Самостійна робота

1. Прочитайте роботу І.Атватера «Я вас слухаю» і складіть коротеньку характеристику ваших вмінь техніки слухання та підготуйтесь довиконання вправи № 1 (див. Педагогічна майстерність. Хрестоматія: навч.посіб./ [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 2006. – 606 с.).

2. Скласти тези на роботу П.Міцича «Як проводити ділові бесіди» (див. Педагогічна майстерність. Хрестоматія: навч.посіб./ [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 2006. – 606 с.).

Література

11. Педагогічна майстерність: підруч. / [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – [2-е вид.] – К.: Вища школа, 2004. – 422 с .

12. Педагогічна майстерність: підруч./ [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349 с.

13. Основы педагогического мастерства/ [И.А.Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.Н.Тарасевич и др.]; под. ред. И.А.Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. – 302 с.

14. Педагогічна майстерність. Хрестоматія: навч.посіб./ [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 2006. – 606 с.

Змістовий модуль № 6 «Майстерність організації педагогічної взаємодії у закладах дошкільної освіти» Навчальні цілі:

• ознайомлення студентів із теоретичними аспектами організації комунікативної діяльності педагога під час індивідуальної бесіди;

• удосконалення вміння моделювати, проводити й аналізувати індивідуальну бесіду.

• узагальнення досвіду творчої самостійної роботи студентів, визначення напрямів їхнього подальшого професійного самовиховання, стимулювання потреби в ньому.

Тематичний план навчального модуля

№ модуля	Назва модуля, теми	Усього годин	Лекції	Семінар. заняття	Самост. робота
6. 6.1. 6.2.	Майстерність організації педагогічної взаємодії. Технологія організації педагогічної взаємодії у процесі індивідуальної бесіди. Майстерність організації педагогічної взаємодії у закладах дошкільної освіти.	18 8 10	4 2 2	4 2 2	10 5 5

Лекція № 6.1

Тема: Технології організації педагогічної взаємодії у процесі індивідуальної бесіди.

План

1. Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії.

2. Структура бесіди. Етап моделювання.

3. Методика контактної взаємодії.

Ключові поняття: контакт, бесіда, етапи спілкування у процесі бесіди, методика контактної взаємодії.

Практичне заняття № 6.1

Тема: Технологія організації індивідуальної педагогічної бесіди.

План заняття.

1. Діагностування комунікативної готовності до діалогу з дитиною.

2. Обговорення теоретичних питань:

   • Індивідуальна педагогічна бесіда, її завдання, умови ефективності;

   • Методика контактної взаємодії;

   • Шляхи поліпшення спілкування педагога з дітьми.

3. Виконання вправ на удосконалення техніки взаємодії.

Хід заняття (з методичними вказівками).

І. Діагностування комунікативної готовності до діалогу з дитиною.

Виберіть один із трьох варіантів відповіді на поставлені запитання.

1. Хто з учнів, на ваш погляд, потребує довірчої бесіди?

а) невстигаючий;

б) недисциплінований;

в) кожний.

2. Які ваші дії, якщо учень ухиляється від бесіди?

а) вимагаю, щоб залишився після уроків;

б) пропоную вибрати підходящий день;

в) терпляче чекаю слушної нагоди.

3. Які виховні цілі для вас пріоритетні в бесіді з дитиною?

а) уточнення мотивації поведінки;

б) допомога у формуванні почуття особистої відповідальності за вчинки;

в) спонукання до усвідомлення своїх помилок.

4. Якому звертанню до учнів ви віддаєте перевагу?

а) на «Ви»;

б) на «ти»;

в) на ім'я, а не на прізвище.

5. З чого починаєте бесіду?

а) з конкретних запитань;

б) із створення довірчої атмосфери;

в) з повідомлення мети розмови.

6. На чому зосереджуєте увагу?

а) на змісті інформації, яку дістаєте;

б) на підтексті висловлювань;

в) на манерах, зовнішності дитини.

7. Як часто ставите прямі запитання?

а) часто;

б) рідко;

в) ніколи.

8. Яка ситуація у вас складається частіше?

а) більше говорите ви;

б) більше говорить дитина;

в) ви і дитина говорите пропорційно.

9. Яким педагогічним діям віддаєте перевагу в бесіді з дитиною?

а) уважно слухаєте, щоб зрозуміти сенс її слів;

б) як рівні обмінюєтеся думками і почуттями;

в) спонукаєте вислухати вас, щоб зробити певний вплив.

10. Що вам до вподоби у співрозмовникові?

а) самокритичність;

б) довіра;

в) бажання сподобатися.

11. Які ваші реакції на дитячий обман?

а) відверто висловлюєте обурення;

б) терпляче вислуховуєте без коментарів, щоб краще зрозуміти причини;

в) пояснюєте, чому обманювати соромно.

12. Які вияви дитини навіюють вам велику тривогу?

а) потайливість;

б) агресивність;

в) брехливість.

13. Що вважаєте педагогічно доцільним?

а) домогтися від дитини згоди з вами;

б) спонукати до відкритої критики вашої позиції;

в) заохотити прагнення обстоювати свої погляди.

14. Який настрій прагнете ініціювати у дитини наприкінці бесіди?

а) каяття в помилках і діях;

б) упевненість у здатності самій вирішувати свої проблеми;

в) невдоволення собою.

15. Які почуття переживаєте найчастіше після закінчення бесіди?

а) прикрість, бо не побачили щирого каяття дитини у негарних вчинках;

б) задоволення, бо стали ближчі до неї;

в) впевненість, що знайдено шлях до її виховання.

16. Яку бесіду вважаєте педагогічно результативною?

а) якщо вона дала вам змогу краще зрозуміти дитину;

б) якщо ви допомогли дитині краще зрозуміти себе;

в) якщо вона допомогла дитині краще зрозуміти вас.

17. Що дає вам діалог із дитиною у особистісному розумінні?

а) свіжий погляд на світ;

б) імпульс до самовдосконалення;

в) адекватне уявлення про резерви особистості дитини.

Опрацювання результатів: варіант «а» – 3 бали; варіант «б» – 5 балів; варіант «в» – 3 бали.

Якщо ви набрали понад 55 балів, то у вас достатній рівень комунікативної готовності до діалогу з дитиною. Загальна сума менше за 55 балів свідчить про недостатній рівень.

2. Обговорення головних теоретичних положень

Індивідуальна педагогічна бесіда – це взаємодія з учнем (батьками, колегами), спрямована на пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку учнів. її завдання: ознайомитися з індивідуальністю учня, встановити контакт і створити умови для комунікативного забезпечення навчально-виховного процесу, сприяти усвідомленню сутності поведінки, допомогти знайти продуктивне рішення в ситуації, яка спонукала до розмови.

Ефективно вирішити ці завдання можна, якщо вчитель дотримується умов організації особистісно-орієнтованого виховання, забезпечує перехід:

• від соціального контролю до стимулювання розвитку учня;

• від керування до самоврядування;

• від монологу до діалогу;

• від пояснення до взаєморозуміння.

Таким чином, установка вчителя в бесіді змінюється: головним для нього у процесі взаємодії є не контроль і оцінювання поведінки, а допомога учневі (батькам, колезі) у вихованні дітей.

Особливості проведення індивідуальної бесіди ґрунтуються на ідеях гуманістичної педагогіки і психології, відповідно до яких бесіда розглядається як елемент розвивальної допомоги, що сприяє самоактуалізації особистості.

Сутність бесіди полягає не в повідомленні інформації («Слухай мене»), не у нав'язуванні рецептів («Роби так...»), тобто не в розв'язанні завдань за іншого, а в активізації співрозмовника («Давай замислимося... Проаналізуймо... » тощо), в наданні такої допомоги, щоб він мав змогу сам впоратися зі своїми проблемами. Отже, педагогові треба вчитися разом з учнями аналізувати, спільно шукати вихід, спільно брати відповідальність за вибір, який він дає вихованцеві можливість зробити самому.

Бесіда перетворюється з монологу на діалог за умови забезпечення контакту. У педагогічному діалозі це особливий стан єднання педагога та учнів, коли відбувається взаємозбагачення тих, хто спілкується.

Види педагогічного контакту під час індивідуальної бесіди: емоційний – спільність переконань; пізнавальний – спільність у розумінні; діяльнісний (діловий) – спільність намірів, планів

Про наявність контакту (його внутрішню характеристику) можна довідатися за зовнішніми ознаками:

Зовнішні ознаки контакту	Внутрішні ознаки контакту
Стійкий контакт очей	Відкритість у стосунках, взаємне особистісне сприйняття
Узгодженість поз, міміки та інтонацій у діалозі	Наявність емоційного відгуку
Єдність оцінних суджень	Згода з основними змістовими положеннями
Розвиток думок партнера	Сприйняття думок як значущих, збереження зацікавленості у подальшій взаємодії

Розроблені спеціальні технології поступового встановлення контакту, які дають змогу подолати опір партнера у спілкуванні та бар'єри, які він вибудовує. Високу ефективність має так звана методика контактної взаємодії, запропонована Л.Філоновим. Реалізовуючи, цю методику, ініціатор спілкування досягає ефективної взаємодії всупереч початковому опору співрозмовника.

Головні тези методики Л.Філонова такі:

Довірче спілкування не може бути нав'язаним, воно має виникнути як природне бажання іншої сторони.

Процес спілкування, встановлення контакту проходить у своєму Розвитку певні етапи (стадії спілкування). Затримка певного етапу або ^спроба проминути його може порушити взаємодію.

3. Процес взаємодії має розвиватися послідовно, а перехід до наступного етапу здійснюватися лише за наявності певних ознак.

Розгляньмо стадії контактної взаємодії на прикладі спілкування вчителя та підлітка. Цей вибір зумовлений, з одного боку, тим, що найбільші ускладнення вчитель відчуває саме у спілкуванні з підлітками. З другого боку, саме у взаємодії з підлітками ця методика дає найкращий результат.

I. Накопичення згоди. Не можна одразу розпочинати з предмета роз мови, якщо ви маєте підозру, що ця ситуація є неприємною для підлітка. Отже, завдання першого етапу взаємодії – нейтралізація настороженості, тривожності партнера, розвідувальний пошук спільних тем для розмови. Роздратований, брутальний, збуджений підліток може провокувати вас на такий самий тон, але ваше завдання – підвести його до згоди, спочатку хоча б у розмові на якусь незначну тему. Для цього потрібно ставити запитання, на які співрозмовник даватиме тільки позитивні відповіді. На цій стадії домагаються первинної співзвучності, збігу у висновках і судженнях. Про результати можна дізнатися з того, що скоротяться паузи співрозмовника, він почне висловлюватися і розслабиться, зменшить контроль за своїми висловлюваннями.

II. Пошук збігів в інтересах. На цьому етапі важливо виявити по гляди, що збігаються, подібність позиції, однакові захоплення тощо. Вчитель нібито стає на один рівень із підлітком і доводить йому, що вони можуть зрозуміти одно одного. Важливо визначити схильність і здатність до поступок (підліток має зрозуміти, що дорослий піде йому назустріч, якщо переконається у його, підлітка, правоті), показати зацікавленість у тому, що хвилює і цікавить співрозмовника.

3. Прийняття для обговорення особистих якостей і принципів. До початку цієї стадії спілкування вже має позитивне емоційне забарвлення, і для поглиблення стосунків можна починати пошук міцнішого підґрунтя. Тут важливо, щоб учитель показав: незалежно від фактичного стану справ він беззастережно приймає ті позитивні якості, які підліток собі приписує. Слід підвести співрозмовника до висновку, що спільними в них є не тільки інтереси, а й погляди, що їхні характери подібні.

4. Виявлення рис, негативних для взаємодії: на цій стадії настороженість підлітка послаблена настільки, що він навіть може поділитися своїм занепокоєнням з приводу негативних якостей, які в нього є, вдатися до самокритики (причому не тільки в безпосередній формі, а й опосередковано, ніби говорячи про щось інше). У нього з'являється потреба розкритися цілковито.

V. Адаптація партнерів, готовність до перебудови. На цьому етапі психологічне підґрунтя спілкування вже міцне і можна підступатися до реалізації тієї початкової мети, яку поставив перед собою ініціатор спілкування. Тепер він може відверто говорити про те, що потрібно підліткові змінити в поведінці або характері.

VI. Узгоджена взаємодія. Спеціалісти з питань конфліктів наголошують на тому, що саме спілкування, яке має бути головним інструментом для розв'язання більшості життєвих і професійних проблем, може породжувати нові конфлікти. Так, учитель, бажаючи зняти напруження в конкретній ситуації, висловив свій намір недостатньо чітко або його партнер у спілкуванні слухав неуважно, не зрозумів його наміру.

Спілкування може мати негативні наслідки, якщо під час взаємодії виникне почуття образи, ворожість, відчуження. І починаючи взаємодію, слід пам'ятати, що такі ускладнення виникають досить часто.

1) Неконгруентність поведінки, або відмінності між мовленнєвим та немовленнєвим спілкуванням. Фахівці в галузі спілкування твердять, що тільки 7 % інформації, що передається, становить зміст сказаного. 55 % інформації передається на невербальному рівні (мімікою, жестами), а 38 % – це якісні характеристики голосу (висота тону, тембр). Однак під час спілкування ці невербальні засоби реалізуються поза контролем свідомості, імпульсивно. Тому те, що висловлюється, може не збігатися з тим, що демонструється поведінкою. Так, учитель може говорити про своє доброзичливе ставлення до учня, але поводитися при цьому нервово, з відчуженням. Внаслідок цього в учня виникне сумнів стосовно щирості педагога.

Отже, під час взаємодії слід звертати увагу на засоби і манеру спілкування, вчасно виправляти помилки та усувати розбіжності. Іноді розлад між словами, репліками, мімікою, жестами, рухами тіла має вирішальне значення для спілкування, роблячи його неможливим.

Виявляючи такі розбіжності в ситуації взаємодії, слід звертати на них увагу опонента. Та робити це потрібно доброзичливо, зосереджуючи увагу не на самих розбіжностях, а на своєму сприйнятті та почуттях:

«Я відчуваю, що ви чимось занепокоєні (роздратовані, розгнівані), судячи з вашого тону. Я хотів би знати, чи не пов'язане це зі мною». Таким чином, партнеру у взаємодії надається можливість виявити свої приховані почуття чи обговорити проблеми.

2) Вплив на взаємодію прихованих (хибних) припущень. Входячи у взаємодію, людина найчастіше має певні припущення щодо особливостей поведінки та особистості партнера у спілкуванні, його реакцій на окремі дії.

Наявність неточних або хибних припущень ускладнює процес взаємодії і може спрямувати його в інший бік. Так, учитель гадає, що опір підлітка (юнака) у конкретній ситуації спричинений його невихованістю, неповагою до нього, насправді ж це цілком природна реакція на вияв неповаги з боку самого вчителя.

Із засобами подолання хибних або прихованих припущень можна ознайомитися, опрацювавши відповідну літературу.

3) Проблема прихованого контексту спілкування. Входячи у взаємодію, людина не завжди усвідомлює істинні відчуття, думки, бажання. Проте, не висловившись конкретно щодо того, що її непокоїть, вона рідко Дістане адекватну відповідь. Адже її партнер у спілкуванні має орієнтуватися не у видимому розвитку ситуації (перебігу подій), а в складному, замаскованому контексті взаємин. Найчастіше постає ситуація, коли певні неясності у поведінці іншої людини не помічаються, ігноруються. Це призводить до неадекватних дій або до цілковитого блокування взаємодії.

У педагогічній діяльності нерідко становище ускладнюється тим, що дитина сама не розуміє, що з нею коїться, не може усвідомити своїх прагнень, бажань, страхів або побоювань. Тому вчитель має бути зорієнтований передусім не на поведінку учня, а на з'ясування причин такої поведінки, він повинен «думати й аналізувати за двох». Якщо педагог не налаштований на виявлення прихованих мотивів поведінки, то спілкування з учнем може призвести до образ, роздратування, хибної поведінки і, зрештою, до ускладнення конфлікту.

Учитель мусить контролювати свої дії, домагатися чіткості у своїх висловлюваннях, робити їх зрозумілими для співрозмовника.

Які чинники ускладнюють спілкування?

Прогнози (спричинюють страх, образу, ворожість): «Якщо ти не будеш добре поводитися, тебе виженуть зі школи».

Накази, безапеляційні розпорядження (підкреслення своєї влади над іншими): «Я даю тобі два тижні, щоб ти виправив двійку і став слухняним».

Негативна критика: «Ти недостатньо старанно працюєш; у тебе немає бажання працювати»; «Як можна бути таким неорганізованим?»

Образи, образливі порівняння, прізвиська: «Таке питання може поставити лише тупа людина»; «Ти просто роззява, чого ще можна від тебе чекати?»

Апелювання до обов'язків (слова - «боржники»): «Ти повинен поводитися відповідним чином»; «Ти не маєш права так розмовляти»; «Ти мусиш добре вчитися».

Репліки-пастки або натяки без розкриття важливої інформації: «Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим», «Якщо ти поводитимешся добре, я зможу допомогти тобі» (не вказується, як саме повинен поводити себе співрозмовник).

Допит: «Розкажи мені, чим ти займаєшся у вільний час. Чого тебе навчають твої друзі? Про що ви говорите у цій компанії?»

Похвала з докором: «Ти ж розумна людина, як же можна таке робити?»

Упереджений діагноз мотивів поведінки: «У тебе немає бажання вчитися; ти безсоромна людина, якщо таке робиш».

Ущипливі поради: «Якби ти взявся за розум, було б краще», «Залиш цю спортивну секцію, вона заважає тобі вчитися».

Переконання логікою: «Нічого тут рюмсати, таке покарання цілком зрозуміле. Якщо ти так зробиш, то матимеш великі неприємності».

Відмова від обговорення питання або зміна теми: «Та хіба це проблема? І ця дрібниця тебе так розхвилювала?»; «Це дуже цікаво. Але поговорімо краще про твої оцінки».

Змагання: «Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша».

Заспокоєння запереченням: «Усе мине, все колись закінчується, тому не слід хвилюватися».

Під час обговорення шляхів поліпшення спілкування слід звернути увагу студента, що на його розвиток великий вплив має техніка взаємодії. Потрібну інформацію студенти можуть отримати, прослухавши відповідну лекцію, а також опрацювавши рекомендовану літературу.

На різних етапах проведення бесіди важливо також дотримуватися певних загальних правил поведінки.

1. Слід оволодіти конфліктною ситуацією, зняти взаємну емоційну напруженість. Передусім потрібно зняти напруження м'язів, скутість, подолати недоцільні, або не конгруентні, рухи. Міміка, поза, жести мають не лише виражати внутрішній стан, а й впливати на нього позитивно.

2. Своєю поведінкою вчитель має вплинути на партнера, подолати його афективність. Цьому сприятиме доброзичлива посмішка, контакт поглядів, пауза.

3. Потрібно зрозуміти мотиви поведінки співрозмовника. Звернення до аналізу знижує емоційне напруження. Варто відмовитися від оцінок, насамперед негативних, висловити розуміння труднощів партнера, показати йому свій стан і почуття.

4. Слід погодити цілі спілкування. Виявити те, що поєднує із співрозмовником, знайти спільний погляд, продемонструвати можливість синхронізації дій.

5. Доцільно закріпити свою позицію вірою в можливість продуктивного результату взаємодії, висловити надію на продовження контактів.

3. Виконання вправ на удосконалення техніки взаємодії

Вправа 1. Уточнення інформації. Під час бесіди той, хто розповідає, має передати потрібну інформацію. Натомість слухач прагне з'ясувати всі деталі, перевірити факти, виявити найістотніші аспекти інформації, що їх містять висловлювання, безпосередньо чи опосередковано.

Завдання студентам: виробити вміння активного сприймання і перевірки інформації, використовуючи такі прийоми:

1. формулювання запитань до того, хто розповідає, стосовно деталей, фактів, почуттів, результатів тощо;

2. перевірка почутого для переконання в істинності сприйнятої інформації;

3. резюме почутого – упевненість у тому, що й оповідач, і слухач використовують однакові факти, однаково їх розуміють.

Студенти тренуються у виконанні цих завдань, порівнюють свої результати з відповідними зразками.

Вправа 2. Підтвердження. Студентам пропонують опрацювати вміння підтвердити співрозмовникові, що його зрозуміли. Робота виконується парами.

Завдання оповідачу: повідомити про свою проблему. Завдання слухачеві: показати, що він зрозумів почуття того, хто говорить. Для цього виконують такі дії:

1. конкретизацію емоцій, пов'язаних із цією проблемою (своїх та співрозмовника);

2. формулювання почуттів іншої людини в одній фразі, яка відображає ваше розуміння сутності проблеми;

3. перевірку (поставити додаткове запитання до партнера стосовно того, чи правильно він зрозумів ситуацію);

4. повернення до порушеної теми, якщо співрозмовник відійшов від неї;

5. інструментування висловлювання щодо свого розуміння проблеми та почуттів співрозмовника;

6. зняття напруження щодо подальшого розвитку подій, зняття незручності через надмірну відвертість.

Вправа 3. Розрядка. Студентам пропонують тренування на вироблення вміння нейтралізувати ворожість співрозмовника, перейти до не Ускладненого емоціями обговорення проблеми. Для цього в парах проводиться діалогічна взаємодія. Один з її учасників «звинувачує» іншого ^в помилці. Мета того, кого звинувачують, – показати, що він усе уважно вислухав, зрозумів і готовий сприйняти емоції співрозмовника як значущі. Для цього доцільно скористатися такими прийомами:

1) відмова від захисту і зустрічного наступу, сприйняття реакції іншого (навіть несправедливої) як такої, що зумовлена певними обставинами, а тому потребує уваги;

2. реагування на емоції співрозмовника, демонстрування сприйняття цих почуттів як значущих. Потрібно показати, що хвилювання чи обурення співрозмовника цілковито зрозуміле: «Я бачу, що ви дуже схвильовані», «Це вас украй обурило», «У мене склалося враження, що ви відчуваєте утруднення при спілкуванні зі мною»;

3. підтвердження того, що думка співрозмовника сприйнята і спонукає до подальшого з'ясування;

4. уточнення того, що приховане за зовнішніми емоціями;

5. висловлення свого розуміння проблеми, однак тільки після зняття емоційного напруження",

6. постановка запитання, що можна зробити на цьому етапі, щоб виправити ситуацію?