Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Розвиток української преси під Росією в 1905-1914 роках.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
119.59 Кб
Скачать

Партійна преса «Слово» Виникнення. Співробітники. Зміст. Завдання

Після згаданої вже «Боротьби» довше пощастило протриматися тижневику «Слово». Був це центральний орган української партії соціал-демократів (УСДРП). Почав він виходити з 11.IV. 1907 р. При матеріяльній підтримці петербурзької української соціял-демократичної організації (головго одного з її членів – М. Шадлуна) і за фактичним редаґуванням колеґії в складі: С. Петлюри, М. Порша, Вал. Садовського та Я. Міхура. До кінця 1907 р. офіційним видавцем-редактором була Ол. Королева, після якої підписував часопис як відповідальний редактор С. Петлюра. Сили були обмежені. Головний тягар лежав на згаданій Колеґії, серед якої вправним журналістом був, власне тільки С. Петлюра, Решта щойно починали свою журналістичну роботу. Серед постійних співробітників були: Гр. Коваленко (Сьогобочний), і Дм. Донцов. До найактивніших належав також А. Жук (А. Вовчанський). 3 інших I. Мазепа, (псевд. Андрієвський), В. Дорошенко (В. Білоцерківський), Л. Юркевич (Л.Рибалка), Дм. Дорошенко, В. Чехівський, В. Степанківський (В. Коваль). 3 поетів та письмиенників: С. Черкасенко, Гр. Чупринка, Дніпрова Чайка, П. Тенянко та інші. Основна праця лежала на членах редакційної колеґії. Так, М. Порш (псевд. М. Гордієнко, М. Чацький, Полуботок) писав на політичні, економічні та національні теми, що пізніш вйшли п. н. «Про автономію України», С. Петлюра (С. Сімон, П-ра) спинявся на темах національно-культурних і літературних, Я. Міхура (Хв. Кучерявий) дав низку статтей на робітничі теми, врешті В. Садовський писав головним чином на теми економічного і політичного характеру.

Напочатку «Слово» ставило своїм заеданиям політичне і соціяльне освідомлення ширшого читача, вважаючи, що національна свідомість прийде разом із соціяльною. Прихильником такого становища був М. Порш. Іншої думки були С. Петлюра, В. Садовський та Я. Міхур. Вважали вони потрібним, щоб «Слово» жвавіше реаґувало на прояви української дійсности, виразно виявляючи свою позицію у визвольній українській боротьбі. Перевагу згодом взяла ця остання думка, що и повела часопис в напрямі захисту українських національних потреб по лінії інтересів українського робітництва.

Розходилося «Слово» в кількості приблизив тисячі примірників. Для українського політичного партійного органу на ті часи була ця кількість чимала. Але була вона невстачальна, щоб покрити всі сподівані і несподівані витрати.

Передплатниками спочатку були, головним чином, члени партійних труп. Пізніш коло читачів поширилося безпартійним учительством і селянством. Не останнє місце мала і студентська молодь.

Українська преса поза українськими землями в Росії

3 початком 1906 р. появляється українська преса і поза українськими землями в Росії – в Москві і Петербурзі. Першими з її органів були журнали «Зоря» і «Вільна Україна». «Зоря» почала виходити у Москві наприкінці березня 1906 р. Був це тижневий журнал, що виходив за редакцією адвоката Ів. Опокова з гаслом: «Українці! Єднайтеся у братерській згоді!» Крім творів красного письменства часопис під проводом Кримського почав практичний курс для вивчення українського слова. Тут же, на його сторінках, давалися ілюстрації. Були це фотографії образів таких малярів, як С. Васильківський, М. Маковський, М. Гармашів та інших. Всього появилося вісім чисел у чотирьох зшитках.

У лютому того ж року в Петербурзі почав виходити місячник «Вільна Україна», літературний, політичний і науковий журнал за редакцією А. Шабленка.

Перші числа принесли твори Л. Українки («Одне слово»), Хр. Алчевської, М. Чернявського, М. Вдовиченка, А. Шабленка, опові-дання I. Личка та інших. Із статтей К. Не-я (К. Арабажин): «Дещо про націоналізм і соціялізм», Ів. Сташенка: «Український національно-громадський рух і 1906 р.», Л. Бича: «Революція и органи самоуправи»; далі стаття П. Смутка (П. Стебницького): «Краєва автономія України». Стаття ця викликала деяку полеміку з російськими соціял-демократами і відповідь їм М. П. (Порша) – «Краєва автономія України в світлі «соціял-демократичної критики», що була опублікована в ч. 4 «Вільної України». 3 третьего числа журнал прийняв виразний напрямок українських соціял-демократів. Склад редакції та співробітників змінився, при чому редакція устами М. П. Порша знімала з себе відповідальність за першу книжку та особливо за статтю П. Смутка про автономію України.

Довго протриматися журналу не пощастило. По конфіскаті чч. 3 та 5-6 редакція примушена була припинити видання, звернувшись до читачів на сторінках «Громадської Думки» з таким характеристичним для часу повідомленням:

«Редакція місячника «Вільна Україна» сповіщає своїх передплатників і читачів, що дякуючи тяжким репресіям «ліберального» міністерства д. Столипіна проти вільного, незалежного слова друкарського, вона не має можливости випускати в світ у свій час чергових чисел журналу. Книжка «Вільна Україна» за май-юнь «в

свій час» була сконфіскована. Редакція місячника сподівається при першій умові озватися з своїм словом до читачів».

Сподівання не здійснилися. А тим часом вже в березні того ж 1907 р. в Петербурзі почала виходити газета, присвячена інтересам міського і сільського робітництва п. н. «Наша Дума». Був це орган петербурзької організації Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії, що почав виходити за редакцією Д. Донцова. Два числа, що появилися, присвячені були справам Другої Державної Думи. Виступив він із критикою праці Думи, захищаючи інтереси робітництва («бюджет в Думі», «Безробіття» тощо), давав фейлетони на думські теми та перебіг засідань. Утриматися цьому часопису так само не пощастило. По виході другого числа 25.III. 1907 р. газету було владою заборонено.

Трохи довше протрималася «Рідна Справа» – Думські Вісті». Почала вона виходити в Петербурзі з 12.ІУ. 1907 р. двічі на тиждень. Був це орган української фракції Другої Думи (Українські Громади – радикал-демократичного напрямку); видання якого популяризував був між послами студент-медик, пізніш відомий журналіст В. Піснячевський. На фактичного редактора запрошено Вас. Доманицького, а офіційним видавцем-редактором став посол С. Нечитайло.

«Наша газета – писалося тут – буде тим телеграфічним дротом, що з'єднуватиме український нарід з його депутатами для спільної праці і боротьби за землю і волю».

Співробітниками були члени Першої і Другої Думи та дехто з петербурзької колонії. Подавано тут перебіг думських засідань, промови послів та статті і фейлетони на актуальні теми. Тут м. ін. була опублікована серія фейлетонів П. Смутка (п. Стебницького), що потім вийшли відомою книжкою п. н. «Під стелями Думи».

Зустрінуто було «Рідну справу» прихильно, особливо на українських землях. Серед селянства мала успіх, чому чимало прислужилася добра мова і популярний виклад.

На початку червня (3.VI.1907 р.) розв'язано було Думу. Мусіла припинити свое існування і «Рідна Справа». Останнє 12 число вийшло 12.VI. 1907 р. з останнім словом до читачів, в якому редакція висловлювала надію знову появитися, коли збереться Третя Дума. Сподівання не здійснилися. Політичні умови, що запанували з приходом Третьої Думи, тому не сприяли.

Популярно-народні органи на українських землях під Росією. «Село», «Засів «, «Маяк».

Щойно більше як за два роки при найактивніший праці М. Грушевського починає в Києві виходити популярний народній ілюстрований тижневик п. н. «Село». Перше число появилося 3.IV. 1909р. Своїм завданням «Село» ставило: «подавати відомості, новини і всяку науку в справах, потрібних нашому селянинові або робіт-никові, і про всякі важніші справи з життя українського, російського и заграничного, цікаві для всіх, про які кожному треба знати».

До співробітництва запрошено було визначніші сили. Були тут О. Олесь, В. Самійленко, Гр. Чупринка, Я. Щоголів, що містили тут свої поетичні твори, як також В. Винниченко («Кузь та Грицунь» та інші), Арх. Тесленко («Страчене життя» та інші), С. Черкасенко («Земля» тощо). Тут же твори західньоукраїнських письменників, як: О. Кобилянська, В. Стефаник, Л. Мартович, Т. Бордуляк з його популярним оповіданням «Дай, Боже, здоровля корові» і тут же вперше з'явилися оповідання Виборного Макогоненка (Мод. Левицького) про мову в школі, у суді тощо, що потім здобули широку популярність.

Огляди світових подій та внутрішнього життя, як також літературно-критичні замітки давав Микита Шаповал. Крім нього подібні ж статті містив тут Ю. Сірий (Т-о, Тищенко). Але найбільш звернено було увагу на популярні статті з життя світу, природи, з життя села та його культурно-просвітної праці.

Регулярно подавав огляди з діяльности Думи та уряду П. Смуток. Про українське культурно-наукове та громадсько-політичне життя на західньоукраїнських землях писав до «Села» М. Залізняк. На господарські теми писали А. Терниченко (пізніш редактор «Ріллі»), А. Гиленко, В. Королів-Старий, О. Мицюк (гром, землеволодіння та переселения).

Врешті, добре поставлена була хроніка. Все це робило часопис цікавим і поважним органом. Здобув він собі глибоку симпатію серед широких кіл, став вітаним гостем під селянською стріхою.

В легкій, приступній формі, формуючи и організуючи думку читана, провадив цей часопис його до лав українського суспільства вже як свідомого його члена. I читач це цінив. Були села з цілими гніздами передплатників – до десять і більше. Заходило «Село» в найдальші закутки, де трудно було навіть припустити, щоб там коли була газета.

Але все це дуже добре оцінила и адмінстрація. Тому не дивно, що по півторарічному існуванню з'явилися на сторінках «Села» слова М. Грушевського до читачів, що характеризують умови, в яких доводилося цьому часопису існувати.

«Жадне українське видавництво не було так високо отаксоване: крім явних репресій і кар, часом заборонювано «секретно» всяким начальством та відомствами, на ріжні і всякі способи, включно до наказу з волостей не видавати його адресатам, а відсилати до канцелярії губернатора... Тяжко видавати тепер справедливу часопись взагалі, а ще тяжче українську, а ще гірше – селянську українську. Не знають люди, як тяжко... Нема ні одній газеті такої тісноти, як нашій. I тому припиняємо її – може на час тільки, може и завсіди як полегшає».

Не полегшало. I «Село» ніколи вже не появилося. Наступником його став з 4.III. 1911 р. ілюстрований тижневик п. н. «Засів». Почав він виходити за тієї ж самої редакції та з тим самим складом співробітників і тією самою програмою, як і «Село», зміна назви однак не змінила становища до нового часопису з боку адміністрації. Кари і заборони продовжували робити своє діло. За якийсь час ведення часопису перейшло до інших людей, гуртка письменників. Нова редакція не порвала зв'язків з колишніми співробітниками і керманичами. Бажаючи якнайліпше забезпечити часопису існування та поширити його, редакція задумала зробити низку реформ. А в зв'язку з цим вирішила перевести серед передплатників анкету. Анкета дала дуже цікавий матеріял. Показала вона обличчя читача та його оцінку і становище до часопису.

Особливо цікавими були відповіді на питання: «Чому передплачуєте «Засів»? 3 низки відповідей згадаємо декілька. – «За її святу правду». – «Тому, що ми з неї тільки чуємо правду по селах». До них прилучалися інші: – «Тому, що вона при своїй дешевій ціні дає відповіді на різні питания і написана гарною і простою мовою» писали одні. – «За її щиро народній напрямок» – відповідав другий. Секретар одного хліборобського товариства відповів за всіх членів:

– «Того, що на неї великий спрос (попит), як на підходящу газету для малоросів.»

А от відповідь передплатників із робітників:

– «Тому, що ця газета українська, глибоко народня, обстоює рідний край убогих селян і робітників. Я ж сам тілом і душею українець... шукаю кращої долі, як і «Засів». Ось чому я виписую «Засів» і лічу його своїм вірним другом-порадником». Так писав один з них.

«Тому, що це цілком народня газета, як по кошту, так і по змісту, хоч усього потроху в ній пишеться, але все, що неодмінно потрібно для робітників». – писав другий.

«Тому, що бачу в ній щирий погляд робітника.» – подавав третій і т. д.

А дехто просто відповідав: «Бо вона нам по нутру». Червоною ниткою проходить у цій анкеті думка, що передплачувався «Засів», як свій орган, міцними зв'язками зв'язаний з народом. Та не зважаючи на все це, пощастило «Засіву» проіснувати лише трохи довше року. Року 1912 мусів припинити своє існування. Причини – матеріяльне виснаження постійними грошовими карами та іншими витратами, що не могли покритися низькою передплатою, а також і всі інші умови, в яких доводилося редакції часопису працювати.

« ...Не легко було нам провадити діло своє – писала редакція за півроку праці. Шлях до народу поріс тернами та бур'янами, перепони та заборони стоять на ньому. Багато митарств проходить друковане слово, поки дійде в руки читача... Штрафи, кари цензурні та адміністративні завжди висять над головою редакторів та співробітників. А тут ще кругом добровільні темні сили завивають вовками, скиглять щоб припинити наше діло».

Приблизно за рік після «Засіву» почав виходити новий популярний літературно-громадський тижневик. п. н. «Маяк», перше число якого появилося 20.XII. 1912 р. Виходить за редакцією В. Шевченка і А. Терниченка. Склад співробітників був дещо відмінний від попередніх. Багатьох не було. їх місце зайняли молодші і нові, які щойно виступали на сторінках преси. Присвячений, головно, сільській та робітничій інтеліґенції, зустрів він серед неї не меншу увагу і симпатію. Натомість в журналістичних колах оцінка була розбіжна.

Деякі органи зустріли появлення цього часопису виразно неґативним, ба, ворожим відгуком («Дзвін»). Інші, навпаки, дали прихильну оцінку появленню часопису.

«...Числа нового журналу, що появився, вказують, що навколо видання згуртувалася низка осіб, які ясно уявляють завдання народнього журналу і вміло їх виконують», – писала в спеціяльній статті за підписом В. С. «Украинская жизнь». Вказавши на деякі хиби та піддавши доброзичливій критиці зміст журналу, закінчувала вона свій відгук такими словами:

«В цілому новий журнал робить корисне вражіння, і не підлягає жадному сумніву, що, коли йому пощастить побороти адміністративні Сціли і Харібри, він знайде свого читана... Рекомандуючи увазі кіл близьких до має новий журнал, ще раз бажаємо «Маяку» існування довшого і щасливішого, як те було в його попередників».

Прихильною оцінкою відгукнувся також і «Літературний Вістник», зазначивши, що «Маяк», широко розходячись між селянством і робітництвом, «робить своє важливе діло поширення національної свідомости»...

Не пощастило. Напередодні світової війни 1914 р. на ч. 28 було цей часопис, як і всю іншу українську пресу того часу, владою заборонено.

Популярно-народні та інші часописи на провінції: «Дніпрові Хвилі» «Світова Зірниця» та інші.

Крім згаданих органів, що мали на увазі масового читача і виходили в Києві, в ті ж часи виходило кілька подібних органів і на провінції. Одні з них протрималися довше, інші коротше, а ще інші припинили своє існування на перших числах, не знайшовши відгуку серед має.

До перших належав ілюстрований тижневик «Дніпрові Хвилі». Почав він виходити у Катеринославі (тепер Дніпропетровське) з ініціятиви М. Богуславського. Перше число появилося І.Х. 1910 р. Фактичним редактором був Дм. Дорошенко, а на відповідального редактора запрошений був К. Котов (поміщик і домовласник). Згадуючи про це запрошення, Д. Дорошенко, м. і. розповідає, що К. Котов згодився взяти на себе відповідальність з умовою, що будуть друкуватися його вірші бодай двічі на рік.

«Звичайно він – оповідає Дорошенко – давав вірші на новий рік і на Великдень. Розуміється з тими віршами було багато мороки, доводилося їх прати і гладити, і тут було не мало і редакторської творчости»...

Під досвідченою рукою Д. Дорошенка стали «Дніпрові Хвилі» одним з поважніших органів подібного роду, на сторінках якого, крім статтей інформаційного характеру, з'являлися твори визначніших письменників і цінні праці на історичні теми.

Літом 1913 р. Д. Дорошенко покинув Катеринослав, і «Дніпрові Хвилі» мали припинитися, але до кінця року довів їх В. Біднов за допомогою своєї дружини і д-ра Ю. Павловського.

Користувалися «Дніпрові Хвилі» симпатією і популярністю не тільки на Катеринославщині, але і далеко за її межами.

Популярним тижневиком була також «Світова Зірниця», що почала виходити 1906 р., змінившись пізніш на двотижневик.

Видавав ЇЇ гурток польських поміщиків під проводом I. Волошиновського. Виходила спочатку в Могилеві-Подільськім, а потім у с. Пеньківка і вкінці з 1911 р. перейшла до Києєєва.

Побіч з інформаційним матеріялом звертала увагу на сільське господарство і кооперацію. Року 1913 перестала виходити і відновилася була з початком революції 1917 р.

Робилися спроби видавати и інші часописи, але вони не зустрілися з прихильним відгуком і підтримкою, а тому хутко заникали. До таких належить, напр., «Порада», перше число якої появилося у Харкові в 1906 р., офіційним російським правописом («ярижкою»), і досить чудернацькою мовою з не менш дивним змістом, за редакцією М. Лободовського. Після першого числа часопис цей вже не появлявся.

Теж саме сталося з виразно соціяльно-реакційним часописом, що його в тому ж 1906 р. почав видавати у Хотині, як місячник, п. н. «Хата» доктор I. Немоловський.

Соседние файлы в предмете Журналистика