7. Сутність курсу “чотирьох модернізацій” кнр.

Після смерті Мао Цзедуна в ході міжусобної боротьби за владу спершу зазнала поразки "банда чотирьох" - висуванців "культурної революції" на чолі з удовою кормчого Цзянь Цінь, а на грудневому 1978 р. пленумі ЦК КПК змушений був поступитися спадкоємець Мао, колишній міністр громадської безпеки Хуа Гофен (1921 р. нар.). Тоді перемогла програма соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном (1904-1997 рр.). Її метою було створення "соціалізму з китайською специфікою" шляхом реформування сільського господарства, промисловості, науки й сфери національної оборони ("чотири модернізації").

На першому етапі реформ (1978-1984 рр.) "народні комуни" були замінені сімейним підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Посилаючись на невдалий для НВАК збройний конфлікт із В'єтнамом у лютому-березні 1979 р., Ден Сяопін, який тоді очолював Військову раду КПК, різко зменшив асигнування на потреби армії та помітно скоротив її чисельність, водночас зобов'язавши військові частини й промисловість усіляко сприяти перебудові економіки країни. Результати реформ з'явилися так швидко, що здивували весь світ: у 1984 р. було зібрано 400 млн. т зернових (нині - більше 500 млн. т), що забезпечило гігантське населення країни необхідним мінімумом продовольства.

XII з'їзд КПК у вересні 1982 р. завдав критики культові особи та помилкам Мао Цзедуна в останній період його правління й затвердив стратегію модернізації суспільства. Вона мала здійснитися у 3 етапи: 1) до 2000 р. – досягти чотирикратного збільшення валової продукції промисловості та сільського господарства, забезпечити середній достаток життя народу; 2) до 2021 р. (100-річчя КПК) - підняти Китай до рівня середньорозвиненої країни; 3) до 2049 р. (100-річчя КНР) - перетворити Китай у сучасну високорозвинену державу.

З прийняттям на черговому пленумі ЦК КПК у жовтні 1984 р. постанови "Про реформу господарської системи" почався другий етап реформ у країні, що характеризувався розширенням господарської самостійності підприємств, скороченням сфери директивного планування, встановленням раціональної системи цін, здійсненням принципу розподілу за працею, активним запровадженням досягнень НТП. На 1987 р. у Китаї з'явилося 300 тис. приватних фірм і понад 20 млн. одноосібних підприємців, вдалося подвоїти ВНП. У зовнішньоекономічній сфері здійснювалася політика "відкритих дверей" - залучення іноземних інвестицій та створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних районів (нині функціонує 5 таких зон і 14 міст). Темпи економічного зростання у 80-і рр. складали 12-18 % щорічно.

Але здійснення "чотирьох модернізацій" відбувалося не без ускладнень, головна проблема полягала в тому, що запровадження радикальних реформ і ринкових відносин фактично не торкнулося політичної системи. Незначне піднесення антикомуністичного опозиційного руху в КНР під впливом горбачовської "перебудови" було навіть використано частиною ортодоксально налаштованого керівництва КПК на її XIII з'їзді (жовтень-листопад 1987 р.) для звинувачення Ден Сяопіна та його прихильників у "буржуазному лібералізмі". Унаслідок складної закулісної боротьби "архітектору реформ" удалося усунути своїх противників із ЦК, і після з'їзду почався третій етап реформ. Проте на рубежі 1988-1989 рр. в умовах "перегріву" економіки, інфляції, розбухання капітального будівництва, зростання корупції та зловживань урядовців у країні різко загострилася суспільно-політична ситуація. В економіці був узятий курс на "урегулювання народного господарства" та тимчасове уповільнення реформ, а з 15 квітня 1989 р. у зв'язку зі смертю колишнього генсека КПК Ху Яобана (1915-1989 рр.), котрий вважався символом політичних змін, активізувався студентський опозиційний рух. У столиці до студентів почали приєднуватися робітники, невдоволені реформою цін. Налякане цим керівництво КПК наказало військам у ніч на 4 червня очистити площу Тяньаньмень, де відбувалося безстрокове студентське голодування-мітинг. В результаті його розгону було вбито більше 1 тис. чол., почалися численні арешти, генсека Чжао Цзияна (1919 р. нар.) усунули від влади за нерішучість та поступливість. Його наступником став представник третього покоління китайських лідерів, висуванець із Шанхая Цзян Цземінь (1926 р. нар., 27 березня 1993 – 15 березня 2003 рр. – голова КНР).

Події квітня-червня 1989 р. продемонстрували, що Ден Сяопін і його однодумці-реформатори залишаються політичними консерваторами, схильними до диктатури й репресій. За даними Міжнародної амністії, лише в 1991 р. у КНР було виконано бл. 20 тис. смертних вироків, а на сер. 90-х рр. у 2 тис. виправно-трудових таборів перебувало 16 млн. в'язнів. Унаслідок хвороб, репресій та еміграції до Індії населення Тібету зменшилося майже на 1 млн. чол., натомість відбувалося активне переселення ханьців, у результаті чого тібетці стали національною меншиною у власній країні.