4. Педагоги та вчені про рухливі ігри.

Еволюційний підхід до розуміння гри подав ще Г.Спенсер (англійський філософ і соціолог), який дослідив ігри вищих тварин і вказав на їх утилітарну спрямованість на тренувальну функцію, пояснюючи її як прояв „надлишку сил".

Німецький вчений К.Грос розробив теорію, в якій пояснював виникнення гри у тварин і людини необхідністю попереднього пристосування інстинктів до мінливих умов існування, згідно з якими у грі виявляються та тренуються ті інстинкти, які стануть організму в пригоді у майбутній боротьбі за існування.

Проти цієї теорії виступив Ф.Бейтендек, який вважав, що у грі реалізується

орієнтаційно - дослідницька діяльність тварини та дитини: вони починають грати з незнайомими їм предметами і в грі „досліджують" їх. Ця діяльність спрямовується трьома психічними потягами: до злиття, до звільнення і до відтворення.

Німецький педагог Вільгельм Август Лай вбачав у грі дитини природжені рефлекси, реакції та інстинкти, що ведуть до успішного самовиховання: і це повинно стати головним та вихідним пунктом всього виховання. На його думку,

людина створена для діяльності, дитина прагне до діяльності, її самоосвіта у грі є не що інше як діяльність. Завдяки діям в дитини розвиваються фізичні і духовні сили.

Те, що гра в історії суспільства і в житті людини - явище соціальне, можна знайти в працях: Н.П.Анікієва, Л.С.Виготського, Й.Гейзінга, Д.Б.Ельконіна, А.С.Макаренка, Ж.Піаже, Л.С.Рубінштейна, В.О.Сухомлинського, Д.Н.Узнадзе та ін.

Психологи відносять гру до інтрогенної поведінки, тобто поведінки, детермінованої внутрішніми факторами особистості (потребами, інтересами), на відміну від екстаргенної поведінки, яка визначається зовнішньою необхідністю. Тому гра може бути включеною в будь-який вид діяльності. Але її специфіка ще й в тому, що якщо у трудовій діяльності найважливіше кінцевий продукт, результат, заради якого витрачається фізична і нервово- психічна енергія людини, то в ігровій діяльності основне - суб'єктивне задоволення від самого процесу гри. Цю особливість гри суспільство використовувало і використовує як засіб навчання дітей і дорослих.

Продовжуючи думки і погляди філософів античного світу про виховання грою і впровадження їх у життя, представник французького гуманізму Франсуа Рабле, описуючи систему навчання, згадував, що після занять вони виходили на свіже повітря і відпочивали, граючи в ігри.

На думку французького мислителя епохи Відродження Мішеля Монтеня ігри повинні стати невід'ємною і досить значною частиною навчання. Виховувати необхідно не одну душу і не одне тіло, а всю людину.

Належне місце для гри відводив видатний педагог В.О.Сухомлинський, який вважав - „Відпочинок лише тоді відпочинок, коли він є своєрідною грою фізичних і духовних сил. Привчання дітей до активного, діяльного відпочинку - одне з дуже важливих завдань педагогів і вихователів".

Таким чином, аналіз наукової літератури показує, що гра - предмет дослідження багатьох наук: філософії, психології, педагогіки, етнографії, культурології, біології тощо. Існують різноманітні визначення стосовно сфери досліджень гри: для чого існує, для чого використовується, на що спрямована або що дає гра. Зокрема, на думку філософа Людвіга Вітгенштейна, поняттю гри взагалі неможливо дати спільне визначення чи схарактеризувати її за загальними ознаками.