7. Християнство

Запровадження християнства — це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.

988р. - введення християнства (насильницьким шляхом) в Києві -> на землях К.Р.

На більшості територій К.Р. це мало значні позитивні наслідки:

-Об'єднання населення К.Р., визнання К.Р. цивілізованою державою К.Р.;

-Посилення централізації княз. влади;

-Початок нового єтапу в культурному, духовному розвитку;

-Введення єдиної мови;

-Початок літописання, книгописання;

-Встановлення системи переходу влади держави.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян.

Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім'ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою.

4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави. Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи.

5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій..

8. Розпад кр

Феодальна роздробленість не була випадком, і всі країни Європи пройшли, через її.

1) У результаті розвитку феодальних відношенні всередину 12 ст. наступає криза росту, коли стара форма об'єднання земель (К. Русь) уже не відповідає прогресу і перестає бути необхідної, тому що:

а)унаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів нe був зацікавлений ринутися до об'єднання з іншими феодалами, тим більше між ними постійними були заздрість, ненависть, ворожнеча, тобто не було ніякої економічної причини триматися старого об'єднання К.Р;

б)феодали, у своїх вотчинах за допомогою особистої дружини могли одержати все необхідне із селян, і без помочі великого Київського князя, через що влада останнього на час виявилася зайвою;

в)місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатами керування і дружинами, що давало їм можливість самостійно вести господарство;

г)ріст і зміцнення міст - перетворив їх в економічні, політичні центри значних феодальних вотчин.

2)Величезні географічні розміри К. Русі об'єктивно сприяли росту сепаратизму, а з іншого боку, в умовах загострення соціальної боротьби, великий київський князь змушений був самий їх посилювати, тому що був не в силах зробити їм, у випадку селянського повстання швидку і діючу поміч за тисячі кілометрів від Києва.

3)Насильницьке об'єднання східнослов'янських земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію у 12 ст.; майже поголовне прагнення до самостійності значних і дрібних феодалів тим більше, що області склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок. По своїй суті феодальна роздробленість являлася перехідним періодом від раннефеодального держави К.Р., (механічного об'єднання земель) до зрілого феодального товариства (централізованій державі). У цей перехідний період завершується складання всіх основних рис і інститутів феодалізму, тільки не в рамках усієї держави, а лише в рамках окремих феодальних вотчин і князівств. Т. ч., феодальна, роздробленість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, ніж ранньофеодальна К. Русь.