Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MChS.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
2.1 Mб
Скачать

Заняття № 3. Особливості надання першої медичної допомоги при різних видах уражень.

Аналіз медичних наслідків катастроф мирного часу дозволяє зробити висновок, що ураження, які виникають, носять переважно хірургічний харак­тер («масовий небойовий травматизм»). До 30% потер­пілих унаслідок катастроф знаходяться в дуже важко­му стані, що потребує надання їм невідкладної допомоги за життєвими показниками.

Ураженим середнього і легкого ступеня надання медичної допомоги може бути відкла-дено, але в дея­ких випадках це може привести до розвитку різних, інколи важких, ускладнень.

Найчастіше в осередках катастроф спостерігаються ушкодження кінцівок, на другому місці - травми го­лови і хребта. Цей вид травм частіше буває у дітей, інколи перевищуючи частоту ушкоджень кінцівок. Але у разі ДТП травми голови складають 50,9%, а травми кінцівок - 20,4%. Ушкодження інших анатомічних ділянок (груди, живіт, таз, внутрішні ор­гани) бувають рідше. Крім того, за наявності травм такої локалізації багато потерпілих гине на місці їх одержання, до надання їм невідкладної медичної до­помоги.

Для НС мирного часу характерна наявність значної кількості множинних, комбінованих і поєднаних травм, які ускладнюються травматичним та опіковим шоком, гострою крововтратою, асфіксією, синдромом тривалого здавлювання.

Часто важкі ушкодження супроводжуються психіч­ними розладами, що ускладнює діагностику і лікуван­ня потерпілих та вимагає проведення спеціальних психотерапевтичних заходів.

Масовість та одночасність ураження людей в осе­редках катастроф часто призводить до невідповідності між потребою в екстреній медичній допомозі по­терпілим і можливостями охорони здоров'я. В той же час тільки максимальне скорочення часу від виник­нення травми до початку надання необхідної медичної допомоги дозволяє зменшити кількість несприятливих прогнозів.

Для вирішення цього завдання необхідно викорис­товувати низку основних положень організації екст­рених заходів у разі катастроф, а саме:

- єдину концепцію патогенезу, діагностики та етап­ного лікування різних уражень;

- послідовність і наступність лікувальних заходів, що проводяться на етапах медичної евакуації;

- використання найпростіших і найдоступніших за­собів діагностики, що грунтуються переважно на да­них об'єктивного дослідження потерпілого з метою термінового встановлення діагнозу травми і забезпе­чення своєчасної і раціональної медичної допомоги.

У разі катастроф із переважною кількістю механічних (динамічних) уражаючих чинників:

- дістають потерпілих з-під завалів зруйнованих будинків, захисних споруд;

- відновлюють прохідність верхніх дихальних шляхів (видалення з порожнини рота сторонніх предметів: вибитих зубів, згустків крові, землі тощо), штучну вентиляцію легенів методом “із рота в рот” або “із рота в ніс”;

- надають фізіологічно вигідне положення потерпілому;

- намагаються тимчасово припинити зовнішню кровотечу всіма доступними методами (пальцевим притисненням судини, накладанням джгута);

- роблять непрямий закритий масаж серця;

- накладають пов’язки на рвані й опікові поверхні;

- іммобілізують кінцівки при переломах, великих опіках і розтрощеннях м’яких тканин;

- фіксують тулуб до дошки в разі травм хребта;

- дають велику кількість теплого питва (за відсутності блювоти і наявності даних про травму органів черевної порожнини) із додаванням по ½ чайної ложки соди і солі на 1 л рідини;

- зігрівають потерпілого.

В осередках катастроф з переважанням у структурі санітарних втрат термічної травми на додаток до переліченого:

- гасять палаючий одяг;

- закутують потерпілого чистим простирадлом.

У разі катастроф із викидом у навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) у порядку першої медичної допомоги:

- захищають органи дихання, зору й шкіри від безпосереднього впливу на них СДОР шляхом застосування індивідуальних засобів захисту, ватно-марлевих пов’язок, накриванням обличчя ватно-марлевою пов’язкою, хусткою, рушником;

- якнайшвидше виносять ураженого із зони отруєння;

- у разі попадання СДОР у шлунок з метою промивання шлунка дають молоко, сорбенти;

- роблять часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри проточною водою з милом, 2%-вим розчином соди, дегазуючою рідиною індивідуального протихімічного пакета;

- роблять часткову дегазацію одягу й взуття.

У разі аварій на атомних реакторах у зоні лиха, крім того, здійснюється:

- йодна профілактика;

- приймання радіопротекторів;

- часткова дегазація одягу й взуття;

- евакуація населення з місць ураження і надання їм у ході евакуації першої медичної допомоги.

При масових інфекційних захворюваннях в осередках бактеріологічного (біологічного) ураження перша медична допомога включає:

- використання підручних і табельних засобів індивідуального захисту;

- активне виявлення й ізоляцію хворих з високою температурою, підозрілих на інфекційні захворювання;

- застосування засобів екстреної профілактики;

- проведення часткової або повної санітарної обробки.

Заходи першої медичної допомоги спрямовані у першу чергу на рятування життя потерпілого і виключення важких наслідків (ускладнень).

При травмах, переломах кісток, кровотечах проводиться: тимчасова зупинка кровотечі за допомогою джгута і здавлюючої пов’язки, найпростіша іммобілізація при переломах кісток і великих ураженнях м’яких тканин за допомогою шин, накладення асептичної пов’язки на рану, введення знеболюючих засобів, виконання найпростіших протишокових заходів (спокій, зігрівання, захист від переохолодження, тепле пиття й ін.), усунення асфіксії, штучне дихання ручним способом, непрямий масаж серця, винесення до місць посадки на транспорт і евакуація у спеціалізовану бригаду (лікарню).

При термічних опіках – гасіння палаючого одягу, накладання асептичної пов’язки на опікову поверхню, введення знеболюючого засобу, у тому числі і за допомогою шприц-тю-бика, найпростіші протишокові заходи (спокій, зігрівання, тепле пиття, захист від переохолод-ження й ін.), винесення до місць посадки на транспорт і евакуація у спеціалізовану лікарню.

При радіаційних ураженнях – часткова санітарна обробка, прийом радіозахисних препаратів (РЗ-1, калія йодід) з АІ-2, застосування протиблювотних засобів при нудоті і блювоті (етаперазін) з АІ-2, надягання респіратора (протипилова тканинна маска (ПТМ), ватно-марлева пов’язка), укриття від дії іонізуючого випромінювання, евакуація у спеціалізовану бригаду (лікарню).

При гострих хімічних отруєннях – часткова санітарна обробка, надягання протигазу, введення антидотів, штучне викликання блювоти беззондовим засобом при застосуванні зараженої води і їжі, штучне дихання ручним способом (по показникам), евакуація у спеціалізовану бригаду (лікарню).

При психоемоційних розладах – прийом психотропних засобів (триоксазін, еле-ніум, мепротан й ін.), тепле пиття, препарати брому, валеріани усередину, обмеження рухової активності при збудженні і агресивній поведінці, евакуація у спеціалізовану бригаду (лікарню).

При масових інфекційних захворюваннях – застосування усередину протибактеріологічних засобів із АІ-2 (сульфадиметоксин, хлортетрациклін), часткова санітар-на обробка, ізоляція хворих і проведення ізоляційно-обмежуючих заходів серед населення, евакуація хворих спеціальним транспортом у спеціалізовану бригаду (лікарню).

При переохолодженнях – зігрівання, укриття від холоду, тепле пиття, евакуація у лікувальний заклад.

При перегріванні – вологе обертання бавовняними тканинами, спокій, евакуація у лікувальний заклад.

При комбінованих ураженнях – засоби, які використовуються при тих чи інших ураженнях, симптоми яких спостерігаються у потерпілих.

З прибуттям в зону катастроф медичних сил і засобів обсяг екстреної медичної допомоги розширюється. Перелік планованих медичних маніпуляцій залежить від рівня кваліфікації персоналу медичних формувань, що прибули в зону НС, їхньої оснащеності медичним та іншим майном. При цьому обсяг медичної допомоги може бути розширений до долікарської, першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги. Для надання першої медичної допомоги використовуються формування ЦО, санітарні дружини, санітарні пости, рятувальні загони.

Поранення м'яких тканин

Як і при інших пошкодженнях, головною задачею при наданні першої медичної допомоги є проведення комплексу протишокових заходів, зокрема - тимчасової зупинки зовнішньої кровотечі, знеболення і транспортної іммобілізації. При цьому транспортна іммобілізація необхідна навіть за відсутності переломів або вираженого больового синдрому, оскільки є засобом профілактики розвитку раневої інфекції.

Кожна рана повинна бути закрита захисною пов'язкою (групи рятувальників, санітарних інструкторів або медичних працівників мають індивідуальні перев'язувальні пакети або стерильні бинти). Перша пов'язка, накладена на рану в осередку ураження, називається захисною, головне її призначення - відмежувати рану від навколишнього середовища, захистивши від вторинного мікробного забруднення, додаткової травматизації, дії отруйних речовин. Навіть якщо під рукою немає стерильного перев'язувального матеріалу, захисна пов'язка повинна бути накладена з використанням підручних засобів. Разом із захистом рани пов'язка активно адсорбує раневий секрет разом з елементами забруднення, виконуючи важливу функцію механічного очищення. Тому захисна пов'язка обов'язково повинна бути гігроскопічною, і це необхідно враховувати, якщо для накладання пов'язки доводиться використовувати підручні засоби.

Для профілактики розвитку інфекційних раневих ускладнень за відсутності протипоказань (пошкодження черевної порожнини, відсутність свідомості) поранений повинен прийняти таблетку антибіотика широкого спектру дії, що є в індивідуальній аптечці.

Інфекційні ускладнення ран

Враховуючи те, що інкубаційний період інфекційних ускладнень складає, як правило, 3-6 діб, можна припустити, що при наданні екстреної медичної допомоги потерпілим в разі катастрофи з раневою інфекцією доводиться мати справу надто рідко. Проте це не так.

При катастрофах мирного часу, а також при попаданні мирного населення у осередок озброєного конфлікту, потерпілим іноді вдається одержати медичну допомогу лише через декілька днів після пошкодження. В основному це торкається випадків легких пошкоджень, поверхневих ран, які при розвитку раневої інфекції можуть представляти реальну загрозу не тільки здоров'ю, але і життю.

Проте при наданні потерпілим першої медичної допомоги головною задачею є профілак-тика розвитку раневої інфекції, для чого здійснюється накладення захисних пов'язок, транспортна іммобілізація, прийом потерпілим антибіотика широкого спектру дії (у таблетках).

Закриті пошкодження кісток і суглобів

При переломах і вивихах, як правило, сильно виражений больовий синдром. Крім того, навіть при закритих переломах, особливо множинних, утворюються значні за розміром міжм'язові і навколокісткові гематоми, що приводить до синдрому гострої крововтрати. Ці чинники сприяють розвитку шоку. Тому перша медична допомога потерпілим із закритими переломами і вивихами полягає в проведенні комплексу протишокових заходів, який включає при закритих пошкодженнях перш за все знеболення і транспортну іммобілізацію.

Транспортнїй іммобілізації в даному випадку надається першорядне значення, оскільки вона є не тільки важливим компонентом протишокових заходів, але і допомагає уникнути ускладнень, пов'язаних з додатковим травмуванням рухомими кістковими відламками навколишніх тканин.

Разом з тим, при наданні першої медичної допомоги необхідно фіксувати пошкоджену кінцівку, не роблячи спроб репозиції переломів або вправлення вивихів, оскільки при відсутності у парамедика або середнього медичного працівника достатньої кваліфікації і умов, невстановленому точному діагнозі і дефіциті часу такі спроби можуть привести лише до посилення больового синдрому, пошкодження судин нервових стовбурів, додаткової травматизації м'язів, вторинних перфорацій шкіри кістковими відламками, жирової емболії.

Відкриті пошкодження кісток і суглобів

До особливостей надання допомоги потерпілим з відкритими пошкодженнями кісток і суглобів, крім заходів, направлених на зупинку зовнішньої кровотечі і боротьбу з шоком, відносяться профілактика розвитку раневої інфекції (яка повинна бути почата якомога раніше), запобігання вторинному забрудненню ран, а також іммобілізація пошкоджень, якій при даній патології надається особливе значення.

У ряді випадків при відкритих переломах кісткові відламки виступають в рану. Проте через небезпеку розповсюдження інфекції в глибину рани, а також зважаючи на неможливість при наданні першої медичної допомоги зробити повноцінне знеболення, вправляти виступаючі в рану кісткові відламки неприпустимо!

Достатньо накласти асептичну пов'язку і зробити транспортну іммобілізацію, заздалегідь зробивши ін'єкцію аналгетика шприц-тюбиком.

В той же час кісткові відламки, виступаючі в рану, обов'язково повинні бути укриті асептичною пов'язкою.

Транспортна іммобілізація, забезпечуюча повну нерухомість пошкодженої кінцівки, при відкритих переломах має першорядне значення не тільки для збереження кінцівки, але і для порятунку життя постраждалого. Транспортування хворого без попередньої хорошої іммобілізації кінцівки може викликати ряд ускладнень: додаткову травматизацію шкіри, м'язів, судин, нервів; бути причиною посилення кровотеч, болю, шоку, емболії, а також - розповсюдження інфекції.

Перекладання постраждалого на ноші і транспортування повинні здійснюватися дбайливо і не викликати болю в пошкодженій кінцівці.

Пошкодження хребта

Надання допомоги потерпілим з травмами хребта має певні особливості, пов'язані перш за все з необхідністю профілактики вторинного зміщення хребців з пошкодженням вмісту спинномозкового каналу. Слід пям'ятати, що рухи хребта, особливо згинання, навіть при ускладнених пошкодженнях, можуть привести до додаткового, ще більшого ураження хребта і спинного мозку. Запідозрити спинальну травму можна по двох основних ознаках - паралічу і болям у області хребта. Такі постраждалі повинні бути включені в особливу категорію («знерухомлений»). Проте навіть у разі відсутності рухових розладів, при одній лише підозрі на перелом хребта необхідні запобіжні засоби у поводженні з постраждалим.

Надання допомоги потерпілим з підозрою на пошкодження будь-якого відділу хребта, а також їх транспортування проводяться тільки в положенні хворого лежачи.

Категорично заборонено присаджувати постраждалих. Всі потерпілі з підозрою на пошкодження хребта підлягають іммобілізації на щиті, жорстких або вакуумних ношах безпосередньо на місці події. Транспортування здійснюється на жорстких або вакуумних ношах. При використовуванні звичних м'яких нош постраждалого укладають на живіт, підкладаючи йому під плечі валик з одягу так, щоб головний кінець був підведений.

При підозрі на травму шийного відділу хребта іммобілізацію проводять додатково. Постраждалого кладуть на спину, а під шию і плечі підкладають згорток одягу. Бокові рухи голови обмежують за допомогою шини, зробленої у вигляді «бублика», а також укладаючи з боків мішечки з піском. Можна здійснити іммобілізацію за допомогою масивної ватно-марлевої пов'язки на шию (комірець типа Шанца).

Застосовують також іммобілізацію за допомогою декількох драбинчастих шин. Одну з шин формують у фронтальній площині по контуру надпліччя з бокових сторін шиї і навколо голови. Другу шину укладають по лінії хребта від середини спини і навколо голови у сагітальній площині до лобової області. Шини зв'язують між собою і фіксують на хворому турами бинта (пов'язка Башмакова). При підготовці комплекту транспортних шин до роботи такі пов'язки заготовлюються наперед.

Найнадійнішим способом іммобілізації пошкоджень шийного відділу хребта є накладення спеціального головотримача з жорсткою фіксацією.

Пошкодження тазу і тазових органів

У задачу першої медичної допомоги входить виконання комплексу протишокових заходів: звільнення постраждалих від дії травмуючого агента, тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі за наявності ран, проведення знеболення, транспортна іммобілізація.

Поранення ділянки тазу, особливо сідничної зони, може викликати вельми масивну крово-течу, яку, при відсутності інших можливостей, необхідно спробувати зупинити за допомогою дав'ячої пов'язки і введення тампонів в рану.

Кращим засобом транспортування постраждалих з важкими пошкодженнями тазу є пневматичні ноші. Якщо таких немає, то транспортування здійснюють на стандартних ношах, зв'язавши коліна між собою і підклавши під них імпровізований валик. За відсутності нош вдаються до іммобілізації підручними засобами, використовуючи щити, столешниці, збиті між собою дошки і т.д.

Травми грудей

Перша медична допомога полягає в попередженні або ліквідації асфіксії шляхом очищення порожнини рота, носа від згустків крові, сторонніх частинок. По показанням проводять штучне дихання, інгаляцію киснем, потерпілим надають напівсидяче положення. У випадках поранення м'яких тканин грудей накладають захисну пов'язку. При підозрі на наявність відкритого або клапанного пневмотораксу застосовують герметизуючу оклюзійну пов'язку: прогумовану оболонку індивідуального перев'язувального пакету поміщають безпосередньо на рану, поверх накладають циркулярну пов'язку, використовуючи подушечки і бинт індивідуального перев'язувального пакету. Проте така оклюзійна пов'язка виявляється неспроможною при поширених дефектах грудної стінки. У подібних випадках герметизуюча частина пов'язки повинна бути великих розмірів і виступати за краї рани не менше ніж на 10 см. При цьому необхідно виключити «втягування» пов'язки в грудну порожнину під час вдиху.

Для цього спочатку на рану накладають шар стерильної марлі, фіксуючи його на здоровій стороні грудної клітки. Навколо рани наносять шар мазі (наприклад, вазеліну). Потім укладають стерильну клейонку, поліетиленову плівку або інший герметизуючий матеріал і фіксують ватно-марлевою пов'язкою. Знеболення досягається підшкірним введенням наркотичного анальгетика з шприц-тюбика.

Пошкодження живота

Надання першої медичної допомоги потерпілим з пошкодженнями живота має ряд особливостей.

Перш за все при підозрі на пошкодження органів черевної порожнини категорично заборонений прийом їжі або рідини per os. Тому виключається як прийом будь-яких таблетованих препаратів (антибіотиків, антидотів), так і пиття. Більш того, при пошкодженні органів черевної порожнини постраждалі звично відчувають сильну спрагу, постійно просять пити. У таких випадках необхідно зробити так, щоб постраждалий не зміг напитися самостійно (відібрати і поставити за межами досяжності фляжку з водою), оскільки йому, не дивлячись на заборону, важко контролювати свої вчинки.

Знеболення при пошкодженнях органів черевної порожнини, що часто супроводжуються шоком, слід починати якомога раніше. Побоювання, що надалі можуть виникнути діагностичні труднощі у зв'язку з введенням наркотичних анальгетиків, не мають серйозного обгрунтування. При проникаючих пораненнях живота мають місце достовірні ознаки пошкодження, і необхідність оперативного втручання (незалежно від ступеня вираження больового синдрому) не береться під сумнів. При закритих пошкодженнях в умовах етапного лікування важливо віддати перевагу протишоковій дії наркотиків під час транспортування постраждалого, бо, коли він поступить через 2-3 години на наступний етап, дія наркотичного анальгетика закінчиться і клінічна картина вже не буде спотворена.

Накладання асептичної пов'язки може супроводжуватися труднощами при евентрації внутрішніх органів.

Внутрішні органи, що випали з рани, у жодному випадку не можна вправляти в черевну порожнину! Це неприпустимо з двох причин. По-перше, при такому вправленні відбувається додаткове інфікування черевної порожнини, а по-друге, спроби вправлення без адекватної анестезії (наркозу) неминуче приведуть до розвитку важкого шоку, який може закінчиться загибеллю постраждалого.

Разом з тим випавші в рану внутрішні органи повинні бути ізольовані від зовнішнього середовища. При накладанні марлевої асептичної пов'язки необхідно пам'ятати, що при підси-ханні марля щільно прилипає до кишки, що надалі, при спробі зробити перев'язку, приведе до її десерозування на значній площі. Пов'язку, накладену на евентровані органи черевної порож-нини, необхідно постійно підтримувати у вологому стані. Бажано змочувати пов'язку стериль-ними сольовими розчинами, але при їх відсутності допустимо користуватися звичайною водою.

Транспортна іммобілізація полягає в накладанні на живіт іммобілізуючої пов'язки на додаток до тієї природної іммобілізації, яка створюється напругою м'язів черевного преса і діафрагмою. Для цього пов'язка повинна бути великою і щільно охоплювати живіт.

Випавші нутрощі особливо потребують повноцінної іммобілізації. Проте накладення щільної циркулярної пов'язки явно викличе їх здавлення і некроз. Щоб зберегти їх від здавлення, на передню черевну стінку накладається ватно-марлеве (або зроблене з одягу) кільце, яке оточує і захищає випавші нутрощі, а вже потім поверх цього кільця щільно накладається циркулярна пов'язка.

Транспортування ураженого з пошкодженням живота повинно бути максимально щадним, без трясіння, оскільки воно є для нього серйозним випробуванням. Постраждалий повинен, якщо це можливо, доставлятися на операційний стіл на тих же ношах, на які він був покладений на місці події. Перекладання з нош на ноші - завжди додаткова, часто неприпустима травма, яка, як показали спостереження, супроводжується зниженням артеріального тиску на 10%. Бажано при евакуації на великі відстані користуватися авіаційним санітарним транспортом.

Черепно-мозкова травма

Надання допомоги у осередку катастрофи при черепно-мозковій травмі перш за все зводиться до накладання асептичної пов'язки на рану. При виникненні блювоти або носової кровотечі слід запобігти попаданню блювотних мас або крові в дихальні шляхи. Для цього постраждалого необхідно евакуювати в положенні «на боці», розстебнувши комір і ослабивши пояс для вільнішого дихання. Залежно від оснащення і кваліфікації надаючого допомогу можна ввести знеболюючі засоби, антибіотики, аналептики, стимулюючі дихальну або серцево-судинну діяльність.

Пошкодження обличчя і шиї

Заходи щодо порятунку життя і підтримки життєво важливих функцій у постраждалих з пошкодженнями обличчя і шиї мають, через специфіку локалізації цих пошкоджень, певні особливості.

Зупинка зовнішньої кровотечі. У вельми незначному об'ємі тканин обличчя і шиї є велика кількість крупних артеріальних стовбурів, при пошкодженні яких виникає дуже інтенсивна кровотеча, яка може дуже скоро закінчитися смертю не тільки через велику крововтрату, але й через швидкість, з якою вона розвивається. У цій ситуації врятувати життя постраждалого може тільки термінове надання само- або взаємодопомоги. Проте не слід вважати, що ненавчена людина може активно і корисно діяти при наданні допомоги такому пораненому, вид якого деколи жахає і фахівця, та ще й за ситуації, коли з рани б'є пульсуючий фонтан крові. Для зупинки такої кровотечі можна використати тільки пальцеве притиснення магістральної артерії на протязі або зменшити його інтенсивність за допомогою імпровізованих конструкцій з використанням бинтів і підручних матеріалів.

Кровотеча з пошкодженої язичної артерії може бути зупинена здавленням її центральної ділянки між одним пальцем, введеним в порожнину рота потерпілого до проксимальних відділів щелепно-язичного жолобка на стороні пошкодження і іншими, накладеними на шкіру підщелепної ділянки.

При переломах кісток лицьового черепа можлива також інтенсивна кровотеча з внутрішньокісткових судин. З метою зупинки кровотечі при переломах щелеп, зменшення інтенсивності больових відчуттів і інфікування кісткової рани потерпілим слід накласти бинтову пращевидну пов'язку, яка в даному випадку одночасно служить цілям гемостаза, відмежування рани від навколишнього середовища (асептична пов'язка) і транспортної іммобілізації. За допомогою такої пов'язки пошкоджена нижня щелепа буде фіксована до непошкодженої верхньої, або пошкоджена верхня щелепа - до непошкодженої нижньої, або при переломах обох щелеп вони будуть іммобілізовані одна до одної і фіксовані до зведення черепа. При цьому тілу хворого необхідно надати положення, що виключає затікання крові і слини в дихальні шляхи і періодично здійснювати туалет порожнини рота. При венозній кровотечі накладається дав'яча асептична пов'язка.

Усунення асфіксії, нормалізація функції дихання. При наданні допомоги потерпілим з по-раненнями тканин, прилеглих до порожнини рота, що знаходиться в несвідомому стані, необ-хідно без зволікання звільнити ротову порожнину і верхні дихальні шляхи від крові, слини і сторонніх тіл, у разі потреби здійснити штучне дихання, додавши тілу постраждалого поло-ження, що виключає затікання крові і слини в дихальні шляхи. При цьому необхідно зупинити кровотечу, перешкоджаючу диханню, за допомогою тампонади рани або здавлення артерії. Після відновлення самостійного дихання потерпілого необхідно покласти обличчям вниз.

Поширені пошкодження м'яких тканин приротової ділянки істотно утрудняють штучну вентиляцію легень не тільки через перешкоди, які створює кровотеча, але також і тому, що виникають труднощі при ШВЛ із рота в рот або із рота в ніс через порушення герметичності з'єднання дихальних шляхів рятувальника з такими потерпілого. Наскрізні дефекти тканин губ, щок, носа, дна порожнини рота не дозволяють здійснити ШВЛ без ротоглоточних повітряводів. Однією з часто виникаючих причин дислокаційної асфіксії є западання язика, виникаюче звично при грубому пошкодженні тканин дна порожнини рота або двосторонньому переломі передніх відділів тіла нижньої щелепи, тобто коли язико-підпідборідний м'яз втрачає фіксовану точку прикріплення. Для відновлення прохідності дихальних шляхів в такій ситуації, якщо постраждалий може сидіти, іноді достатньо нахилити його торс вперед і злегка схилити голову. При лежачому положенні постраждалого слід вивести язик з порожнини рота, захопивши його пальцем, і повернувши його голову на бік або, уклавши обличчям вниз, перешкодити повторному западанню язика, ввівши повітрявід. При необхідності язик прошивають і фіксують до одягу, пов'язки або шиї.

При пожежах в осередку ураження у порядку само- і взаємодопомоги слід здійснювати гасіння одягу або горючого матеріалу на тілі постраждалого. Для цього використовується вода (але не для гасіння напалму!), сніг, укривання ділянок, що горять, одягом, ковдрою і т.д.

При гасінні укриванням слід залишити вільною зону дихання. Інакше постраждалий вимушений дихати димом зі всіма витікаючими з цього наслідками.

При наданні допомоги потерпілим з хімічними опіками слід промити поверхню шкіри великою кількістю води, видалити шляхом розрізання промоклий їдкою рідиною одяг. При попаданні їдкої рідини в очі проводиться їх промивання великою кількістю води.

При пораненнях накладається асептична пов'язка на рани. При опіках - контурні пов'язки. Пов'язки накладаються з таким розрахунком, щоб вони не перешкоджали годуванню хворих і не утрудняли дихання.

З метою знеболення внутрішньом'язово шприц-тюбиком вводиться наркотик, при необхідності - серцеві засоби.

При пошкодженні очей накладаються моно- і бінокулярні пов'язки, робиться промивання очей при хімічних і радіаційних ураженнях, застосовують лікарські плівки з дікаїном і з мідріатиками для зняття міозу і спазму акомодації при ушкодженнях фосфорорганічними сполученнями. По показанням (проникаючі поранення ока, важкі опіки) за допомогою шприц-тюбика вводяться болезаспокійливі засоби.

Після здійснення описаних заходів потерпілих слід перемістити в найбезпечнішу і зручнішу для подальшої евакуації зону, вільну від задимлення або парів їдких речовин.

Термічні опіки

Першу медичну допомогу обпаленим надають самі постраждалі у вигляді само- і взаємодопомоги, а також парамедики (пожежники, рятувальники, санітарні дружини).

Перша медична допомога при опіках покликана вирішити три основні задачі: припинення дії травмуючого агента, профілактика вторинного інфікування опікової рани і профілактика опікового шоку.

Для припинення дії травмуючого агента здійснюють гасіння одягу і середовищ горіння на постраждалому і виносять його з осередку горіння.

Для профілактики власного ураження у осередку горіння надаючі допомогу повинні використовувати такі засоби індивідуального захисту, як спеціальні костюми, накидки з вогнетривким просякненням і т.д. Можна здійснювати роботу по порятунку з вогню також під захистом струменя води з пожежного шланга. У крайньому випадку необхідно перед входом у осередок горіння рясно змочити водою одяг рятувальника.

Припинення дії вражаючого чинника повинно здійснюватися в можливо більш ранні терміни. Найбільш просто - швидко зняти одяг, що горить. Проте через порушення психіки постраждалого це далеко не завжди можливо зробити. Звичайно людина в палаючому одязі прагне бігти. Його необхідно зупинити будь-якими способами, включаючи насильницькі. Якщо під рукою є ковдра, пальто, брезент, то слід щільно прикрити ними ділянки тіла і одягу, що горять, припинивши доступ кисню.

При гасінні полум'я накривати людину з головою не можна через загрозу додаткового опіку дихальних шляхів і отруєння чадним газом.

Дуже часто для припинення горіння використовують воду, обливаючи уражені частини тіла з відра або струменем з шланга.

Слід пям'ятати, що при ураженні напалмом гасіння водою абсолютно протипоказане, оскільки приводить до того, що генералізує пожежу через розбризкування запальної суміші. В окремих випадках для припинення горіння можна використовувати пісок, глину, сніг і т.д.

Спеціальні засоби гасіння уражених ділянок тіла (ватно-марлеві ковпаки, «рукавиці» і т.п.), хоча і є універсальними, але при масовому ураженні ними важко забезпечити всіх потребуючих.

Будь-який опік є первинно інфікованим. Для попередження вторинного мікробного заб-руднення опікової рани використовують захисну пов'язку, яку накладають після зняття одягу.

Прилиплі до обпаленої поверхні шматочки одягу не видаляють.

Туалет рани при цьому не здійснюють, мазі не застосовують. Не використовують при опіках і індивідуальні перев'язувальні пакети, оскільки закрити скільки-небудь обширний опік такою пов'язкою не вдається. Крім того, накладення бинтової пов'язки займає багато часу, що є істотним недоліком надання допомоги при масовому ураженні. Оптимальним варіантом в цих умовах є накладення неприлипаючої силуетної контурної пов'язки. За відсутності такої може бути накладена стандартна або імпровізована контурна пов'язка, для приготування якої використовуються простирадла, рушники, фрагменти постільної білизни і т.д.

Профілактика опікового шоку полягає перш за все в правильності і раціональності надання першої медичної допомоги.

Необхідно зробити іммобілізацію. При опіках верхньої кінцівки здійснюють аутоіммобі-лізацію, підвішуючи руку на косинці. Для іммобілізації при поширених опіках постраждалого укладають на ноші. У холодний час його тепло укутують. По можливості внутрішньом'язово підшкірно вводять анальгетики. При необхідності проводять реанімаційні заходи по стандарт-ній схемі. Слід, проте, пам'ятати, що ці заходи можуть бути ефективні тільки у тому випадку, коли клінічна смерть викликана не важкістю опіку, а супутніми пошкодженнями (електро-травма і т.д.).

При затримці евакуації з осередку ураження, окрім загального зігрівання постраждалих, проводять заходи, направлені на корекцію гіповолемії. Необхідно забезпечити постраждалих рясним питтям: підсоленою водою або краще соляно-лужною сумішшю.

При визначенні черговості евакуації перевага повинна бути віддана важкообпеченим дітям.

В першу чергу з осередка евакуюються потерпілі з порушеннями дихання при опіку верхніх дихальних шляхів і супутніми пошкодженнями судин із зовнішньою артеріальною (накладений джгут) або внутрішньою кровотечею, яка продовжується. Потім евакуюють постраждалих у важкому стані з поширеними опіками. Слід пям'ятати, що протипоказань для евакуації з осередку ураження немає.

Потерпілі з невеликими опіками виходять з осередка самостійно або евакуюються транспортом у положенні сидячи. Потерпілих, які знаходяться у важкому стані, вивозять на пристосованому або санітарному транспорті в положенні лежачи на ношах.

Холодова травма

Основні принципи лікування при відмороженнях і замерзанні зводяться до наступного:

- усунення гіпотермії і нормалізація функцій життєве важливих систем;

- заходи, направлені на підвищення температури тіла до рівня, властивого організму і його тканинам;

- відновлення кровообігу в уражених холодом ділянках;

- попередження та лікування місцевих і загальних інфекційних і судинних ускладнень;

- забезпечення оптимальних умов для загоєння ран при відмороженнях I-II ступеня, для очищення, грануляції і рубцювання ран при ураженнях III ступеня, для відмежування і відторгнення тканин, що омертвіли, при відмороженні IV ступеня з подальшим оперативним відновленням шкірного покриву.

Перша медична допомога при відмороженнях покликана вирішити дві основні задачі: швидке зігрівання і поліпшення кровообігу в уражених ділянках тіла.

Для зігрівання необхідно використовувати будь-які доступні джерела тепла: багаття, грілки, зігрівання кінцівки в пахвовій зоні, на животі, на грудях, між стегнами постраждалого або надаючого допомогу. При щонайменшій нагоді слід здійснити заміну мокрого одягу або взуття сухими і доставити постраждалого в тепле приміщення, де уражена ділянка відігрівається в теплій воді.

Однак слід пям'ятати, що неприпустимо здійснювати зігрівання, використовуючи джерела тепла, температура яких перевищує 40°С. Це пов'язано з тим, що тканини, які піддалися охолоджуванню, дуже чутливі до перегріву через порушення механізмів природної терморегуляції, що виникли в процесі холодової травми.

Для відновлення кровообігу потрібно розтерти відморожені ділянки теплою чистою рукою або м'якою тканиною до почервоніння (уникати при розтиранні механічних пошкоджень!), потім обробити спиртом і змазати стерильним вазеліновим маслом.

Широко поширена помилка про ефективність розтирання відморожених ділянок снігом не відповідає дійсності. Таке розтирання не тільки не сприяє зігріванню а, навпаки, ще більше охолоджує уражені тканини, температура яких завжди вища за температуру снігу. Крім того, при розтиранні снігом шкіра може ушкоджуватися дрібними кристалами льоду. Ці мікротравми в подальшому можуть з'явитися причиною інфекційних ускладнень, у тому числі і бешихового запалення.

При накладанні асептичної пов'язки на уражену ділянку необхідно утеплити її ватою, а також зробити транспортну іммобілізацію.

Уражених з холодовою травмою доцільно напоїти гарячим солодким чаєм або кавою, нагодувати гарячою їжею, можна після зігрівання дати випити 50-100 г горілки.

Потерпілі з відмороженнями верхніх кінцівок евакуюються самостійно або транспортом в положенні сидячи. При відмороженнях нижніх кінцівок евакуація здійснюється на санітарному або пристосованому транспорті в положенні лежачи на ношах.

Синдром тривалого здавлення (СТЗ)

Від своєчасного і грамотного надання медичної допомоги в періоді компресії і в перші хвилини періоду декомпресії у величезному ступені залежить подальший прогноз.

Ще до звільнення постраждалого з-під завалу необхідно оцінити ступінь тяжкості СТЗ на підставі площі (об'єму) і часу здавлення, а також наявності супутніх механічних пошкоджень. Для періоду компресії характерні шокогенні реакції. Тому весь комплекс протишокових заходів повинен бути проведений якомога раніше. При цьому такі дії, як введення анальгетиків (всім потерпілим), судино-звужуючих і кардіотонічних засобів (при критичному падінні артеріаль-ного тиску), лужне пиття можуть бути виконані в деяких випадках ще до звільнення потерпілого.

Особливістю надання допомоги при СТЗ є необхідність запобігання «залпового» викиду токсичних речовин в кровотік в перші хвилини періоду декомпресії. Накладання вище місця здавлення кровоспинного джгута дозволяє вирішити цю задачу, проте приводить до пролонгації ішемії тканин, а отже, до продовження накопичення токсинів і подальшого зниження життєздатності дистальних відділів кінцівки. Тому джгут при СТЗ накладається тільки при явних ознаках нежиттєздатності кінцівки.

Разом з тим оцінка ступеня ішемії і життєздатності тканин є прерогативою лікаря. Практика надання допомоги потерпілим при землетрусах показала доцільність роботи безпосередньо у завалів лікарсько-сестринських бригад (тобто наближення до осередку катастрофи першої лікарської допомоги). У цих випадках рішення про нежиттєздатність кінцівки і евакуацію постраждалого з джгутом для подальшої ампутації може бути ухвалене за наявності необоротної ішемії (ішемічної контрактури). У відсутності лікаря кінцівку вважають життєздатною, і джгут накладають лише з метою зупинки зовнішньої артеріальної кровотечі.

У сучасних умовах при землетрусах в безпосередній близькості від осередку працюють хірургічні бригади, що надають кваліфіковану допомоги. У таких умовах, якщо не вдається звільнити кінцівку з-під завалу, а кожна зайва годину здавлення зменшує шанси на виживання постраждалого, в окремих випадках допустимо виконати ампутацію, не звільняючи кінцівку. Ця операція здійснюється по життєвими показанням з участю хірурга і анестезіолога, що забезпечує адекватне знеболення.

Після звільнення кінцівки проводять її туге бинтування м'яким (а краще еластичним) бинтом, починаючи від кінчиків пальців і закінчуючи паховою ділянкою на нижній кінцівці і пахвовою ділянкою на верхній кінцівці. Ця пов'язка здавлює лімфатичні шляхи і поверхневі вени, тим самим знижуючи швидкість надходження токсичних речовин в загальний кровотік. За наявності рани або садна перед тугим бинтуванням накладають асептичну пов'язку.

У теплу пору року всю кінцівку охолоджують, що сприяє зниженню інтенсивності обмінних процесів і підвищенню стійкості тканин до гіпоксії. Крім того, гіпотермія зменшує інтенсивність мікроциркуляції, що також перешкоджає швидкому надходженню токсинів в загальне кров'яне русло.

Необхідною є транспортна іммобілізація, навіть якщо у постраждалого немає ознак переломів.

При нестабільній гемодинаміці в процесі транспортування проводять інфузії сольових розчинів.

Транспортування постраждалих з СТЗ здійснюється в положенні лежачи на ношах, незалежно від масштабів ураження, щадним транспортом.

Політравма

Тяжкість пошкоджень, частота розвитку загрозливих життю станів при політравмі, велике число летальних результатів роблять особливо важливими швидкість і адекватність надання ме-дичної допомоги. Основою її є профілактика і боротьба з шоком, гострою дихальною недостат-ністю, комою, оскільки найчастіше доводиться надавати допомогу потерпілим у першому і дру-гому періодах травматичної хвороби. Разом з тим багатоваріантність політравми, специфічні вражаючі чинники, труднощі при діагностиці, несумісність терапії зумовили деякі особливості.

Проводиться весь можливий комплекс протишокових заходів. У осередку радіоактивного або хімічного ураження на постраждалого надягають протигаз, респіратор або в крайньому ви-падку марлеву маску для запобігання попадання крапельок ОР або радіоактивних частинок в дихальні шляхи. Відкриті ділянки тіла, на які потрапили ОР, обробляють за допомогою індиві-дуального протихімічного пакету. При множинній кістковій травмі, зважаючи на небезпеку жи-рової емболії, слід з особливою ретельністю підійти до виконання транспортної іммобілізації.

10. Тести для контролю засвоєння знань:

1. Оптимальний термін надання першої медичної допомоги в осередках катастрофи:

а) 30 хв;

б) 1 год;

в) 2-4 год.

2. Головними ознаками рани є:

а) біль,зяяння, кровотеча;

б) шок, анемія, гостра дихальна недостатність;

в) біль, кровотеча, шок.

3. Абсолютні (прямі) ознаки переломів кісток:

а) біль, припухлість, укорочення кінцівок, патологічна рухомість;

б) кісткова деформація, кісткова крепітація, патологічна рухомість, укорочення кінцівок;

в) біль (збіг локалізованого болю та локалізованої болісності під час пальпації), гематома, патологічна ру­хомість, кісткова деформація.

4. У разі напруженого пневмотораксу в догоспітальний період першочергово проводиться така медична допомога:

а) плевральна пункція;

б) накладання оклюзійної пов'язки;

в) торакотомія.

5. У разі відкритих ушкоджень живота з випадан­ням петель кишок та їх забрудненням необхідно:

а) вправити петлі кишок у черевну порожнину;

б) зафіксувати петлі за допомогою вологої пов'язки, просякнутої розчином антисептика;

в) кілька разів промити кишки теплим антисептичним розчином та зафіксувати вологою пов'язкою, про­сякнутою розчином антисептика.

6.. Основні принципи надання невідкладної медичної допомоги у разі синдрому тривалого здавлювання:

а) знеболювання, іммобілізація кінцівки, бинтування еластичним бинтом, інфузійна терапія, заходи бо­ротьби з гіперкоагуляцією крові;

б) накладання джгута, інфузійна терапія, іммобілізація кінцівки;

в) накладання джгута або закрутки, циркулярна новокаїнова блокада, іммобілізація кінцівки.

7. Розрізняють три види черепно-мозкової травми:

а) перелом кісток черепа, струс, забій головного мозку;

б) перелом основи черепа, забій, здавлювання го­ловного мозку;

в) струс, забій, здавлювання головного мозку.

8. У разі перелому плечової кістки шину накладають:

а) від здорової лопатки до основи пальців ушкодженої кінцівки, руку згинають під кутом у ліктьовому суглобі;

б) від здорової лопатки до ліктьового суглоба ушкодженої руки;

в) від лопатки до основи пальців, рука розігнута у ліктьовому суглобі.

9. У разі перелому кісток передпліччя шину накладають:

а) від верхньої третини плеча до основи пальців;

б) від нижньої третини плеча до основи пальців;

в) на передпліччя.

10. У разі перелому ключиці для іммобілізації використовують:

а) пов'язку Дезо, кільця Фельбе;

б) пов'язку Дезо, шину Крамера;

в) кільця Фельбе, стисну пов'язку.

11. У разі перелому стегна необхідно зафіксувати:

а) два суміжні суглоби;

б) три суміжні суглоби;

в) кульшовий суглоб.

12. Потерпілі з переломом стегна транспортуються у положенні:

а) напівсидячи;

б) лежачи на ношах;

в) сидячи.

13. Основні симптоми у разі перелому шийних хребців з повним розривом спинного мозку:

а) параліч верхніх та нижніх кінцівок, відсутність рефлексів та всіх видів чутливості, гостра затримка сечі;

б) параліч нижніх кінцівок, затримка сечовиділення та дефекації;

в) втрата чутливості кінцівок, гостра затримка сечовиділення та дефекації.

14. Транспортування потерпілих з переломами ший­них хребців проводиться:

а) у положенні сидячи після іммобілізації шиї шиною Крамера;

б) у положенні лежачи;

в) у положенні лежачи після шинування голови та шиї, на ношах та щиті.

15. Потерпілі з ранами кінцівок після надання їм догоспітальних видів медичної допомоги госпіталізу­ються у відділення:

а) хірургічне;

б) травматологічне;

в) інтенсивної терапії.

16. Потерпілі з пораненнями грудної або черевної порожнини госпіталізуються у відділення:

а) хірургічне;

б) травматологічне;

в) протишокове.

17. Поняття «закрита або тупа травма грудної клітки» включає:

а) переломи ребер, ушкодження легенів з утворен­ням напруженого пневмотораксу, емфізема середостіння, забій серця;

б) переломи ребер та ключиці, ушкодження легенів з утворенням гемотораксу, забій серця;

в) переломи ребер, ушкодження легенів з утворенням напруженого пневмотораксу, емфізема легенів, забій серця.

18. У разі відкритих проникних ушкоджень грудної клітки, ускладнених відкритим пневмотораксом, транс­портування потерпілого проводиться у положенні:

а) горизонтальному на щиті;

б) горизонтальному на ношах;

в) напівсидячи.

19. Характерні клінічні ознаки у разі травматич­ного шоку першого ступеня:

a) AT 90-100 мм рт. ст., ЧСС до 100 за 1 хв., обсяг крововтрати 15-25% об'єму циркулюючої крові;

б) AT 60-80 мм рт. ст., ЧСС до 100-120 за 1 хв., обсяг крововтрати 25-30% об'єму циркулюючої крові;

в) AT 90-100 мм рт. ст., ЧСС до 110-120 за 1 хв., обсяг крововтрати 15-25% об'єму циркулюючої крові.

20. Характерні клінічні ознаки у разі травматич­ного шоку другого ступеня:

а) AT 90-100 мм рт. ст., ЧСС до 100-120 за 1 хв., обсяг крововтрати 25-35% об'єму циркулюючої крові;

б) AT 70-80 мм рт. ст., ЧСС до 110-120 за 1 хв., об­сяг крововтрати 25-35% об'єму циркулюючої крові;

в) AT 100-105 мм рт. ст., ЧСС до 100 за 1 хв., обсяг крововтрати 20-25% об'єму циркулюючої крові.

21. Характерні клінічні ознаки у разі травматичного шоку третього ступеня:

а) AT 60 мм рт. ст. і нижче, ЧСС до 130-140 за 1 хв., обсяг крововтрати до 50% об'єму циркулюючої крові;

б) AT 70-75 мм рт. ст., ЧСС до 110-120 за 1 хв., обсяг крововтрати 25-35% об'єму циркулюючої крові;

в) AT 70-80 мм рт. ст., ЧСС до 130-140 за 1 хв., обсяг крововтрати 25-35% об'єму циркулюючої крові.

22. «Шоковим» індексом Альговера визначається:

а) ступінь важкості шоку;

б) розлад свідомості;

в) приблизний обсяг крововтрати. .

23. Індексом Альговера є:

а) частка від ділення частоти пульсу на величину систолічного артеріального тиску;

б) частка від ділення об'єму циркулюючої крові на об'єм крововтрати;

в) частка від ділення величини систолічного артеріального тиску на частоту серцевих скорочень.

24. У разі втрати понад 50% об'єму циркулюючої крові індекс Альговера дорівнює:

а) 2,0;

б) 3,0;

в) 1,5.

25. У разі продовження кровотечі систолічний артеріальний тиск не можна піднімати вище за:

а) 90 мм рт. ст.;

б) 100 мм рт. ст.;

в) 120 мм рт. ст.

11. Завдання для самостійної роботи:

Вивчити:

1. Мету і завдання першої медичної допомоги.

2. Заходи для зупинки зовнішньої кровотечі.

3. Заходи серцево-легеневої реанімації.

4. Протишокові заходи.

5. Засоби транспортної іммобілізації.

6. Особливості та принципи надання першої медичної допомоги при різних видах уражень.

12. Питання до самоконтролю знань студентів:

1. Дайте визначення поняття "Перша медична допомога" та вкажіть мету і завдання першої медичної допомоги.

2. Вкажіть заходи першої медичної допомоги.

3. Дайте визначення поняття "кровотеча" та вкажіть її класифікації.

4. Вкажіть заходи при наданні допомоги потерпілим з кровотечею.

5. Вкажіть зміст заходів зупинки зовнішньої кровотечі.

6. Дайте визначення понять "реанімація" та "серцево-легенева реанімація".

7. Вкажіть алгоритм дій при відновленні прохідності дихальних шляхів (А).

8. Вкажіть алгоритм дій при проведенні штучної вентиляції легень (В).

9. Вкажіть алгоритм дій при проведенні закритого масажу серця (С).

10. Дайте визначення поняття "шок", вкажіть його типи та місто в структурі медико-санітарних втрат.

11. Вкажіть основні протишокові заходи та їх зміст.

12. Вкажіть стандартний комплекс протишокових заходів.

13. Дайте визначення поняття "транспортна іммобілізація" та вкажіть її мету.

14. Вкажіть правила накладання транспортних шин.

15. Вкажіть табельні та підручні засоби транспортної іммобілізації.

16. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень кісток черепа.

17. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень хребта.

18. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень кісток плечового пояса.

19. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень верхніх кінцівок.

20. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень нижніх кінцівок.

21. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень тазу.

22. Вкажіть дії при транспортній іммобілізації ушкоджень ребер.

23. Вкажіть способи перенесення постраждалих за допомогою табельних і підручних засобів.

24. Вкажіть заходи у разі катастроф із переважною кількістю механічних (динамічних) уражаючих чинників.

25. Вкажіть заходи в осередках катастроф з переважанням у структурі санітарних втрат термічної травми.

26. Вкажіть заходи у разі катастроф із викидом у навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин.

27. Вкажіть заходи у разі аварій на атомних реакторах у зоні лиха.

28. Вкажіть заходи при масових інфекційних захворюваннях в осередках бактеріологічного (біологічного) ураження.

29. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пораненнях м'яких тканин.

30. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при раньових інфекціях.

31. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при закритих ушкодженнях кісток і суглобів.

32. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при відкритих ушкодженнях кісток і суглобів.

33. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пошкодженнях хребта.

34. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пошкодженнях тазу і тазових органів.

35. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пошкодженнях грудей.

36. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пошкодженнях живота.

37. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при черепно-мозковій травмі.

38. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при пошкодженнях обличчя і шиї

39. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при термічних опіках.

40. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при холодовій травмі.

41. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при синдромі тривалого здавлення.

42. Вкажіть заходи першої медичної допомоги при політравмі.

Змістовий модуль 2. Організація медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]