§ 5. Опалення шкільного будинку

Оптимальний температурний режим шкільного будинку в холодну пору року підтримується з допомогою опалення. Опалення буває центральне і місцеве. Центральне опалення буває водяне, парове, мішане, повітряне і променеве.

Найкращим видом опалення дитячих установ є центральне водяне низького тиску, з температурою нагріву води в котлі не вище 90—95°, а в радіаторах не вище 70°. Воно має ряд переваг над іншими видами опалення, а саме: створює рівномірну температуру в приміщенні, економне, легко регулюється, не засмічує приміщення, не дає чаду і найбільш безпечне в протипожежному відношенні. Інші системи центрального опалення в дитячих установах не застосовуються. При паровому опаленні температура радіаторів досягає 95°, тому можуть бути опіки дітей, пригоряння на них пилу, що викликає неприємне самопочуття і головний біль. Спостереження показують, що найбільш приємний тепловий стан у людини зберігається тоді, коли в приміщенні підтримується рівномірна температура повітря з коливаннями по горизонталі (від зовнішньої до внутрішньої стіни) до 2° і по вертикалі (від підлоги до стелі) до 3°.

Радіатори центрального опалення розміщують під вікнами; це створює невелику різницю між температурою повітря кімнати і зовнішніх стін і волога, що є в кімнатному повітрі, при доторканні до зовнішніх стін не осідає на них. Радіатори повинні забезпечувати достатню і рівномірну віддачу тепла в повітря кімнати; на них не повинно бути гострих кутів, щоб уникнути ушибів дітей; з них легко повинен увалятись пил.

Місцеве опалення в гігієнічному відношенні гірше, бо воно зв'язане з деяким забрудненням приміщень під час поставлення палива та видалення попелу. До місцевого опалення належать печі великої, середньої і малої теплоємкості. В шкільних будинках допустимі лише печі великої теплоємкості, в яких утримується тепло майже всю добу. До цих печей з великою теплоємкістю належать так звані грубки. Гігієнічне значення їх полягає в тому, що вони поряд в великою теплоємкістю мають і велику теплову поверхню, яка випромінює тепло і тим благотворно впливає на організм людини. Крім того, грубки одночасно служать і для вентиляції приміщення.

Поверхня грубки повинна бути гладенькою, з кахлю, покритого поливою. В школах грубки кладуть так, щоб їх отвори для палива виходили в коридор. Це дає можливість уникати засмічення приміщення під час занесення палива. Топлять грубки рано-вранці до початку занять, щоб не було опіків, пожежі та чаду. Це дає рівномірну температуру в класі до початку занять. Коли топляться грубки, слід влаштовувати наскрізне провітрювання приміщень (протяг).

§ 6. Освітлення

При доброму освітленні в дітей створюється бадьорий і веселий настрій. Недостатнє освітлення навчальних приміщень негативно впливає на праце­здатність учнів і може викликати в них різні розлади зору (короткозорість та ін.).

Природне освітлення. Природне освітлення шкільного будинку залежить від розташування школи в населеному пункті, орієнтації шкільного будинку відносно сторін горизонту, додержання коефіцієнта природної освітленості (КПО) та світлового коефіцієнта (СК).

Під коефіцієнтом природної освітленості розуміють відношення освітленості на робочому місці до освітленості під відкритим небом (на однаковому рівні), виражене в процентах. Це відношення стале незалежно від пори року, часу дня або погоди. Коефіцієнт природної освітленості вимірюють з допомогою люксметра. Освітленість робочих місць в класах при денному світлі повинна становити не менше 300 люксів (lx). Освітленість кімнат вважається доброю, якщо КПО на кожному робочому місці (парті чи лабораторному столі) становить не менше 1,5%, і задовільною — при КПО, меншим за 1,5%. Під світловим коефіцієнтом розуміють відношення скляної площі вікон до площі підлоги. Світловий коефіцієнт в класах, лабораторіях, май­стернях, читальному залі повинен бути 1 : 4, 1 : 5 в міських школах, і не менше, як 1 : 6 в сільських (сільські школи не затінюються сусідніми будинками). В коридорах та інших шкільних приміщеннях світловий коефіцієнт може бути зменшений до 1 : 6 — 1 : 8.

Щоб уникнути затемнення школи сусідніми будинками, відстань між школою і протилежним будинком (так звана зона розриву) повинна бути втричі більшою за висоту протилежного будинку. Верхній край вікна — як можна ближче до стелі (7-10 см), а нижній — 80-90 см від підлоги. Таке розміщення вікон забезпечує максимальне надходження світла в приміщення. Для підвищення денної освітленості навчальних приміщень, рекомендується двостороннє освітлення їх (додаткова стрічка вікон з коридору).

Вікна навчальних приміщень слід орієнтувати на південь або південний схід. По відношенню до учнів вікна мусять бути зліва. Світло, що падає спереду, засліплює, а при розміщенні вікон справа утворюються різні тіні на зошиті від руки, олівця або ручки учня.

Значна частина світла може затримуватись брудними, не протертими шибками, а також квітами, що стоять на підвіконні. Тому в школах не слід тримати на підвіконні багато квітів, а вікна — регулярно мити. Неприпустимо замазувати вікна білою фарбою, що іноді зустрічається на першому поверсі.

Для кращого освітлення стіни шкільного приміщення слід фарбувати світлими фарбами, а стеля обов'язково мусить бути білою. Стіни темно-голубого кольору відбивають тільки 6% світла, темно-зеленого — 10, темно-жовтого — 20, світло-голубого — 30, світло-зеленого — 46, світло-жовтого — 60 і білого — 80-90%.

На висоту зросту учнів (1—1,2 м) стіни фарбують олійними фарбами (панель). Вони не бруднять одяг при доторканні до них і добре миються. Останнім часом парти не фарбують у чорний колір: підставки парт фарбують у світло-жовтий колір, а кришки — в світло-коричневий. Класні дошки фарбують у світло-коричневий матовий колір, який не дає відблисків і рівномірніше впливає на зір учнів.

Штучне освітлення. При штучному освітленні шкільних приміщень освітленість парт і лабораторних столів повинна бути не менша як 150— 200 люкс, тобто 6 ламп по 400 вт або 8 ламп по 300 вт і т. д. з розрахунку 48 вт на 1 м². Мінімальні норми освітленості робочих місць у кабінетах креслення, малювання, а також у майстернях встановлені в 200 люкс (при застосуванні ламп розжарювання).

Тепер широко застосовують люмінесцентне освітлення. Світло люмінесцентних ламп м'яке, рівномірне, спектр його близький до денного світла, не виділяє тепла, майже не дає тіней і при однаковій витраті енергії дає освітленість в 2—2,5 раза більшу, ніж лампа розжарювання. Норми освітленості люмінесцентними лампами встановлені в 150 люкс на одне робоче місце. Цього досягається розміщенням 5—6 тридцятиватних ламп на кожні 10 м² поверхні.

Лампи розжарювання повинні бути захищені спеціальною арматурою (не захищені лампи засліплюють очі, а різкі тіні, створюючи нерівномірність освітлення, негативно відбиваються на функції органів зору). В школах застосовують арматуру рівномірно розсіяного світла: куля з молочного скла або збірна люцета, нижню частину-якої виготовляють з молочного скла, а верхню — з матового. Останнім часом використовується світильник СК-300, або їм подібні.

При використанні електричних ламп на 300 вт застосовують арматуру відбитого і напіввідбитого світла (кільцеві світильники та ін.), бо арматура розсіяного світла даватиме дуже велику яскравість.

У навчальних приміщеннях рекомендується влаштовувати додаткове освітлення класних дошок і демонстраційних столів в лабораторіях. Для цього застосовують спеціальну арматуру — «софіти» (кососвіт), які спрямовують світло тільки на дошку або стіл і не засліплюють очей.