7. План проведення практичних занять

1.	Вступ………………………………………………………….…………………..	5 хвилин
2.	Класифікація хімічно небезпечних об’єктів. Причини та медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах. Оцінка хімічної обста-новки в осередку надзвичайної ситуації. Прилади хімічної розвідки. Засо-би колективного, індивідуального та медичного захисту.…………………….	50 хвилин
3.	Рішення тестів……………………….……………………………………...........	20 хвилин
4.	Підведення підсумків заняття…………………………………………………...	5 хвилини
	Разом…………………………………………………………................................	80 хвилин

8. Методика проведення заняття.

Заняття починається з перевiрки за списком студентiв, об'явлення теми, мети та плану заняття. Далі іде викладання та розбір учбових питань, які розглядаються на занятті. Перевірка підготовки студентів до заняття проводиться в ході вивчення учбових запитань. Наприкінці заняття проводиться вихідний контроль засвоєння знань шляхом рішення тестів, підводиться підсумок заняття, в ході якого студент заповнює "Індивідуальний план студента", і задається завдання до наступного заняття.

9. Перелік теоретичних питань, завдання для самостійної роботи.

Інформаційна частина методичної розробки

Класифікація хімічно небезпечних об’єктів. Причини та медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО).

Сьогодні людство у промисловості, сільському господарстві, побуті використовує близько 6 млн. токсичних речовин, з яких 60 тис. найменувань промисловість виробляє у великій кількості. Серед них, понад 500 відносять до сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

СДОР - хімічні речовини, призначені для застосування у народному господарстві і які через свою токсичність при певних умовах, здатні викликати масове ураження людей, тварин, а також зараження навколишнього середовища.

На території України знаходиться більше 1800 підприємств, які виробляють і зберігають понад 280 тис. тонн різних СДОР і ОР. В зоні цих обєктів проживає біля 20 млн. чоловік. Нарощення хімічного вироб­ництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які станов­лять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

Хімічна аварія – непланований, некерований викид (розлив, розсипання, витік) СДОР і ОР, негативно діючий на людину і навколишнє середовище.

Хімічно небезпечний об'єкт - обєкт, на якому використовуються, виготовляються одна або кілька хімічно небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси. Порогова маса - нормативно встановлена маса окремої хімічної речовини.

Хімічні аварії на ХНО виникають внаслідок порушення технології виробництва, порушення техніки безпеки на обєктах зберігання хімічних речовин або знищення хімічної зброї, помилок операторів і в рідких випадках – помилок при проектуванні ХНО, застосуванні зброї масового знищення при воєнних конфліктах та терористичних актах.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших про­мислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруд­нення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах.

При аваріях на хімічно-небезпечних обєктах можливе зараження навколишнього середовища декількома токсичними речовинами, утвореними внаслідок вторинних хімічних реакцій, причому, токсична дія може бути підсилена (синергізм), або ослаблена (антогонізм).

В залежності від відстані, на яку розповсюджується СДОР і ОР, після його викиду в навколишнє середовище виділяють три типи аварій на ХНО:

- локальна – хімічні наслідки якої обмежуються однією спорудою (агрегатом, установкою) підприємства, приводять до зараження в споруді повітря, обладнання і створюють загрозу робітникам, які там знаходяться;

- місцева – хімічні наслідки якої обмежуються виробничим майданчиком підприємства або його санітарно-захисною зоною і створюють загрозу ураження виробничого персоналу всього підприємства;

- загальна – хімічні наслідки якої поширюються за межі зони виробничого майданчика підприємства і його санітарно-захисної зони з перевищенням порогових токсодоз, що веде до забруднення навколишнього середовища і ураження населення, яке проживає в цій місцевості.

Санітарно-захисна зона – це відстань від підприємства до найближчих житлових та громадських будівель.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної промисловості та інші споріднені підприємства;

- підприємства, які використовують холодильні установки, водонасосні станції, очисні споруди з використанням аміаку та хлору;

- залізничні станції, які мають колії для відстою поїздів з СДОР;

- склади і бази з запасами хімічних речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації, сховища з зерном та продуктами його переробки;

- склади і бази з запасами ядохімікатів, які використовуються у сільському господарстві;

- газо- та нафтопроводи;

- станції по очищенню водопровідної води.

Аварії на ХНО відрізняються:

- характером обєкту (видами СДОР і ОР, що використовуються, кількістю речовини, способом зберігання);

- часом аварії (день, ніч, зима, літо);

- метеорологічними умовами (напрямком і швидкістю вітру, температурою повітря);

- ступенем зараження території обєкта рідким СДОР.

Внаслідок попадання в навколишнє середовище СДОР і ОР на території обєкта утворюється зона хімічного забруднення (ЗХЗ), всередині якої виникають осередки хімічного ураження (ОХУ). При великомасштабних аваріях зона хімічного ураження може поширюватись за межі обєкту і уражуючий фактор діє не тільки на прилеглі населені пункти, а і більш віддалені від місця аварії.

Зона хімічного забруднення – територія, на яку поширилася хмара СДОР з небезпечною для людини концентрацією в результаті аварії на ХНО.

Осередок хімічного ураження – територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин і в межах якої в результаті аварії на ХНО виникли масові ураження людей, зараження місцевості.

Осередок ураження в медико-тактичному відношенні характеризується:

- ураженням навколишнього середовища;

- несподіваністю, швидкістю, масовістю, одномоментністю виникнення ураження;

- великою кількістю тяжких уражень;

- наявністю великої кількості комбінованих уражень (інтоксикація СДОР та опіки, інтоксикація СДОР та травма і інш.).

Осередків ураження в зоні хімічного забруднення може бути декілька. В залежності від довготривалості ураження, місцевості і часу проявлення уражуючої дії осередки діляться на чотири види (медико-тактична класифікація):

- осередок ураження стійкими, швидкодіючими речовинами (анілін, фурфурол, ФОС, зарін, Yі-гази у вигляді аерозолю та інш.);

- осередок ураження стійкими, повільнодіючими речовинами (сірчана кислота, іприт, тетраетилсвинець);

- осередок ураження нестійкими, швидкодіючими речовинами (аміак, хлорціан, синильна кислота, оксид вуглецю та інш.);

- осередок ураження нестійкими, повільнодіючими речовинами (фосген, дифосген, BZ, азотна кислота, хлорнітрил).

Вид осередку	Тривалість уражуючої дії	Час формування втрат серед населення
Стійкі, сильнодіючі	більше одної години	1 – 10 хв.
Стійкі, повільнодіючі	більше одної години	1 - 10 год.
Нестійкі швидкодіючі	хвилина – 10 хвилин	1 - 10 хв.
Нестійкі повільнодіючі	хвилина – 10 хвилин	1 – 10 год.

Для осередків ураження, що виникли від дії стійких швидкодіючих СДОР і ОР характерно:

- одномоментне (на протязі хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидке протікання інтоксикації з переважанням тяжких уражень, тривалість життя потерпылих без надання медичної допомоги не перевищує однієї години з моменту появи клініки ураження;

- дефіцит часу у органів охорони здоровя для організації роботи залежно від виниклої ситуації;

- необхідність надання термінової ефективної медичної допомоги в осередку ураження;

- організація спеціалізованої медичної допомоги.

ХНО характеризуються ступенем хімічної небезпеки. Виділяють три ступені в залежності від кількості СДОР (по хлору):

I ступінь – дорівнює вмісту 250 і більше тонн хлору;

II ступінь – від 50 до 250 т. хлору;

III ступінь – від 0,8 до 50 т. хлору.

Для інших СДОР установлено коефіцієнт еквівалентності по хлору (КЕ):

№ п/п	С Д О Р	К Е
1	Фосген	0,75
2	Синільна кислота	2
3	Окисли азоту	6
4	Аміак	10
5	Сірководень	10
6	Сірчаний ангідрид	30
7	Сірчаний вуглець	125

Для встановлення ступеня небезпечності обєкта потрібно кількість СДОР на обєкті поділити на коефіцієнт еквівалентності (КЕ) по хлору і порівняти з даними ступеню небезпечності по хлору.

Небезпечність хімічних обєктів та адміністративних територіальних одиниць прийнято визначати по кількості людей, які можуть попасти у зону можливого хімічного зараження. Ця зона визначається колом навколо ХНО з радіусом рівним глибині розповсюдження повітря з уражаючою концентрацією (токсичною або пороговою дозою). ХНО обєкти діляться на :

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол.

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.

ІІІ ступінь – у зоні можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол.

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту.

Адміністративно-територіальна одиниця (АТО) вважається хімічно небезпечною, якщо у зону можливого хімічного зараження потрапляє:

- перша категорія - 50% населення і більше.

- друга категорія – від 30% до 50% населення;

- третя категорія – від 10% до 30% населення.

Розлиття СДОР на ХНО може привести до випаровування речовини.

У випадку, коли миттєво випаровується вся кількість вилитого СДОР (10 хв.), утворюється хмара (аміак, хлор) з високою концентрацією аерозоля або пари. Така отруйна хмара знаходиться на висоті до 20 метрів від поверхні землі і кордони її на протязі 2-3 хв. чітко видно. Радіус такої хмари в залежності від кількості вилитого СДОР складає 0,5-1 км. Потім хмара переміщується з повітрям, а розміри її збільшуються при просуванні під дією вітру від декількох десятків метрів до десятків кілометрів (50 – 70 км.).

Коли ж випаровування відбувається більш повільно, за рахунок теплого повітря та тепла грунту, його називають нестійким. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає, що приводить до тривалого зараження атмосфери.

При рівномірному по часу випаровуванні (від години до декількох діб), кількість СДОР у повітрі не перевищує 3 – 5% при температурі +25^оС, а уражуюча дія залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР, температури повітря, його вологості, швидкості вітру та вертикальної стійкості.

Характеристика СДОР та ОР.

По фізичним властивостям СДОР та ОР діляться на:

- тверді і сипкі речовини, летючі при температурі до 40^оС (гранозан, меркуран та ін.);

- тверді і сипкі речовини, нелеткі при звичній температурі зберігання (сулема, фосфор, миш'як і ін.);

- рідкі летючі, стиснуті та зріджені гази, які зберігаються під тиском (підгрупа А – аміак, оксид вуглецю; підгрупа Б – хлор, діоксид сірки, сірководень, фосген, метилбромид);

- рідкі летючі, що зберігаються у ємкостях без тиску (підгрупа А – нітро- і аміносполуки, ціаністий водень; підгрупа Б – нікотин, нітрилакрилова кислота, тіофос, метафос, сірководень, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин);

- димучі кислоти (сірчана, азотна, соляна, плавикова).

Фізичні властивості СДОР та ОР визначаються:

- агрегатним станом;

- розчинністю у воді та жирах;

- швидкістю гідролізу;

- густиною, летючістю;

- температурою кипіння, затвердіння, теплоємкістю, теплотою випаровування;

- вязкистю;

- температурою займання (спалаху).

Токсичність впливу СДОР і ОР на організм людини визначається, головним чином, її фізичними властивостями. Важливою характеристикою небезпечності СДОР є відносна густина їх пари (газу). Якщо вона менше одиниці (легша за повітря), то такі гази (пари) швидко розсіюються. СДОР, густина парів (газу) яких більше одиниці (важча за повітря), довше затримуються на поверхні землі (хлор), накопичуються у складках місцевості. Їх дія на людей буде більш тривалою і такі СДОР спричиняють більшу небезпеку.

Для визначення уражаючої дії СДОР і ОР необхідно знати токсичну концентрацію їх у повітрі та дози у воді, їжі та інших середовищах. Вагова кількість СДОР та ОР в одиниці обєму повітря називається концентрацією і виражається у мг/м³ або мл/л.

При цьому розрізняють:

- гранично допустимі концентрації (дози ГДК) - симптоми отруєння відсутні;

- порогові концентрації (дози ПК) - початкові симптоми отруєння;

- середні смертельні концентрації (дози) - 50% уражених (смерті);

- абсолютні (цілковиті смертельні концентрації) - 100% загибель уражених.

Найменування показника	Норма для класу небезпеки
	1-го	2-го	3-го	4-го
Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони (мг/м3).	менше 0,1	0,1-1,0	1,1-10,0	більше 10,0
Середня смертельна доза при введенні у шлунок (мг/кг).	менше 15	15-150	151-5000	більше 5000
Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру (мг/кг).	менше 100	100-500	501-2500	більше 2500
Середня смертельна концентрація у повітрі (мг/м3)	менше 500	500-5000	501-50000	більше 50000
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО)	більше 300	300-30	29-3	менше 3
Зона гострої дії	менше 6,0	6,0-18,0	18,1-54,0	більше 54,0
Зона хронічної дії	більше 10,0	10,0-5,0	4,9-2,5	менше 2,5

СДОР і ОР по токсичності класифікуються як:

- надзвичайно токсичні;

- високо токсичні;

- помірно токсичні;

- мало токсичні;

- нетоксичні.

По клінічним ознакам інтоксикації та механізму дії (клініко-фізіологічна класифікація) серед СДОР і ОР розпізнають:

- СДОР та ОР з задушливої дії (хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин, фтор та його сполуки, хлорид сірки та ін.);

- СДОР та ОР загальноотруйної дії (ціаніди, гідразин, анілін, оксид вуглецю та ін.);

- СДОР та ОР задушливої і загальноотруйної дії (сірководень, азотна кислота, діоксид сірки, оксиди азоту та ін.);

- СДОР і ОР задушливої та нейротропної дії (аміак);

- СДОР та ОР нервово-паралітичної дії (фосфорорганічні сполуки);

- СДОР та ОР - метаболічні отрути (діоксин, сірковуглець, метилбромид, дихлоретан, чотирьоххлористий вуглець);

- Фітотоксиканти.

СДОР і ОР можуть потрапити до організму людини через дихальні шляхи, слизові оболонки очей, шлунково-кишковий тракт, шкіряний покрив, відкриті рани.

Речовини задушливої дії складають велику групу серед СДОР і ОР. Вони уражають головним чином органи дихання, викликаючи при цьому гострий токсичний набряк легенів, що перешкоджає доступу кисню повітря в кров і, як наслідок – швидко наростаюча гіпоксія, яка призводить до розладу багатьох функцій організму і можливої загибелі постраждалого.

СДОР та ОР задушливої дії можна поділити на дві підгрупи:

- речовини, що діють на слизові оболонки органів дихання і очей та викликають сильне їх подразнення і запально-некротичні зміни. Процес протікає швидко та бурхливо. До таких речовин відносять хлор, кислоти, трихлорид фосфору;

- речовини, що відрізняються слабкою проникністю. Після явищ подразнення в момент контакту наступає прихований період (уявне благополуччя), коли постраждалий почуває себе цілком здоровим, але потім раптово може розвинутись гострий набряк легенів. Це такі речовини, як фосген, хлорпікрин, хлорид сірки.

СДОР і ОР загальноотруйної дії діляться на:

- отрути крові - гемолітики (мишяководень, інші препарати мишяку) і отрути гемоглобіну (оксиди азоту, вуглецю, діоксид сірки). Ураження проходить інгаляційним шляхом;

- тканинні отрути - інгібітори ферментів дихального ланцюга (ціаніди, сірководень, нітриди); роз'єднувачі окислення і фосфорилування (динітрофенол і ін.); речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлорид і ін.). Вони вступають у взаємодію з різними біохімічними структурами організму, що приводить до порушення енергетичних процесів (енергетична криза) і загибелі постраждалого.

СДОР і ОР задушливої і загальноотруйної дії (сірководень) - при інгаляції викликають набряк легенів, а при резорбції проявляють загальноотруйну дію.

СДОР і ОР задушливої та нейротропної дії – аміак. Потрапляє в організм людини через шкіру та дихальні шляхи. Дія наступає дуже швидко. При цьому відбувається подразнення та некроз шкіри, коньюктиви верхніх дихальних шляхів, різкий набряк язика, токсичний набряк легенів, різкий розлад дихання та кровообігу, слабкість, судоми. Може швидко наступити смерть. Уражаюча доза аміаку 15 мг (л.-хв.), смертельна – 100мг (л.-хв.).

СДОР і ОР нервово-паралітичної дії (нейротропна отрута) - діють на проведення та передачу нервових імпульсів. Типові представники - фосфорорганічні інсектициди, фосфорор-ганічні отруйні речовини, фосфорорганічні лікарські речовини, добре розчинні у органічних розчинах, погано у воді (крім хлорофосу), питома вага більше одиниці. Можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, шкіру та слизові оболонки.

Метаболічні отрути - можуть потрапляти в організм через шкіру, слизові оболонки і дуже токсичні для ЦНС (особливо центру дихання), серцево-судинної системи, печінки, нирок, крові. Ураження великою дозою отрути цієї групи може призвести до колапсу, що розвивається за декілька хвилин. Смерть наступає від паралічу дихання.

Фітотоксиканти - особлива група СДОР і ОР. Це речовини, які використовуються у сільському господарстві для ураження різних видів рослин. Вони діляться в залежності від характеру фізіологічної дії на рослини та цільового призначення на:

- гербіциди - застосовують для ураження травяної рослинності, злакових та овочевих культур;

- арборициди - використовуються для ураження дерев та чагарників;

- альгіциди - застосовуються для ураження водної рослинності;

- дефоліанти - призводять до опадання листя на деревах та чагарниках;

- десіканти - уражають рослинність через висушування її на корню;

- стерилянти - викликають стерилізацію поверхневого шару грунту.

Фітотоксиканти небезпечні і для людини, що було підтверджено в 1965-1975рр. під час війни у Вєтнамі, коли американці застосовували табельні фітотоксиканти: “оранжеву”, “білу” і “синю” рецептуру. Як наслідок, було знищено від 40 до 100% посівів бананів, рису, картоплі та інш. культур. Із 150 видів птахів залишилось лише 18. Загинуло 3,5 млн. людей, а у тих хто залишився живим були порушення спадкоємницької функції (із 4-х народжених один мав фізичні вади, або мав проблеми зі здоровям: розлади ЦНС, значні зміни в крові, печінці, інших органах).

По швидкості розвитку патологічних порушень (формуванню санітарних втрат) усі СДОР і ОР діляться на дві групи:

До першої групи відносяться СДОР і ОР швидкої дії, коли симптоми інтоксикації спостерігаються через декілька хвилин. До цієї групи відносяться сірководень, аміак, хлор, ціаністий водень, акрилонітрил, оксиди азоту, вуглецю, фосфорорганічні сполуки, інсектициди та інш.

До другої групи відносяться СДЯВ і ЯВ сповільненої дії, коли симптоми інтоксикації розвиваються на протязі від декількох годин до двох тижнів (динітрофенол, диметилсульфат, метилбромид, метилхлорид, оксихлорид фосфору, трихлорид фосфору, окисел етилену, фосген, хлорид сірки, етиленфторид, етиленхлорид і ін.).

Бойові отруйні речовини (БОР) діляться на:

1. Нервово-паралітичної дії (зарин, зоман, речовини типу Yі-гази);

2. Шкіряно-наривної дії (іприти, люнзит);

3. Загальноотруйної дії (синильна кислота, хлорціан);

4. Удушливої дії (фосген, дифосген);

5. Психогенної дії (BZ, ДЛК);

6. Подразнюючої дії (СІ-ЕС, хлорацетофенол, бромбензил, цианід та інш.).

Очікувана структура втрат в осередку ураження СДОР (за ступенем тяжкості) :

- легкий ступінь ураження – 25%;

- середній та тяжкий ступінь ураження – 40%;

- уражені зі смертельним наслідком – 35%.

При аваріях на ХНО ураження СДОР можуть досягати 60 – 65 %, травми – 25%, опіки – 15%, при цьому у 5% уражених можуть бути комбіновані ураження (СДОР + травма, СДОР + опік).

Симптоми отруєння в більшості випадків проявляються у вигляді:

- головного болю;

- задишки;

- нудоти, блювання.

При сильному отруєнні можуть бути непритомність, судоми, втрата зору і навіть смерть.

Визначення можливих втрат при ураженні СДОР і ОР

Умови розміщення	Забезпеченість протигазами ( % )
	0	20	30	40	50	60	70	80	90	100
	Втрати ( % )
Відкрита місцевість	90-100	75	65	58	50	40	35	25	18	10
В укриттях	50	40	35	30	27	22	18	14	9	4

Принципи захисту населення у випадку виникнення аварії на ХНО.

Захист від дії СДОР - комплекс заходів, направлених на попередження або максимальне зменшення дії отруйних речовин на людей та збереження їх працездатності. Він включає в себе:

- інженерно-технічні заходи по збереженню і використанню СДОР;

- підготовку сил і засобів для ліквідації наслідків аварій та навчання їх діям у випадку виникнення аварій на ХНО;

- забезпечення співробітників підприємства засобами індивідуального, колективного захисту;

- організацію постійного хімічного контролю;

- прогнозування зон можливого хімічного забруднення території у випадку виникнення аварії;

- попередження (оповіщення) про безпосередню загрозу ураження СДОР;

- хімічну розвідку району аварій і зони хімічного забруднення;

- тимчасову евакуацію людей із районів, яким загрожує забруднення СДОР;

- організацію надання медичної допомоги потерпілим і евакуація їх в лікарні;

- локалізацію і ліквідацію наслідків аварії.

Всі ці заходи по захисту людей від наслідків аварії на ХНО заздалегідь відпрацьовуються в плані захисту обєкту від СДОР. Плани розробляються за участю головних спеціалістів обєкту. Захист від СДОР організується і виконується безпосередньо на ХНО, де основна увага звертається на заходи попередження виникнення аварії, які носять організаційний, інженерно-технічний та учбово-тренувальний характер.