Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тенденції розвитку видавничої справи в часи незалежності України.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
114.03 Кб
Скачать

1.2 Українське законодавство, яке регулює книговидавничу справу

За кількістю книг на душу населення Україна посідає останнє місце в Європі. За останнє десятиріччя ХХ ст. тиражі українських книг зменшилися більше як у 4,5 рази. Рекордними за кількістю випущених у світ книг стали 2002-2004 роки. Однак тиражі українських книг неухильно зменшуються. Із загального тиражу в 2003 р. 39 млн. 462, 9 тис примірників понад 23 млн. становлять навчальні видання, методичні та інші посібники, а на масового читача різноманітної літератури залишається 16,5 млн. примірників, що становить 0, 36 книжки на одного жителя України [5, с. 121]. Отже, українська нація переживає книжковий голод. Україномовна книжка від загального тиражу книг і брошур, випущених в Україні, становить близько 60 %, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40 % фондів.

Головними "ворогами" українського видавництва є: книжкова продукція, яка завозиться контрабандним шляхом на Україну, припинення бюджетного фінансування бібліотек. Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які мають нульовий відсоток податку на виготовлення книг, в той час як в Україні податок складає 20 %. Це вже питання державної безпеки України. Хто ж стоїть на її сторожі?

Українському парламенту, уряду, а згодом президенту довелося розпочинати справу фактично з нуля, причому в обстановці вже існуючої кризи, яка швидко розвивалася в бік поглиблення [1, с. 6].

Нині, оглядаючи зроблене спільними зусиллями у цій сфері, можна констатувати, що за станом на кінець 1997 року вже склався цілий правовий простір з розвиненою системою, що включала в себе:

- конституційні положення, зокрема статті 15, 34, 54, 85 та інші;

- 15 законів з численними додатками та поправками і серед них чільні: "Про друковані засоби масової інформації (пресу)", "Про телебачення та радіомовлення", "Про інформацію", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про систему суспільного телебачення в Україні", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" тощо;

- указів президента, таких, як "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року" (1995 р.);

- постанов Верховної Ради – наприклад, "Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України" (1997 р.);

- постанов Кабінету міністрів, таких, як "Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів" (1997 р.) або "Про тарифи на розповсюдження періодичних видань" (1996 р.) та ін.;

- підзаконних актів Міністерства інформації, Міністерства праці тощо;

- рішень Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Антимонопольного комітету, Державної податкової адміністрації, постанов пленумів Верховного суду, роз’яснення Вищого арбітражного суду тощо. Разом із тим визначилися й нові проблеми у процесі розвою інформаційного права в Україні.

Перша з них зумовлена незавершеністю процесу законотворення. Все ще лишаються певні зони, що вимагають правового регулювання. Наприклад, закон встановив відповідальність за ненадання журналістам інформації посадовими особами, але міри цієї відповідальності не визначив. Частина положень юридичних актів носить скоріше характер рекомендацій чи побажань, аніж суворого й справедливого закону [6, с. 17].

Закон також не встановив у ряді випадків механізму запровадження цих норм в життя. Яскравий приклад – зволікання із уже прийнятим Верховною Радою законом "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", який майже рік не застосовувався в юридичній практиці через те, що для цього не вистачало політичної волі, фінансів, корпоративної солідарності самих журналістів.

Третьою проблемою є те, що впливовими чинниками лишаються юридичне невігластво працівників ЗМІ, правовий нігілізм, прикрі традиції нехтування законами, "телефонне право " та інші негативні й асоціальні явища, неприпустимі але й не уникненні під час побудови правового демократичного суспільства.

Законодавчі аспекти видавничої діяльності визначає Конституція України. В статті 10 зумовлено перевагу державної української мови як обов’язкового засобу спілкування на всій території України. Стаття 34 гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Таким чином, кожен громадянин може займатись видавничою діяльністю у рамках закону. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав. Важливим стало прийняття у 1997 році "Закону України про видавничу справу", який передбачає організацію та здійснення видавничої справи, міжнародне співробітництво між видавництвами, а також обумовлює права та обов’язки суб’єктів видавничого процесу.

Але Україна в очах європейської спільноти залишається державою, в якій влада формально опікується книгою, освітою, культурою. Це змусило Президента України видати Указ від 15.12.2006 р. № 1088 "Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги" [4, с. 3].

Президентський Указ видавнича спільнота ще на початку року сприйняла скоріше як подив, аніж тріумф. Аж надто багато в Указі пунктів, які сформульовані надто загально: "прискорення розроблення державної програми популяризації читання", "вивчення проблем", "розширення міжнародного співробітництва". Потрібно зважати на довгостроковість всіх запланованих акцій (2007-2015 рр. – видання багатотомної "Української національної енциклопедії"). Поява цього Указу свідчить про значну роль української видавничої справи у житті держави [2, с. 101].

Ефективну роботу відповідно до Указу Президента провела телерадіокомпанія. Так, наприклад, існує радіопередача "Екслібрис", телепередача "Наша книга", які стали передумовою розв’язання чи початком вирішення багатьох видавничих проблем. Однак немає достойної реклами літературних та книговидавничих акцій на українському телебаченні. Це стосується, наприклад, церемонії вручення Шевченківських премій [3, с. 19].

У відповідь на Указ Президента Кабінет Міністрів 16 травня 2007 року уклав "План заходів щодо створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження". Велика роль у популяризації української книги сьогодні покладається на бібліотеки, яких налічується в державі близько 17 тис. Українська асоціація бібліотекарів ухвалила "Пропозиції з підготовки та проведення в Україні Року української книги".

Соседние файлы в предмете Журналистика