Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Українська публіцистика 60-х, 90-х років ХХ ст. у контексті національного відродження (тенденції та тематика).docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.06.2019
Размер:
50.97 Кб
Скачать

Основний зміст

У вступі пояснюється вибір теми, її актуальність, зв’язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де і виконувалася дисертація. Тут також обґрунтовується тема і завдання дослідження, предмет і об’єкт наукового пошуку, називаються обрані методи дослідження, розкривається наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, запропонованих висновків, вказується особистий внесок здобувача у підготовці до друку наукових праць, відзначається апробація результатів наукового пошуку на конференціях і конгресах, подається список опублікованих праць.

Перший розділ "Публіцистика: факти, явища, судження" має методологічний характер, у ньому здійснено огляд практично усіх наукових праць, присвячених феномену публіцистики. Розглянуто усі кандидатські та докторські дисертації, захищені з даної теми при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а це 16 робіт. Проаналізовано внесок у розвиток теорії та становлення самого жанру корифеїв публіцистики В.Й. Здоровеги, В.В. Лизанчука, А.З. Москаленка, Н.М. Шудрі (Н.М. Сидоренко), Ю.А. Лазебника, В.А. Качкана, М.П. Подоляна, М.І. Скуленка, Д.М. Прилюка, В.В. Учонової, М.Г. Мезенцева, В.В. Овечкіна, Е.Б. Межелайтіса, А.А. Аграновського, І.М. Дзялошинського, І.М. Шатуновського, А.Я. Зись, Р.Г. Бухарцева, А.А. Казанського, О.І. Журбіна, І.Ф. Архіпова, В.Н. Фоміних, Е.П. Прохорова, Ю.І. Суровцева, Е.І. Проніна, А.А. Тертичного, М.С. Черепахова, В.М. Горохова, Г.В. Колосова. Тут же узагальнено усі тези дослідників, що стосуються понять:. Таким чином, окреслено усі ознаки "чистої публіцистики", оскільки ними необхідно оперувати у другому та третьому розділах, де вивчено практичні здобутки публіцистів 60-х, 90-х років. Визначені категорії необхідні і для вивчення предмету у спеціалізованих вузах. Однак щодо ролі, значення та місця публіцистики у житті народу, то їх необхідно переглянути, -- ця думка є основним лейтмотивом першого розділу. На підтвердження даного переконання наведено ряд цитат з найбільш популярних теоретичних праць, де публіцистика ототожнюється із основним засобом комуністичного виховання громадян. До того ж, дослідження останніх років сконцентровані, в основному, на проблемах журналістики, а не публіцистики (тут розглянуто 30 книг, виданих протягом кількох останніх років). Тому у першому розділі "Публіцистика: факти, явища, судження" наголошується на тому, що потрібно показати основні ознаки публіцистики перших років державної незалежності, це публіцистика нової якості. До речі, такі дані можуть ґрунтуватися на висновках третього розділу дисертаційної роботи, де проаналізовано і прокоментовано значну кількість статей 90-х років.

У другому розділі "Світоглядно-естетичні наслідки шістдесятництва" при вивченні творчості шістдесятників автором дисертації введено в текст їхні біографії, оскільки такі дані рідкісні, а інформація про роки ув’язнення та перебування на засланні необхідна для показу ідейних переконань згаданих митців, бо і публіцистика аналізується саме в контексті національного відродження. Таким чином, тут застосовано біографічний метод наукового дослідження. Використання бібліографічно-описового методу дозволило упорядкувати публіцистику, що взята за основу другого розділу відповідно до змісту, мети та проблемності матеріалів. А типологічний, проблемно-тематичний методи дослідження допомогли визначитися із тенденціями, характерними для творчості шістдесятників. "Тенденція: 1. Напрям розвитку чого-небудь. 2. Прагнення, намір, властиві кому-, чому-небудь; // Потяг, схильність до чогось. 3. Провідна думка, ідея художнього, наукового й т. ін. твору; ідейне спрямування".

Свою позицію з приводу вибору саме такого підходу до вивчення публіцистики шістдесятників автор обґрунтовує тим, що для дослідження знайдено необхідну кількість відповідних джерел. Основою для аналізу стали праці науковців та літературознавців М. Жулинського, Є. Сверстюка, І. Дзюби (праці 90-х років), П. Кононенка, М. Коцюбинської, В. Агеєвої, С. Андрусів, Л. Тарнашинської, В. Медведя, Б. Тихолоза, О. Пахльовської, О. Зарецького. Зроблено висновок, що для публіцистів-шістдесятників були характерні такі світоглядні тенденції: лібералізм – "Який дотримується вільнодумних поглядів: вільнодумство"; гуманізм – "1. Рух, спрямований на утвердження моральних прав людини за земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань. 2. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність"; моралізм – від "мораль": "Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика"; патріотизм – "Любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги". При цьому запропонований фактичний матеріал підкріплений кількома цитатами, тезами. Отже, визначено, що лібералізм проявлявся у протистоянні, опозиції, незалежності, опорі публіцистів, запереченні, боротьбі, внутрішній свободі. Особливістю гуманістичного спрямування публіцистики стало те, що митці слова у своїй творчості зверталися до двох типів особистості: людини-трудівника та видатної особи, як правило, знаменитості. При цьому людина сприймалася поза колективом, як одиниця Всесвіту. А ще публіцисти шістдесятих років наділяли людину духовним світом (духовність людини, духовне самовизначення нації, звернення до етичних проблем) – так проявлялася тенденція моралізму. А тенденція патріотизму полягала в обороні національних святинь, національної гідності, у виявленні гордості за свій народ.

На доказ наукової думки, теоретичних обґрунтувань наведено приклади з публіцистичних матеріалів В. Чорновола, Л. Лук’яненка, В. Мороза, Ю. Бадзьо, Є. Сверстюка, О. Тихого, Ю. Литвина, І. Герети, Б. Гориня, М. Гориня, С. Караванського, М. Осадчого. Вячеслав Чорновіл зібрав велику кількість документів і матеріалів про існуючий рух опору в постсталінській радянській системі. Валентин Мороз у своїх статтях розкрив філософію тоталітаризму, її головний інструмент насилля – КДБ. Тенденція патріотизму переважає у публіцистиці Олекси Тихого, значна частина його творів присвячена національній тематиці. Юрій Литвин розкрив суть правозахисного руху в Україні. Місце людини у тоталітарній системі (тенденція гуманізму) розкриває у статтях Юрій Бадзьо. Своєю творчістю метод соцреалізму заперечили Євген Сверстюк, Михайло Осадчий. До проблем культури на сторінках обласної і республіканської преси звертається Ігор Герета, Богдан Горинь. Михайло Горинь розмірковує над психологією праці, виробництва. Тенденція патріотизму характерна для творчості Станіслава Караванського (відстоювання позицій рідної мови). Визначено, що естетична тенденція у шістдесятників -- боротьба за свободу слова, митця, відстоювання справжньої творчості, що, власне, і складало їхню опозицію. У дисертації вона названа "культуротворчістю". При цьому шлях, запропонований у дисертації для вивчення цього напрямку у розвитку публіцистики, обраний ширший, від досі існуючих літературознавчих досліджень. Проаналізувавши значну теоретичну базу і додавши до неї власні спостереження, автором дисертації запропоновано розглядати тенденцію культуротворчості за трьома напрямками. Перший – естетична незалежність: відстоювання свободи, незалежності творчості, митця. Другий – критика інакшістю: йдеться про заперечення публіцистичним словом методу соцреалізму. І третій напрямок – індивідуалізація: посилення особистісного начала, адже в умовах тоталітаризму певних успіхів митець міг досягнути тільки за умов сповідування власних художніх принципів. Дієвість цих механізмів на практиці підтверджено публіцистикою І. Дзюби та І. Світличного при чому до тенденції культуротворчості можна віднести усю їхню творчість.

Методом припущення у другому розділі запропонована спроба нового підходу до тенденції космізму. "Космізм – художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов’язаних із уявленнями людини про космічну сферу". Дослідження проводилося у два етапи: першою метою було довести, що космізм характерний для публіцистики 60-х років, оскільки досі у згаданому історичному часі він пов’язувався виключно з поезією, а в українській прозі він асоціювався лише із художньою творчістю Олеся Гончара завдяки науковому дослідженню професора А. Погрібного. Гіпотеза підтвердилася, а доказами стала вибірка матеріалів, знайдених у журналі "Вітчизна", зокрема, оглянуто журнали 1960, 1963, 1966, 1967 років (статті М. Амосова, Б. Ямпольського, Б. Безпалька, Б. Рутковського, Д. Новикова). Другим етапом дослідження було запропонувати кілька видів космізму, оскільки проаналізована публіцистика показала, що це літературне явище можна вивчати за різними критеріями. Було використано словникову базу з теорії літератури і найкращі надбання з філософії та предмету "історія цивілізації". У результаті припущення та логічного методу запропоновано три види космізму – в залежності від прямого та переносного значення слова. У прямому значенні космізм проявлявся через звернення публіцистів до космічної тематики, введення при обговоренні абстрактних тем прізвищ космонавтів (інших специфічних слів з космічної сфери) – тому названий соціальним, оскільки "Соціальний – 1.Пов’язаний із життям і стосунками людей у суспільстві; // Породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу; // Існуючий у певному суспільстві. 2.Який має на меті зміну суспільних виробничих відносин". Якщо ж публіцисти вдавалися до аналітики і при цьому розглядали людину як центр світосприйняття, -- таке явище запропоновано назвати філософським космізмом (категоріальна визначеність "людина – буття – Всесвіт" запозичена з філософії). У цьому контексті нами визначено кілька центральних питань, до яких зверталися у 60-х роках автори статей: створення матеріальних і духовних цінностей; незнищенність людського у людині; вихід на рівень сучасних досягнень цивілізації і культури; оцінка явищ, що відбуваються у світі через їхню шкідливість (корисність) для людини. А космізм, який розкриває глобальні питання, проблеми людства, цивілізацій, запропоновано називати планетарним (цивілізаційним), оскільки: "Глобальні проблеми – це, по-перше, ті, які мають планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси усіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству у разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв’язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів". При цьому аналіз публіцистики, що підпадає під цей критерій, показав, що планетарні проблеми митці вирішували завдяки введення у текст таких елементів: об’єктів-символів, що показують слабку захищеність цивілізації; суб’єктів, які несуть відповідальність за майбутнє цивілізації; прогнозування близького і далекого майбутнього цивілізації.

Таким чином, другий розділ дисертації показав, що для публіцистики були характерні тенденції лібералізму, гуманізму, моралізму, патріотизму, космізму та культуротворчості. При цьому потрібно пам’ятати, що названі тенденції у публіцистиці 60-х років зустрічаються як у "чистому" вигляді, так і поєднуються одна з одною, взаємопроникають.

У третьому розділі "Інтеграція тенденцій 60-х років у публіцистику 90-х" результати висновків, що були запропоновані у другому розділі, переводяться у площину 90-х років: ці два історичні періоди між собою дуже схожі, наступною метою було вияснити міграцію визначених тенденцій. Більшість з них, що взяли на озброєння шістдесятники, знайшли своє відображення у публіцистиці 90-х років. Основний метод для дослідження тут обрано порівняння. Після аналізу широкого матеріалу (статистика ведеться далі відповідно до підрозділів), помічено, що не втратила своєї актуальності тенденція патріотизму (вивчення теми "українська національна ідея"); своє продовження на сторінках видань знайшов філософський космізм (переосмислення категорій "людина", "буття", "Всесвіт"); планетарний космізм (чорнобильська тематика, екологічна проблематика); на шпальтах газет публіцисти 90-х років продовжують розмірковувати над тим, яким має бути головний герой твору (тенденція гуманізму). Факти, використані у другому розділі для визначення тенденцій, їхньої дієвості, детально аналізуються у контексті публіцистики 90-х років за конкретними темами. Саме таким чином пропонується розглядати інтеграцію тенденцій, що запропонували шістдесятники у публіцистику 90-х років.

Отже, "українська національна ідея" ("національна українська ідея"). Переглянуто значну частину публіцистики 1986 – 1991 років на дану тематику (вибірково взято по 10 номерів з кожного року газет "Вечірній Київ", "Голос України", "Урядовий кур’єр", "Літературна газета", журналів "Вітчизна", "Дніпро", "Слово і час", "Сучасність"). Вона показала, у цей період публіцисти основну увагу зосереджували лише на правомірності існування національної ідеї як такої. Вона ототожнюється із "незалежністю", "свободою" нашої держави. Негативним явищем при розгляді цього аспекту національної ідеї можна хіба що назвати зловживання термінами, наприклад, "парад суверенітетів", "єдиний народ", "розтиначі" та інші. Із 1991 року проблематика "національної (української) ідеї" публіцистами спрямовується в інше русло – дискусії щодо її значення і складових. Запропоновані висновки нами підтверджені на прикладах публіцистики професора Інституту журналістики А. Москаленка, академіка НАН України М. Жулинського, академіка НАН України І. Дзюби, професора Українського вільного університету О. Кульчицького, провідного наукового співробітника Інституту філософії НАН України Ф. Канака, професора Інституту журналістики В. Карпенка (усі статті, що друкувалися у "колонці головного редактора"), доктора фізико-математичних наук А. Свідзинського, кандидата філологічних наук О. Романчика, кандидата філософських наук О. Забужко, поета І. Драча, публіцистів О. Пахльовської, Р. Лиші. Використавши основні переконання зазначених авторів та добавивши логічні роздуми, системно-хронологічний науковий метод, нами запропоновано проблему української національної ідеї надалі аналізувати за такими аспектами:

1) історіографією: відновлення зв’язку часів, культурної, духовної спадковості (етнічні корені, мова, писемність, мистецтво, фольклор);

2) культурним становищем нашої держави;

3) внутрішньо-економічним розвитком України, її геополітичним становищем (формуванням ефективної зовнішньої політики);

4) питання "Україна і Росія".

Такий вибір напрямків досягнення національної ідеї автору роботи здається вдалим, оскільки розвиток культури – це одне із небагатьох передумов виникнення та існування будь-якої цивілізації (загальноприйнята теорія поняття "цивілізація" за вченнями Тойнбі, Тейяра де Шардена, Шпенглера). Економічний, політичний розвиток країни, її територіальна визначеність завершують список ознак, за якими може функціонувати та чи інша цивілізація. І цілком самостійний аспект "Україна і Росія" нами обраний тому, що питання перспективи співіснування з Росією для України є дуже актуальним, а аналіз сумісності чи несумісності національних інтересів двох держав дуже часто зустрічається у пресі.

Вивчаючи публіцистику ХХ ст. не можна оминути теми аварії на ЧАЕС, вона стала планетарною, глобальною проблемою сучасності, саме на ній пройшло випробування слово письменника, журналіста. При розгляді теми автор дисертації скористався класифікацією періодів висвітлення чорнобильської тематики у ЗМІ за 1986-1992 роки, запропонованої В. Бугримом, вона виглядає так: 1) 26-28 квітня 1986 року – період інформаційного вакууму; 2) 29 квітня – 5-6 травня 1986 року – період інформаційної блокади; 3) 6-14 травня 1986 року – інформаційний прорив; 4) 15 травня 1986 року – 14 лютого 1987 року – період інформаційного хаосу; 5) 15 лютого 1987 року – 1 березня 1989 року – інформаційне розсекречування журналістських матеріалів; 6) 1 січня 1990 року – 31 грудня 1990 року – дослідницька інформаційно-психологічна діяльність ЗМІ і плюралістичне відображення громадської думки; 7) 1 січня 1991 року – 31 грудня 1991 року – період підбиття підсумків діяльності преси, телебачення, радіо, відео і кінематографа з даної тематики; 8) 1 січня 1992 року – квітень 1992 року – період поглибленого і компетентного підходу, відносної відкритості матеріалів у ЗМІ. Висновки дисертанта щодо динаміки публікацій ґрунтуються на огляді публікацій зі 140 газет: найбільша кількість матеріалів надрукована у 1986, 1990, 1991 роках – в період демократії і гласності; 1993, 1994, 1995, 1996 – роки загострення економічної кризи, коли було скорочено фінансування програми з подолання наслідків чорнобильської аварії. Найменша кількість публікацій спостерігалась у роки замовчування правди про масштаби та наслідки аварії на ЧАЕС – 1987, 1988, 1989 роки. Використання жанрово-описового методу дало можливість зробити висновки щодо часу, коли серед публікацій ЗМІ почали домінувати аналітичні жанри, зокрема, вони активізувалися із 90-го року (56% усіх матеріалів), серед домінуючих – стаття, яка відзначається ґрунтовним аналізом матеріалу. Проблемно-тематичний аналіз показав, що у перший рік після аварії публіцистика охоплювала такі питання: висвітлення ліквідації пожежі на ЧАЕС, закриття пошкодженого реактора, припинення радіоактивних викидів у навколишнє середовище, побудова "саркофага", евакуація населення чорнобильської зони, Прип’яті та населених пунктів тридцяти кілометрової зони, розгляд причин аварії. Враження від цих матеріалів: вони містять викривлені факти, носять заспокійливий характер. Аналіз публіцистичних матеріалів наступних двох років (1987-1988 рр.) показав, що більшість з них мала на меті розповісти про завершення будівництва "саркофага", нормалізацію радіаційної ситуації, будівництво міста енергетиків "Славутич". Вони, в основному, мають розповідний характер. Кінець 1989 року відзначається тим, що у населення зростає недовіра до того, що написане у пресі, тому перед журналістами стоїть важливе завдання: викрити те, що раніше замовчувалося, показати правду про стан радіаційного забруднення, екологічні, медичні та економічні наслідки аварії. У зв'язку з цим друкуються статті – ґрунтовні дослідження, які часто містять прогнози. Огляд матеріалів, надрукованих після 1990 року, засвідчив, що у ЗМІ відбувся справжній інформаційний вибух по висвітленню чорнобильської тематики: піддано критиці "концепцію 35 бер за життя", викрито політичних діячів, вчених, негативно причетних до трагедії; у статтях наводяться факти про медичні наслідки аварії – погіршення у людей стану здоров’я; виникають думки про те, що чорнобильські проблеми не вирішуються.

Переглянувши великий масив статей, присвячених аварії на ЧАЕС, хотілося б зазначити, що досі на сторінках наших видань не запропоновано єдиної комплексної системи радіоекологічного моніторингу. З цієї причини, на думку дисертанта, важко робити якісь прогнози з високою часткою ефективності та достовірності щодо ступеня ефективності ліквідації наслідків аварії. Немає і стратегії поведінки з радіоактивними відходами, що знаходяться у зоні відчуження; не запропоновано варіантів реабілітації забруднених територій, хоча це могло б стати незамінним шляхом до покращення екологічної обстановки не тільки в Україні, а й в інших державах. Все ж, якщо давати загальну оцінку значення "чорнобильської" публіцистики, то вона є досить високою – соціологічні дослідження показали, що основним джерелом інформації для населення після аварії стали ЗМІ, де 48,3% складали публікації аналітичних жанрів.

Аналіз гостропроблемної публіцистики показав, що вона, в основному, окреслювалася розглядом екологічних (глобальних) проблем, також серед тем, що переважали - корупція та бандитизм, підліткова злочинність, при цьому публіцистами 90-х років особлива увага приділяється філософським роздумам, вони намагаються вникнути в психологію своїх героїв. Такі статті містять аналітичну глибину, ґрунтовну оснащеність фактами, для них характерні яскравість і дохідливість стилю, вони містять максимум науковості та популярності. Факти, будівельний матеріал статей, підібрані тут уміло і подані майстрами слова об’єктивно. Автори, що у своїх матеріалах дотримувалися перерахованих вище ознак, порушували проблеми, актуальні на даний період часу, а як результат – такі матеріали не втрачають своєї гостроти і зараз, - це безперечна ознака справжньої публіцистики, лише вона "не старіє". При розгляді гостропроблемної публіцистики, зокрема, тієї, що на екологічну тематику, дисертантом зроблено кілька висновків, запропоновано рекомендації для митців пера. Проблемні матеріали обов’язково повинні передбачати висновки із конкретними пропозиціями – шляхами виходу із тієї проблеми, яка розглядалася автором. Для цього потрібно володіти ґрунтовними знаннями з відповідної проблеми, а отже, публіцист не повинен щоразу розпорошуватись на різноманітні теми, а мати вузькопрофільну спеціалізацію. При написанні матеріалів з специфічної тематики рекомендуємо залучати спеціалістів, адже тут не так важливий хід та спосіб викладу думок, як володіння необхідними фактами, пропозиції фахівця. Тут доречно згадати і про навчання справжнього публіциста: він повинен мати вищу освіту. Автор публіцистичного твору також повинен застерігати, попереджати, викликати потрібну реакцію у читача, щоб матеріал мав практичне призначення. При цьому необхідно використовувати усі можливі способи впливу на аудиторію. Коли ж митець слова береться за жанр журналістського розслідування, потрібно пам’ятати про журналістську етику, не переходити межі, встановлені законом. На нашу думку, твір буде повноцінним, якщо поряд із аналізом, логікою використовуватимуться емпіричні дослідження: спостереження, опитування, анкетування та інтерв’ювання. Розглядаючи проблему, необхідно вникати і в причини, що її викликали, цим самим здобуваючи довіру у читача.

Соседние файлы в предмете Журналистика