Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI початку XVII ст. сучасна рецепція та ре інтерпретація.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
106.48 Кб
Скачать

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сьогодні, коли з історичних, культурних та політичних реалій зняті ідеологічні табу й інтенсивно оновлюються теоретична структура, методи аналізу художнього тексту, накреслюється також широке коло завдань для української медієвістики, що виходить на вищий рівень наукових узагальнень та активно формує нові методи й методології вивчення давніх текстів. В останні роки з’явилися ґрунтовні літературознавчі дослідження, в яких з вільних і сучасних позицій розглянуто фундаментальні проблеми давньої української літератури. Це багаті на інформацію та інтерпретацію дослідження прози (О. Александров, П. Білоус, М. Корпанюк, Ю. Пелешенко, Л. Ушкалов), поезії (Б. Криса, Р. Радишевський), драматургії (М. Сулима).

Саме такого методологічно розкутого підходу і вдумливої інтерпретації вимагає й полемічно-публіцистична проза кінця XVI – початку XVII ст., яка, попри свою двомовність (україно- і польськомовна), є важливим національним надбанням і чи не основним репрезентантом оригінального письменства того періоду, системою знань про тодішнє духовне життя українців та їхній шлях до культурної ідентичності. До цього спричинилися тогочасні історичні чинники – Реформація, Контрреформація, суттєві перетворення, що позначалися кризою і відмиранням старих ідей, пожвавленням нових релігійно-суспільних тенденцій, прагненням європейських країн до культурного, політичного та етнічного самовизначення. Такі трансформації були наслідком загострення протягом XVI ст. в Західній Європі міжконфесійних конфліктів, які сягали й українських земель.

Із появою нових методик аналізу художнього матеріалу, їх рецепцією у вітчизняному літературознавстві очевидною є можливість не тільки подальшого комплексного дослідження особливостей поетики полемічно-публіцистичної прози кінця XVI – поч. XVII ст., а й з’ясування її витоків та істотного переосмислення, всебічного і неупередженого вивчення, подолання при цьому конфесійного патріотизму, притаманного окремим дослідникам. Досі майже зовсім не приділялася увага теологічній природі полеміки, а її жанрова специфіка й нині позначається нейтрально-умовними термінами. У понятті "полемічно-публіцистична проза" варто вбачати категорію, що мала свою жанрову систему, яка формувалася в міру актуалізації суспільно-релігійних проблем. Її дослідження неминуче пов’язане з постановкою і вирішенням низки ключових проблем, які вимагають інтерпретації в певному методологічному напрямі. Оскільки це повноцінна й сповнена життєвого функціонування система, з власною аксіологією, стилістикою і динамікою, що живилась як джерелами давніх і вповні потужних літературних традицій, так і соками життя, яке в ту епоху було позначене перш за все релігійним духовним пошуком, де більшість текстів писалися за правилами гомілетики, то її доцільно розглядати, з одного боку, крізь призму риторики, а з іншого, виходячи з того, що в її дефінітивному полі накладаються дві категорії "полемічність" і "публіцистичність" як двоєдині грані комунікації, які й нині займають особливі ніші у ЗМК, вона повинна бути ідентифікована відповідно до своєї автентичності, потенціалу можливостей з урахуванням попереднього досвіду тлумачення крізь призму комунікативної поетики. Це увиразнить її нові грані (діалогічність), проекцію у контекст проблеми соціокультурного спілкування, дозволить простежити формування нею ж таки публічної сфери та комунікативної стратегії. Є нагода розширити повноту українського літературного процесу кінця XVI – поч. XVII ст., адже українська полемічно-публіцистична проза спонукала до вільного соціального діалогу, формувала певною мірою громадську думку та плюралістичну свідомість тих, хто був православним, католиком чи протестантом, або вагався у своїх конфесійних переконаннях.

Такими мотивами зумовлюється необхідність сучасного узагальненого, неупередженого аналізу цього жанру в риторичному та комунікативному ракурсах, що уможливлюється основними тенденціями сучасного стану літературної медієвістики, яка все активніше оновлює свою теоретичну базу, розглядаючи будь-який текст як певну цілісність в історичному, культурному та літературному контекстах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Базові положення дисертаційного дослідження співвідносні з комплексною темою кафедр історії української літератури і теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка "Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках" (номер державної реєстрації 0105U000718).

Теоретико-методологічну основу дисертації становить системний підхід до аналізу української полемічно-публіцистичної прози кінця XVI – поч. XVII ст., аналітичне прочитання якої базується на історико-літературному, рецептивному, герменевтичному та інтертекстуальному методах. Міцним теоретичним фундаментом для дослідження є праці О. Білецького, М. Возняка, П. Волинського, М. Грицая, М. Грушевського, В. Крекотня, С. Маслова, Л. Махновця, В. Микитася, О. Мишанича, П. Охріменка, В. Перетца, К. Студинського, І. Франка, Д. Чижевського, П. Яременка.

Новітня інтерпретація жанру неможлива без урахування здобутків наратології та рецептивної поетики, застосування яких набуває широких параметрів. У цьому контексті важливим є доробок українських учених, що висвітлювали проблеми теорії оповіді та її проекції на реципієнта, – О. Астаф’єва, В. Брюховецького, Р. Гром’яка, І. Денисюка, М. Жулинського, Г. Клочека, А. Погрібного, Г. Сивоконя, М. Ткачука тощо. Виділити найефективніші художні засоби допоможуть численні дослідження з історії журналістики та публіцистики: М. Веркальця, В. Галич, В. Здоровеги, Н. Зелінської, В. Качкана, С. Квіта, Ю. Лазебника, І. Михайлина, Г. Почепцова, В. Різуна, К. Серажим, Н. Сидоренко, М. Тимошика, В. Ученової, П. Федченка, Е. Шестакової, В. Шкляра та ін. Вони становлять надійну теоретико-методологічну базу дослідження комунікативних аспектів поетики полемічно-публіцистичної прози кінця XVI – поч. XVII ст.

Мета дисертаційної роботи полягає в реінтепретації давньої української полемічної публіцистики як своєрідної й цілісної системи, котра інтенсивно абсорбувала усе, що було важливим і значним, не лише в діахронічному, а й синхронічному зрізі культури. Необхідно розглянути її як жанр, що визначав характер ідейно-літературного пошуку тодішнього письменника, наголосити на її комунікативній функції і в цьому контексті з’ясувати закономірності розвитку та своєрідність поетики її жанрових різновидів.

Це вимагає постановки та вирішення таких завдань:

– реінтерпретувати полемічно-публіцистичну прозу кінця XVI – поч. XVII ст. з урахуванням змін у методологічній ситуації вітчизняного літературознавства;

– вибрати як інваріант групу репрезентативних текстів Біблії та творів патристів, які були основою ортодоксально-канонічного погляду й найчастіше виступали об’єктом полемічної інтерпретації;

– окреслити певне коло творів полемічної літератури (католицької, протестантської, православної та уніатської) з метою фіксування інтертекстуальних зв’язків;

– відстежити механізми й техніку творчої активності полемістів, примат їхніх культурно-естетичних моделей;

– здійснити аналіз системних закономірностей функціонування полемічних текстів у новому історико-літературному контексті, де переплелися різні конфесійні позиції та інтереси;

– вивчити співвідношення теологічного, публіцистичного та художнього первнів у полемічній літературі епохи;

– виявити риторичні стереотипи у полемічно-публіцистичних текстах;

– дослідити взаємодію інтертекстуальності й архетипу, співвідношення архетипних образів з їх християнською модифікацією та її варіантами;

– подати аналіз перших проявів національних та суб’єктивних інтерпретацій сюжетів, мотивів та образних структур інтертексту, його нових оцінок, перетлумачення;

– з’ясувати жанрову своєрідність залучених до дослідження творів, простежити відображену в них світоглядну систему епохи, історико-літературні традиції і специфіку художніх форм, визначити їх місце в українському полемічному дискурсі;

– простежити взаємодію давньої полемічно-публіцистичної прози із сучасними публіцистичними жанрами крізь призму комунікації, встановити особливості її літературної спадкоємності;

– накреслити перспективи подальших досліджень української полемічної публіцистики кінця XVI – поч. XVII ст.

Об’єктом дослідження слугують різножанрові форми української полемічно-публіцистичної прози, а також відповідні західноєвропейські праці католиків та протестантів епохи Реформації та Контрреформації.

Предметом дослідження є риторична природа полемічно-публіцистичних текстів, їх жанрова специфіка (теологічний трактат, проповідь, послання, епістолярій тощо) та діалогізація як форма літературної комунікації.

Методи дослідження – інтертекстуальний аналіз з елементами герменевтичного, порівняльно-історичного, типологічного, структурно-семантичного підходів.

Наукова новизна одержаних результатів. Поруч із систематизацією та узагальненням досліджень попередників, уперше здійснюється комплексна реінтерпретація полемічно-публіцистичної прози крізь призму риторики та комунікативної поетики з поглибленим аналізом таких проблем: криза довіри до традиційного біблійного тексту в епоху Реформації як чинник активізації української полемічної літератури, пробудження письменницького "я" в контексті перетину східної та західної культурних традицій і загострення проблеми інтертексту, логіка й діалектика коливань між церковною догмою та письменницьким волюнтаризмом, нові полемічні жанри української словесності ХVI-ХVIІ ст., співвідношення риторичного та поетичного в українських релігійно-полемічних текстах, своєрідність стилістики бароко в риторично-публіцистичному тексті, тодішня міжрелігійна полеміка як форманта перспективи плюралістичної свідомості. Обґрунтовано нові методологічні аспекти сучасного підходу до проблеми аналізу конфесійної полеміки в Україні ХVI-ХVII ст.; досліджено плюралізацію біблійно-теологічного канону в українській міжконфесійній полеміці епохи; увиразнена риторична природа полемічних текстів та їх жанрова специфіка; потрактована полеміка як інтертекстуальний діалог текстів, що сприяло формуванню літературної особистості, а українська полемічна література ХVI-ХVII ст. як вираз приналежності до європейського духовного простору.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки роботи можуть слугувати основою для формування нових (або актуалізації відомих) підходів у дослідженні міжрелігійної полеміки в Україні ХVI-ХVII ст., для розширення чинних програм з давньої української літератури та історії журналістики, під час читання курсів лекцій в університетах, при написанні монографій та укладанні підручників, навчальних посібників з давньої української літератури та історії журналістики, фахових видань інформативного чи довідкового характеру; окремі розроблені в дисертації проблеми можуть бути включені до програм спецкурсів і спецсемінарів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є персональною роботою, всі її результати отримані безпосередньо дисертанткою.

Апробація результатів дослідження. Розділи й повний текст дисертації обговорювалися на спільних засіданнях кафедри історії української літератури та кафедри теорії літератури, порівняльного літературознавства і журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Положення дисертації були апробовані під час виступів і доповідей, які виголошувала автор на: конґресах Міжнародної асоціації україністів (Харків, 1996; Одеса, 1999; Донецьк, 2005); Міжнародному науковому конґресі "Іван Франко: дух, наука, думка, воля" (до 150-річчя від дня народження) (Львів, 2006); міжнародних конференціях "Literatura Sіowian Wschodnich. Tendencije rozwojowe, przewartoњciowania" (Zielona Góra, 1997) "Наративні виміри літератури" (Тернопіль, 2003); "Українська школа" в літературі та культурі українсько-польського пограниччя" (Київ, 2004); "Європейський вимір української полоністики" (Київ, 2007); "Загальнолюдські цінності та національний менталітет у дзеркалі слов’янських літератур" (Луцьк, 2004); "Актуальні проблеми журналістикознавства" (Одеса, 2005); "Актуальні проблеми дослідження середньовічної української літератури" (Одеса, 2005); "Дмитро Туптало у світлі українського бароко" (Львів, 2006); "Біля джерел українського бароко: Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Ставровецький" (Львів, 2007), а також на конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Тернопіль, 1997-2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковані 1 монографія, 24 статті у провідних наукових фахових виданнях України, 6 тез доповідей за матеріалами конференцій, 3 науково-методичних праці та 3 навчальних посібники.

Структура дисертації. Робота обсягом 378 сторінок основного тексту складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 777 позицій.

Соседние файлы в предмете Журналистика