Тема 8: Контрольна функція парламенту (4 год.).

1. Поняття парламентського контролю.

2. Об’єкти і моделі парламентського контролю.

3. Форми контролю:

• Інтерпеляція і депутатський запит;

• Питання про довіру уряду та звіти;

• Послання глав держав і тронні промови;

• Парламентські слідчі комісії;

• Парламентські слухання;

• Бюджетний процес і рахункові палати.

1. Поняття парламентського контролю. Практично всі сучасні парламенти здійснюють другу, за значимістю після функції законотворення, функцію, що виявляється в різних видах, але може бути зведена до однієї синтетичної ідеї та названа функцією контролю. Теоретично ця функція вищого представницького органу в будь-якій державі обґрунтовується тезою: парламент відображає волю народу, і тому повинен бути в змозі контролювати здійснення державної політики. Тобто парламент повинен забезпечувати «верховний контроль над усіма справами». Логіка здійснення функції контролю ґрунтується на наступному: якщо парламент може викликати до життя новий закон, щоб задовольнити нагальну потребу громадської думки, то він, звичайно, ще більше підстав повинен мати для володіння правом вказувати урядові на цю потребу, запитувати пояснень і наполягати, щоб були видані необхідні розпорядження.

До цього можна додати ще одне міркування, яке пов’язане з характерною ознакою представницької форми правління – публічністю урядових актів. Найбільш простим і кращим засобом досягти цього полягає у праві кожного представника народу порушувати в публічному засіданні питання, що турбують і хвилюють громадську думку.

Висновок: контрольна функція полягає у здійсненні постійного й активного нагляду з боку парламентів за всіма галузями управління, а також у реалізації права представників народу висловлювати членам уряду та іншим посадовим особам будь-які побажання, сумнів або незадоволення.

2. Об’єкти парламентського контролю.

Важливе значення для розуміння основних параметрів контрольної функції парламентів має питання про об’єкти парламентського контролю. Як правило, головним об’єктом контролю є виконавча влада. Як свідчить конституційна практика, парламент у сучасній демократичній державі здатний контролювати всю політичну й адміністративну діяльність виконавчої влади аж до її призупинення. Цей постійний контроль знаходить своє відображення переважно в законодавстві та фінансовій сфері. Отже, предметом парламентського контролю є політична діяльність уряду. Тому контроль за виконавчою владою має політичний характер (хоча і здійснюється в юридичних формах).

Контрольна функція парламентів може поширюватись і на главу держави, судову владу, збройні сили тощо. Однак стосовно цих органів характер контролю суто юридичний.

Оскільки головним об’єктом парламентського контролю виступає виконавча влада, нижче ми зупинимось докладніше на механізмі його здійснення та існуючих у цій діяльності проблемах.

Моделі парламентського контролю.

Зазначимо, що порівняльно-правовий аналіз конституцій та іншого законодавства багатьох держав світу свідчить про те, що парламенти володіють арсеналом юридичних засобів для здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Ступінь їхнього використання пов’язана з формою правління.

Виділяють наступні моделі реалізації контрольної функції парламентів.

Перша модель, яка діє в парламентарних країнах, характеризується наявністю інституту політичної відповідальності уряду. Вотум недовіри в парламенті, як правило, тягне за собою колективну (солідарну) відставку уряду. Однак широкі контрольні повноваження парламенту в значній мірі нейтралізуються правом розпуску вищого представницького органу, яке належить виконавчій владі.

Друга модель властива країнам із президентською формою правління і характеризується менш різноманітними засобами контролю. Найбільшого значення в цій моделі набуває такий засіб контролю, як діяльність комітетів (комісій) парламенту. Ефективність контрольної діяльності підвищуються в зв’язку з відсутністю у виконавчої влади повноважень щодо розпуску парламенту.

Третя модель застосовується в країнах із змішаною формою правління. Вона нібито комбінує форми контролю, властиві першій і другій моделі, хоча має ряд особливостей.

Наведені зразки є тільки схемою, яку використовують розробники при підготовці конституційних реформ, а також дослідники з метою виявлення певних закономірностей та особливостей у ході аналізу механізму державного владування, а також вироблення рекомендацій практичного плану. Фактична ж участь парламентів у здійсненні контрольної функції залежить в основному від політичного режиму, який панує в тій чи іншій країні.