Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі

.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
96.98 Кб
Скачать

Наголошується, що зазвичай стаття в друкованому виданні визначається як аналітичний жанр, який виносить на обговорення читачів певну проблему і в межах жанрового матеріалу робить спробу цю проблему дослідити, по можливості знайти шляхи її вирішення. Аналітична стаття, таким чином, має відповідати не тільки на традиційні запитання (що? де? коли?), а й на запитання: як саме? чому? яким чином вирішити проблему?

Чітко визначено основні вимоги до проблемної аналітичної статті: аналітика має довести неспростовні докази необхідності поставленої проблеми; аналітична стаття має в ідеалі вказувати на варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення питання. Проблемна аналітична стаття завжди має дуже специфічний характер, оскільки розрахована на певну цільову групу. Звідси – можливості стилістичних інновацій, характерні лише для певного конкретного видання форми й методи подання аналітичної інформації.

У дослідженні наведено різні думки представників світових журналістикознавчих шкіл щодо доцільності введення в текст аналітичної статті суб’єктивної точки зору автора матеріалу. З одного боку, виважене використання авторської думки має поліпшувати читацьке сприйняття друкованого тексту, з іншого – подібний суб’єктивістський підхід часто не заохочується не тільки видавцями, а й колегами журналіста, які подекуди справедливо нарікають на можливість хибного висвітлення подій через домінування в описі авторського “я”. Зокрема, зазначено, що специфіка присутності автора при аналізі проблеми залежить від сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників, серед яких чи не найголовнішим виступає висока моральність самого журналіста, його вміння толерантно ставитися до чужих думок, суджень, враховуючи їх у своїй творчій діяльності.

У підрозділі 3.3. “Види оглядів, рецензія: інновації та перспективи жанрів. Форми звіту” проведено оригінальний аналіз видів сучасних газетно-журнальних оглядів, з посиланнями на публікації в українській періодиці. Наголошено, що будь-який огляд характеризується, насамперед, його вибірковістю. Поняття об’єктивності й правдивості тлумачаться неоднозначно різними соціально-політичними групами, тому в оглядах преси, читацьких листів тощо реакцію на ту саму новину можна подавати під різними кутами зору. В підрозділі зазначено, що в подальшому аналітичні матеріали у жанрі огляду, безсумнівно, будуть розвиватися у бік об’єктивності та толерантності за умови демократизації суспільства. Проте в часи соціально-політичних протистоянь і загострення суперечностей огляд преси як жанр може набути ознак ідеологічної агітації, коли метою журналіста стає не об’єктивний показ реального стану професійної діяльності колег по перу, а суб’єктивний погляд на їхню творчість.

У дослідженні визначено об’єктивні та суб’єктивні причини зменшення кількості в газетній журналістиці такого різновиду огляду, як огляд читацьких листів. Насамперед, це пояснюється складною ситуацією на газетно-журнальному ринку України, позбавленням друкованих видань юридичних прав, значним подорожчанням поштових послуг тощо.

Значну увагу приділено найменш поширеному в сучасній пресі жанру – звіту, який можна визначити, як вдумливий журналістський виклад обміну думками між учасниками нарад, з’їздів, конференцій та інших заходів з метою якнайповнішого відображення їх суспільно-політичного значення. Детально розглянуто призначення, жанрові особливості, вимоги та різновиди звітів. Так, зокрема, зазначено, що видова характеристика цього жанру зумовлюється творчим задумом автора, особливостями відображення дійсності, поставленою метою. Відповідно до цього звіт може мати інформаційний або аналітичний характер. Аналіз сучасних друкованих засобів масової інформації (газети “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Сегодня”, “Сільські вісті” та ін.) свідчить про те, що звіти більше тяжіють до групи інформаційних жанрів і здебільшого присвячуються динамічним подіям. Проте в кожному окремому випадку видання визначає, який звіт доцільно готувати: прямий інформаційний (загальний розгорнутий), який охоплює весь комплекс порушених питань; тематичний (за умови точного вибору найважливішої проблеми) чи обмежитись публікацією якогось одного цікавого, вагомого виступу. Завжди важливо пам’ятати основне, що звіт вимагає від журналіста відповідального, вдумливого, об’єктивного ставлення, журналістської майстерності.

Велике значення в підрозділі 3.4. “Дискусії щодо класифікації, перспективи розвитку аналітичної преси” надано аналізу сучасної проблемної аналітичної статті. Визначено, що проблемні статті мають традиційно відповідати основним вимогам, серед яких інформування читача про те, чому та чи інша норма з часом приходить у невідповідність до соціально-історичних, політичних та економічних реалій цивілізаційного розвитку. Аналітика в проблемній статті також має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми. В ідеалі аналітична стаття має вказати й варіанти можливих шляхів подолання суперечностей. Наголошується на дискусійному питанні обсягу й значущості проблем, які можна порушувати в окремій аналітичній статті. Зазначається, що будь-яка проблема вважається масштабною лише на певному рівні й доволі полемічним є питання, з якого моменту послідовність окремих фактів, збіг критичних обставин перетворюються на глобальну проблему. При цьому нез’ясованим залишається питання, якого рівня має бути проблема, щоб певне друковане видання надало свої сторінки для її дослідження у формі аналітичної статті.

Визначено, що проблемні аналітичні статті прийнято поділяти за тематичними ознаками: проблемна політична аналітика, економічна, педагогічна, медична й т.ін. Проте кожна проблема в сучасному суспільстві не існує сама по собі, всі питання можуть бути дослідженими, а завдання, хоч і частково, але вирішеними з урахуванням усіх взаємозв’язків і взаємопереходів суспільних проблем.

На конкретних прикладах аналізуються можливі шляхи, інваріанти розвитку аналітичних жанрів. Значну увагу приділено передовим і оригінальним методам журналістської праці у збиранні фактажу і подальшої аналітичної праці вітчизняних і закордонних фахівців.

У четвертому розділі “Функції ЗМІ нової доби та структура сучасної української преси” порушено такі важливі питання, як функції сучасних друкованих засобів масової інформації та подекуди неадекватне тлумачення їх різними журналістикознавчими школами; етичні категорії волі, свободи вибору та формування творчої особистості; жанрові інновації у спеціальних і партійних виданнях, залучення до цих процесів студентів-журналістів і позаштатних авторів.

У підрозділі 4.1. “Жанроутворення та специфічні особливості розвитку національних друкованих видань” розглянуто проблему функцій ЗМІ в її новому ракурсі, співвідносно до нових соціально-економічних умов, що почали складатися в 90-х роках минулого століття. Визначається, що із розширенням тем, рубрик, інноваційних процесів у жанроутворенні швидко змінювалися і самі підходи до функцій ЗМІ. Останні по-різному інтерпретували журналістські школи; практика видавничої діяльності часом давала нові, зовсім не сподівані критерії оцінок функцій ЗМІ.

У дослідженні зазначено, що функція інформування населення поступово стала заступати функцію виховання, яка домінувала до 90-х років минулого століття в друкованих ЗМІ. Проте ці функції, як були, так і залишилися органічно зв’язаними, такими, що постійно взаємопереходять, заміняють одна одну.

Вважається також, що в зазначений період фактично відродилася, зазнавши суттєвих оригінальних інновацій, функція розважальна. У підрозділі наводяться конкретні приклади того, як на початку 90-х років – до 2000 року в Україні чи не щомісяця виникали суто специфічні розважальні журнали, що реалізовували функцію саме розважання, часто розуміючи її досить банально. Йдеться про такі видання, як “Блін”, “Самогон” тощо. І, навпаки, розважальна функція в її повному, комплексному розумінні реалізовувалася в практиці таких великих багатотиражних видань, як “Без цензури”, “Газета по-киевски”, хоча процес проходив досить неоднозначно і повільно. Зазначено, що сама по собі розважальна функція в сучасній пресі – явище неоднозначне й потребує ґрунтовної розробки й опрацювання на науковому рівні.

У сучасній українській пресі, як наголошено в підрозділі, фактично повністю занедбане правило грецької пайдеї: “Розважаючи – повчай”. Водночас зазначено, що резерви тут невичерпні, оскільки Україна розвивається, не тільки економічно інтегруючись до Європи, а й автоматично переймаючи на себе весь масив культури західноєвропейської цивілізації.

На прикладі розважальної функції друкованих засобів масової інформації в дослідженні розглянуто можливі шляхи їх розвитку, безвихідь і пастки, що чатують на видавців сучасних газет і журналів, коли вони свідомо чи з огляду на суб’єктивні причини (брак досвіду, невдалі спроби експериментувати і т. ін.) вдаються до штучного посилення одних функцій у періодичному виданні за рахунок інших. Апріорі взята газетна стаття в ідеалі має поєднувати в собі практично всі функції журналістики. Насамперед, інформуючи, журналістський матеріал має якщо й не виховувати читача, то принаймні примусити його визначитися з власною громадянською позицією. Результатом, виміром ефективності газетно-журнального матеріалу є функція організації, яка спонукає потенційного читача не лише замислитися над прочитаним, а й при потребі самоорганізуватися чи посприяти громаді у вирішенні якихось соціально-політичних чи економічних питань.

У дисертаційному дослідженні з’ясовано, що й досі з’являються друковані видання, змушені продукувати заполітизовану, неперевірену та суб’єктивно подану інформацію, виходячи лише з приватних інтересів власників конкретних видань. Звичайно, ні про які функції об’єктивного інформування й виховання тощо в таких виданнях мова не йде.

Значну увагу приділено функції агітації в пресі, при цьому зазначено, що, хоча функція має дещо утилітарний характер, саме завдяки їй під час передвиборних перегонів активізується діяльність журналістських колективів, а отже, розширюється діапазон інноваційних пошуків у жанроутворенні.

У підрозділі 4.2. “Етичні категорії волі, свободи вибору та формування творчої індивідуальності” зазначено, що політичне інформування в Україні набрало з 90-х років минулого століття форми дещо стихійного розвитку жанрів друкованої преси, оскільки на сам процес творчості, з одного боку, впливали замовники зі своїми суб’єктивними оцінками та міркуваннями, з іншого – волю інвестора часто висловлював колишній колега-журналіст, нині – працівник піар-агентства. Нарешті, у досить складній моральній ситуації опинявся сам журналіст, якому доводилося робити вибір між правдою і завуальованою пропагандою, між вимогами працівників піар-відділу і власного редактора. Тож постало питання оновлення принципів редакційної етики стосовно нових соціально-економічних умов. Значний внесок у процеси запровадження принципів журналістської етики в практику повсякденної журналістської діяльності зробила створена на початку нинішнього тисячоліття Комісія з журналістської етики.

Стосовно формування нових принципів у етичній професійній діяльності у дослідженні зазначено, що журналістська етика, в її новітньому розумінні, передбачає систему застережень і, відповідно, реагувань представників ЗМІ на соціально-економічний, політичний перебіг справ у країні, можливість не тільки адекватно відображати ці процеси у журналістській діяльності, а й творчо осмислювати їх, обравши власну точку зору.

У дослідженні зазначається, що в процесі журналістської творчості не тільки відображаються явища об’єктивної дійсності, а й розкриваються внутрішні емоції читача, глядача, слухача. Тому журналіст, який продукує інформацію, що, так чи інакше, вплине на свідомість і підсвідомість реципієнта, має бути дуже обережним. Самоконтроль чи самодисципліна – одна з головних запорук журналістської діяльності. Під впливом негативного настрою важко визначатися з чіткою моральною позицією, тим більше, що внаслідок кардинальних змін у суспільно-економічних відносинах за короткий термін традиційна громадська мораль занепала. Усе це певною мірою стосується і журналістів, які змушені чи не кожного дня об’єктивно відображати зміни в суспільній свідомості, будучи водночас спостерігачами і учасниками подій. Звідси – практична неможливість канонізувати норми журналістської етики, оскільки повсякденна потреба викликає і повсякденні тенденції до відповідного морального реагування на екстремальні явища в сучасному суспільстві.

Зокрема наголошено, що за будь-яких умов у пересічного журналіста залишається свідома свобода вибору, хоча процес ускладнюється тим об’єктивним чинником, що політичні ідеї, які мають пропагувати й тиражувати репортер, інтерв’юер і аналітик у своїй творчості, не є аксіоматичними. Їх існування є наслідком віри, прихильності, емоційного стану людей, які готові їх прийняти і зробити спробу реалізувати на практиці.

У підрозділі 4.3. “Особистість в журналістиці та особистість журналіста” детально проаналізовано проблему становлення творчої особистості в редакційному колективі, наголошено на необхідності швидкого та ефективного вирішення цілої низки питань етичного характеру, психологічних дилем і т. ін. Зазначено, що надто складно входити у виробничий процес підготовки друкованої продукції студентам-журналістам, позаштатним дописувачам і т.д. Додаткових складнощів додає той факт, що велика кількість нових співробітників вербується в редакції саме під час передвиборних кампаній, а робота в партійно-політичному друкованому органі потребує не лише професійних навичок, а й певної моральної позиції чи, навпаки, елементів пристосуванства, згоди з тим, що відбувається, хоча тоді це вже не буде моральною позицією.

Наприкінці підрозділу розглядається питання доцільності функції агітації і спорідненої з нею функції пропаганди в українській журналістиці взагалі. Автор дослідження наводить власну оцінку процесу, яка полягає в тому, що загострення соціальних відносин, розширення меж бідності через постійний тиск на найнеобхідніші компоненти життєдіяльності, безумовно, несе із собою ризик соціальних конфліктів. Прогнозується, що впродовж найближчих років очікується поступове зростання, а відтак лавиноподібний процес розвитку суто партійно-агітаційної преси. Отже, з досвіду попередніх років можна констатувати, що на шпальтах газет різко зросте кількість матеріалів, написаних саме в інформаційних жанрах. Аналітичні матеріали також відіграватимуть свою роль, однак функція інформування, а тим більше просвіти, поступиться функціям агітації та прямої пропаганди.

Останній, п’ятий розділ “Розвиток жанрів як наслідок створення адекватних умов для інновацій у жанроутворенні” присвячено проблемам, що виникають повсякчас і фактично є супутниками питань продукування інноваційних процесів у жанроутворенні. На прикладі розвитку передової статті в підрозділі 5.1. “Методи втілення ідеї ЗМІ при зміні форми подання матеріалу в передовій статті та її сучасні модифікації” доведено, що жанр може кардинально змінюватися за формою, залишаючись практично незмінним за своєю суттю, своїм призначенням. Часи нав’язування певної політичної моделі відходять у минуле, а отже, змінюється і форма подання інформації, у тому числі й у вигляді передової статті як квінтесенції думки редакційного колективу, ідеї інвестора тощо. Часом, коли думка, яку прагне висловити редакція на першій–другій сторінках свого видання, – надто смілива чи ортодоксальна, керівництво газети воліє звернутися до читачів, “підганяючи” їх судження під концепцію видання. Замість передової статті спостерігаємо подання інформації, що конче потрібна замовнику, у формі інтерв’ю-монологу.

Крім того, “голос народу”, висловлений таким чином, може послужити приводом для суто редакційного розслідування, а отже, видозмінюючись, газетні жанри автоматично продукують продовження цього процесу: від інтерв’ю-монологу замість передової статті до аналітичного розслідування з кількома подачами впродовж певного часу. У цьому випадку виникають проблеми суто морального плану, а саме: відповідальність окремих працівників певного редакційного колективу за адекватне тлумачення висловів респондентів, за достовірність цитат з виступів читачів, які взяли участь в обговоренні проблеми тощо. У сучасному журналістикознавстві цією проблемою опікуються такі відомі вчені, як О. Глушко, В. Різун, юридичним аспектам проблеми присвятила свої роботи Т. Приступенко.

У дослідженні наводиться спостереження, що відходить у минуле, насамперед, накидання політичних поглядів, переконань власниками видань через друковані засоби масової інформації. І здебільшого це трапляється через те, що змінюється власник видання. На зміну партійно-політичним діячам, чиї капітали були “нажиті” шляхом розподілу колишньої державної власності, приходять бізнесмени-прагматики, що діють уже за рахунок реальних бізнесових проектів.

Виникають також нові вимоги щодо інформаційних жанрів. Сучасному українському читачеві дуже важливо, на відміну від західного чи північноамериканського реципієнта, дізнатися про авторське ставлення до подій, відображених у матеріалі. Так виникає короткий авторський коментар і один з його різновидів – коментар редактора.

Зазначено, що сучасні соціально-економічні обставини диктують нові реалії: товариська допомога замінена поняттям корпоративної солідарності членів окремого редакційного колективу. Оскільки саме поняття корпоративної солідарності за півтора десятків року від часу набуття незалежності й різкої зміни економічної ситуації ще не стало звичайним, буденним елементом суспільної моралі, у практиці повсякденної роботи кожний працівник ЗМІ сприймає моральну відповідальність за виховання молодих кореспондентів, як і творчу конкуренцію, у межах власного розуміння етичних категорій. Водночас у країнах, де ці процеси стали нормою суспільної моралі, права редакційних волонтерів визначаються однозначно і досить розширено, ретельно виписані й узаконені спеціальними угодами зобов’язання старших щодо молодих журналістів. В Україні, як констатується в дослідженні, зразки трудової угоди ще тільки розробляються, видавці національних газет через недосконале податкове законодавство ще не в змозі регламентувати взаємовідносини з журналістами власної редакції взагалі, з молодими працівниками зокрема. Здебільшого видавці просто не бажають це робити, оскільки простіше розрахуватися з кадровим фахівцем особисто, без контролю з боку фіскальних організацій. Це, у свою чергу, призводить до організаційних непорозумінь, коли журналісти, які працюють пліч-о-пліч, навіть не здогадуються про розміри винагороди своїх колег. Культивуються такі негативні морально-емоційні прояви, як заздрість, недовіра. У подібних умовах порушено основні моральні принципи колективізму, товариської взаємодопомоги.

У підрозділі 5.2. “Графічне оформлення як оптимізація подання інформаційного та аналітичного текстів” значну увагу приділено методам графічного подання інформації на сторінках періодичних видань з урахуванням інновацій у жанроутворенні. Проаналізовано, що динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів української журналістики, починаючи з 1991 року, пов’язана з такими важливими чинниками, як колективний творчий досвід, “фабрики думок” у межах одного редакційного колективу, формування концепції кожного номера і перспективних планів, що опрацьовуються виключно колективно, зважаючи на творчі можливості кожного працівника редакції. При розробці нових моделей випуску періодичного видання значну увагу видавці приділяють також роботі дизайнерів, художників, верстальників і функціонуванню більдредакції конкретного видання, бо гарний репортаж має бути добре ілюстрований відповідним фотознімком, аналітична стаття в журналі часто потребує відповідного колажу, кегль і шрифт основного матеріалу номера чи сторінки має відрізнятися від тексту, що домінує. Це – аксіома. Для того, щоб окремий інформаційний або аналітичний матеріал мав гармонійний вигляд на сторінці, засвідчуючи свою інформаційну значущість, а отже, відповідно емоційно впливаючи на глядача, редактору видання (як варіант – черговому редактору, відповідальному секретарю) слід попрацювати над координацією творчих задумів кореспондента-текстовика, фотокореспондента, художника, верстальника номера.

Одночасно зазначається, що ілюстративний ряд у сучасних газетно-журнальних виданнях часто існує немовби окремо, незалежно від власне текстових матеріалів. Непродуктивною вважається практика поширення колажів. За умови, коли в колажах задіяні елементи фотознімків, виникають проблеми морально-етичного характеру, що пов’язані з творчістю самих фоторепортерів. Оптимізувати подібну ситуацію запропоновано шляхом більш активного залучення до роботи у секретаріаті представників більдредакцій, а також слід активізувати підготовку фотожурналістів.

У підрозділі 5.3. “Форми і методи професійної творчої підготовки і перепідготовки журналістів” розглядається дуже важлива проблема підготовки і перепідготовки журналістських кадрів за методикою Болонської системи, що де-факто стала запроваджуватися у вишах України з 2006 року. Зазначено, що ця методика є надзвичайно ефективною не лише тоді, коли йдеться власне про навчання студентів-журналістів, вона стає в пригоді при перепідготовці редакційних працівників у межах самого редакційного колективу.

Продемонстровано на конкретних прикладах, як процес навчання, що ґрунтується на засадах Болонського процесу, дуже ефективно спрацьовує при перепідготовці штатних працівників спеціалізованих видань. Кредитно-модульна рейтингова система дає можливість активізувати увагу слухачів, стимулює їх прагнення до здобування максимального обсягу професійних знань у мінімальні терміни.

У практичних рекомендаціях висловлюється думка, що слід поєднувати науково-методичну роботу власне викладачів журналістики з виробничою практикою у базових редакціях, тим більше, що, посилюючи ефективність здобутих волонтерами в результаті навчання за Болонською системою знань і навичок не лише моральними, а й матеріальними стимулами, видавці досягають підвищення якості друкованих видань, а отже, зростання тиражів.

Також обґрунтовано тезу щодо корекції післядипломної освіти саме за Болонською системою. Зазначено, що цю методику варто застосовувати не лише для перепідготовки професіоналів під час здобуття ними другої освіти в Інституті журналістики. Цілком логічною є перекваліфікація журналістських кадрів на місцях, у базових редакціях. Це тим більше важливо, що зі збільшенням обсягу друкованих видань до редакцій газет постійно приходять нові співробітники, які не мають професійної підготовки. У суто виробничих реаліях трапляється так, що випускника із дипломом історика, юриста, інженера немає часу готувати шляхом здобуття другої освіти в Інституті журналістики. Його професійна компетенція має виявитися якнайшвидше, насамперед, у спеціалізованих виданнях. Тому підготовку на місцях, не виключаючи методику другої вищої освіти, в майбутньому доведеться організовувати, також спираючись на найбільш оптимальний досвід Болонської системи. Тож закономірним є висновок, що потенціал підготовки журналістів за Болонською системою не вичерпано, наявні ресурси мають бути реалізованими.

Моніторингу газетно-журнальних видань, що здійснюється, як правило, шляхом довготривалого спостереження за змістом і формою подання матеріалів різних жанрів у цих друкованих ЗМІ, присвячено підрозділ 5.4. “Проблеми ідентифікації жанрів у процесі редакційної діяльності”. Моніторити також можна діяльність окремих редакційних відділів, рубрики і тематичні шпальти. Дослідження газетно-журнальних видань включає в себе своєрідні елементи глобальної перевірки ЗМІ, аж до ефективності подання текстових матеріалів з різноманітними варіаціями від фотографії до колажів і малюнків. Аналіз газетно-журнальних текстів здійснювався з урахуванням специфіки роботи того чи іншого редакційного підрозділу. В останньому випадку йдеться не тільки про механічний підрахунок кількості виданих на день, на тиждень рядків. Зверталась увага на ефективність виступів окремих творчих працівників, періодичність появи на шпальтах газети чи журналу авторських матеріалів, що викликали найбільший резонанс у читацькій аудиторії. Значну увагу присвячено проблемам, що виникають у жанроутворенні в зв’язку з ідентифікацією окремих жанрів друкованих матеріалів. Все частіше, як наголошено в дослідженні, виникає жанрове поєднання та жанровий перехід, що полягають у поєднанні інтерв’ю з аналітичною кореспонденцією, прес-конференції з редакційним коментарем, інтерв’ю-монологу з коментарем фахівця.

Розглянуто також різні аспекти стилістичних інновацій інформаційної замітки.

Зазначено, що подібні процеси мають бути проаналізовані в журналістикознавстві, аби в подальшому оптимізувати, власне, практику журналістської діяльності в цілому.

жанр репортажний публіцистичний новаторство

ВИСНОВКИ

У процесі наукового дослідження були сформульовані конкретні висновки теоретичного й практичного значення. Теоретичне опрацювання журналістикознавчої літератури та особистий досвід видавця засвідчили той факт, що в нових соціально-економічних умовах розвиток практичної журналістики значно випереджає наукові журналістикознавчі студії в цій галузі. Інформаційна цивілізація, поступовий перехід України в статус постіндустріального суспільства вимагають адекватного вирішення нових завдань, що виникають перед соціумом, який включився у світовий процес інформаційного обміну; збільшення інформаційного навантаження на пересічного читача потребує вирішення питань, які безпосередньо пов’язані з удосконаленням теорії і практики науки про журналістику.

До найважливіших проблем, які слід вирішувати негайно, належать: жанроутворення; взаємоперехід у межах жанрових груп; розвиток інновацій в практиці застосування окремих жанрів (інвестигативна журналістика, звіт, замітка); виникнення і потенційні можливості розвитку жанрів, які виявилися новаціями для української журналістики (факт).

У дисертаційному дослідженні детально вивчено і творчо проаналізовано різні методи підходу до принципів жанроутворення. Доведено, що часто жанроутворення пов’язано не тільки з тенденціями, професійним досвідом журналістів, а й з менталітетом читачів, які мають бути підготовлені до новацій у поданні текстового матеріалу. На конкретних прикладах у першому–третьому розділах показано інваріативність у підході до жанроутворення Американської, Французької, Німецької та Російської журналістикознавчих шкіл. Стали в пригоді також спроби узагальнити власний досвід і творчі пошуки відомих у журналістиці і літературі постатей, які лишили спогади про свою діяльність у формі белетристики, есе, мемуарів. Все це дало підстави зробити важливі висновки щодо системи і апробації жанрових новоутворень, що можуть бути використані вітчизняними журналістами, які працюють у періодичних виданнях, прислужитися науковцям і студентам Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Соседние файлы в предмете Журналистика