Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (від виникнення до середини XІX століття)

.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
89.99 Кб
Скачать

"Початок систематичного ілюстрування періодики" розглянуто в підрозділі 3.4. Виявлені обставини виникнення першого систематично ілюстрованого російськомовного періодичного видання "Живописное обозрение достопамятных предметов из наук, искусств, художеств, промышленности и общежития, с присовокуплением живописного путешествия по земному шару и жизнеописаний знаменитых людей, издаваемое Августом Семеном" (М., 1835-1844). Видання творилося як популярне, розраховане на широку демократичну аудиторію, включаючи малопідготовлених, але допитливих читачів, наприклад, учнівську молодь. Талант М.О.Полевого, який він щедро приклав до конструювання періодичного збірника, до вибору зображальних компонентів та їх сполучення з текстами, майстерність літератора-популяризатора робили видання доступним пересічному читачеві й одночасно задовольняло потреби найосвіченіших з них. Тираж "Живописного обозрения" швидко досяг п'яти тисяч примірників і продовжував зростати.

Переважаюча одножанровість текстових матеріалів та уніфікованість їх структури фактично перетворювали "Живописное обозрение" на велике за обсягом зібрання публікацій, у яких зображення використовувалося лише з переважанням однієї функції - остенсивного означення (від лат. ostendo - демонструю) для ефективнішого задоволення саме пізнавальних інтересів аудиторії. Пізніше за цією моделлю видавалися численні ілюстровані енциклопедії.

Водночас в Російській імперії з'явилося ще одне образотворчо-публіцистичне періодичне видання зі схожою видавничою програмою: "Всемирная панорама или галлерея привлекательнейших видов, ландшафтов, памятников и развалин, снятых с натуры и гравированных на стали искуснейшими художниками, издаваемая Иваном Делакроа" (Рига, 1835-1837). Видання альбомно-журнального типу випускалося окремими зошитами. Невдалою є спроба видавця створити кореспондентську мережу для одержання рисунків із провінції.

Назабаром видавець А.І.Моргенрот та упорядник В.С.Філімонов вдалися до підготовки серіального альбому "Живописная Россия или Историко-статистическая панорама государства Российского" (СПб., 1837-1839). В той час активно готував образотворчі публікації В.В.Пассек до своїх "Очерков России" (СПб.; М., 1838-1842), а П.П.Свіньїн працював над реалізацією давнього задуму "Картины России" (СПб., 1839. Ч.1). Н.В.Кукольник 1836 року виступив ініціатором та першим редактором-видавцем "Художественной газеты" (СПб., 1836-1838, 1840-1841) - художньо-критичного журналу, діяльність якого стала етапною у формуванні вітчизняного образотворчого мистецтва і становленні зображальної журналістики. Докладно розглянуто особливості ілюстрування цього видання, його творчу історію.

У цілому впродовж другої половини 1830-х - початку 1840-х років діяльність таких журналістів, як М.О.Полевой та його брат К.О.Полевой, Н.В.Кукольник, І.І.Делакроа, П.П.Свіньїн, ряду самодіяльних (таких, як Г.Г.Гагарін чи В.В.Пассек) та професійних художників, видавців образотворчих альбомних серій та ілюстрованих альманахів підготували той вибух образотворчої публіцистики середини 1840-х років, який здобув визначення "політипажної епохи". Цей час позначений зростанням питомої ваги демократичної преси, видань, що відбивали інтереси чи відповідали запитам тієї частини читацької аудиторії, що прилучилася до неї порівняно недавно. Наведені дані про кількісне зростання періодики за основними її типами свідчить, що верхівка миколаївської Росії стримувала природний розвиток системи вітчизняної преси.

Епізодично зображальні публікації з'являються в багатьох виданнях, навіть у газетах типу офіційних "Губернских ведомостей".

Прикладом довготривалого систематичного і цілеспрямованого використання ілюстрацій стала "Литературная газета" (СПб., 1840-1849). Вперше у вітчизняній журналістській практиці редакція вдалася до ведення послідовної хроніки ілюстрованих видань і хроніки виготовлених в Росії ілюстрацій. Аналізується характер і зміст зображальних публікацій газети, зокрема, ілюстрування побутово-фізіологічних оповідань Є.П.Гребінки.

Показано евоюцію творчого обличчя видання "Листок для светских людей" (СПб., 1839-1845), який художник В.Ф.Тімм розпочав випускати відразу після закінчення Академії мистецтв. Сприятливі умови розквіту "політипажної журналістики" дозволили молодому рисувальникові перетворити модну аркушівку на гумористичний журнальчик, де чи не вперше в Росії з'являється побутова ілюстрація і навіть шарж та карикатура.

В зображальну журналістику і видавничу справу приходять не лише професійні художники, але й талановиті дилетанти. Найпомітнішим з таких є М.Л.Невахович. Створений ним карикатурний альбом "Ералашъ" (СПб., 1846-1849) став помітним явищем національної журналістики і культури.

Найзначнішою спробою середини 1840-х років щодо утвердження вітчизняного багатоілюстрованого періодичного видання є випуск журналу "Иллюстрация" (СПб., 1845-1849). Детально розглядається система ілюстрування тижневика, еволюція основних жанрових форм зображальних публікацій, коло авторів. Відзначається, що від репродукування солоденько-романтичних сюжетів творів станкового живопису провідних європейських шкіл, характерного для ще недавньої "Художественной газеты", не залишилося й сліду. Видання намагалося крокувати в ногу з віяннями "політипажної" епохи.

До нових явищ віднесемо інтенсивний пошук жанрових форм для представлення добірок і тематичних серій гравюр та їх адекватного текстування. З суми однотипних жанрових зарисовок такі добірки перетворювались на цілісні образотворчо-тематичні сюїти з наскрізно проведеною думкою, ідеєю, гумористичним чи навіть сатиричним ефектом.

Детально розглянуто українознавчі публікації "Иллюстрации", зокрема, нариси М.М.Сементовського з рисунками В.І.Штернберга.

Важливим організаційним нововведенням стало відкриття власної ксилографічної майстерні при редакції тижневика.

Зростання суспільної уваги до ілюстрованої періодики і літератури позначалася й на розвиткові такого соціокультурного феномену, як видання учнівської та студентської рукописної "преси". Ця давня традиція здобула нове втілення зі становленням елітарних навчальних закладів - ліцеїв у Царському Селі, Москві, Одесі, Ніжині, згодом - фактично в усіх університетах Росії. Частина учнівських та студентських альманахів, збірників, газет і журналів мали багате ілюстраційне оформлення. Ці рукописні (згодом також і літографовані) видання за суспільних умов Росії набували рис опозиційності, випускалися всупереч волі начальства. Як приклад, наведено "газету літератури і новин "Момус" (М., 1831).

Впродовж другої чверті XІX ст. ілюстрована журнальна періодика Росії пройшла стрімкий шлях від несміливого копіювання обрисами романтичних сюжетів творів живопису зарубіжних художників тощо, до розгортання власних багатоілюстрованих тижневиків, спеціалізованих образотворчих видань, до створення кадрів власних художників, видавців, редакторів, що оволоділи специфікою зображальної журналістики, створювали умови для широкого застосування зображальної публіцистики в періодичній пресі.

У "Висновках розділу" відзначається, що для пізнього феодалізму характерною є наявність і стрімке зростання верств читачів, належних до селянства і міщан. Як правило, цей читач не мав систематичної освіти і соціологічними обстеженнями контингенту учнівської молоді чи читачів великих бібліотек не врахований. Але читацька маса, що активно діяла в процесах соціального розшарування суспільства, не настільки ж швидко диференціювалася за ознакою своїх читацьких інтересів і уподобань. Читач доростав до свідомого споживання культурних цінностей, система преси наближалась до читача, охоплюючи все ширшу аудиторію, до якої прилучалися все нові її верстви.

Нарощування обсягів ілюстрування, збільшення тиражів стало наслідком якісних змін в аудиторії друкованих засобів масової інформації. Воно потребувало технологічного переоснащення ілюстраційної справи. Спочатку в Англії та Франції, а потім - майже синхронно, в інших значних країнах, включаючи Росію, Австро-Угорщину, Польщу впроваджується торцевий дереворит. Ілюстрація стає дешевшою, тиражостійкою і внутріполосною, що відповідало завданням обслуговування значно зрослих аудиторій, інтенсифікації інформаційного виробництва й міжнародного обміну його результатами.

Для Росії другої половини 1820-х - початку 1830-х років характерною є поява низки типологічно різноманітних видань, які тією, чи іншою мірою використовують ілюстрацію. Ширшає спектр службово-ілюстраційних та художніх функцій, які покладаються на них у газетих і журналах. Суб'єкти зображальної видавничої діяльності все частіше з'являються в провінції. Урізноманітнюється ілюстрування галузевої періодики. Ширшає контингент журналістів, видавців, поліграфістів, художників-ілюстраторів, зацікавлених в підтримці ілюстрованої преси.

"Політипажна епоха" збігається з відчутним посиленням реалістичних тенденцій відображення дійсності в літературі, публіцистиці, образотворчому мистецтві, а відтак - у появі зображального репортажу і відповідних його можливостям ілюстрованих видань. Ці процеси уречевлювалися в практиці підготовки перших систематично ілюстрованих журналів, у яких поступово трансформується проблематика, жанри зображальних матеріалів, їх текстовий супровід, зв'язок із іншими видами творів друку.

Четвертий розділ "РОЗВИТОК ФОРМ ІЛЮСТРУВАННЯ КНИЖКОВОЇ ПЕРІОДИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XІX cт." розпочато темою "Елітарний російськомовний альманах кінця 1830-х - початку 1840-х років" (підрозділ 4.1).

Вдаватимемося до способів узагальненого розгляду альманахової літератури як частини масово-комунікаційного потоку з метою виявити тенденції зародження реалістичних засад відображення дійсності і розвитку їх документальних образотворчих форм. Підрахунки показують вибуховий характер нарощення альманахових видань: у десятих роках XІX століття їх зареєстровано 78, у двадцятих - 118, тридцятих - 137, далі на два десятиріччя - незначне зниження і знову невпинне зростання.

Стрімко зростає ілюстрованість авторських видань - літературних, довідкових, підручникових тощо. Деякі з них також розглядаються в роботі. До наведених даних не увійшли численні відомчі календарі, путівники тощо. Виявлено принципи і зміст ілюстрування "Памятных книжек", що їх видавало Військове відомство.

Відзначено, що розквіт ілюстрованої альманахової літератури збігся із знаменним моментом руйнування традицій емблематично-романтичного вирішення образотворчих завдань, у тому числі й у мистецтві книги. Натомість виявляли себе тенденції реалістичного відображення дійсності. В Росії наближався час здійснення масштабних літературно-мистецьких проектів і головні діячі, організатори та виконавці близького злету зображальності вже виходили на арену літератури, журналістики і образотворчого мистецтва 1830-х років.

Одним із перших заявив про себе О.П.Башуцький, українець за походженням. Розглянуто спробу випуску ілюстрованого багатотомника "Панорама Санктпетербурга", причини незавершеності видання.

Лише небагато видавців могли дозволити собі тривале фінансування багатотомних образотворчих видань з тим, щоб випускати їх повним комплектом. Наводиться приклад тривалої роботи А.О.Плюшара з підготовки трьох частин книги "Картинная галлерея, или систематическое собрание рисунков по всем отраслям человеческих познаний. Изящное литографированное издание" (СПб., 1838-1840). Монументальною є спроба видавця О.П.Смірдіна випустити десятитомник "Сто русских литераторов". Аналізуються причини невдачі цього проекту.

Досвід здійснення і цього видавничого проекту свідчив про необхідність орієнтації на створення і використання національної видавничої бази. Тільки концентрація зусиль видавців, авторів (літераторів і художників), виконавців-граверів та поліграфістів (друкарів, літографів та ін.), а також розповсюджувачів видань (зокрема, книготоргівлі) могли забезпечити стислий час їх підготовки й випуску, а також ритмічність появи серіальних публікацій. Регулярність же виконання передплатних замовлень підвищувала довіру до видавців і сприяла економічній ефективності видань.

Розвиток альманахової літератури породив і таке соціокультурне явище, як елітарний альманах. В альманахах В.А.Владиславлева, за час їх видання (СПб., 1838-1844) застосований фактично весь доступний вітчизняним "альманашникам" арсенал добірних оформлювально-ілюстраційних засобів. Система їх включає титульну асоціативно наснажену віньєтку, парадний портретний фронтиспіс, різноманітні за жанрами репродукованих творів ілюстрації на вклейках. "Утренняя заря" є елітарним виданням і за всіма характеристиками художньо-технічного оформлення. Знаходимо тут і новаторські форми синтезу слова і зображення. Розглянуто технологію підготовки зображальних публікацій, коло авторів, форми роботи з ними, відгуки сучасної критики, причини успіху і припинення видання.

Традиційний альманах як форма реалізації літературного процесу та зображальної публіцистики, що народжувалася, вже вичерпувався. Зниження якості публікацій в альманахах зумовлюється соціокультурними причинами. Матеріали, які раніше були органічними для альманаху, активно вбирали новонароджені "товсті" енциклопедичні журнали.

Зображальна журналістика Росії опинилась перед новим етапом розвитку, але його магістральним шляхом мала бути орієнтація не на елітарність публікацій і аристократичного читача, а навпаки - подальша демократизація видань, залучення до їх аудиторії нових верств населення, виховання власних кадрів художників преси, художників-граверів, журналістів і видавців, спеціалізованих на підготовці образотворчих та ілюстрованих видань.

У підрозділі 4.2 "Ілюстрування альманахів та книг в Україні 30-50-х років XІX століття" відзначено, що видання літературно-художніх альманахів та збірників в Україні та їх ілюстрування позначено не меншими протиріччями, аніж у Росії в цілому. Оскільки відбувалося воно за умов постійних утисків українства і його культури відразу в двох імперіях (російській та австро-угорській), значення альманахового періоду становлення української журналістики важить навіть більше, ніж при більш-менш рівномірному поступові, як, скажімо, в тій же російській культурі та журналістиці.

Розглянуто стан джерелознавчого та бібліографічного забезпечення дослідження української книжкової періодики. Встановлено, що майже півстоліття тривав процес стабілізації виходу альманахів і лише з середини 1870-х років він стає безперервним, тобто, щороку з'являється не менше однієї назви. Впродовж XІX століття щорічна кількість випущених альманахів лише тричі перевищувала чотири (1878, 1887, 1898).

Досліджені зусилля з ілюстрування "Украинского альманаха" (Харків, 1831), а також видань "Утренняя звезда" (Харків, 1833-1834), "Одесский альманах на 1831 год, изданный П.Морозовым и М.Розбергом", "Подарок бедным: Альманах на 1834-й год, издаваемый Новороссийским женским обществом призрения бедных" (Одеса, 1834), "Новороссийский календарь на 1837 год, издаваемый П.Морозовым" (Одесса, 1836), випусків "Одесского альманаха 1839-1840 рр. та ін.

Спробою підготувати умови для видання українського журналу в Києві (це мав бути літературно-науковий місячник "Киевский собеседник") є поява альманаха "Киевлянин, издаваемый Михаилом Максимовичем" (К., 1840-1841, 1850). Але царат не дозволив видання.

Різноманітний і повчальний досвід діяльності з ілюстрування видання знаходимо в зв'язку із появою чотирьох книг харківського альманаху "Молодик" (Харків, 1843; СПб., 1844); його розглянуто найбільш детально. Показано роль Г.Ф.Квітки-Основ'яненка у згуртуванні творчих сил, зусилля І.Є.Бецкого з ілюстрування альманаху, основні форми словесно-зображального синтезу, застосовані в ньому.

Розкрито принципи ілюстрування також альманахів "Южный русский зборник, Издание Амвросия Метлинского" (Харків, 1848), книг Т.Г.Шевченка "Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки" (СПб., 1844), М.М.Сементовського "Старина малороссийская, запорожская и донская" (СПб., 1846) та "Потемкин как казак войска Запорожского" (СПб., 1851), періодичних альбомів історико-краєзнавчої тематики: "Галерея киевских достопримечательных видов и древностей" (К., 1857) та ін.

Розглянуто ілюстрування видань, спрямованих на наукове осмислення минулого України, дослідження її старожитностей, як от: "Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов" (К, 1845. Т.І), "Древности, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. Antіquіtes, publіees par la Commіssіon provіsoіre d'Archeologіe" (К., 1846; СПб., 1846), "Обозрение Киева в отношении к древностям, изданное по высочайшему соизволению Киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем" (К., 1847), "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии, изданные по высочайшему соизволению киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем" (К., 1848) та аналога й протографа цієї праці - книги М.Грабовського "Ukraіna dawna і teraznіejsza. Tom І. O zabytkach najglabszej starozytnoscі" (Kіjow, 1850). Аналізуються ілюстраційні публікації українознавчих праць К.Зеленецького, М.В.Закревського, М.О.Гатцука, Д.Л.Мордовцева та ін.

На теренах України суспільно-політичні умови, в яких перебувало корінне населення, суворі утиски національної культури, постійне "вимивання" кращих інтелектуальних сил до імперських центрів не дозволяли розгорнути видавничу діяльність у ній тією мірою, що відповідала би культурним потребам українців і можливостям наявної творчої інтелігенції. Неоціненним є внесок у становлення російської зображальної журналістики вихідців з України О.П.Башуцького, Н.В.Кукольника, В.С.Семененка-Крамаревського та ін., які сприяли появі в редагованих ними багатоілюстрованих виданнях українознавчих публікацій, залучили до діяльності ілюстратора Т.Г.Шевченка.

В Україні розвиток журналістики прирікався на постійне перебування в "альманаховій" стадії. Більшість з українських альманахів типологічно тяжіли до переростання в ілюстровані видання журнального типу зі сталою періодичністю. Та за умов царату природно-історичний розвиток української нації, відповідно, - її культури і засобів масової інформації, - цілеспрямовано пригальмовувався.

Підрозділ 4.3 "Література, ініційована зображенням: ілюстровані збірники і серійні видання 1840-х років у Росії" розпочинається з аналізу творчого доробку П.П.Свіньїна та В.В.Пассека, у історико-краєзнавчих дослідженнях і популярних виданнях яких наприкінці 1830-х років заявило про себе як про якісно нове явище документально-публіцистичне використання зображальних публікацій.

Детально розглянуто видання "Наши, списанные с натуры русскими" (СПб., 1841-1842) за редакцією О.П.Башуцького, яке стало етапним для розвитку вітчизняної зображальної публіцистики. Серед авторів його - Г.Ф.Квітка-Основ'яненко і Т.Г. Шевченко. Показано принципи використання ілюстраційного ряду, суспільну боротьбу навколо видання, роль художньої критики в становленні нових форм словесно-зображального синтезу.

Наступними серіалами, побудованими за принципами ілюстрованих фізіологій, стали неперіодичний збірник Ф.В.Булгарина "Комары: Всякая всячина", його ж "Картинки русских нравов" (СПб., 1842), "Очерки русских нравов или лицевая сторона и изнанка рода человеческого" (СПб., 1843) з рисунками В.Ф.Тімма та ін. На матеріалі цих творів і альбомів "Петербургский театрал" (СПб., 1843) показано особливості творчої індивідуальності художника-репортера, особливості роботи Тімма в пресі.

Оцінюється значення появи збірника "Физиология Петербурга, составленная из трудов русских литераторов" (СПб., 1844) як події, що засвідчила перехід ілюстрування альманахів у нову якість. Текст і його зображальний супровід у "Физиологии Петербурга" набули ознак ідейної та стильової єдності, що стало новим явищем у вітчизняній демократичній культурі. "Фізіологічні" нариси некрасовського альманаху якісно відрізняються і від збірника-попередника "Наши" в розробці "фізіологічно"-соціальної проблематики. На відміну від авторів "Наших", автори "Физиологии Петербурга" не мають на меті створювати "моральну енциклопедію" новітнього часу. Узагальнення досягається через дослідження конкретної людини, яка належить до певного соціального прошарку і показ того, який вплив на особистість справляє приналежність до професії.

Докладно розглянуто обставини появи ілюстрацій Г.Г.Гагаріна до повісті В.А.Соллогуба "Тарантас", їх місце в становленні зображальної публіцистики, мистецтва книги, суспільну боротьбу навколо твору.

Розкрито причини згортання планів продовження "Физиологии Петербурга" і видання М.О.Некрасовим ілюстрованого альманаху "Первое апреля" (СПб., 1846) та книги "Петербургский сборник", показані зусилля видавців із ілюстрування періодики.

У "Висновках розділу" стверджуемо, що феномен "альманахового періоду" і полягає в концентрованих процесах збирання літературних та художніх сил, прискоренні формування і диференціації аудиторії, створенні засад масово-комунікаційної діяльності - видавництв, редакцій і їх контор, спеціалізованих друкарень та інших поліграфічних підприємств, майстерень із виготовлення форм друку тощо. Зокрема, для забезпечення ефективої діяльності з випуску образотворчих та багатоілюстрованих видань створюються граверні майстерні, виховуються кадри граверів, а згодом і художників преси та художників-хронікерів. Саме на такій матеріальній, кадровій та соціокультурній основі відбувається творення відповідної потребі конкретного суспільства візуальної культури, формування феномену зображальної журналістики.

Із розширенням і демократизацією аудиторії засобів масової інформації, яке інтенсифікувалося в 1840-х роках, окреслився і процес перерозподілу зображально-ілюстраційного потоку зі сфери поширення друкованого лубка до ілюстрованої періодики. На початку 1840-х років у ілюструванні вітчизняних альманахів також помітним стає посилення реалістичних тенденцій зображальних публікацій. Хронологічно це збігається з появою "фізіологічного" напрямку в європейській і російській публіцистиці, з якісними змінами в аудиторії періодики, перебудовою їх загальнонаціональної системи.

Утвердження реалістичних тенденцій у зображальній журналістиці супроводжується появою низки серіальних видань із використанням історико-краєзнавчих публікацій, дорожніх нарисів тощо. Одночасно з демократизацією ілюстраційного оформлення книжкової періодики відбувається й зміна технологій виготовлення форм друку. Широкого застосування набувають дереворити й літографія, що мають значно більшу тиражостійкість.

Разом із тим у цей же період синхронно з утвердженням вітчизняних "фізіологій" і перших систематично ілюстрованих журналів та інших серіальних видань помітною стає криза форми ілюстрованого літературно-художнього альманаху. Починається новий перерозподіл аудиторії між альманаховими виданнями, енциклопедичними та тонкими ілюстрованими журналами, газетами і за умов конкуренції багато органів преси вдаються до спроб ширшого ілюстрування, випуску додатків альбомного типу.

На часі є забезпечення такого словесно-зображального синтезу, в якому роль ілюстратора була би рівноправною, а то й визначальною у зіставленні з роллю автора тексту. Зміні поглядів на ілюстрацію, її можливості і значення у виданні сприяла поява ілюстрованих серіалів. Кращі з ілюстрацій середини XІX ст. уже претендують на глибину публіцистичного узагальнення, багатоаспектність висвітлення суспільно вагомої проблематики. З функціонального супроводу текстової публікації ілюстрації перетворюються на основний типоформуючий елемент друкованого твору.

Разом із тим видання, ініційовані зображальним рядом, засвідчили вичерпання літературної та художньо-оформлювальної форми альманаху в Росії середини XІX століття. Йдеться саме про форму, бо кількісне зростання літературно-художніх збірників і альманахів невпинно продовжувалося до кінця століття, зростала та еволюціонізувала їх ілюстрованість.

Проблематику і жанри, характерні для альманаху, перебрала журнальна періодика, особливо ж - енциклопедичні "товсті" журнали. Одночасно розпочався бурхливий розвиток сатиричної журналістики, характерний для доби першої революційної ситуації в Росії. Журнал надовго стає провідним типом періодичного видання, поступившись місцем газеті вже на початку XX століття.

Цензурна політика уряду, наляканого "весною народів" кінця 1840-х років, а згодом події, пов'язані з Кримською кампанією і поразкою царату у війні, знову вже вкотре деформували хід природного розвитку періодики. Більшість аналізованих нами ілюстрованих видань змушені були припинити існування.

Наслідком короткотермінового, але досить інтенсивного розвитку вітчизняної зображальної журналістики впродовж другої чверті XІX століття виявилося становлення основних типологічних форм ілюстрованої періодики, поява перших багатоілюстрованих тижневиків, когорти професійних художників преси і розвиток ними засобів образотворчої поетики реалістичного і сатиричного відображення. Відбулося народження художнього репортажу, вітчизняного граверства для періодики - як на металі, так і на дереві (торцевого ритівництва). Мали місце зусилля до налагодження співробітництва редакцій з позаштатними художниками-аматорами, тобто виявлено готовність до створення відповідної кореспондентської мережі.

У "ВИСНОВКАХ" підбито підсумки дисертаційного дослідження. Зокрема, відзначено, що вивчення розвитку ранньої зображальної журналістики дозволило ввести до наукового обігу матеріали аналізу десятків ілюстрованих видань, які з позицій сучасного журналістикознавства розглядаються вперше. Посутньо розширені уявлення про стан ілюстрованості періодики аналізованого періоду. Визначене коло осіб, причетних до творення досліджуваного феномену світової та вітчизняної журналістики, роль ілюстрованої преси в суспільних процесах. В результаті дисертант дійшов до ряду висновків.

1. За сукупністю ознак наявності специфічного предмету відображення, суб'єктів творчого процесу, способів і методів створення комунікаційного продукту та особливостями його сприймання аудиторією зображальна журналістика може розглядатися як окрема галузь системи засобів масової інформації і самостійний розділ журналістикознавства.

2. Виникаюча зображальна журналістика спиралася на традиції стало функціонуючих друкованих комунікаційних засобів, зокрема, книги. На порозі Нового часу, ще за доби пізнього Середньовіччя книга була єдиним розвиненим засобом масової інформації, диференційованим за формою, змістом, націленістю на конкретного споживача. Саме на книгу, її ергономічні та комунікаційні властивості (розміри полоси, крупність набору, сталі засоби оформлення, в тому числі ілюстрування) спиралися творці виникаючих нових ланок засобів масової інформації, насамперед періодичних видань. Книга-щорічник переважно календарного змісту органічно перетворюється на літературно-художній альманах, а потім і на видання журнального типу.

У збірниках і альманахах початкового періоду їх типологічного виокремлення використання ілюстраційних елементів є обмеженим. Упродовж XVІІІ століття крім декоративних рамок і віньєток це, найчастіше, портретна гравюра на міді, розташована фронтиспісом на вклейці. Сюжетні та видові ілюстрації перебувають у повній залежності від стилевих особливостей, властивих класицизму в образотворчому мистецтві. Функціонально зображення використовується або для прямого унаочнення переданого текстом змісту (остенсивне означення), або ж як унаочнений символ, що перебуває в асоціативному зв'язку зі змістом опублікованих літературних творів. Диференціація засобів художнього оформлення щодо книги, серіального видання та журналу ще відсутня. Не спостерігаємо й спеціалізації граверів за профілем і типологією ілюстрованих видань.

Соседние файлы в предмете Журналистика