Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тенденції розвитку видавничої справи в часи незалежності України.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
114.03 Кб
Скачать

2.5 Шляхи вдосконалення роботи українських видавництв

Головна з причин критичного стану українського книговидання полягає саме в тому, що ні уряди, ні Верховна Рада не змогли з високим рівнем об'єктивності проаналізувати сукупність усіх факторів, які впливають на формування конкурентного середовища для розвитку суб'єктів галузі, та закріпити ці чинники у відповідних законах, урядових рішеннях та на організаційному рівні.

Поки що не можна говорити про конкурентоспроможність українських підприємств (а отже і продукції) на єдиному з російськими та білоруськими видавцями інформаційному просторі за умов, що другі мають кошти й суттєву державну підтримку, а перші – ні.

Важливий сегмент інформаційної та ідеологічної політики – книговидання захоплюють сусідні держави й "глобалісти". Вони визначають, що мусить бути надруковано, і зокрема контролюють асортимент книг за назвами (варто почитати проект перекладів міжнародного фонду "Відродження"), а також створюють у народу України викривлене уявлення щодо "загальнолюдських цінностей" та переваг західного способу життя.

Це є не що інше як інформаційна війна проти українського народу. Національне книговидання й книго розповсюдження Забужко О. вважає потрібно кардинально змінювати. З огляду на створену законодавцями ситуацію уряд повинен вирішити ряд організаційних питань.

Передусім потрібно:

1) розробити теоретичні основи національної безпеки, приділивши головну увагу доктрині інформаційної безпеки;

2) відновити при Державному комітеті телебачення та радіомовлення роботу Управління науково-дослідних робіт, стандартизації та впровадження нових технологій;

3) зорієнтувати Національну програму підтримки книговидання "Українська книга" на випуск енциклопедій, словників, видань, що виховують патріотизм і любов до своєї країни;

4) створити дієву систему книгорозповсюдження на основі нових інформаційних технологій із використанням електронних баз бібліографічної та книготорговельної інформації [16, с. 10].

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи управління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР України, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Ці органи мають сприяти розвиткові українського книговидання та розповсюдженню української книги серед широкої читацької аудиторії.

На сьогоднішній день держава має підтримати українських видавців у двох напрямках: допомогти організувати систему книгорозповсюдження і організувати цивілізовану систему ціноутворення. На сьогоднішній день ціноутворення є великою проблемою. В усіх західних країнах з ринковою економікою система ціноутворення досить проста. Тобто ціну визначає видавець книги і дає можливість дистриб'юторам або посередникам знижувати або збільшувати ціну. Але в рамках ціни, визначеної видавцем. Тому, варто, ґрунтуючись на досвіді західних країн, урегулювати цінову політику книговидання [27, с. 21].

Сьогодні ситуація така, що більшість ринку української книги займає не українська, а саме російська книга. За останні 15 років у порівнянні з падінням випуску книжок, які видавались наприкінці 90-х років у 3,5 рази, а кількість книжкових магазинів, які реалізували ці книжки в кінці 80-х років, сьогодні зменшилось майже у 11 разів. Навіть ту незначну, з точки зору європейських країн, кількість книжок, які видаються в Україні, реалізувати не можна. І левова частка залишається на складах, видавництвах, не маючи змогу дістатись до читача. І це є два основних блока тем, на яких мусить зупинитись держава, виконати ці дії, прийняти ці заходи для того, щоб забезпечити фінансування видавничої сфери за рахунок кредитів і вирішення проблем адміністративного характеру на рівні центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Щоб відродити книготорговельні мережі потрібно надати приміщення, створити можливості для організації торгівлі книжками в кожному населеному пункті, де нараховується більше тисячі мешканців.

Для прикладу наведемо декілька цифр. Росія видає 90 тисяч назв книжок тиражами майже 1млрд. В Україні видається близько 16 тисяч назв книжок. Якщо подивитися на кількість книжок на одного жителя України, то найкраща ситуація книговидання була у 30-х роках. Тоді видавалось 33,1 книжки на кожного жителя. Зараз видається трошки більше однієї книжки на українця.

У цих умовах, безумовно, українські видавці потребують підтримки з боку держави. І підтримка держави повинна бути суттєвою. Можна додати лише одне: безумовно, багато книжок не доходить до читачів у зв'язку з відсутністю нормальної мережі книгорозповсюдження. Книжкова палата України намагалася певний час видавати каталоги всіх книжок, які виходять на території України. Але ці книжки до книжкової палати надходять із запізненням, і буває так, що книжка вийшла, а у каталог вона потрапляє десь через 7-8 місяців. І це, безумовно, не сприяло поширенню цієї книжки і ми відмовились видавати такий каталог.

На сьогоднішній день політики мають зрозуміти, що книга, а, власне, українська книга, є стратегічним продуктом, який більше, ніж інший продукт, зокрема засоби масової інформації, впливає на свідомість людей, на формування української нації, на освітній, інтелектуальний і культурний її розвиток [28, с. 96]. Протягом п'ятнадцяти років незалежності України було чимало підходів, коли уряд починав працювати і одразу закінчував роботу, а новий склад, який приходив, заявляв про те, що йому це нецікаво і взагалі хай видавці не набридають зі своїми проблемами.

Подібну ситуацію ми мали 2002 року, коли 18 листопада Верховною Радою вперше за всі часи існування незалежної України було проголосовано за "Закон про державну підтримку книговидавничої галузі" 406 голосами народних депутатів при цьому утримався один. Але буквально наступного дня перший віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів пан Азаров подав протест на ім'я Президента з вимогою накласти вето на цей Закон, тому що він завдасть великих збитків державі. Хоча й на сьогодні ніхто не аргументував, звідки ці збитки були і, на щастя, цих збитків для державної казни ніхто не бачить, ніхто не назвав реальної суми збитків, яких має зазнати держава в результаті впровадження Закону з 1 липня 2004 року.

Питання існування книги сьогодні – це питання насичення галузі грошима, яка залишається з точки зору інвестицій нецікавою для вітчизняних та закордонних інвесторів. І розвивається вона, на жаль, за тими напрямами, за якими вона розвивалася, починаючи з 1994-1995 років: за рахунок російських коштів і власності росіян на території України.

Сьогодні більшість видавництв на зразок "Махаон – Україна", "АСТА-прес Україна" – це структури, які мають у своїй основі російський капітал і які зорієнтовані на просування російського культурного, мистецького продукту, яким є російська книга, на території України.

Сьогодні протидія з боку влади практично відсутня. Сьогодні кажуть, що у нас дуже багато адміністративного ресурсу в питаннях, що стосуються книговидання. На жаль, це так. Хоча адміністративний ресурс потрібний, але не в тому вимірі, в якому він існує, бо у нас адміністративний ресурс поширюється на розподіл бюджетних грошей, які виділяються на видання підручників і посібників для середньої загальноосвітньої школи, а також на видання так званих соціально значущих видань через Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це відомство не цікавить стан книжкової справи в цілому. Там, де припиняється бюджетне фінансування, припиняється інтерес державних службовців до книги.

Сьогодні всі дії, до яких вдаються Кабінетом Міністрів, (збирається Міжвідомча група, яка має розробити комплекс заходів щодо сприяння розвитку книговидання і книгорозповсюдження в Україні, саме сприяння, а не керівництво) дають певну надію [31, с. 7].

Сьогодні, безперечно, головним питанням є насичення галузі грошима, зміни вектору використання бюджетних грошей, які надходять для видання підручників і соціально значущої літератури, з фінансування видавця, виробника до фінансування споживача – у даному випадку шкіл і бібліотек, і, безперечно, розвиток системи книжкової торгівлі, тобто сприяння створенню, зокрема за рахунок адміністративного ресурсу, тих преференцій, які б дозволили відродити, відновити в населених пунктах України систему книжкової торгівлі.

За радянських часів існувала державна книжкова торгівля у прямому розумінні – "Укркнига", існувала система "Укоопспілки", яка мала у населених пунктах свої точки, існувала система місцевої комунальної книжкової торгівлі, існували мережі "Військова книга", "Медична книга" тощо, які були підпорядковані відповідним відомствам. Сьогодні ця система фактично зруйнована. Потрібно, принаймні на комунальному рівні, відновлення мереж системної книжкової торгівлі. Хоча зрозуміло, що відродити, як каже дехто із службовців, колишню "Укркнигу" сьогодні не вдасться нікому – ані державі, ані якимсь іншим структурам, але сприяти розвитку декількох книготорговельних мереж і дистрибуційних компаній з боку держави через створення умов для нормального кредитування, створення умов для надання приміщень під бази, під книжкові магазини – це усе в силах влади.

Тому сьогодні постає питання сформувати чітку програму послідовних дій, початку цих дій. Потрібний моніторинг ринку, потрібне докладне вивчення ситуації, яка склалася на ринку книговидання, як наповнені сектори, куди йде українська книга, російська книга, провести широкі соціологічні дослідження на рівні інституту соціології і для цього не треба якихось особливих розпоряджень. Частина грошей, яка виділена в рамках бюджетного року, вона може бути зорієнтована саме на такі дослідження, які мають стратегічний характер для майбутнього України, особливо з точки зору нинішньої ситуації з мовами.

На сьогоднішній день Україні потрібна цілісна стратегія розвитку українського книговидання. Говорячи про проблеми вітчизняного книговидання, можна виділити низку питань, що на даному етапі є найбільш актуальними. Серед них:

- брак системної підтримки україномовної книжки;

- скорочення фінансування Урядом ключових програм, спрямованих на підтримку української книги;

- питання тендерної закупівлі книг, відсутність системи їх розповсюдження та продажу;

- незахищеність національного книжкового ринку тощо.

Сьогодні українська книга не домінує на українському ринку. Такий стан речей є наслідком непродуманої національної політики у цьому питанні, недбалого ставлення до культури українського слова, книговидання.

Варто звернув увагу на відсутність формування для книговидавців мотивів для їхньої діяльності – перш за все, фіскальних, бюджетних. Говорячи про систему розповсюдження та продажу книг, можна сказати, що сьогодні в Україні вона практично відсутня. При цьому слід наголосити, що Україні не потрібне відродження радянської системи, натомість має бути сформована ефективна дієва модель, яка забезпечить потреби читачів бібліотек тощо. У цьому контексті варто відзначити актуальність проблеми виселення або перепрофілювання книгарень, які перебувають у комунальній власності.

Щороку в Україні видається близько 50 млн. екземплярів книжок, при тому, що попит на них, за оцінками експертів, становить 300-350 млн. екземплярів. Відтак, практично п'ять книжок з кожних шести завозять в Україну з-за кордону – як правило, з Росії чи Білорусі.

Отже, у галузі україномовного книговидання існує декілька питань, які варто вирішити владі:

- збереження існуючої книжкової спадщини, цінних раритетних видань і, за змогою, каталогізація та повернення втрачених скарбів української книги;

- державна політика щодо української книги, включаючи книговидання і розповсюдження;

- репертуар української книги;

- включення українського книговидання в сучасні ринкові реалії, маркетингова політика, вивчення книжкового ринку;

- виховання традицій україномовного читання, любові читача до української книги. Без систематичного їх розв'язання не можна казати про духовну перспективу українства.

Висновки

Проведене нами дослідження обраної проблеми дозволяє зробити певні висновки й узагальнення.

У період становлення незалежності України (90-і pоки ХХ ст. –початок ХХІ ст.) відбувалися пеpебудовчі процеси в країні, що потребували нової наукової бази, принципово іншого погляду на читача загалом, врахування його смаків при виданні книг. Починає активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення – читач у нових соціально-економічних умовах та роль і місце видавництв у творенні нового суспільства. Соціальні служби при бібліотеках і науковці- бібліотекознавці, бібліотекарі-практики активно вивчають і впроваджують нові підходи до формування дитячої читацької аудиторії, інноваційні методи і форми впливу на читання. Активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення – читач у нових соціально-економічних умовах та роль і місце книги у творенні нового суспільства.

Пеpебудовчі процеси 90-х років замість очікуваного піднесення національної свідомості і культурного рівня нації, призвели до погіршення становища у культурно-просвітницькій діяльності, занепаду книговидавництва, культурно-мистецької сфери, у т. ч. і видавничої справи. Із отриманням Україною незалежності український інформаційний простір і надалі перебував під владою Російської держави. Цей вплив відчувається і сьогодні.

Продовжувала активно діяти і цензура в умовах незалежної України. І хоча на офіційному рівні декларувалась свобода слова і совісті, реально більшість громадських діячів, державних службовців і журналістів були змушені підтримувати офіційний курс керівництва держави, або зазнати втрат і утисків в професійній сфері або бізнесі.

Слід відмітити, що з перших років незалежності України більш активно розвивалися засоби масової інформації. Книговидання ж знаходилося у так званій кризі через економічні складнощі. На сьогоднішній день можна сказати, що Україна поступово виходить із видавничої кризи. На видавничому ринку діє значна кількість видавництв, як державних, так і приватних, які випускають якісну продукцію. Окремі видавництва спеціалізуються на виданні наукової літератури, навчальної, прерогатива інших – масова література розважального характеру.

На сьогоднішній день залишається нерозв'язаною проблема дитячої літератури, дитячої української книги, оскільки дитячих видавництв в Україні не так багато, і не всі вони можуть похвалитися публікаціями власне української сучасної книги для дітей.

Як уже зазначалося на початку даного дослідження, проблема розвитку видавничої справи в Україні за часів незалежності оцінюється різними дослідниками по-різному. Однак, на нашу думку не можна заперечувати той факт, що українське друковане видання саме зараз знаходиться у стадії розквіту. Про це свідчить участь України у міжнародних книжкових ярмарках, форумах, виставках.

Про підвищення уваги органів влади до видавничої справи свідчить цілий ряд нормативно-правових актів, які регулюють книговидання в Україні, а також той факт, що 2007 рік в Україні проголошено роком книги. Усе це, безперечно, сприятиме подальшому розвиткові видавничої справи в Україні. Книговидавнича справа в Україні, як одна зі складових культурної політики держави, спрямована на задоволення духовних, культурно-освітніх потреб суспільства. Аналізуючи сучасні тенденції українського видавничого ринку, можна з оптимізмом сказати, що найгірші часи для нього залишилися позаду. Розмаїта за своєю структурою книговидавнича система стає самодостатнім рушієм розвитку культурної, зокрема літературної сфери життя суспільства. Функціональні особливості книжки як одного з найвпливовіших засобів масової комунікації та її соціально-культурні й економічні завдання передбачають дієве державне втручання у книговидавничий процес.

Галузь необхідно розвивати як триєдиний комплекс книговидання, поліграфії і книгорозповсюдження. Для цього потрібна відповідна довгострокова програма стратегії розвитку книговидавничої справи, підвищення економічного рівня розвитку держави. Тому законодавчі акти 2006-2007 рр. потрібно і надалі активно впроваджувати в дію. В цьому аспекті важливу роль відіграє діяльність місцевих органів самоврядування.

Завданням видавництв є добір професійних кадрів і цілеспрямоване видання якісної україномовної книги, велику роль у популяризації якої відіграють бібліотеки, навчальні заклади, громадські організації. Стимулює видавничу діяльність проведення традиційних форумів, книжкових ярмарків, інших рекламних акцій. Потрібно до співпраці з українськими митцями слова та книговидавництвами активно залучати телебачення.

В бакалаврській роботі ми намагались відтворити різноманітність та багатство сучасного книговидання, яке представлене іменами, відомими далеко за межами України. Це Ю. Андрухович, М. Матіос, С. Герасим’юк, Л. Базилевський, Ю. Іздрик, Л. Дереш, С. Жадан, Л. Подерев’янський, Ю. Покальчук, І. Роздобудько В. Шевчук, С. Поваляєва та багато інших.

Практичне застосування роботи може здійснюватися на рівні підготовки спеціальності "Видавнича справа та редагування", завдяки якій створюються всі умови для формування професійних рис редакторів, коректорів, поліграфістів. Саме завдяки плідній співпраці цих діячів видавничої справи та науковців, письменників можна повернути славу Україні як мудрої книготворчої держави.

Список використаної літератури

Нормативно-правова база:

1. Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні": Прийнятий 6 берез. 2003 р. № 601 // Голос України. – 2003. – 3 квітня. – С. 6.

2. Закон. України "Про Редакційно-видавниче управління Адміністрації Президента України" //Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 101.

3. Закон. України "Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книго розповсюдження": Указ... 19 листоп. 2000 р. № 1217/2000 //Офіційний вісник України. – 2000. – № 46. – Ст. 18.

4. Закон. України "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси" на період до 2000 року Президент. Україна (1994–; Л.Д. Кучма).: Указ... 28 лют. 1995 р. № 158/95 // Уряд. кур'єр. – 1995. – 4 берез. – С. 3.

5. Кабінет Міністрів України "Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Вірменія про співробітництво в галузі інформації, книговидання, книгорозповсюдження і поліграфічного виробництва": Постанова... 24 лют. 2003 р. № 236 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – С. 121.

6. Кабінет Міністрів України "Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання": Постанова... 26 листоп. 1998 р. № 1870 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 47. – Ст. 17.

7. Абліцов В. На 100 громадян – 7 україномовних і 54 – російськомовних періодичних видань //В. Абліцов /Голос України. – 1997. – 6 травня.

8. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – с. 4-5.

9. Антоненко А. Головне завдання Форуму видавців – не в доброму виторгові: [Інтерв'ю з директором львівського видавництва "Кальвія"]/ А. Антоненко// Запитувала Д. Костюк // День. – 2001. – 4 жовтня. – С. 5.

10. Афонін О. Державотворча сутність книжки: ["Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні"]// О. Афонін// Уряд. кур'єр. – 2002. – 8 жовтня. – С. 5.

11. Афонін О.В. Проблеми книговидання України в контексті розвитку громадянського суспільства //О.В. Афонін //Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук. –техн. зб. – Львів, 2001. – Вип.4. – С. 152-154.

12. Білякова Л. Українська книжка: політика чи економіка: [Виставка – ярмарок "Книжковий сад 2002"]// Л. Білякова //Україна і світ сьогодні. – 2002. – 8-14 черв. – С. 1-6.

13. Боженко О.М. Використання науково-технічного потенціалу для розвитку національного книговидання // О.М. Боженко //Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук. –техн. зб. – Львів, 2001. – Вип.4. – С. 157-159.

14. Драч І. Як облаштувати інформаційний простір // І. Драч//Людина і влада. – 2001. – №1-2.

15. Друкарі книг небачених у нас є. Немає лиш української книжки: [Нарада в Адмін. Президента України за участю Л. Кучми, присвяч. пробл. укр. книговидання]// Уряд. кур'єр. – 2000. – 11 листоп. – С. 1-2.

16. Забужко О. Те, що зробила українська держава з українським книгарством, можна назвати геноцидом...: [Про сучасне книгарство] // О. Забужко//Слово Просвіти. – 2002. – 31 трав-6 черв. – С. 10.

17. Зелінська Н. Дзеркало сучасної науки: книговидання в Україні: [Про українське наукове книговидання]//Н. Зелінська// Слово і час. – 2001. – № 9. – С. 75-82.

18. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. //О.В. Зернецька// – К.: Освіта, 1999. – 351 с.

19. Зінченко Н. "Книжковий сад" ніколи не розквітне, якщо не буде конкурентоспроможних творів і держава не знизить податків: [Книговидавнича справа в Україні]//Н. Зінченко// Хрещатик. – 2002. – 24 трав. – С. 3.

20. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, Розвиток, проблеми // Я. Ісаєвич //Розбудова держави. – 2002. – № 7-12. – С. 60-62.

21. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. //Н.І. Карпачова// – К., 2000.

22. Ключковська Г. Деякі актуальні питання розвитку книговидання в Україні //Г. Ключковська // IV Міжнародний конгрес україністів. – К., 2000. – Кн.2. – С. 440-449.

23. Коваль О. Книговидавничий бізнес в Україні: важко, але не безнадійно // О. Коваль //Книга і преса в контексті культ.-іст. розвитку укр. суспільства: Зб. наук. пр. – Львів, 1998. – Вип.2. – С. 145-151.

24. Масова комунікація: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

25. Микита О. Державна політика у сфері книговидання (політико-економічний аспект) //О. Микита // Розробка державної політики: Аналіт. записки. – К., 2002. – С. 120-126.

26. Огар Е. Українське дитяче книговидання: реалії та прогнози //Е. Огар // IV Міжнародний конгрес україністів, Одеса, 26-29 серпня 1999 p.: Літературознавство: Доп. та повідомл. – К., 2000. – Кн.2. – С. 455-462.

27. Осадчук П. Право на загибель – відмінити! [Про затяжну кризу в українському книговиданні]// П. Осадчук //Літ. Україна. – 2002. – 10 жовт. – С. 2.

28. Різун В.В. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС /В.В. Різун, О.К. Мелещенко// Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1992. – 96 с.

29. Семиноженко В. Книговидання в Україні – відкрита книга // В. Семиноженко //Уряд. кур'єр. – 2002. – 9 листоп. – С. 6-7.

30. Тимошик М. Краху національного книговидання можна уникнути, якщо в цей процес терміново втрутиться держава // М. Тимошик //Літ. Україна. – 2003. – 23 січ. – №4(4997). – С. 3.

31. Тимошик М.С. Українські видавничі стандарти: до питання про концепцію розробки і впровадження у практику вітчизняного книговидання //М.С. Тимошик// Наукові записки Ін-ту журналістики / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – Т.3 (квітень-червень). – С. 41-49.

32. Тимошик М. Тенденції сучасного українського книговидання //М. Тимошик // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 7. – С. 6.

33. Швайка Л.А. Досвід і сучасні проблеми реформування управління підприємницькими структурами книговидання //Л.А. Швайка // Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук.-техн. зб. – Львів, 2001. – Вип.4. – С. 125-126.

Соседние файлы в предмете Журналистика