Тема 2.5. Правовий режим земель історико-культурного призначення

Самостійна робота

1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення.

2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення.

3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення.

4. Правовий режим охоронних зон пам’яток культури.

При підготовці до даної теми та до питань, які виносяться на самостійну роботу, студенти повинні опрацювати низку нормативно-правових актів. Зокрема, Земельний кодекс України, ЗУ « Про охорону культурної спадщини», ЗУ «Про перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», ЗУ «Про охорону археологічної спадщини», ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», ЗУ «Про поховання та похоронну справу», ЗУ «Про музеї та музейну справу», Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 12.03.2002 №318 та ПКМ «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13.03.2002 №316, ЗУ «Про рекламу», Податковий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення можна умовно поділити на кілька груп.

1. Насамперед, істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.ст. 91, 96 ЗКУ). Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Стаття 35 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», ст. 10 та ін. ЗУ «Про охорону археологічної спадщини» передбачають необхідність отримання спеціальних дозволів для проведення певних видів робіт на цих землях (див. ПКМ № 318 та № 316, які зазначені вище). Передбачений обов’язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної спадщини (ст. 23 ЗУ «Про охорону культурної спадщини». Передбачений дозвільний порядок розміщення засобів зовнішньої реклами (ч. 4, ст. 16 ЗУ «Про рекламу»).

2. Встановлений особливий порядок віднесення земель до категорії історико-культурних (див. ст.ст. 13-15, 33 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об’єктів культурної спадщини. Землевпорядні особливості визначення меж та організації територій земель історико-культурного призначення визначаються ПКМ «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25.08.2004 №1094.

3. Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування. Окрім охоронних зон, встановлюються зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

4. Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп.282.1.1. ст.282 ПКУ) та заклади культури, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету (пп.282.1.8.ст.282 ПКУ) звільняються від оподаткування; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення не за функціональним призначенням встановлюються підвищені ставки оподаткування (п.276.3 ст.276 ПКУ).

5. Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення.

Література: Земельне право [3; 8; 19; 30; 34; 36].