Тема № 7. Соціологія сім’ї

Мета лекції: розкрити соціальну сутність сім’ї і шлюбу, дослідити процеси формування, розвитку, функціонування, показати проблеми та протиріччя, властиві сім’ї, тенденції її розвитку.

Сім’я – один з головних інститутів суспільства, бо саме вона є основним носіем культурних зразків, які передаються від покоління до покоління, а також необхідною умовою соціалізації собистості. Саме в сім’ї людина засвоює соціальні ролі, навички поведінки, основи освіти. Сім’я – це соціальний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов’язані шлюбними і (або) родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою. Через шлюб суспільство санкціонує і впорядковує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права і обов’язки. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадянський і церковний. Шлюб – це засіб формування сім’ї і суспільного контролю за нею. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. Морально виправданим єє тільки шлюб, утворений на основі взаємної любові. Рішення про вступ до шлюбу повинно належати лише тим, хто вступає до шлюбу. Вступаючі до шлюбу повинні бути психологічно і соціально готові до цього, бо одружитись – це значить наполовину зменшити свої права і вдвічі збільшити свої обов’язки.

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але і їх дітей, інших родичів і близьких. Сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, модель суспільства, дуже близька до оригіналу. Відносини в сім’ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Залежно від кількості партнерів розрізняють шлюб моногамний (укладається між одним чоловіком і однією жінкою) і полігамний, який в свою чергу існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) і поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, шлюби відрізняються за правилом вибору партнера: ендогамний предписує укладати шлюб в межах певної групи, екзогамний – укладати шлюб з партнером, який належить до іншої групи.

Щодо типів сім’ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат. nucleus - ядро), яка складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. Інший тип – розширена, або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.

Структура сім’ї включає в себе крім родинних систему духовних, моральних, правових відносин, в тому числі відносин влади. З точки зору ієрархії, престижу і влади в сім’ї розрізняють: патріархальну або авторитарну сім’ю, яка характеризується жорстким підкоренням дружини чоловікові, дітей – батькам; матріархальну, в якій влада нележить жінці; біархатну (демократичну) сім’ю, в якій ролі розподіляються не за традицією, а за особистими якостями і здібностями, а рішення приймаються на основі рівної участі кожного з подружжя.

Існує також рольова структура сім’ї, пов’язана з виконанням кожним членом сім’ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Ця структура формується відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, в найближчому соціальному оточенні і закріплені в особистому досвіді членів сім’ї. Рольові відносини в сім’ї можуть характеризуватись рольовим узгодженням або рольовим конфліктом. Рольові конфлікти можуть бути викликані неспівпадінням рольових образів у членів сім’ї, протилежністю рольових очікувань, внутрішньорольовими протиріччами. Особливе місце серед передумов конфлікту займають труднощі психологічного засвоєння ролі, пов’язані з особистісними якостями подружжя, з недостатньою моральною і емоційною зрілістю, неготовністю до виконання подружньої та, особливо, батьківської ролі.

Сім’я в соціології розглядається як соціальний інститут і як мала соціальна група. Під малою групою розуміють нечисленну за складом групу, члени якої об’єднані загальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і інтересів. Сім’я як мала соціальна група є первісною групою і займає проміжне місце між великою соціальною групою (клас, нація) і особистістю. При дослідженні сім’ї як малої групи соціологія оперує поняттями групова згуртованість, групова динаміка, групова солідарність, стабільність, тощо. При дослідженні сім’ї як соціального інституту використовуються такі поняття, як суспільні потреби у сфері сімейно-шлюбних відносин, соціальні функції сім’ї, норми і цінності, зразки поведінки тощо.

Функції сім’ї відбивають систему взаємодії сім’ї і суспільства, сім’ї і особи. До соціальних функцій сім’ї відносять: 1) репродуктивну (дітонародження, відтворення населення); 2) виховну (здійснення соціалізації дітей, прищеплення певних моральних норм, морально-психологічних і фізичних якостей); 3) господарсько-побутову (ведення домашнього господарства, обслуговування і самообслуговування членів сім’ї, підтримка фізичного здоров’я); 4) економічна (формування і і використання сімейного бюджету, економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних); 5) первісного соціального контролю (моральна регламентація поведінки членів сім’ї в різних сферах життєдіяльності, у відносинах до членів сім’ї, застосування моральних і правових санкцій); 6) духовного спілкування (розвиток особистості членів сім’ї, допомога членам сім’ї в розумному споживанні духовних цінностей, в реалізації здібностей); 7) соціально-статусна (надання певного соціального статусу членам сім’ї); 8) дозвільна (організація раціонального дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів); 9) емоційна (емоційна стабілізація індивидів, взаєморозуміння, взаємопідтримка, психологічний захист); 10) сексуальна (задоволення сексуальних потреб, сексуальний контроль). Моральною основою шлюбу і сім’ї служать єдність любові, обов’язку, відповідальності. Специфічність сімейних відносин полягає в тому, що на перший план виступає батьківська любов, дружба, взаємотурбота, подружній, батьківський, синовній і дочірній обов’язок.

Сім’я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний або життєвий цикл сім’ї. Основні фази цього циклу:

• утворення сім’ї – вступ у перший шлюб;

• початок дітонародження – народження першої дитини;

• завершення дітонародження - народження останньої дитини;

• “порожнє гніздо” – вступ у шлюб і виділення із сім’ї останньої дитини;

• припинення існування сім’ї – смерть одного з подружжя.

Нормальна послідовність фаз сімейного циклу може порушуватись внаслідок смерті одного з членів сім’ї або припинення шлюбу. Являючись осередком суспільства, сім’я реагує на всі соціальні зміни, які в ньому відбуваються. Тому дезорганізація в суспільстві приводить до аналогічних процесів у структурно-функціональній діяльності сім’ї, що виявляється в зростанні розлучень, конфліктів, зниженні виховної дієздатності, а також якості виконання соціальних ролей.

В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з них 11,2 млн. – в міських поселеннях і 6,8 млн. – в сільській місцевості. Результати досліджень свідчать, що однодітна сім’я стає в Україні дедалі поширенішою. Майже дві третини українських сімей (62,4%) мають тільки одну дитину, лише в кожній третій сім’ї батьки наважилися на другу. Питома вага сімей з трьома і більше дітьми не перевищує 6,3%. Близько 20% сімей взагалі не мають дітей. Нині в Україні переважають прості, нуклеарні сім’ї (75%). Демографічна політика, яка покликана сприяти укріпленню сім’ї, в Україні являє собою безсистемний набір грошової допомоги та пільг, розмір яких визначається не потребами сім’ї, а можливостями державної скарбниці.

В сучасних умовах все помітнішою стає криза сім’ї як соціального інституту. Зростає кількість розлучень (кожний третій шлюб розпадається), зростає кількість так званих цивільних щлюбів, офіційно незареєстрованих, сім’я все гірше реалізує свої основні соціальні функції, такі як народження і виховання дітей. Розвиток інших соціальних інститутів звузив коло функцій сім’ї. Так, сім’я перестала бути трудовим центром, члени сім’ї часто харчуються за межами власного житла, не займаються налагодженням спільного побуту. З’явились так звані дистантні сім’ї (юридично зафіксовані, а практично не існуючі) і навіть одностатеві.

Отже, дослідження проблем сім’ї набуває все більшого як теоретичного, так і практичного значення. Можна виділити три основні “гарячі точки” в сучасних сімейно-шлюбних відносинах. Це проблема стабільності сім’ї, проблема народжуваності і проблема напруженості у сфері побуту. Розв’язання цих проблем значною мірою буде залежати від оздоровлення економічного, соціально-політичного та духовного життя суспільства.