Практичне заняття № 5.1

Тема: Стратегії та прийоми педагогічної взаємодії.

План заняття.

1. Діагностування схильності до вибору стратегії взаємодії.

2. Обговорення теоретичних питань:

а) стратегії взаємодії як засіб розв'язання педагогічної ситуації,

б) поняття прийому педагогічного впливу, класифікація прийомів;

3. Моделювання і аналіз педагогічних ситуацій.

Хід заняття (з методичними вказівками).

1. Діагностування схильності до вибору стратегії взаємодії

Ситуація. Майже на кожному уроці восьмикласник Вадим ставить запитання «світового масштабу», які мало стосуються теми. Сьогодні тільки-но почався урок, як він підняв руку й заявив:

– Віро Степанівно, чи не лякає вас те, що роботи скоро будуть такими, як і ми: розмовлятимуть з нами, працюватимуть поруч?

Варіанти Вашої відповіді:

1. Промовчати і продовжити роботу з класом, подумавши при цьому: «Більше я не дозволю цьому Вадимові зривати мені урок».

2. Звернутися до учнів: «Можливо, хтось із вас задовольнить цікавість нашого чомучка?»

3.Ґрунтовно відповісти на поставлене запитання і на кожне наступне, вважаючи, що не можна гальмувати активність школяра.

4.Відповісти рішуче: «Це питання не стосується уроку. Мені набридли твої проблеми. Ми їх розглядаємо і не встигаємо виконувати програму».

5.Побачивши, що учнів зацікавило це питання, обговорити його зразу, залучивши клас до з'ясування проблеми і пов'язавши її з темою уроку.

Прорангувавши запропоновані реакції вчителя, своє рішення подайте у вигляді п'ятизначного числа. Поставте першою цифрою в ньому номер найдоцільнішого, на ваш погляд, вибору, другою цифрою – менш вдалі реакції, останньою – номер неприпустимої для вчителя поведінки. Поясніть вибір першої та останньої цифр.

Дешифратор. Якщо ви вибрали відповідь 52 134, ви налаштовані на конструктивне розв'язання педагогічної здачі. Для вас пріоритет – розвиток учнів, співробітництво з ними, активізація творчого потенціалу школярів. Ви розумієте хибність першої реакції, яка не сприяє розв'язанню проблеми, оскільки уникнення відповіді не дає учневі можливості зрозуміти, як учитель ставиться до його поведінки, і він намагатиметься й надалі привертати до себе увагу. Недоцільним є й вибір третього) варіанту, відповідно до якого вчитель, нехтуючи педагогічними завданнями, цілковито пристосовується до примх учня, дозволяючи йому вирішувати власні проблеми за рахунок інших. Непрофесійною є четверта реакція, яка гальмує активність дітей і демонструє негуманний спосіб дисциплінування, вихід на конфронтацію. Другий і п'ятий варіанти – це кроки до співробітництва. І якщо другий містить натяк клала сові щодо недоречності вибраної учнем тактики і передбачає компроміс, то п'ятий підкреслює прагнення педагога зважати на інтереси класу в цілому, підтримати активність восьмикласників і спрямувати її н річище важливих для розвитку дітей проблем.

2. Обговорення головних теоретичних положень

Під час обговорення першого питання важливо привернути увагу студентів до такого аспекту проблеми. В сучасній педагогічній літера турі велику увагу приділяють педагогіці співробітництва. Це призводить до певної однобічності у формуванні поглядів студентів, обмежує вибір засобів впливу на учнів, прийомів розв'язання конфліктних ситуацій, шляхів їх використання. Потрібно розглянути всі можливі стратегії, найтиповіші варіанти поведінки. У психолого-педагогічній літературі виокремлюють п'ять таких стратегій взаємодії.

1 .Конкуренція, або суперництво, прагнення стати центром ситуації. При такій стратегії погляди, потреби інших учасників взаємодії не сприймаються як значущі. Той, хто діє, наполягає на своїх думках, рішеннях, поведінці як єдино правильних, ігноруючи решту міркувань. Зрозуміло, так діяти легше, оскільки знімається проблема залежності від партнера; якщо він не сприймає нав'язаного ходу взаємодії (невдач), завжди можна звинуватити його («сам винен, що не послухав, не зрозумів, не підтримав мене»). Проте, знижуючи напруженість ситуації обмеженням дій партнера, можна водночас посилити загрозу виникнення конфлікту в майбутньому.

Стратегія конкуренції – це активний, майже агресивний наступ, коли людина прямує до розв'язання конфлікту, не зважаючи на інших. Вона намагається задовольнити свої інтереси іноді на шкоду іншій людині, змушує цю людину діяти тільки так, як вважає за потрібне.

2. Дотримуючись стратегії уникнення, людина відсуває появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв'яжеться само собою, або керуючись принципом «де незгода, там часто шкода».

Стратегія уникнення не завжди є спробою ухилитися від розв'язання проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, до розв'язання якої доцільніше повернутися потім. Проте людина, що постійно використовує стратегію уникнення, не відстоює своїх прав.

3. Стратегія пристосування передбачає взаємне або однобічне прилаштування партнерів. Людина прагне взаємодіяти з іншою людиною, не обстоюючи своїх інтересів, погоджується робити те, що вона хоче.

4 . Головною ознакою стратеги співробітництва є прагнення разом із партнером підійти до ефективного розв'язання конфліктної ситуації. Ця стратегія зумовлює підхід до конфлікту з урахуванням інтересів, Потреб обох сторін, пошук взаємовигідних результатів і шляхів досягнення їх і є найефективнішою для взаєморозуміння, встановлення добрих стосунків. Однак для втілення вона потребує більше часу і зусиль, ніж інші стратегії. Обидві сторони повинні вміти пояснити свої висловити свої потреби, вислухати одна одну, виробити альтернативні варіанти дій і розв'язання проблеми.

5. Стратегія компромісу передбачає схильність не загострювати і стосунки в конфлікті. Людина, яка реалізує цю стратегію, певною мірою поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково , інша і юдина робить так само, тобто обидві сторони частково задовольняють власні потреби та бажання свого партнера, нібито обмінюючись поступками в пошуках компромісного рішення, якого й досягають з найменшими втратами для кожного.

Компроміс подібний до співробітництва, проте досягнення його відбувається на більш поверховому рівні стосунків. Партнери не шукають прихованих потреб, інтересів один одного, їх задовольняє зовнішня сторона поведінки.

Використання тієї чи тієї стратегії зумовлюється реальними передумовами взаємодії. Жодна з них не може розглядатися як однозначно корисна чи шкідлива. Тому потрібно уважніше розглянути обмеження й можливості використання окремих стратегій у педагогічній діяльності.

Стратегія конкуренції, яку систематично використовує вчитель під час розв'язання складних ситуацій, може призвести до виникнення в оточення почуття відчуженості, втрати тісних емоційних зв'язків, блокувати активність учнів, розвиток їхньої самостійності й самоповаги.

Проте стратегія конкуренції може бути ефективною за результатами розв'язання конкретного конфлікту (якщо людина має реальну :владу, вибирає правильні рішення та має змогу наполягати на них).

Найкориснішою така стратегія виявляється у зазначених нижче ситуаціях:

–результат є дуже важливим для вчителя, який переконаний, що впровадження його рішення значно поліпшить ситуацію;

–учитель має більші, ніж учень, можливості для прийняття і впровадження рішення;

–рішення потрібно виробити і виконати дуже швидко;

–учитель відчуває, що у нього немає іншого вибору і йому нічого втрачати;

–учитель перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

–учитель не може дати зрозуміти іншим людям, що розгубився, потрапив у безвихідь; хтось інший може стати лідером;

–учитель мусить прийняти нестандартне рішення і почати діяти. Стратегія уникнення, коли вона стає стилем розв'язання ситуацій конкретною людиною, не усуває суперечності, що спричинила конфлікт. Є суперечності, які, тривалий час залишаючись нерозв'язаними, тільки поглиблюються. Тому рано чи пізно конфлікт може спалахнути з новою руйнівною силою. Проте ця стратегія може бути корисною в таких ситуаціях:

–порушена проблема не дуже важлива, вчитель не хоче витрачені сили на її розв'язання;

–учитель відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини, або ця людина має більшу владу і не бажає поступатися;

–учитель змушений спілкуватися з дуже складною людиною і бачить, що подальша взаємодія призведе до ще більшого ускладнення;

–для розв'язання проблеми немає достатньої інформації або вчитель не знає, що можна зараз іще зробити, а приймати рішення поспіхом немає потреби;

–напруженість ситуації дуже велика, треба зупинити нагнітання негативних емоцій.

Стратегія пристосування може мати негативні наслідки для розвитку особистості вчителя. Звикнувши пристосовуватися до інших він може втратити почуття самоповаги. Крім того, прагнення однобічно розглядати конфлікт може призвести лише до погіршення взаємин. Педагог також втрачає можливість впливати на ситуацію, обстоювати свої по гляди, цінності, він переживає образу, невдоволення через необхідність поступатися.

Цей стиль недоцільний також тоді, коли партнер у взаємодії не бажає поступатися, не цінує зробленого для нього. Найкориснішою вона може бути за таких умов:

–учителя не дуже хвилює те, що сталося, результат;

–учитель прагне зберегти мир, добрі стосунки з партнером;

–учитель відчуває, що важливіше зберегти добрі стосунки, ніж розпочинати боротьбу за самоутвердження, за свої права;

–учитель знає, що відповідний результат дуже важливий для іншої людини;

–учитель знає, що в цьому разі рацію має інша людина;

–учитель вважає, що інша людина дістане гарний урок, якщо їй зараз поступитися.

Співробітництво як стиль взаємодії у психологічному плані є най ефективнішим, але звернення до нього, як уже зазначалося, потребує значно більше часу, ніж інші стратегії.

У педагогічній діяльності впровадження стратегії співробітництва ускладнюється тим, що учень не завжди має змогу взаємодіяти як різний Тому вчитель мусить не лише сам прагнути до взаємодії, а й створювати умови для залучення до цього процесу учня, подолання його опору або невміння чи небажання взаємодіяти.

Стратегія співробітництва є найдоцільнішою в таких ситуаціях:

–коли розв'язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін; Стосовно з'ясування проблеми етичного захисту педагога доцільно звернутися до книжки Н.Щуркової. Автор виокремлює групи прийомів, якими варто скористатися педагогу, якщо учень брутальній поводиться, принижує гідність, ображає вчителя. Етичний захист – це дії особистості, виконані з метою захисту від замаху на її гідність. «Специфіка педагогічного етичного захисту полягає в тому, що діти погано усвідомлюють шкоду, якої завдають, тому педагог здійснює захист прихованим способом, використовуючи тонкі й навіть витончені форми захисту. Призначення педагогічного етичного захисту зрештою зводиться до ініціювання суб'єктності дитини, тобто її здатності осмислю вати скоєне щодо іншої людини».

Реалізуючі етичний захист, педагог мусить дбати про: 1) збереження власної гідності; 2) коригування поведінки дитини; 3) збереження гідності дитини, яка порушила етичні норми поведінки. Ці завдання можуть бути реалізовані такими прийомами:

• прийом, наївного подиву, який виражається за допомогою удаваної розгубленості, подиву з приводу того, що сталося: «Невже це можливо? », «Чи таке буває?». Може бути реалізований у невербальній формі,

• прийом, запитання на відтворення, що реалізується за допомогою удаваної неуважності вчителя і прохання повторити вислів або дію. Як правило, вдруге негативна поведінка вже не відтворюється;

• прийом підставляння мотиву – піднесення педагогом вихованця, який провокує його на низький рівень спілкування. При цьому слова та дії учня вихователь пояснює прихованими добрими намірами. «Бажаєш мені допомогти?» – тлумачить учитель дії учня, який дає з місця відповіді на поставлені запитання;

• прийом посилання на особливості характеру, за допомогою якого ображений учнем педагог перекладає на себе тягар етичної відлові дальності за конфлікт, посилаючись на особливості свого характеру. Внаслідок цього знижується рівень агресивності вихованця: («Я не звик до такого...» «Мені завжди незручно...»);

• прийом протиставлення переваг вихованця його вчинкові реалізується за допомогою лаконічного висловлювання вчителя, в якому порівнюються позитивні якості учня з його негативними діями: («Ти ж урівноважена дівчина...», «Я завжди розгублююся, коли освічена, гарно вихована, людина дозволяє собі таке...».

Доцільними у взаємодії із школярем можуть бути і такі прийоми етичного захисту: уточнення адресата («Це ви мені?»), окультурене відтворення висловленого («Якщо я правильно вас зрозумів... ); виправдання поведінки («Звичайно, ви прагнули...»); великодушне вибачення («Якщо вам так бажається...»); залишення наодинці ( «Прикро, що ви не усвідомлюєте, що зараз відбулося»).

3. Моделювання і аналіз педагогічних ситуацій.

Ситуація 1. Дитина принесла до групи нову іграшку, але іншим дітям не давала навіть доторкнутися до неї, мотивуючи так: «Мама не дозволяє, тому що вона дорого коштує!»

• Яку роботу ви проведете з батьками і дитиною? Змоделюйте цю ситуацію.

Ситуація 2. Сергійко і Оксанка тримаються за велосипед, кожний вперто тягне його до себе. Іще мить - і між ними виникне сварка. В цей час підходить вихователь:

• Не тягніть велосипед, а то зламаєте, і він нікому не дістанеться, - жартує вихователь і м'яко кладе руку на напружені кулачки Сергійка і Оксанки. А коли діти заспокоїлися, запитала їх ...

• Змоделюйте далі діалог вихователя з дітьми.

Ситуація 3. Ввечері за Оленкою прийшла втомлена мама і, побачивши, що діти одягаються самі, а вихователь тільки спостерігає за ними, висловила свою думку: «Звичайно, вам не до того, як діти вийдуть на прогулянку, і шарфи не зав'язані, і ґудзики не застебнуті. А потім вони у вас хворіють!».Роздратована Ніна Яківна, яка день проробила без няні, відповіла, що вона за дітьми доглядає і на прогулянку вони виходять одягнутими. «А ось Оленка ваша до сих пір одягатися не навчилася, хоча їй вже п'ять років», - констатувала вона.

Так слово за слово - і дорослі посварилися на очах у дітей.

• Подумайте, з якого моменту педагог міг би уникнути сварки? Змоделюйте ваш варіант ситуації.

Ситуація 4. Костя вибіг із групи назустріч татові і швидко випалив: «Тато, подивись, якого я зайчика зліпив?» у відповідь чує: «Чого розкричався? Одягайся скоріше.»

• Як вчинити вихователю, яка спостерігала цю сцену? Побудуйте процес спілкування за змістом даної ситуації.