Культура, освіта, наука київської русі.

Політичний й економічний розвиток Київської Русі став основою надзвичайного культурного піднесення давньоруського суспільства.

Культура Київської держави є складовою європейського культурного простору. І водночас надзвичайний вплив на культуру Київської Русі внаслідок перетину торговельних шляхів мала культура сходу. З іншої сторони, становлення і розвиток культури Київської держави відбувались за умов її тісного взаємопереплетення з культурою Візантії.

Так, давньоруська середньовічна культура формувалась як складова частина східнохристиянського культурного світу, основою якого була християнська релігія. Величезний вплив на неї Візантії пояснюється тісними релігійними, економічними і династичними зв’язками з Константинополем. Вплив південного сусіда прослідковувався дуже тривалий термін часу у всіх культурних здобутках Київської Русі. Навіть стиль у мистецтві має назву візантійсько-київський або візантійсько-руський з огляду на цей вплив. Проте, київські майстри змогли створити власний напрямок у мистецтві і подарувати нам пам’ятки архітектури і мистецтва, які могли суперничати у красі і вишуканості зі своїми закордонними сучасниками. Вони створили власну систему стилів, жанрів і методів, які суттєво відрізнялися від візантійських зразків.

Дуже важливим для Київської Русі був розвиток писемності. На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов’ян поширюється писемність завдяки створенню Кирилом і Мефодієм алфавіту – кирилиці. Потужним поштовхом до поширення писемності було прийняття християнства за Володимира Великого. Саме кирилицею написані всі найдавніші пам’ятники літератури, що відносяться до другої половини ХІ століття. Найвідомішими творами цього періоду є «Остромирове Євангеліє», (1056), «Слово про закон і благодать» (1037) митрополита Іларіона, «Ізборники Святослава» (1073, 1076), «Слово о полку Ігоревім» (1187).

Література в період Київської Русі творилась у трьох осередках: 1. книжниками Ярослава Мудрого. До них належали – сам Ярослав Мудрий, Іларіон, Григорій, Данило Заточник, Лука Жидята, Іаков Мних, Іоанн та ін. Ця школа вважається напівсвітською. Її завдання полягало у возвеличенні діяльності Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого; 2. монахами Києво-Печерського монастиря – Феодосієм Печерським, Нестором, Кирилом Туровським; 3. монахами Михайлівського Видубицького монастиря – ігуменом Мойсеєм, Сильвестром і самим Володимиром Мономахом. Кожен з них мав свій стиль написання і поетики, але їх об’єднувала спільність ідеології. Усі три школи між собою взаємодіяли і підтримували мистецькі стосунки, запозичуючи найкращі традиції одна-одної і вдосконалюючи їх.

До наших часів дійшло два види пам’яток давньоруської літератури – перекладні та оригінальні. Видатним оригінальним твором є «Слово про закон і благодать» Іларіона. Автор обґрунтовує права української церкви на незалежне від Константинополя існування і підносить роль князя Володимира у справі хрещення Київської Русі. Основною метою твору є заперечити права Візантії на подальший розвиток Руської держави.

До цієї групи відноситься «Києво-Печерський патерик» у якому вміщено оповіді про чудеса і дива створені монахами у стінах Києво-Печерського монастиря. Не можна оминути увагою «Повчання Володимира Мономаха дітям». Цей оригінальний твір створений приблизно 1097 р. і його авторство належить самому Великому князю київському. Твір умовно ділиться на дві частини. В першій автори научає своїх дітей премудрості князівської влади. Розтлумачує норми поведінки правителя великої держави Київська Русь. Володимир застерігає своїх нащадків від необачних вчинків і лінощів. Закликає до зміцнення князівської влади через прагнення самостійно долучитися до управління державою, а не покладатися на поради оточення. Закликає дотримуватись звичаїв і настанов православної церкви і шани її традицій.

У другій частині твору Володимир Мономах розповідає про своє дієве життя. Описує свою боротьбу з половцями, причини повстання 1113 року, внаслідок яких він був запрошений на Київський стіл. Багато уваги приділив автор і причинам феодальної роздробленості Русі, яка і стала причиною розпаду могутньої європейської держави.

До оригінальної літератури також відноситься відомий твір «Слово о полку Ігоревім». Це поетичний твір невідомого автора ХІІ ст., найвірогідніше, учасника подій описаних у поемі. Історичною основою для написання «Слова...» став похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році. Як відомо цей виступ руських князів закінчився перемогою половецьких ханів і ув’язненням князя Ігоря. Настрій літопису дуже релігійний і схожий на лицарські твори ХІІ століття, просякнутий національно-релігійними почуттями.

Цікавим і надзвичайно важливим джерелом культури періоду Київської Русі є літописи. Це історико-літературний твір в якому записи ведуться по роках, фіксуючи найвизначніші події в історії. До них належать літописний звід під назвою «Давній», «Повість минулих літ» (1113) Нестора Літописця, «Київський літопис», «Іпатівський літопис», «Галицько-Волинський літопис» та ін. Мова більшості літописів книжна, близька до розмовної.

Літописи, в більшості, писалися при князівському дворі. Тому їх автори були виразниками інтересів князя та його найближчого оточення. Матеріалом для літопису слугували і народні перекази, і дружинний епос, народні пісні та перекази. Вони виступали із засудженням представників боярської знаті, які підривали авторитет князівської влади, а також відстоювали ідею збереження єдності Київської Русі.

Оскільки кожен з авторів творів цього жанру мав свої політичні уподобання і мав зважати на думку князя київського, об’єктивність літописних творів у більшості є сумнівною. І водночас історична цінність цих пам’яток не викликає сумнівів з урахуванням інформації, яку передають їх автори як співучасники подій, або інформацію, переписану з попередніх літописів, що не збереглися до наших часів.

Найвидатнішою пам’яткою літописання вважається «Повість минулих літ». Її автором є Нестор – монах Києво-Печерського монастиря. Перша редакція цього твору 1113 р. до нас не дійшла. Твір був переписаний на початку ХV ст. і зберігся у кількох списках. Це перша в Київській Русі літературна пам’ятка, в якій історія нашої держави висвітлюється не відриваючись від світових історичних процесів. Багато уваги автор звернув на походження і розселення слов’ян та їхніх сусідів. Основна увага твору приділяється політичним, військовим, династичним подіям та писаному Руському законодавству.

Продовженням літературної традиції Київської Русі в період феодальної роздробленості став «Галицько-Волинський літопис». Перша частина твору (галицька) присвячена князю Данилі Романовичу. В ній описується боротьба з внутрішніми і зовнішніми супротивниками. Другу частину (волинську) присвячено справам його племінника Володимира Васильовича у облаштуванні внутрішніх справ Волинського князівства.

Твір писався як єдине ціле п’ятьма переписувачами, які об’єднали дві частини створені в різні періоди поступово в один твір. В літописі переважають світські мотиви, релігійні мотиви займають другорядне місце. Основна увага приділяється боротьбі за престол, військовим походам та обороні рідної землі від загарбників.

До творів релігійного змісту належать «Ізборники». Найбільш відомими є «Ізборники Святослава» 1073, 1076 років. Це гарно оздоблені рукописні переклади Святого письма, які виконані для київського князя Святослава Ярославича (сина Ярослава Мудрого). Окрім релігійного в «Ізборнику» вміщено і енциклопедичні відомості про чудодійну силу дорогоцінного каміння, довідки наукового змісту, роз’яснення філософського характеру. В «Ізборнику Святослава» також вміщено мініатюрний портрет сім’ї Святослава Ярославича.

Завдяки писемності розвивалась і освіта. З поширенням християнства важливого значення набуває освіта. Було запроваджене шкільне навчання. В основному освітянські функції виконували церкви і монастирі, що окрім освіти сприяло і поширенню християнства серед населення. Перші школи були засновані за князювання Володимира Великого. В них навчалися діти представників найближчого оточення князя. Здобувши освіту вони могли обіймати високі посади в свиті князя, або присвятити себе релігійній діяльності. Школа для підготовки освіченого духівництва була заснована за Ярослава Мудрого у Новгороді.

Ставши князем київським, Ярослав Володимирович започаткував своєрідну наукову академію при Софійському соборі, де також існував центр перекладів і переписування книг. Школи існували не лише в столиці держави, а й при єпископських кафедрах, великих церквах та монастирях. Навчали дітей читати, писати та рахувати. Давали також початкові знання про навколишнє середовище. Вчителями зазвичай були самі священики. Вищої освіти в київські Русі не було, тому доводилось її здобувати самотужки.

Про велику кількість освічених людей періоду Русі свідчить велика кількість петрографіті, знайдених на стінах соборів, а також написи, видряпані на керамічних виробах цього періоду. Освіту могли отримати не лише хлопчики, а й дівчатка. Першу школу для них відкрила у 1086 р. дочка Всеволода Ярославича Янка при Андріївському монастирі. Освіту здобули і жінки з родини Рюриковичів – княгиня Ольга, Анна Ярославівна, Анна Всеволодівна.

З появою книг починається розвиток бібліотечної справи. При великих храмах і церквах навіть були засновані спеціальні майстерні де переписувались і перекладались книги з інших мов. Такий бурхливий розквіт освіти не міг не відобразитись на стані науки в Київській Русі. Велика увага зверталась науковцями на такі галузі науки як географія, історія, математика, медицина, фізика, хімія. Науковими теоретиками, так званими «філософами» науки були Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Не останнє значення мали знання з математики. У Київській Русі знали чотири математичні дії, дроби, і вміли обчислювати відсотки. Знання з географії були дещо обмеженими, але з розвитком торгівельних стосунків вони набагато зросли.

За часів Ярослава Мудрого широкого поширення набув й розвиток медичних знань . Лікарями на Русі були переважно монахи, найвідомішими серед них були Антоній Печерський, Агапіт, Алімпій, Пимон, Козьма, Дем’ян Пресвітер та інші. В літературі цього періоду міститься багато інформації щодо гігієни, лікарських рослин, перебіг захворювань, будову людського тіла. Відомі випадки хірургічних операцій, проведених в цей історичний період. Про розвиток медичної науки свідчить і виділення лікарів в окрему групу населення, що записано в статуті церковних судів.

Особливою пошаною користуються архітектурні надбання часів Київської Русі, хоча більшість пам’яток дерев’яного зодчества до сьогодні не збереглися. Відомо, що знать будувала великі дерев’яні будинки які могли стати шедеврами архітектури. Будувати з каменю почали ще за часів княгині Ольги, але таку розкіш могли собі дозволити лише князі.

Першу кам’яну церкву збудували за часів Володимира Великого у Києві. Це була Десятинна церква. Зодчими були візантійці. Саме від них руські майстри і переймали усі тонкощі архітектури, викристалізовуючи власний київсько-візантійський стиль мистецтва. Свого розквіту архітектура досягла в першій половині ХІ ст. саме за часів Ярослава Мудрого. Окрасою цього періоду став храм Святої Софії, який і до сьогоднішнього дня є свідченням могутності Київської Русі. У другій половині ХІ ст. культове будівництво набуває поширення в найбільших містах держави – Переяславі, Чернігові, Новгороді та інших.

Поряд з архітектурою особливого рівня розвитку досягають на Русі живопис і художня різьба. Витвори цих видів мистецтва прикрашали розписи Софії Київської і належать до найкрасивіших витворів світового мистецтва. Неперевершеними є мозаїки та фрески Софії Київської. Вони були як релігійного так і світського змісту і вражають глядачів своєю красою та майстерністю виконання.

Окрім фресок і мозаїк окрасою храмів були також ікони. Майстрами іконопису були зодчі-монахи. Видатним іконописцем був Алімпій Печерський, твори якого вважалися чудодійними і могли зцілювати людей. Традиції київської школи іконопису продовжили в Галицько-Волинському князівстві. Найвідомішою тут є ікона «Волинської Богоматері» (м. Луцьк).

Усна народна творчість також є пам’яткою того часу. Вона представлена епічними піснями, билинами, переказами про героїчне минуле давньоруської держави. Героями епічних творів ставали і міфічні герої і реальні історичні постаті – Ілля Муромець, Добриня Микитич і князь Володимир.

Серед ремесел великим художнім надбанням можна вважати твори ювелірного мистецтва. Техніки зерні, філіграні, золочення, емалі, карбування та гравірування створювали неперевершені витвори мистецтва.

Так, щодо розвитку культури Київської русі, то вона стала показником надзвичайних досягнень давньоруського суспільства як в матеріальній, так і духовній сферах. Київська Русь поповнила культурну скарбницю Європи новими досягненнями, ставши в цьому відношенній на рівень з найбільш розвинутими країнами світу, а за декими культурними й морально-етичними показниками – перевершивши їх. Це визначає й особливе історичне значення Київської Русі як держави, що накопичивши безцінні політичні, соцальні, правові, культурні надбання стала невід’ємним, ба більше – провідним компонентом європейської цивілізації.