак існують й численні науково-популярні енциклопедії (зокрема, ''Лікарські рослини'', ''Енциклопедія Львова'' та ін.), що мають вужче, ніж наукові довідники, цільове призначення та сферу використання, адже забезпечують інформаційні потреби передусім масового читача, оскільки їх матеріал, хоч і висвітлює певну галузь достатньо повно, проте має яскраво виражений науково-популярний характер;

– Читацька адреса. Хоча загалом аудиторія енциклопедичних довідників доволі широка, без перебільшення, необмежена, однак виокремимо кілька груп, які користуються особливими різновидами видань. По-перше, це фаховий читач – спеціаліст певної або суміжних галузей знань, що звертається до енциклопедій за довідкою, необхідною у науковій чи виробничій діяльності.

По-друге, це юний читач. По-третє, окремою групою є масовий читач, який користується насамперед енциклопедіями, що подають ґрунтовні довідкові матеріали з усіх галузей знань та практичної діяльності (зокрема, такою є '’Енциклопедія сучасної України''), або науково-популярними чи популярними (ужитковими) довідниками конкретнішого змісту — ''Географічною енциклопедією України'', енциклопедичними працями ''Українська мова'' або ''Лікарські рослини'';

– Характер інформації дає підстави запропонувати таку класифікацію довідників. Насамперед доцільно виокремити: універсальні, галузеві, спеціалізовані та регіональні енциклопедії;

– За структурою (або розташуванням матеріалу) енциклопедії поділяються на: алфавітні, систематичні або змішані (алфавітно-систематичні). В алфавітних усі довідкові статті розміщені за абеткою їхніх назв, що створює читачам зручність та забезпечує швидкість пошуку. Зазвичай алфавітними є універсальні енциклопедії. Існують також енциклопедії, матеріал в яких розташований відповідно до системи, що є загальновизнаною в певній галузі знань чи практики, або за хронологією. Змішані (алфавітно-систематичні) енциклопедії мають доволі складну композицію: тут великі за обсягом розділи, що висвітлюють наукові проблеми у певній сфері, поєднані зі словниковою частиною, розташованою за алфавітом;

– За обсягом виокремлюють великі (понад 12 томів), малі (10 –12 томів), короткі (4– 9 томів) енциклопедії та енциклопедичні словники, що складаються з 1–3 томів;

– За форматом розрізняють настільні, портативні та кишенькові енциклопедії. Настільні мають найбільший розмір — 84×108 1/16, адже призначені для опрацювання, наприклад, у бібліотеці, за письмовим столом. Зазвичай це найпоширеніший формат українських довідників, його використано, наприклад, для двох видань УРЕ. Портативні енциклопедії дещо менші — їх формати 70×108 1/16, 70×100 1/16, однак вони також відповідають вимогам щодо зручності пошуку довідок, їх компактного розташування та наочності. Менш уживаним є формат 75×90 1/32, який використовують для кишенькових енциклопедій (на жаль, їх у вітчизняній книговидавничій практиці обмаль).

Отже, залежно від відомостей, що об’єднані в енциклопедії, розрізняють: універсальну (загальну) та спеціалізовану (галузеву), персональна енциклопедія є різновидом спеціалізованої. За розташуванням матеріалу енциклопедії поділяють на алфавітні та систематичні. Залежно від повноти представленої інформації енциклопедії можуть бути великими (найбільш повні) і малими (короткі) і так далі.

1.3 Особливості редакторського опрацювання довідкових видань

Складність підготовки довідників обумовлюється як змістовою, так і їх структурною специфікою. Важливе місце в якому посідає підготовчий період. Ключовий момент підготовчого періоду – розробка концепції майбутньої книги.

Концепція конкретизує типологічні параметри передбачуваного видання, чітко і повно розкриває його задум, завдання, загальні принципи підбору і організації матеріалу. Вона повинна бути розроблена в достатній мірі і включати в себе реальні та достовірні параметри, які, крім того, повинні повністю узгоджуватися один з одним. Концепція завжди конкретна, вона прив'язана до реальних читацьким потребам, до ситуації на книжковому ринку, враховує економічні та інші можливості видавництва.

Для редактора, як стверджує С. Антонова, важливо детально розібратися в суті пропонованої концепції, виявити основні складові задуму майбутнього видання. Насамперед необхідно усвідомити загальні принципи підбору і систематизації матеріалу, що стане підставою для визначення конкретних методів підготовки видання. Важливо враховувати в тому числі і прагматичний аспект: робота з матеріалом, "занурення" в нього зажадає прийняття конкретних рішень на всіх рівнях (словника, предметно-тематичної групи статей, окремої статті чи якогось її елемента та ін.) [7, с. 183].

Центральний момент у розробці концепції – максимально чітке визначення цільового та читацького призначення видання з подальшою їх конкретизацією. Виходячи з цього треба визначити характер читацьких запитів і принципи підбору матеріалу і його подачі.

Структура довідкових видань, як вважає дослідниця С. Антонова, підпорядковується єдиним принципом організації матеріалу, який, як правило, поділяється на окремі, відносно самостійні "відрізки" (ділянки) тексту – статті, позиції, фрагменти. Кожен "відрізок" є мінімальною структурною одиницею видання та представляє читачеві, описує той чи інший об'єкт (об'єкт опису) [7, с. 185].

Як пише Е. Адамов, зазвичай текст ділиться на ланки-довідки так, що саме ці ланки, як правило, складають порцію вибіркового читання при кожному разовому користуванні довідковою книгою. Причому у виданнях з формальним розташуванням матеріалу цей принцип простежується найвиразніше. Кожна довідка, будучи самостійним логічною ланкою, може бути структурно виражена засобами оформлення. У книгах, вирішених за систематичним принципом, важче виявити і позначити як логічно, так і поліграфічно основні ланки структурного поділу [6, с. 17] .

Також звернемо увагу на допоміжні елементи книги – науково-довідковий апарат. Елементи науково-довідкових апарату довідкових видання за класифікацією Е. Адамова [2, с. 55]:

- зведений пошуковий регістр у виданнях з нетекстовий засобами пошуку;

- зміст,

- розшифровка прийнятих скорочень і умовних позначень,

- методичні вказівки з користування виданням,

- алфавіт (у виданнях з алфавітній структурою розташування матеріалу, в тому числі у дитячих).

Допоміжні елементи основного тексту:

- хронологічні таблиці;

- карти і плани;

- структурні та еволюційні схеми;

- математичні таблиці, одиниці виміру, числові константи, формули і т. д. (в довідниках з технічної і математичної тематиці).

Для енциклопедії, як і для будь-кого іншого довідкового видання, дуже важлива зручність пошуку, що залежить від способу розміщення фактичного матеріалу (у цьому плані виграє алфавітний порядок розміщення). Зручність пошуку також досягається композиційним і графічним оформленням, поділом тексту на структурні складові: доданням цілісності кожній статті, ілюстрації, додатковим і довідково-допоміжним текстам.

І в той же час необхідне розмежування статей за рахунок виразного оформлення "стиків" між ними. Це створює візуальний комфорт, необхідний у будь-якому довідковому виданні. Подібна опрацьованість структури енциклопедичного видання не тільки сприяє прискоренню пошуку і сприйняттю необхідної статті, але й дає можливість швидко оцінити її обсяг перед читанням, що читач робить осмислено чи інтуїтивно.

Редактор, отримавши авторський рукопис, повинен, в першу чергу, упевнитись, чи відповідає авторський рукопис умовам замовлення. Однією з головних вимог до енциклопедичної статті є стислість і чіткість викладу. Не зайвим буде порівняти її з однойменними статтями інших енциклопедій, особливо тих, які вийшли у тому ж видавництві. Потрібно врахувати, чи відповідає тип (а отже, і обсяг) статті виду енциклопедії.

Статті в енциклопедіях бувають таких типів: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення (останні містять тільки дефініцію і — у разі запозичення слова з іншої мови – етимологію). Перші два типи статей є основними. Особливу увагу редактор повинен приділити внутрішній структурі статей енциклопедії: при аналогічній побудові рівнозначні статті повинні мати приблизно рівний обсяг і нести однакове інформаційне навантаження. Іноді в тексті однієї статті доводиться пояснювати відразу кілька визначень, що не зазначені в її назві, але необхідні для розкриття сутності описуваного явища чи предмета [18, с. 55].

Під час роботи над статтями в енциклопедичному виданні редакторові варто звернути увагу на елементи довідкового апарату, що мають безпосереднє відношення до самих статей. Це, в першу чергу, посилання на бібліографію, що супроводжує статтю. Посилання в енциклопедіях допомагають у пошуках потрібної статті та як найповніше і з найменшою витратою часу ознайомитися з питанням,яке його цікавить. Система посилання дасть можливість уникнути зайвого повторення одного й того ж матеріалу в різних статтях.

Таким чином, енциклопедія – це важлива складова довідкової літератури, а її підготовка становить собою важкий багатогранний процес, при якому редактору варто звернути увагу на: всебічність розкриття тієї чи іншої галузі знань або практичної діяльності, забезпечення зручності пошуку інформації, доступність викладу інформації, достовірність фактичного матеріалу.

2. Сучасний стан розвитку довідкової літератури в Україні

2.1 Найпрестижніші видання ХХІ століття

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) - багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Підготовку та видання Енциклопедії Сучасної України здійснює Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, створений 2004 року.

Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії - Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ - це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто: в галузі історії – це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України.

Детельніше зупинимося на Енциклопедії історії України у 10 під ліцензією GNU Free Documentation License.

Її видає Інститут історії України Національної академії наук України. До роботи над енциклопедією долучені Інститут археології Національної академії наук України (Київ) та Інститут українознавства імені І. Крип’якевича Національної академії наук України (Львів), а також багато вчених різних міст України, запрошених до роботи над енциклопедією; є автори з Польщі, Росії, Литви, Канади. В енциклопедії представлено відомості про видатних громадських діячів, учених, діячів культури та мистецтва, освіти, основні історичні події України, охарактеризовано життя українців в інших державах, надано відомості про окремих видатних людей планети, тим чи іншим чином пов’язаних з Україною, та про вчених, які істотно вплинули на розвиток історичної науки.

До роботи над енциклопедією долучені Інститут археології Національної академії наук України (Київ) та Інститут українознавства імені І. Крип'якевича Національної академії наук України (Львів), а також багато вчених різних міст України, запрошених до роботи над енциклопедією; є автори з Польщі, Росії, Литви, Канади. Загальна кількість авторів згідно списку робочої групи складає 864 вчених, але це неповні данні, орієнтовно число їх доходить близько тисячі.

Заслуговує на увагу енциклопедичний довідник “Рух опору в Україні, 1960–1990” (2010)3. Це перший енциклопедичний довідник з такою тематикою, укладений на основі унікальних архівних матеріалів та осогбистих спогадів учасників подій, багато з яких раніше не друкувалися. Видання охоплює період від зародження дисидентського руху до здобуття незалежності України у 1991 році. Окрему увагу приділено феномену шістдесятництва, українського самвидаву та боротьби за права людини. Довідник містить біографічні дані окремих діячів та інформацію про їхні твори, неформальну пресу і правозахисні різномовні видання, а також детальну бібліографію творчості учасників руху опору, політв’язнів і репресованих; зібрано рідкісну інформацію про діяльність підпільних груп в Україні, а також громадських організацій і комітетів на захист українських політв’язнів у Західних країнах.

Значна частина джерел, на які спиралися автори, є важкодоступною для сучасного дослідника, адже охоплено і вітчизняні, й діаспорні, й західні джерела, а також досі не публіковані тексти й фотографії, надані особисто людьми, які брали участь у Русі опору по обидва боки океану.

Отже, найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) - багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення.

Соседние файлы в предмете Журналистика