Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
NAV_POS_BZhD.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.81 Mб
Скачать

8. Методика проведення заняття.

Заняття починається з перевiрки за списком студентiв, об'явлення теми, мети та плану заняття. Далі іде викладання та розбір учбових питань, які розглядаються на занятті. Перевірка підготовки студентів до заняття проводиться в ході вивчення учбових запитань. Наприкінці другого заняття проводиться вихідний контроль засвоєння знань шляхом відповідей на контрольні питання, тестові завдання та рішення задач, підводиться підсумок заняття, в ході якого студент заповнює "Індивідуальний план студента", і задається завдання до наступного заняття.

9. Перелік теоретичних питань, завдання для самостійної роботи, тестових завдань та тематичних задач. Інформаційна частина методичної розробки

Формування засад ринкової економіки створило в Україні нездорові відносини у суспільстві та надто різкий поділ на бідних та багатих.

За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень (злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

Алкоголь і здоров’я. Мабуть, у нас немає жодної сім’ї, яку прямо чи опосередковано не хвилювала б проблема алкоголізму.

Чим саме приваблює алкоголь? Він збуджує, підбадьорює, піднімає настрій, змінює самопочуття, робить бесіду більш жвавішою.

Алкоголь – висококалорійний продукт, швидко забезпечує енергетичні потреби організму. А в пиві і сухих виноградних винах до того ж є цілий набір вітамінів та ароматичних речовин.

Все це правильно, але алкоголь ніколи не може бути корисним засобом і лише тимчасово призводить до вдаваного покращання стану, алкогольні напої паралізують діяльність абсолютно всіх органів людини. Як і нікотин, алкоголь – наркотик, до якого швидко звикають і не задовольняються малими дозами.

Стадії розвитку алкоголізму мають певну закономірність. Перший прийом викликає захисну реакцію – адже організм прийняв отруту. Це можуть бути нудота, блювання, головний біль, запаморочення і таке інше. Ніяких приємних відчуттів при цьому не виникає. Однак при повторних прийомах алкоголю починається ейфорія, а захисна реакція поступово слабшає. З часом стан ейфорії стає для людини потребою і вона вже не може обходитись без алкогольних напоїв. Унаслідок неодноразових прийомів алкоголю залежність від нього постійно зростає, при відсутності алкоголю людина починає відчувати хворобливий стан, який дуже важко переноситься. Різко знижується працездатність, виникає головний біль, тремтять кінцівки, людину морозить – це характерні симптоми абстинентного синдрому (алкогольне похмілля). У такому стані найкраще знімає головний біль повторний прийом алкоголю, а це тільки закріплює залежність людини від нього. Поступово ця залежність перетворюється на нестримний потяг негайно, якомога швидше знайти і прийняти наркотик. У потязі добути алкогольний напій хворий іде на будь-які дії, зокрема злочинні, готові зняти з себе останній одяг, все винести з дому. І ніхто в більшості випадків не проводить паралелі між власним досвідом вживання невеликих доз алкоголю з наступною деградацією, перетворенням людини в людину з важкою алкогольною залежністю.

Проаналізуємо стан людини, яка випила спиртне. У стані сп’яніння часто здійснюються антисуспільні вчинки – злочини. 60 % злочинів підлітки здійснюють у стані сп’яніння.

Ті, хто п’є навіть “для настрою”, обманюють себе. Стан сп’яніння триває декілька годин, після чого настрій поступово змінюється. Відчуття бадьорості та веселості, як правило, змінюється млявістю, пригніченістю, сонливістю. Координація рухів порушена, мова стає надзвичайно голосною, нечленороздільною, що пов’язано зі зниженням у цей період слуху. П’яний відчуває труднощі при підборі слів, окремі слова і фрази повторює декілька разів. Це і є початкова стадія, тільки “для настрою”.

При середньому ступені сп’яніння часто відчуваються запаморочення, дзвін у вухах. Можуть з’являтися ілюзорні сприйняття оточуючого, грубі помилки в оцінці величини предметів, відстані між ними. Далі різко знижується цікавість до навколишнього світу, переважає почуття втоми, яке переходить у сонливість, а потім і в сон. У стані сп’яніння середнього ступеня людина не здатна робити будь-що нормально. Він може зламати, зіпсувати щось, стати винуватцем нещасного випадку, аварії, пожежі.

Важкий ступінь сп’яніння характеризується появою симптомів сильного отруєння алкоголем. Часто наступає безсвідомий стан, якому передує запаморочення, нудота, блювання, дзвін у вухах, почуття оніміння різних частин тіла, глибоке порушення координації руху, зниження тонусу м’язів.

Отже, що таке хронічний алкоголізм? За визначенням ВООЗ, це вимушене вживання спиртних напоїв, обумовлене психічною та фізичною залежністю від алкоголю, підвищеним його перенесенням, наставанням психічних та фізичних розладів при раптовому припиненні потрапляння спирту в організм (синдром похмілля). При подальшому розвитку хвороби з’являються розлади діяльності основних органів та психіки.

Чим відрізняється п’янство від алкоголізму? Різниця між ними тільки в кількості випитого: п’янство є початковою стадією хворобливого стану – алкоголізму, який розвивається внаслідок непомірного та систематичного вживання спиртних напоїв. Здається, що до п’яниці людині, яка помірно вживає алкогольні напої, ще далеко. Однак, якщо проаналізувати стадії розвитку алкоголізму, то можна помітити, як швидко встановлюється залежність від нього.

Перша ознака початківця-алкоголіка – підвищена стійкість до горілки. Організм втрачає здатність до боротьби з алкогольною інтоксикацією (блювання). Алкоголіки досить образливі, вимагають до себе поваги, але не можуть правильно зрозуміти вимоги оточуючих, тому часто проявляють грубість, нетактовність. Особливо жорстокими вони бувають зі своїми близькими. У хворого вже на початкових стадіях хвороби веселість та приязність поступаються похмурості, злобності і навіть агресивності, особливо проти родичів. У хворих на алкоголізм спостерігається навіть при невеликій дозі спиртного амнезія – провал пам’яті. Наступного дня він не може пригадати, що, скільки і з ким він пив, як потрапив додому. Внаслідок тривалого вживання спиртних напоїв знижується здатність самокритично оцінювати свої вчинки. Людина не може збагнути глибину свого падіння, причину сімейних чвар, невдач на роботі.

У нашому організмі немає жодного органу, на який би алкоголь не діяв негативно. Незначна кількість його осідає в порожнині рота, далі – у системі травлення: у шлунку – біля 20 % і в кишечнику – близько 80 %. Уже через 5 хвилин після вживання спиртного алкоголь виявляється в крові, а через 2 години всмоктується повністю. Алкоголь всмоктується досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. Але розподіляється у різних тканинах організму нерівномірно і, як встановлено, основна його доза всмоктується в мозок.

Біля 10 % прийнятого алкоголю виділяється з організму з повітрям, сечею. Алкоголь, який всмоктався, поступово руйнується, однак деяка частина його фіксується тканинами і виводиться з організму дуже повільно протягом 2–3 тижнів. Як і інші отруйні речовини, алкоголь знешкоджується в печінці. Беручи участь у знешкодженні спирту, печінка сама зазнає його шкідливої дії. Алкоголь викликає запальну реакцію у клітинах печінки, вони зневоднюються, зморщуються, ущільнюються і гинуть. Відбувається часткова заміна цих клітин щільними сполучнотканинними рубцями. Таким чином, алкогольний гепатит (запалення печінки) переходить у грізне необоротне захворювання, яке називається цирозом. Живіт збільшується в об’ємі через утворення водянки черевної порожнини. Розвивається загальне отруєння організму, і людина гине.

Алкоголь шкідливо діє і на інші внутрішні органи. Так, потрапляючи в шлунок, спиртні напої сприяють виділенню великої кількості шлункового соку. Але цей сік бідний на пепсин – фермент, що сприяє переварюванню їжі. У цьому соку багато слизу, який перешкоджає нормальному переварюванню їжі. Усе це призводить до запалення слизової оболонки шлунка. Тому в осіб, які зловживають спиртними напоями, часто буває гастрит.

Не залишається байдужою до отруйної дії спиртного і серцево-судинна система. Якщо невеликі дози алкоголю зумовлюють короткочасне прискорення ритму серцевої діяльності, підвищення артеріального тиску, іноді незначний біль у ділянці серця, то систематичне зловживання спиртним призводить до необоротних змін у судинній системі й м’язах серця, до грубих дефектів судинних стінок (гіпертонічна хвороба, крововилив у мозок, інфаркт міокарда).

Спиртні напої також шкідливо діють на легені, ендокринні залози, знижують опір організму до інфекцій. Відомо, що алкоголізм часто поєднується з туберкульозом легень.

Принагідно ще раз зауважити, що алкоголь – це універсальна отрута, яка діє на весь організм. Особливо сильну шкідливу дію його відчуває високоорганізована система організму – головний мозок. Алкоголь нерівномірно розподіляється у тканинах тіла. Найбільше його поглинає головний мозок, тому що в нервових клітинах головного мозку є велика кількість ліпідів, у яких алкоголь розчиняється краще, ніж у інших середовищах. У молодих людей судини мозку порівняно великого розміру (це потрібно для повноцінного живлення клітин, які ростуть), тому приплив крові до них більший. Зберігається алкоголь у головному мозку до 90 днів. При важкому отруєнні алкоголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мозку. І хоча їх у кожного з нас 17 млрд., таке марнотратство – неприпустиме!

При алкоголізації організму еритроцити (червонокрівці) набувають властивості склеюва-тися. А еритроцити забезпечують клітини організму киснем та харчовими речовинами. У дріб-них капілярах, які підводять кров до кожної клітини, діаметр судини наближається до діаметра еритроцита. Отже, внаслідок склеювання еритроцитів ці судини закупорюються і до клітин не надходять кисень та поживні речовини, клітини гинуть. Для грубих м’язових тканин такі втрати не страшні. Але в мозку, де і концентрація алкоголю вища, і процес склеювання еритроцитів інтенсивніший, кисневе голодування призводить до масової загибелі нейронів (клітин мозку). Ділянка мозку, у якій закупорена судина, через 5–7- хвилин відмирає. Чим вища концентрація спирту в крові, тим сильніший процес склеювання і тим більше клітин головного мозку відми-рає. Рубцева сполучна тканина, яка заміщає відмерлі клітини, виконувати функції сірої мозко-вої речовини не може. Зруйнувати головний мозок, над утворенням якого природа працювала мільйони років, можна за 5–6 років. Існує термін для такого мозку – “зморщений мозок”.

За нормальних умов у корі головного мозку відбуваються два протилежні процеси – гальмування і збудження. Гальмування виконує важливу функцію – створює стан фізіологіч-ного спокою для нервових клітин. Вчені довели, що навіть невелика кількість спиртного порушує злагоджену роботу кори головного мозку. Алкоголь посилює процес збудження і послаблює процес гальмування. Отже, п’яна людина не може контролювати свою поведінку.

Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.

Біла гарячка супроводжується виникненням страхітливих зорових галюцинацій. Хворі на білу гарячку “бачать” чортів, зміїв, огидних павуків, щурів. Їм здається, що всі чудовиська нападають на них, хочуть задушити. Під впливом страхітливих зорових галюцинацій у хворих часто виникає нестримне бажання покінчити життя самогубством. Усі ці зміни психіки виявляються у хворого на фоні підвищеної температури тіла, безсоння, підвищення кров’яного тиску тощо. Приступи білої гарячки іноді тривають декілька днів.

Якщо у хворого на білу гарячку переважають зорові галюцинації, то у хворих на алкоголь-ний галюциноз – слухові. Хворий чує голоси людей, які говорять між собою, але обов’язково про нього. Часом у хворого виникає марення. Йому здається, що його хочуть вбити чи отруїти. Нерідко він підозрює в цьому дружину, родичів. Алкогольний галюциноз іноді триває кілька місяців або років. Останньою ланкою в ланцюгу психічних змін є алкогольне недоумство.

Таким чином, під дією алкоголю поступово руйнується весь організм людини, порушуються ритмічність та узгоджена дія усіх його систем. Тому хворі на алкоголізм виглядають значно старшими своїх років, відбувається раннє старіння організму: шкіра стає сухою та зморщеною, випадають зуби, сивіє волосся, атрофуються м’язи. У тканинах багатьох органів спостерігається прогресуюча нестача вітамінів і мінеральних речовин. А це послаблює захисні, регуляторні, компенсаторні й пристосовані механізми організму. І людина швидко старіє. Загальновідомо, що тривалість життя жінок-алкоголіків на 10 %, а чоловіків-алкоголіків на 15 % коротше, ніж у людей, які не вживають алкогольні напої.

Особливо великого лиха завдає алкоголізм молодому організмові, оскільки його захисні механізми розвинені ще не достатньо. У молодому організмі алкоголь швидко розноситься кров’ю та концентрується в мозку. Навіть невеликі дози спиртного викликають у молоді бурхливу реакцію, важкі симптоми отруєння. При систематичному потраплянні алкоголю в молодий організм страждає не тільки нервова система, а й система травлення, зір, серце. Печінка не справляється з алкогольним навантаженням, і відбувається її переродження. Страждають і органи внутрішньої секреції, насамперед щитовидна залоза, гіпофіз, наднирники. Внаслідок цього на фоні алкогольної інтоксикації у підлітків, які зловживають алкоголем, може розвинутися цукровий діабет, порушитись статева функція і таке інше.

Алкоголь діє на організм людини, викликаючи тяжкі захворювання. Але чи обмежується його дія тільки руйнуванням здоров’я людини? На жаль, ні. Алкоголь руйнує здоров’я майбутніх дітей. Алкоголізм – це народження дітей з різними вадами, унаслідок чого вони стають інвалідами на все життя. Діти алкоголіків частіше хворіють на шизофренію, бувають недоумкуватими, з тяжкими розладами функції залоз внутрішньої секреції тощо. Установлено, що 94 % дітей, обтяжених алкогольною спадковістю, підростаючи, самі стають алкоголіками, страждають психічними розладами.

Більшість учених вважають, що алкоголізм не передається спадково. Але нащадкам може передатися порушений обмін речовин, спричинений алкоголем. Внаслідок цього створюються сприятливі умови для розвитку різних захворювань, зокрема, й алкоголізму.

П’янство та алкоголізм наносять велику економічну, соціальну та моральну шкоду суспільству. Люди, які п’ють, частіше хворіють, допускають брак в роботі, через них відбуваються аварії і травми (20 % побутового і 46 % вуличного травматизму).Через провину п’яних водіїв усе частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5 %). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв’язок зі злочинністю. 96 % правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп’яніння.

Тютюнопаління

Сьогодні смертність населення України визначається, в першу чергу, неінфекційними захворюваннями, тісно пов’язаними з широким розповсюдженням факторів ризику, котрі характерні для поведінки людини. Серед них тютюнопаління – основна причина передчасної смерті, яку можна запобігти. Тютюн – фактор ризику більш ніж 25 хвороб.

Наведемо цифри та факти щодо паління:

- за оцінками ВООЗ біля третини дорослого населення світу (серед яких 200 мільйонів – жінки) палять;

- кожного року в світі тютюн викликає 3,5 мільйона смертей, або 1 000 – щодня;

- за прогнозами, глобальна тютюнова “епідемія” забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків.

Зараз можна говорити про епідемію куріння. В Європі курить біля половини дорослого населення. Характерно, що спостерігаються дві тенденції: зниження паління в розвинених країнах та збільшення у відстаючих. Так, у США понад 30 мільйонів чоловік кинуло курити (за останні роки). Нині в США курить лише чверть дорослого населення. У той час у відстаючих країнах за останні 25 років кількість курців збільшується, що за підрахунками спеціалістів призведе до того, що в найближчі 20–30 років щорічно від хвороб, пов’язаних із палінням, буде вмирати більше 7 мільйонів чоловік.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас курять 12 мільйонів громадян – це 40 % населення працездатного віку. З них 3,6 мільйона жінок і 8,4 мільйона чоловіків. Курить кожна третя–четверта жінка репродуктивного віку (20–39 років). За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100–110 тисяч смертей щорічно. Серед киян палять понад 860 тисяч чоловік, що складає 40 % усіх мешканців у віці від 12 років і старше. Дорослий курець викурює в середньому 1 650 цигарок за рік.

Дія тютюну прихована, тому це особливо підступний і небезпечний ворог. Тяжкі захворювання спостерігаються не відразу, вони виникають поступово й непомітно. Коли ж зміни в організмі стають очевидними, тобто з’являються різні хронічні захворювання, люди пояснюють це чим завгодно, тільки не курінням, оскільки від початку систематичного вживання тютюну до появи перших ознак хвороби минає більш-менш тривалий строк.

Давайте пригадаємо, як ви спробували курити. Перша затяжка – кашель, іноді з блюванням. Це були рефлекторні видихи, за допомогою яких організм намагався видалити дим, який потрапив у дихальні шляхи. Організм чинив опір, але ви намагалися якомога швидше заглушити захисні реакції, зруйнувати їх.

Розглянемо, що ж відбувається в нашому організмі, якщо він так гостро реагує на тютюн. Які речовини тютюну призводять до таких різких реакцій – серцево-судинної (збліднення шкіряних покривів, обличчя), нервової систем (нудота, запаморочення, слабкість м’язів) і, нарешті, органів травлення (блювання). Те, що ви вводите у свій організм, виявляється справжньою отрутою.

Які складові частини тютюнового диму, цигарок?

Нікотин – одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова частина тютюнового диму. Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті цигарку або сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця, цьому заважають запаморочення і нудота. У деяких курців виникають інші, часом ще неприємніші відчуття: інтенсивне слиновиділення, шум у голові, головний біль, серцебиття, загальна слабкість, тремтіння рук, блювання, пронос. У тяжких випадках людина непритомніє. Тому, хто починає курити, зазвичай дуже гидко, він не дістає ніякого задоволення, але бажання “не спасувати” змушує його курити знову. Поступово організм пристосовується до нікотину і куріння не викликає таких неприємних відчуттів, хоча отруєння організму триває.

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму входить близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, сірководень, чадний газ, радіоактивні речовини, тютюновий дьоготь тощо.

Близько 8 % тютюнового диму становить чадний газ. Під час куріння частина червонокрівців блокується цим газом і втрачає здатність постачати тканинам кисень. Кисневе голодування особливо небезпечне для молодого організму, що росте, в якому інтенсивно відбуваються всі обмінні процеси. Особливо чутливий до кисневого голодування головний мозок. Внаслідок нестачі кисню виникають головний біль, запаморочення. Хронічне кисневе голодування призводить до ослаблення пам’яті, зниження працездатності. Слід додати, що чадний газ підвищує вміст холестерину у крові і сприяє розвитку атеросклерозу.

Якщо чисту носову хусточку щільно притулити до губів, а потім видихнути дим від сигарети, то на ній залишиться брунатна пляма. Це тютюновий дьоготь – він дуже небезпечний для курців. Вчені встановили, що до складу тютюнового дьогтю входять різні ароматичні речовини і смоли, які викликають злоякісні пухлини (бензпирен). Значна небезпека куріння тютюну полягає в радіоактивності тютюнового диму. У тютюновому димі є радіоактивний елемент полоній–210. Радіоактивні речовини тютюнового диму накопичуються в легенях, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, ендокринних залозах, затримуючись там на довгі роки. Зараз встановлено, що тютюнові радіоізотопи, особливо полоній–210 – основна причина розвитку злоякісних пухлин.

Давайте з’ясуємо, що ж відбувається в організмі курця? Першими приймають отруту, ще достатньо гарячу (до 50– 60 градусів), ротова порожнина й носоглотка. І ця температура починає руйнівну дію на організм. Разом з гарячим повітрям людина мимоволі вдихає і зовнішнє повітря, температура якого нижча від димової суміші приблизно на 40 градусів. Такі перепади насамперед впливають на зубну емаль. Усім відомо, який вигляд мають зуби курців, вони псуються раніше, утворюючи неприємний запах.

Тютюновий дим, який вдихає курець, потрапляє у верхні дихальні шляхи, а потім – у тра-хею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне подразнення слизової обо-лонки гортані, розвивається запалення голосових зв’язок, які потовщуються, грубшають. Це призводить до зміни тембру голосу, що особливо помітно у молодих жінок.

Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом розвиваєть-ся хронічне запалення їх (бронхіт, трахеїт). Така слизова оболонка стає нестійкою до впливу мікробів, а тому курці частіше хворіють на запалення легень, туберкульоз, захворювання мають у них тяжчий перебіг. Досить поширене захворювання серед курців – емфізема – хворобливе розширення тканини легень. Достатньо сказати, що за рік у курця осідає на стінках легень біля 1 кг тютюнового дьогтю. Слід врахувати і нашу несприятливу екологічну обстановку, що збільшує ризик захворювання. Не випадково, за світовими статистичними даними, смертність від хронічного бронхіту та емфіземи легень серед курців у 5 разів вища, ніж серед людей, які не курять. Вчені встановили, що куріння – один з основних чинників, який призводить до того, що розвивається рак легень. Куріння збільшує ризик захворіти не тільки на рак легень, а й на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, сечового міхура.

Тютюн негативно впливає на серцево-судинну систему. Так, куріння значно збільшує ризик виникнення гіпертонічної хвороби, раннього атеросклерозу судин серця і головного мозку, ішемічної хвороби серця. Нікотин підвищує тонус судинної стінки, що призводить до звуження судин, а отже, й до сповільнення швидкості течії крові. Ми вже зазначали, що у курців знижений вміст кисню в крові. Недостатньо насичена киснем кров повільно тече по звужених судинах. Це позначається на живленні тканин – розвивається гіпоксія (кисневе голодування), виникають головний біль, відчуття втоми, нездужання, запаморочення. Внаслідок поганого живлення міокарда виникає сильний біль у ділянці серця. Невелике фізичне навантаження посилює біль. Не тільки фізичне напруження, а й емоційні навантаження можуть зумовити сильний біль у ділянці серця. Крайній ступінь розладу кровопостачання міокарда – змертвіння його ділянки, що називається інфарктом міокарда. Імовірність виникнення інфаркту міокарда в курців у 12 разів більша, ніж у тих, хто не курить.

Після однієї викуреної цигарки під дією нікотину настає спазм судин тривалістю 30 хвилин. Отже, у людини, що курить щопівгодини, кровоносні судини постійно перебувають у стані спазму. Якщо судини постійно звужені, через деякий час виникає артеріальна гіпертензія (підвищення артеріального тиску). При цьому збільшується навантаження на серце. Воно витрачає більше енергії, щоб проштовхнути належну кількість крові через звужені судини. Такий режим роботи призводить до розвитку гіпертонічної хвороби, яка у курців виникає в більш молодому віці і має тяжчий перебіг.

Нікотин згубно діє і на судини нижніх кінцівок. Тривалий спазм судин призводить до необоротних змін у судинній стінці, отвір судини зменшується, настає поступова облітерація (закриття) отвору, викликаючи хворобу облітеруючий ендартеріїт. Якщо захворювання прогресує, судини закриваються цілком, кров не надходить до периферичних відділів ніг, настає змертвіння пальців стопи (гангрена), що призводить до ампутації ноги. Якщо своєчасно кинути курити, то стан хворого поліпшується, хвороба далі не прогресує.

Шкідлива дія тютюну і на органи травлення. Розчинений у слині нікотин людина ковтає, і він потрапляє в шлунок, де безпосередньо діє на його стінку. Розвивається запалення слизової оболонки шлунку – гастрит, а в декого – виразка шлунку. Виразкова хвороба шлунку у курців спостерігається у 12 разів частіше, ніж у тих, хто не курить. При прогресуванні виразкова хвороба призводить до раку шлунку, стравоходу, підшлункової залози, печінки, кишок.

Нікотин суттєво впливає на репродуктивні органи. Французькі лікарі науково-дослідного центру Парижу встановили, що у 8 з 10 випадків імпотенція виникає через звуження кровоносних судин, викликаних палінням. За даними вчених, 50 % обстежених курців у тій чи іншій формі страждають на імпотенцію. Статева функція відновлюється, коли людина припиняє отруєння свого організму тютюном.

Детальніше зупинимось на механізмі впливу паління на статеві клітини. Сперматозоїди (чоловічі статеві клітини) здатні до самовідновлення практично через кожні три місяці, чого не можна сказати про яйцеклітини. Вони в основному формуються ще в ранньому дитинстві (приблизно до 2,5 років), пізніше дозрівають з певною періодичністю. А це означає, що яйцеклітини можуть бути “банком” для багатьох токсичних речовин, зокрема тих, які містяться в тютюновому димі. На щастя, отруєні токсинами статеві клітини в більшості випадків втрачають здатність до репродукції. Але, на жаль, далеко не всі. До яких наслідків це призведе? Якщо жінка хоче мати здорову дитину, то вона повинна кинути курити.

Абсолютно неприпустимо курити вагітним жінкам. Тютюнові отрути не затримуються плацентою, а вільно проникають у кров плоду. Як ми вже говорили, нікотин звужує судини, тому плід одержує менше поживних речовин і кисню, ніж потрібно. Медицина також застерігає: у жінок, які палять, недоношені та мертвонароджені діти зустрічаються в 2–3 рази частіше, ніж у тих, хто не курить, а новонароджені діти здебільшого мають масу тіла, на 100–200 г меншу від маси тіла новонароджених, матері яких не курять.

Дівчатам треба твердо запам’ятати, що від куріння жінка швидше старіє, раніше з’являються зморшки на обличчі, жовтіють зуби, неприємно пахне з рота, грубіє голос.

Згубна дія тютюну не обмежується змінами в організмі курця. У закритому приміщенні під час куріння скупчується велика кількість тютюнового диму. Перебуваючи в цьому приміщенні, його вдихають і люди, які не курять. Підраховано, що людина, яка перебуває протягом години в накуреному приміщенні, вдихає стільки тютюнового диму, мовби викурила чотири сигарети. Слід зазначити, що пасивний курець знаходиться у такому ж важкому стані, що й курець. У людини, яка довгий час перебувала в накуреному приміщенні, з’являються ознаки нікотинової інтоксикації (отруєння): виникає головний біль, нудота, кволість.

Хоча про шкідливий вплив куріння на організм багато говориться в медичних закладах, школах, пресі, а люди все одно курять. Чому?

До нікотину дуже швидко звикають. Причина – в дії нікотину на організм людини. Складові частини тютюнового диму всмоктуються у кров і розносяться нею по всьому організ-му. Через 2–3 хвилини після вдихання диму нікотин проникає всередину клітин головного мозку та ненадовго підвищує їх активність. Разом з цим, короткострокове розширення судин мозку та вплив аміаку на нервові закінчення дихальних шляхів суб’єктивно сприймаються курцями як свіжий приплив сил або своєрідне відчуття заспокоєння. Однак через деякий час цей стан зникає, відбувається звуження судин мозку і зниження його активності. І щоб знову відчути піднесення, курець тягнеться за цигаркою. Тому нікотин вважається наркотичною речовиною. Це своєрідний наркотик, який дає людині певний короткочасний допінг.

За думкою англійського психіатра, люди курять не тому, що хочуть курити, а тому , що не можуть перестати.

Хворобливі зміни, описані вище, виникають не одразу, а при певному “стажі” куріння. А молоді люди не замислюються над майбутнім і вважають, що жахливі наслідки паління їх не очікують.

Відмова від тютюну в будь-якому віці дає суттєві переваги для здоров’я. А ті, хто кинув палити до 30–35 років, мають тривалість життя майже таку саму, як і ті, хто ніколи не палив.

Загальновизнано, що покинути палити досить не просто. І все ж, зробити це необхідно. Якщо це ніяк не виходить, спробуйте хоч трохи захистити свій організм від шкідливого впливу цієї отрути.

Кинути курити важко, іноді дуже важко. Допомагає, але не завжди, лікування спеціальними ліками, гіпнозом. Та до цих засобів люди вдаються лише тоді, коли в них виявлено захворювання серця, легень, шлунку. Де ж вихід? Насамперед – не починати курити!

Наркотики та наркоманія

В усьому світі кількість наркоманів зростає, у тому числі і в Україні, де давно набула вигляду епідемії. Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, у 10–12 разів більше, ніж офіційно зареєстровано, і може скласти 600–800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять нові жертви.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує її, вбиває. Наркоманія – це, насамперед, проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13–15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9–13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків складає 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, у компанії з друзями. Існують і інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найважливіших світових проблем нещодавно, у ХХ столітті, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями.

Початкове вживання наркотиків було пов’язано з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконуванні культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п’ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації приготування та вживання опіуму.

Про гашиш, як ліки від кашлю та проносу, говориться у 2737 році до нашої ери в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна. У стародавньому Китаї гашиш використову-вався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, і в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з ХVІ століття іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики. І в Старому світі, а саме в Індії, вживали галюциногенні гриби під час храмових свят.

Серед рослин, які викликають зміну свідомості і сприйняття, особливе місце займає різновид мексиканського кактуса, відомого під назвою пейотль. Розрізаний тонкими скибочками і добре висушений, кактус при жуванні дає дивні зорові ілюзії, неймовірні за кольором та комбінаціями картини.

Праіндіанці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер землі Болівії) – це і є батьківщина страшного зілля – коки. Кущ цей вічнозелений, 2–2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку долає десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця ХІІ століття, коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум.

Перші препарати опіуму носили назву лаудан. На початку минулого століття в 1805 році аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву “морфін” на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, в 1832 році, Робіке виділив кодеїн, а в 1848 році Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків у Європі почалось у ХІХ столітті в період, коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим для історії наркоманії. У цьому році швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків у розмірах, котрі до цього не мали прецеденту в історії людства.

У ХХ столітті з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія отримала нове вимірювання – масовість та епідемічне розповсюдження.

Наркоманія перестала бути проблемою однієї особистості, а стала соціальною проблемою.

Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію непохитного зростання, а її шкідливі наслідки різноманітні як для наркоманів, так і для суспільства загалом.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як “стан епізодичного або хронічного отруєння, який викликаний багаторазовим введенням наркотику”. Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два різновиди станів – залежність та звикання.

Залежність характеризують:

- сильне бажання або непереборна потреба (нав’язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну;

- тенденція збільшення дозування через розвиток залежності;

- психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику;

- згубні наслідки для особистості та суспільства.

Звикання характеризують:

- бажання подальшого прийому наркотику з метою покращання настрою;

- незначна тенденція або її відсутність до збільшення дозування;

- деякий ступінь психічної залежності від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому);

- негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана.

Психічна залежність – це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняють. Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт, він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або покращити стан, наркоман намагається найти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику проявляється в такою мірою, що наркоман перестає виконувати свої обов’язки, кидає сім’ю і друзів і знаходиться виключно в субкультурі наркоманів, концентрує всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов’язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність – це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище знаходиться в безпосередньому зв’язку з фармакологічною дією наркотику на живу клітину.

Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який свідчить про “наркотичний голод”. Абстинентний синдром характеризується рядом проявів у психічній та фізичній областях, специфічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж самі психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції орга-нізму на ту саму кількість наркотику або виникнення потреби у збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику. Для деяких наркотиків – препаратів опіуму, амфетаміну – толерантність проявляється дуже швидко. У випадку вживання препарату опіуму після деякого періоду абстиненції толерантність часто може раптово зникати, а це дуже небезпечно для наркоманів, наприклад, після лікування в клініці. Не знаючи про те, що його толерантність знизилась, він знову починає приймати опіум у звичних для себе дозах. Досить часто це призводить до трагічних наслідків.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи – природні і синтетичні.

Використання деяких рослин для магічних, терапевтичних або ейфорійних цілей таке ж давнє, як прагнення людини захиститися від фізичного та духовного болю. Деякі з цих рослин мають заспокійливу дію, інші – збуджуючу. Окрему групу складають рослини, які змінюють стан свідомості та викликають галюцинації та марення.

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись – неможливо.

Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу, наркотики можна розподілити на три великі групи:

- наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

- наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

- наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Серед речовин, які при надходженні в організм викликають депресивний вплив на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні, а також барбітурати.

Їх загальною рисою є здатність до зняття психологічної напруги і послаблення невпевне-ності у собі й сором’язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реак-цію, порушують координацію руху. Вживання цих препаратів великими дозами викликає сон, серйозні порушення свідомості, призводить до безпам’ятства і навіть смерті. Ефекти цих нарко-тиків використовуються у медицині. Ми зупинимось на дії опіуму та його похідних, а також на дії барбітуратів, тому що ці психоактивні речовини найчастіше вживаються наркоманами.

Опіум та його похідні. Опіум є психоактивною речовиною, яка має найдовшу історію. Опіум – це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіумного маку. Мак виро-щують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважається балканський і малоазіат-ський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп’яніння залежить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та американці вводять шляхом ін’єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.

Опіум, який їдять, діє повільно і викликає заспокійливий ефект. У випадку куріння дія опіуму слабша очікуваної, тому що деяка частина препарату згорає або виходить у повітря разом з димом. Куріння опіуму деколи може викликати порушення зору і стан, схожий на сон, який курець пам’ятає і може описати.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін’єкцій. Цей спосіб вживання більш діє у фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно-незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягти стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом усіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папаверин).

Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить часто. Цей період є вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягти колишнього ефекту, необхідно збільшувати дози. Не дивлячись на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман уже не може відмовитись від наркотику, тому що знаходиться у фізичній залежності. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Деякі автори стверджують, що для виникнення фізичної залежності достатньо десяти днів безперервного вживання опіуму у у випадку, якщо в людини присутня виражена схильність. А після двадцяти днів уживання залежність виникає в 100 % випадків. Слід відмітити, що лікування опіоманії дуже складне, а відсоток вилікуваних наркоманів найнижчий.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є: опіумна гарячка, вірусне запалення печінки, гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

Морфін – найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений в 1805 році. Морфін – це білий кристалічний порошок, не має запаху, його легко пізнати за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у медицині. Окрім використання у медичних цілях, застосовується для отримання задоволення. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик у дозах, більших за терапевтичні в 20–200 разів. Але необхідно пам’ятати, що толерантність ніколи не була абсолютною, а це означає, що є межа, після якої доза стає смертельною. Толерантність розвивається протягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.

Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін’єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги стає неможливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, цікавиться тільки собою, не відчуває потреби спілкування з оточуючими людьми. Гострота зору знижується, і настає стан летаргії.

Досить частим ускладненням при прийомі морфіну є смерть через передозування препарату, а також підвищену чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити наступні симптоми: важкі запори, які чергуються з проносом, шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при уколах, звужені зіниці і головний симптом – розвиток абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому морфіну. Морфін є наркотиком, до якого дуже швидко звикають. Уже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

Героїн є напівсинтетичним похідним морфіну, вперше отриманим у Германії в 1898 році Дессером як ліки, які ліквідують залежність від морфіну.

Героїн у 20–25 разів сильніший за морфін і в два рази сильніший у плані звикання. У хімічно чистому стані він є сіро-коричневим порошком. Нелегальні торговці додають до нього кофеїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, які підсилюють його дію. Розводячи героїн, торговці одночасно збільшують його вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом морфіну. Чистий морфін не в змозі перебороти гематоенцефалічний бар’єр і у великих кількостях потрапити в головний мозок, у той час як молекули героїну без перешкод проходять через цей бар’єр і тільки в мозковій тканині трансформуються в молекули морфіну.

Героїн є наркотиком, який найшвидше викликає звикання. Вже через пару днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині, його вживають виключно наркомани. Героїн в організм уводиться шляхом ін’єкцій.

Після уколу героїну виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання уповільнені. Наркоман, який знаходиться під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.

Наслідки хронічного вживання героїну проявляються як у фізіологічній, так і в психічній та соціальній сферах. Хронічне вживання героїну знижує апетит і призводить до виснаження та зниження опору організму інфекціям. Нестерильні шприци призводять до запалення вен, інфекційного та вірусного запалення печінки, також можливе запалення легень.

Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку.

Серед психічних ускладнень найчастіше зустрічається звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше – страх перед абстинентною кризою. Серед осіб, які вживають героїн, часто виникає стан із думками про самогубство. Також часто наркомани переживають соціальні проблеми, їм не вистачає ініціативи та енергії. Вони втрачають інтерес до роботи, сім’ї. Окрім того, вони мусять щоденно шукати наркотики, застосовуючи дії, які суперечать закону: крадіжки, насильство, вбивства тощо.

Метадон є синтетичним знеболювальним засобом, який був відкритий у Німеччині під час другої світової війни. Спочатку його збирались використовувати замість морфіну через те, що він має менш виражену дію. Внаслідок довгострокового впливу метадону на організм розвивається толерантність і абстинентна залежність до опіатів. При передозуванні смерть настає внаслідок ослаблення функції дихання.

Метадон є препаратом-замінником у лікуванні опіоманії. Насамперед метадон використовується для ліквідації проявів абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому опіатів. Метадон взаємодіє з тими самими мозковими рецепторами, що й інші опіати, він проявляє можливість блокування симптомів наркотичного голоду при всіх видах опіатної залежності. Таким чином, метадон може діяти ефективно так довго, доки існують прояви абстинентної кризи. Метадон, як ліки, не приймають більше двадцяти днів тому, що формується залежність уже від метадону.

Прояви абстиненції. Клінічні прояви опіумного абстинентного синдрому починаються і розвиваються внаслідок раптового припинення введення препарату в організм. Перебіг абстинентного синдрому розвивається поетапно. У ньому розрізняють декілька фаз.

- У першій фазі проявляються ознаки психічної залежності: бажання якомога швидкого прийому наркотику, поганий настрій і психічна напруга. До них додаються специфічні ефекти з боку вегетативних реакцій організму: розширення зіниць, позіхання, чхання, “гусяча шкіра”, очі сльозяться. Апетит зникає, наркоман не може заснути. Перша фаза проявляється через 8–12 годин після останнього прийому опіуму.

- Друга фаза супроводжується судомами, приступами пітливості та слабкості, а також більш вираженою “гусячою шкірою”. У м’язах спини, рук та ніг з’являються неприємні відчуття при збільшенні м’язової напруги. Більш інтенсивно виступають усі симптоми першої фази і найвищого ступеня досягають на другий день від початку кризи.

- Третя фаза починається наприкінці другого дня і, насамперед, характеризується м’язовими болями. Наркоман не може всидіти на одному місці, він знаходиться в постійному русі: встає, ходить з кутка в куток, знову сідає, знову встає. Наркоман весь час жаліється на погане самопочуття, говорить, що більше не може витримати, просить про допомогу і вимагає наркотик.

- Четверта фаза починається на третій день абстиненції і супроводжується усіма симптомами попередніх фаз, але до них додаються ще й порушення травлення з болями в животі. Наркоман виглядає приголомшеним та наляканим. У нього трясуться руки, зіниці сильно розширені, з носа виділяється слиз, часто підвищується температура тіла. Виникають блювання та пронос, які супроводжуються гострими судомами в животі.

Через 5–7 діб ці явища поступово зникають. Коли закінчується гостра фаза, яка триває 7–10 днів, наркоман ще довго може жалітися на загальну слабкість, безсоння, болі в м’язах та суглобах. Деякі наркомани з багаторічним стажем ще довго мають досить погане самопочуття, свій стан вони визначають як стан “живого трупа”. У значної кількості опіоманів, незважаючи на деяке покращання, через 2–6 місяців проявляються ознаки виснаження адаптаційних можливостей. Наркомани скаржаться на погане самопочуття, на те, що відчувають себе розбитими, їм нічого не хочеться робити, що їх ніщо не цікавить, не радує життя.

Барбітуратами називають ліки, які є похідними барбітуратової кислоти. Усі вони викли-кають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін’єкцій, через рот або через пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. У невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають больові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. У середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а у високих – барбітурати роблять сон набагато глибшим, пацієнт може впасти в довгострокову сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

У пацієнтів, залежних від барбітуратів, основною причиною зловживання є порушення сну. Незважаючи на довгострокове вживання барбітуратів, у деяких осіб толерантність до них не розвивається. Але, на жаль, у більшості випадків толерантність до барбітуратів розвивається швидко і необхідно поступово підвищувати дози, щоб досягнути бажаного результату. Усі пацієнти мають особистий поріг насичення, вихід за межу якого може призвести до смерті.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням її ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія. При отруєнні організму барбітуратами наркоман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація рухів та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної за-лежності. Психічна залежність безпосередньо пов’язана з ефектами наркотику. У особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко тому, що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, пропонуючи натомість приємні. Це є причиною частого вживання барбітуратів.

У випадку раптового припинення вживання барбітуратів у наркоманів протягом доби розвивається криза. До найбільш важких ускладнень відносяться: раптове падіння артеріального тиску, яке супроводжується втратою свідомості; судоми, які нагадують епілепсію. Під час нападу хворий синіє, а на губах з’являється кривава піна через прикус язика. Досить часто виникає порушення свідомості у формі галюцинацій та марень. Під час барбітуратової абстинентної кризи хворий переносить один або два напади протягом перших сорока восьми годин, а на третій день він впадає у депресію. Такі періоди психозу можуть супроводжуватись манією переслідування, через яку наркоман впадає в паніку і стає небезпечним для оточуючих і для самого себе. Тому наркоманам, залежним від барбітуратів, ні в якому разі не можна раптово припиняти їх вживання.

Наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи. Ці препарати мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, утруднюють сон та знімають втому, а також виступають у ролі антагоністів за відношенням до опіатів і барбітуратів.

У терапевтичних дозах психостимулятори збуджують розумову та фізичну активність, збільшують час, упродовж якого людина може не спати, усувають почуття голоду. У більш високих дозах ці препарати пробуджують агресивність, загальний неспокій, збудження, яке може супроводжуватись манією переслідування та галюцинаціями.

Найбільш багаточисельною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.

Амфетаміни були отримані в 1920 р., і, як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому і млявість, одразу почали застосовуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються наступні амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо, навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Знаходячись під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати – інколи в сотні разів. Хо-ча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров’я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення у свідомості, особливо при введенні препарату внутрішньовенно.

У наркомана, який хронічно зловживає амфетаміновими препаратами, з часом розвивається параноїдальні зміни особистості. Він стає підозріливим та помисливим. Такі особистості постійно бояться міліції і в кожній людині підозрюють переодягненого міліціонера. Вони можуть стати небезпечними для суспільства через те, що, захищаючись від уявної небезпеки, можуть переходити в атаку. При наркотичному голоді можуть мати місце думки про самогубство та конкретні кроки в цьому напрямі, що є найбільшою небезпекою для наркомана.

Кокаїн є алкалоїдом, який міститься в листі південноамериканської рослини – коки. Ще жерці стародавніх інків знали про його збуджуючу дію та жували його лист, щоб викликати приплив сил та усунути почуття голоду.

Нині кокаїн широко використовують наркомани. При будь–якому введенні в організм кокаїн має збуджуючу дію. При вдиханні кокаїн викликає подразнення та сухість слизової оболонки носа. Довгострокове використання наркотику може призвести до перфорації носової перегородки, і за цією ознакою кокаїномана можна легко пізнати. Уколи кокаїну дуже подразнюють шкіру. Вени, в які вводиться кокаїн, швидко мертвіють. Через те що кокаїн не викликає толерантності взагалі, або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють у фізичну залежність, як наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з’являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуальних можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впевненість у собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу постійно говорити і доводити свою значущість для суспільства. Але цей стан триває недовго і замінюється депресією і неспокоєм. Щоб покращити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм. Наркомани, які вживають кокаїн, коляться декілька разів на день.

Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприятливі стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манія переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що він сам знаходиться в постійній небезпеці. Психічні порушення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, коли оточуюча обстановка набуває мініатюрних розмірів.

Наркомани з багаторічним стажем можуть відчувати галюцинаторний невидимий дотик. Також їм може здаватися, що у них з-під шкіри вилізають різні комахи (“кокаїновий клоп”), від яких вони намагаються захиститися, розтинаючи ножем шкіру, щоб комахи змогли вилізти.

Окрім того, можуть виникнути порушення травлення (нудота, відсутність апетиту), виснаження, безсоння, тремтіння тіла і кінцівок, конвульсії.

Галюциногени. У той час як інші наркотики викривляють сприйняття реального світу або нейтралізують його неприємні прояви, викликають ілюзію, що світ, в якому ми живемо, не такий уже й поганий, галюциногенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реальності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, уже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому приховується найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.

Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення у психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і простору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка знаходиться під їх впливом, є викинутою ніби в інший світ, в якому звуки і фарби здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

Марихуана є наркотиком рослинного походження. Її готують з висушеного листя та суцвіть індійських конопель. Ці коноплі ростуть у місцевості з переважно теплим кліматом, насамперед, в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. Їх можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання наркотику спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами неконтрольованого сміху та підвищеною потребою в спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і звуки здаються більш живими. Наркомани впевнені, що можуть читати думки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері: послаблення уваги, порушення пам’яті, помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточуючих. Він демонструє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним для оточуючих.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідливий, ніж навіть алкоголь. Можливо, певною мірою це і правильно. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати, насамперед, в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники західної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана є відправною крапкою для вживання більш сильніших наркотиків.

Активним хімічним фактором марихуани є тетрагідроканабінол (ТГК), який міститься в листі, пилку та нектарі квітучих суцвіть конопель. Від концентрації ТГК залежить сила наркотичної дії рослини. Наприклад, гашиш, того ж самого рослинного походження, в 6–10 разів сильніший за марихуану, тому що його сік є більш концентрованим.

Вміст ТГК в коноплях залежить не тільки від того, яка частина рослини була використана для виробництва наркотику, але й від особливостей самої рослини, способу його обробки, від географічного походження та сезону збору.

При курінні канабінол швидко потрапляє в кров та діє на головний мозок і нервову систему загалом. Перші ефекти проявляються вже через 15 хвилин, і дія наркотику триває від двох до чотирьох годин. Спочатку людина, яка курить гашиш, може бути збуджена і трохи налякана. На першому плані цієї стадії знаходяться фізіологічні симптоми. Прискорюється ритм серця, підвищується тиск, повіки червоніють, а слизова оболонка носової і ротової порожнини пересихає. Підвищується апетит. Наступає зневоднення організму. Далі до фізіологічних симптомів приєднуються психічні зміни, які впливають на настрій та орієнтацію в навколишній обстановці. З’являються ейфорія, приємне розслаблення. Одночасно проявляється викривлене сприйняття часу і простору, розсіювання уваги, фрагментарне мислення та порушення пам’яті. Наркотик викликає зміну стану свідомості. Гашиш може викликати середню або сильну психічну залежність. Фізична залежність, якщо вона взагалі існує, є незначною. Вживання гашишу можна припинити без проявів абстинентного синдрому.

Діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД-25) є найбільш відомим, найбільш вивченим і одночасно найбільш уживаним психоделічним наркотиком.

Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препа-рату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, почи-нає діяти через 45 хвилин, у особливо чутливих до препарату осіб – через 15. Після ін’єкції ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необґрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та серцебиттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть уночі но-сити темні окуляри. Після того, як молекули наркотику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Люди під дією наркотику можуть відчувати себе різними тваринами і навіть неживими матеріальними об’єктами. У більшості випадків людина починає ідентифікувати себе з будь-яким предметом, який знаходиться з нею в одній кімнаті. Наркомани, які перебувають під впливом ЛСД, можуть пережити зменшення свого тіла до атомарних розмірів або збільшення його до розмірів галактики. Це почуття супроводжує відчуття необмеженої сили, коли будь-яка дія стає можливою, а будь-який задум можна виконати. Відомі випадки смерті людей, які знаходились під дією ЛСД, які були впевнені, що можуть одним пальцем зупинити автомобіль або літати, як птах, вистрибнути з вікна хмарочосу. Деякі змальовують стан, коли їм вдавалося відчути просування крові через серце і судини або контролювати сигнали центральної нервової системи та діяльність мозку. Ефекти цих наркотиків стосуються також і інших почуттів. Смак, запах, слух, дотик сприймаються більш загострено. Одне почуття може перетворитися в інше. Наприклад, музику можна сприймати в кольорі, а у кольору може з’явитись смак.

Однією з найбільш несприятливих реакцій для наркомана, який вживає ЛСД, є те, що людина одночасно відчуває дві однаково сильні, але протилежні емоції, наприклад, страх і розслаблення, любов та ненависть до однієї і тієї ж особи, депресію і збудження. Людина в такому стані впадає в паніку, що робить можливими агресивні реакції.

Існує наступна класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хронічного зловживання ЛСД.

- Гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом із суїцидальними реакціями, зі схильністю до вбивства.

- Явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоделічної зміни свідомості, яке може наступити через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супроводжується гострою манією переслідування. У цьому стані людина може закінчити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших.

- Довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до всього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім’ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь свій час у роздумах про ЛСД та його властивості.

- Хромосомні порушення є проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення. Вони були виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику та іншого способу життя розвивається поступово протягом тижнів, місяців і навіть років, тому важко визначити межу часу, на якій людина стає наркоманом. Але, навіть незважаючи на термін появи залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається.

Тоді всі його дії направлені на те, щоб добути наркотики, що стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім’я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров’я – все це відходить на другий план. Всі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, живуть за однаковими принципами. Перша їх думка одразу після пробудження – де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна було б принести заради наркотику.

З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може бути краще за наркотичний “кайф” і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто ломку. У цей період наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімальної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, як правило, однакові.

У суспільстві людей, які не цікавляться наркотиками і не вживають їх, наркомани відчувають себе невпевнено і дискомфортно. Вони часто не обізнані в питаннях повсякденного життя, політики та інших областях. У них немає інших інтересів, окрім наркотиків.

Наркоманія – це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров’ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці. Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70 % – це наркомани). Це обумовлено як фактором введення наркотиків ін’єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, у тому числі – сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробують з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш “досвідчені друзі”.

Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживає наркотики, без них уже обійтись не можуть і дози вжи-вання з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі нар-котиків пропонують їх безкоштовно до тих пір, поки людина не стає залежною від них. Потім у неї будуть брати гроші й досить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортування й торгівля наркотиками карається законом.

Погляньте на тих, хто звик до наркотиків, – це люди без майбутнього. Сьогодні вони втратили своє здоров’я й загрожують здоров’ю власних дітей і суспільству. У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами.

Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливості: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби випадають. У них значно послаблена пам’ять, вони не в змозі запам’ятати прочитане.

Наркоманія – це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватися з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

У останнє десятиліття різко загострилися вага вищеперелічених проблем. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, проблеми, пов'язані з вживанням алкоголю, нікотину, наркотиків, перестали бути сьогодні медичними або моральними проблемами тільки окремих осіб, вони зачіпають здоров'я, благополуччя і безпеку всього населення, більш того, впливають на національний розвиток.

Не дивлячись на активну пропаганду здорового способу життя в ЗМІ, випуск численних книг, журналів, плакатів, буклетів під гаслами “немає – наркоманії!”, “життя без голки” і т.д., а також широкомасштабні акції по боротьбі з “шкідливими звичками”, захворюваність, інвалідність, смертність, зокрема дитяча, досягли катастрофічного рівня.

Масштабність і глибина проблем паління, пияцтва та наркоманії вимагають ще більшого достатку інформації, щоб істина про алкоголь, куріння, наркотики і токсикоманію, чинників, сприяючих їм, дійшла до кожного. І чим раніше ми почнемо профілактику “шкідливих звичок” серед молодого покоління, тим швидше вдасться уникнути сумних наслідків (важких захворювань, інвалідності, зруйнованих сімей, самогубств і т.д.), підвищити відсоток народжуваності, зберегти чисельність нашої нації. Проблема боротьби зі “шкідливими звичками” – це завдання не тільки держави в цілому, але і кожного окремого громадянина.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]